Напрямки, засоби і форми фізичного виховання

ПЛАН

1. Сутність поняття «педагогіка». Предмет, об’єкт, завдання педагогіки та її основні категорії.

2. Фізичне виховання як один і аспектів комплексного процесу виховання. Погляди філософів, педагогів, вчених на фізичне виховання від античності до сучасності.

3. Напрямки, засоби і форми фізичного виховання.

Після того як Рим завоював Афіни і перетворив їх на свою колонію, багато давньогрецьких філософів, математиків потра­пили у полон і були вивезені до Риму. Ставши рабами знатних римлян, вони супроводжували їх дітей до школи, прислуговували їм. Саме тоді рабів-філософів уперше почали називати педа­гогами. Так виникла назва професії й утвердився термін "педагогіка" та "педагог". Поступово слово «педагогіка» стало вживатися більш загально: для визначення мистецтва вести дитину протягом життя, тобто виховувати, навчати, давати освіту. Так педагогіка стала наукою про виховання і навчання дітей.

- А що ж таке «педагогічний процес»?

Педагогічний процес – це динамічна взаємодія вихователя і вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети.

Як і будь яка наука педагогіка має свій предмет, об’єкт і завдання. Об’єкт науки – це те, що існує як реальність поза самим вивченням. Кожен об’єкт може вивчатися різними науками. Так, людина вивчається антропологією, фізіологією, психологією, соціологією та ін..; процес виховання людини – педагогікою, соціологією, фізіологією, медициною, теорією управління, загальною, соціальною, віковою, педагогічною психологією тощо.

Предмет науки – це те, що кожна наука вивчає в об’єкті. Таким чином, предметом педагогіки є закономірності, принципи організації процесу виховання, навчання, освіти, що передбачає визначення цілей, змісту, методів, форм, засобів залучення індивіда до оволодіння соціальним досвідом людства, його культурними цінностями, створення для цього оптимальних умов у різних видах діяльності.

Завдання педагогіки:

1. Вивчення і всебічне осмислення процесу розвитку особистості, а також тих глибинних залежностей, які існують між цим розвитком і вихованням.

2. Визначення мети та завдань виховання.

3. Дослідження методів і форм організації виховання.

4. вироблення нових педагогічних технологій виховання.

Основні категорії педагогіки:

- виховання(у вузькому педагогічному значенні) – спеціальна спрямована діяльність з метою формування у школярів певних якостей, властивостей; відносин людини, системи поглядів, переконань;

- навчання – сам процес засвоєння індивідом соціального досвіду, накопиченого людством;

- освіта – це процес і результат засвоєння індивідом досвіду, досягнення ним значного освітнього рівня, прилучення індивіда до культурних цінностей людства.

Розумове Моральне Статеве Екологічне Естетичне

Правове Економічне Громадянське Трудове Фізичне

Змістовні аспекти виховання:

- Що таке «фізичне виховання»?

Фізичне виховання молоді - це сукупність дій вихователя і вихованця, спрямованих на розвиток організму, укріплення здоров’я, забезпечення гармонії «фізичного розвитку та духовного життя багатогранної діяльності людини»(В.О.Сухомлинський).

Результат фізичного виховання особистості виражається в оволодінні нею фізичною культурою, яка представляє собою сукупність досягнень людини в галузі її фізичного розвитку.

Фізичне виховання пройшло довгий шлях свого розвитку.

Антична Спартазаймала південно-східну частину півострова Пело­поннесу, де було мало зручних гаваней; зовнішня торгівля, тех­ніка і наука перебували на низькому рівні, а життя населення носило замкнутий характер. В країні домінувало землеробство, яке спиралось на працю рабів. Незначне напіввільне населення займалось ремісництвом. У Спарті на 9 тис. родин рабовласни­ків (спартіатів) припадало понад 250 тис. рабів, які часто повс­тавали. Це завжди непокоїло володарів Спарти, примушуючи їх повсякчас бути напоготові, виявляти жорстокість і насильство по відношенню до рабів. Виховання здійснювалося державою, яка переслідувала завдання підготовки з дітей стійких та загар­тованих спартіатів-воїнів, майбутніх рабовласників.

Спартанців виховували в жорстких умовах, прагнучи вирос­тити з хлопців суворих, безжалісних воїнів, а з дівчаток - воїтельниць-амазонок, які б мало в чому поступалися чоловікам. Щоб зробити спартанських дівчат здатними народжувати здорових дітей, держава прописувала займатися особливим курсом гімнастики (бігати, боротися, стрибати, кидати диск, спис).

Головним завданням було виховання жорстокості, ненависті до рабів у підростаючих рабовласників. З цією метою вони бра­ли участь у криптіях (нічних облавах на рабів), коли загін моло­дих спартіатів оточував який-небудь міський квартал або район за містом і мав право на вбивство будь-якого раба. Підлітки брали участь у щорічних публічних випробовуваннях - змаган­нях, їх сікли перед вівтарем, щоб пересвідчитись у терплячості та витривалості.

Поряд зі спартанською системою виховання завжди стоїть Афінська система виховання. Але ж тут фізичне виховання мало зовсім інше значення. Афінська система вихованнязалишила слід в історії педа­гогіки як провісниця високої духовної культури, формування гармонійної людини, основними якостями якої були духовне ба­гатство, моральна чистота та фізична досконалість.

Багато уваги фізичному вихованню приділяв видатний давньогрецький філо­соф, об'єктивний ідеаліст, ідеолог рабовласницької аристокра­тії, учень Сократа – Платон (427-347 до н.е.) У своїх творах "Держава", "Закон" він накре­слив проект нової системи виховання дітей і молоді в рабовлас­ницькій державі. За його теорією, діти до 7 років повинні вихо­вуватись на "майданчиках" біля храмів, де жінки-виховательки, призначені державою, розвивають їх за допомогою ігор, казок, пісень, бесід тощо. З 7 до 12 років діти відвідують державну школу, де вчаться читати, писати, рахувати, музиці і співу. Для дітей 12-16 років пропонується школа фізичного виховання палестра - з гімнастичними вправами. При цьому нездібні діти відсіваються в ряди землеробів і ремісників. З 18 до 20 років - ефебія - посилена військово-гімнастична підготовка. З 20-ти років юнаки, які не виявили здібностей до наук, ставали воїна­ми, а ті, що залишилися, до 30 років вивчають такі науки, як арифметика, геометрія, астрономія і музика. Вони готуються до виконання важливих державних доручень. Особи віком від 30 до 35 р., найздібніші і найдоброчесніші, можуть продовжувати вдосконалювати свою освіту, щоб потім стати керівниками дер­жави. Після 50-ти.років вони звільняються від керівництва державою і можуть далі самовдосконалюватись.

Виховання жінок, на думку Платона, повинно бути таке ж саме, як і в Спарті. Щодо виховання рабів, то Платон рекомен­дує ставитись до них суворо, не ніжити, карати за будь-які про­ступки, об'єднувати в групи за ознакою різномов'я, щоб вони не спі­лкувалися між собою.

Отже, педагогічна система Платона була побудована в інте­ресах рабовласників, ігнорувала інтереси народу, не приймала до уваги виховання рабів. Він з презирством ставився до фізич­ної праці, вважаючи, що для дітей рабовласників трудове вихован­ня не потрібне.

Проте Платон висунув ряд цікавих думок, зокрема про необ­хідність виховання дітей дошкільного віку, фізичне виховання, розширення програми навчання, створення державної системи виховання, освіти для дорослих і самовдосконалення людини протягом життя.

У середні віки духовенство проповідувало народу поряд з безумовною слухняністю, терпінням і працелюбством – аскетизм. Тому ідея про здорову і сильну духом і тілом людину відкидалася, хоча фізичне виховання феодалів включало верхову їзду, плавання, стрільбу, фехтування, охоту.

Слабкий розвиток військової техніки, постійні збройні сути­чки між сусідами-феодалами в ті часивикликали до життя особливий тип військово-фізичного, лицарського виховання. Лицарство Серед­ньовіччя не має жодних спільних рис з тим романтичним образом шляхетного розумного ввічливого лицаря, захисника жіночої гід­ності, який склався в художній літературі. Жадібні, малоосвічені, жорстокі феодали жили за рахунок експлуатації селян та військо­вих пограбувань. Вони з презирством ставилися до всіх видів праці, в тому числі й розумової. Лицарі створили для своїх дітей систему світського виховання, в якій "семи вільним мистецт­вам" шкільної освіти протиставлялись "сім лицарських доброчинностей”. Саме вони і являли собою зміст виховання та навчання хлопчиків. До цієї системи виховання належали: верхова їзда, плавання, стріляння з лука, кидання списа, фехтування, полюван­ня, гра в шахи, вміння складати вірші, співати й грати на музич­них інструментах.

Феодали готувалися до військової служби з дитячих років. Спочатку сини феодалів навчалися умінню їздити верхи та воло­діти зброєю, а потім вони відряджались до замку свого сеньйора. Там хлопець спочатку виконував обов'язки пажа при господині маєтку (від 7 до 14 років), а потім ставав зброєносцем господаря, беручи участь у військових походах. У віці 18-20 років юнака-феодала посвячували у лицарі. Йому вручали шпори та меч під час особливої церемонії, на якій були присутні родина та гості. Але на цьому навчання військовій справі не закінчувалось. Воно продовжувалось і під час війни, і в мирні роки.

В епоху Відродження підвищується інтерес до фізичного виховання, що знайшло відображення в педагогічній теорії та практиці (де Фельтре, Мор, Рабле, Монтень, Кампанелла, Амос Каменський та ін.)

Особливої уваги заслуговує система фізичного виховання П.Ф.Лесгафта (1837-1909). Петро Францович Лесгафт - видатний представник російської педагогіки кінця ІУ – поч. ХХ століття. У 1861 році він закінчив медико-хірургічну академію і в 1865 році захистив дисертацію на ступінь доктора медицини, а через три роки захистив другу дисертацію на ступінь доктора хірургії.

У 1872 році П.Ф.Лесгафт почав працювати лікарем у приватному гімнастичному закладі, де активно займався питанням фізичного виховання. У 1874 році виходить його праця «Основи природної гімнастики», в якій він узагальнив практичний досвід гімнастичних занять. У цьому ж році йому було дозволено займатись педагогічною діяльністю. П.Ф.Лесгафт працював консультантом з питань правильної постановки фізичної підготовки у військово-навчальних закладах і в армії. На цій посаді він перебував протягом 12 років.

Протягом цього часу він, застосовуючи дослідно-експериментальні методи, займався дослідженням фізичного стану вихованців. Результатом цієї роботи стали праці «Матеріали для вивчення шкільного віку» та «Фізичний розвиток у школах». П.Ф.Лесгафт приділив дуже багато уваги загальним питанням виховання.

За сприяння П.Ф.Лесгафта у 1896 році були відкриті курси виховательок та керівниць з фізичної освіти. Це був приватний, перший в Росії та в світі вищий жіночий навчальний заклад, який готував спеціалістів по фізичному вихованню.

Основою педагогічної концепції Лесгафта є його вчення про фізичну освіту та виховання. Розроблена ним система фізичного виховання відома під назвою російської (лесгафтовської) системи виховання. Демократизм, зв'язок з наукою та педагогічною практикою, прогресивний характер – такі головні риси цієї системи. Вона побудована на анатомо-фізіологічних, гігієнічних та психологічних основах, з урахуванням вікових, статевих та індивідуальних особливостей і можливостей учнів.

У своїй системі освіти та виховання головну роль відводив фізичним вправам. Хода, біг, стрибки, подолання перешкод, прогулянки, катання на ковзанах і лижах, плавання – все це з урахуванням віку, пори року, конкретних умов повинно використовуватись як у сім’ї, так і в навчальних закладах.

Вперше в історії фізичного виховання Лесгафт систематизував фізичні вправи на основі педагогічних завдань: прості вправи, складні вправи зі збільшенням навантаження; вивчення просторових відношень і розподілення вправ у часі; систематичні вправи у вигляді складних дій; епізодичні необов’язкові заняття ручною працею.

Головними ланками в системі фізичної освіти та виховання, на думку Лесгафта, є сімейне виховання дітей дошкільного віку; шкільний період виховання (молодшого, середнього та старшого шкільного віку); період фізичного виховання дорослих, у якому особливо виділялась підготовка до військової служби; лікарська (коригуюча) гімнастика.

Щодо вікової періодизації, Лесгафт розділив фізичну освіту в школі на три періоди: 1)елементарний (діти 7-12 років), 2) середній (12-15 років),3)старший (15-18). Для кожної вікової групи він визначив зміст фізичної освіти.

У свою систему включав рухливі ігри. У процесі гри дитина наслідує мову, звички, поведінку дорослих. У дитячій грі і відбиваються звичаї різних народів і країн. Гра є своєрідною формою діяльності, завдяки якій дитина засвоює соціальний досвід.

Лесгафт, як вчений-медик зауважував, що нікотин, алкоголь, фармакологічні засоби, підвищена радіація, хвороби та психічні розлади матері – все це рано чи пізно позначається на психічному та фізичному розвитку дитини.

Лесгафт зазначав, що сім’я є одним з найголовніших факторів у вихованні дитини.

Великим внеском П.Ф.Лесгафта в педагогічну науку є розроблена ним теорія та методика фізичної освіти та виховання, наукове обґрунтування її необхідності як органічної частини гармонійного розвитку особистості. Його праця «Сімейне виховання та його значення» є дуже актуальною в наш час, коли сімейне середовище визнане одним з найголовніших факторів формування особистості дитини.

В наш час все більше і більше приділяється уваги фізичному вихованню.

1. Здоров'я людини — запорука її життєвого успіху

Людина — то найдивовижніший і найбільш досконалий витвір природи. Вона складається з двох пов'язаних між собою сфер — фізичної та духовної. Турбота про фізичну досконалість є важливою передумовою повноцінного життя людини.

Тому провідним завданням фізичного виховання є

- створення опти­мальних умов для забезпечення нормального фізичного розвит­ку особистості,

- збереження її здоров'я,

- оволодіння знаннями про особливості організму людини, фізіологічні процеси, що протіка­ють в ньому,

- набуття санітарно-гігієнічних вмінь та навичок догляду за власним тілом,

- підтримання і розвиток його потен­ціальних можливостей.

Наші пращури в системі виховання людини питанням фор­мування фізичної досконалості особистості надавали особливо­го значення. Фізична краса, здоров'я людини поціновувалися найвище, поряд з розумом, серед інших людських якостей. Уже в прислів'ях народ висловлював своє особливе ставлення до фізичної досконалості людини: "Сила та розум — краса люди­ни", "В здоровому тілі — здоровий дух", "Сила без голови шаліє, а розум без сили міліє", "Бережи одежу знову, а здоров'я змоло­ду", "Найбільше багатство — здоров'я", "Здоров'я — всьому го­лова" та ін.

Фізично красиві, здорові люди прославлялися у піснях, леген­дах, билинах. Згадаймо народні образи богатирів: Іллю Муромця, Кирила Кожум'яку, Микулу Селяниновича, Котигорошка.

Впродовж століть народ створював своєрідну систему фізич­ного виховання дітей: це і турбота про здоров'я матері, яка у своєму лоні виношує дитя, і традиції вигодовування немовляти материнським молоком з першого дня до 1—1,5 років, і особ­ливості купання та загартування дитини, і якомога раннє залучення малюка до рухових вправ (повзання, раннє ходіння за візочком, спеціальні ігри на розвиток м'язів). Коли дитина підро­стала, то її залучали до різних видів діяльності, які сприяли розвитку м'язів, загартуванню (ігри на свіжому повітрі, купання, спілкування з природою). Батьки не боялися привчати ди­тину до посильної фізичної праці, яка найкраще сприяла її фізичному розвитку, зміцненню здоров'я з одночасним соціаль­ним розвитком особистості. Наприклад, спочатку доручали пасти качки, гуси, а потім телята, корови, вівці, свині. Підростав юнак — і йому доручали пасти коней, водити їх у плузі. Це були своєрідні класи фізичного змужніння. Одночасно діти росли і засвоювали правила догляду за своїм тілом, оволодівали са­нітарно-гігієнічними навичками (ходити босоніж, вмиватись холодною водою, пити цілющу воду з джерела та ін.).

Поширення різних хвороб, погане медичне обслуговування, інші побутові незгоди, тяжка праця негативно впливали на здоров'я людей, скорочували їх життя. Перше місце посідав природний відбір. Виживали лише фізично здорові люди, які народжували здорових дітей. Тому не дивно, що турбота кожної людини про власне здоров'я виступала на перший план життєдіяльності.

В умовах науково-технічного прогресу проблеми фізичного виховання підростаючого покоління, та й усього населення, різко загострюються. Значна частина дітей уже народжується хвори­ми. Це зумовлено передусім загрозливим екологічним станом. Окрім того, в силу розвитку техніки дитина з раннього віку перебуває у стані гіподинамії. Та й значна частина дорослих людей перебуває в такому самому стані.

Тому важливою передумовою інтенсивного соціально-еконо­мічного поступу нашого народу є турбота про здоров'я усіх гро­мадян України.

2. Напрямки, засоби і форми фізичного виховання

Розв'язання завдань фізичного виховання — проблема багатоаспектна і вимагає комплексного підходу. По суті, з моменту зародження дитини і впродовж всього життя людини необхід­ний комплекс цілеспрямованих дій, що сприяють зміцненню й збереженню здоров'я.

Варто виділити такі традиційні напрямки (шляхи) фізично­го виховання. 1. Життєдіяльність у сім'ї. Тут мають бути закладені гене­тичні основи формування фізичного здоров'я дитини, забезпе­чені умови для її фізичного розвитку, озброєння першими са­нітарно-гігієнічними вміннями і навичками догляду за собою (харчування, сон, догляд за тілом та ін.).

2. Перебування у дитячому садку. Педагоги-вихователі до­помагають батькам у забезпеченні системи фізичного вихован­ня дітей з урахуванням їх віку і статі, формують початкові елементи фізичної культури дошкільнят.

3. Навчання в загальноосвітніх навчально-виховних закла­дах. Впродовж 10—11 років школярі охоплені системою за­нять, інших заходів, які впливають на зміцнення здоров'я дітей, набувають поглиблених знань у галузі фізичної культури за допомогою системи навчальних дисциплін (анатомія і фізіоло­гія людини, валеологія та ін.).

4. Заняття в позашкільних виховних закладах (дитячих спортивно-оздоровчих секціях, клубах та ін.). Ці заклади по­кликані задовольняти спортивні інтереси школярів і проводи­ти цілеспрямовану роботу зі зміцнення їх здоров'я, розвитку спортивних умінь з урахуванням віку й статі вихованців.

5. Навчання у професійних навчальних закладах. Оскільки розумова праця є переважаючим видом діяльності учнів, сту­дентів, то для підтримання певної гармонії у розвитку особи­стості потрібні певні навантаження на фізичну сферу, що дають заняття з фізичної культури, участь в роботі спортивних секцій.

6. Участь у продуктивній виробничій діяльності, фізичне виховання тісно пов'язане з трудовою діяльністю і передусім з фізичною працею. Помірковані і дозовані навантаження у фізичній сфері сприяють розвитку м'язових систем, позитивно впливають на підтримання здорового ритму в організмі.

Основними засобами фізичного виховання є:

1. Натуральні сили природи: сонце, повітря, вода.

2. Організація правильного режиму харчування, праці і відпо­чинку.

3. Гігієнічна гімнастика.

4. Гігієна догляду за тілом.

5. Гімнастика, спортивні ігри, туризм, праця.

Усі названі засоби, які забезпечують фізичне виховання людини, мають використовуватися комплексно з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей вихованців, матеріальних умов.

Склалися традиційні форми фізичного виховання: уроки фізичної культури, діяльність спортивних секцій, гуртків та ін.

Слід зауважити, що фізичне виховання не повинно обмежу­ватись лише формами, що забезпечують умови для зміцнення здоров'я, розвитку фізичних потенційних можливостей, форму­вання спортивних навичок. На кожному "квадратному метрі" виховного простору педагоги мають дбати про створення опти­мальних умов для збереження здоров'я дітей, їх фізичний роз­виток (безпосередньо на кожному уроці не фізкультурного про­філю, на перервах, під час прогулянок, суспільно корисної праці, в ігровій діяльності, у процесі організації дозвілля та ін.).

К.Д.Ушинський писав, «Що фізична праця необхідна для розвитку і підтримання в тілі людини фізичних сил, здоров’я і фізичних здібностей, цього доводити немає потреби. Але необхідність розумової праці для розвитку сил і здорового стану людського тіла не всі усвідомлюють чітко».

Таким чином, ви повинні зрозуміти, що все в житті взаємопов’язано. І не можна заради фізичного розвитку нехтувати розумовим.

Дата добавления: 2014-01-04