Особливості психічного розвитку немовляти

Головною особливістю психічного розвитку немовляти є те, що його соціальна ситуація розвитку є завершеною, оскільки завдяки появі комплексу пожвавлення дитина починає проявляти зворотну реакцію на увагу батьків - її соціального оточення.

Десь приблизно наприкінці першого місяця дитина, побачивши матір, зупиняє погляд на її обличчі, вскидує руки, швидко рухає ногами, вигукує голосні звуки і починає посміхатися. Ця бурхлива емоційна реакція була названа "комплексом пожвавлення".

Другий етап в розвитку дітей охоплює час з 2-го по 6-й місяці життя. в період від 4-х до 6-ти тижнів дитина, яка вже навчилася за допомогою матері виділяти дорослого, швидко опановує різноманітні засоби спілкування.

Першу половину року можна назвати періодом емоційного спілкування дитини з дорослим. Починаючи з 2-х міс. дитина активно спілкується з дорослим.

В цей час спілкування між дитиною і дорослим нічим неопосередковане: ніяких предметів та ніякого змісту між ними немає. Тому таке спілкування називають безпосереднім. єдиним його змістом є вираження ставлення до іншого. Причому це ставлення абсолютно позитивне і некорисливе: дитина любить матір не за те, що вона для неї щось зробила, а за те, що вона є. Дитині ще нічого не треба від дорослого, крім його присутності і його уваги. Немовля намагається привернути до себе увагу, викликати і виразити ставлення. Це ставлення воно виражає експресивно-мімічними засобами, тобто засобами комплексу пожвавлення (інших в нього немає).

В цей період немовля ще не реагує на зміст звернення дорослого. Головна комунікативна потреба в цьому віці – це потреба в увазі дорослого. Таким чином, першою формою спілкування дитини з дорослим є ситуативно-особистісна, для якої характерні потреби в увазі дорослого, особистісні мотиви спілкування та експресивно-мімічні засоби.

В цей період закладаються найбільш фундаментальні, глибинні основи особистості. Одна з них – виділеність самого себе і початкова форма самосвідомості.

На першій стадії (1-й місяць життя) у дітей відсутні стійкі реакції на будь-які впливи всіх дорослих. На 2-му місяці життя немовлята добре розрізняють увагу і неувагу дорослих, але ще ніяк не розрізняють самих дорослих – вони з радістю зустрічають всіх дорослих без виключення. В 3 міс. з’являється диференційоване ставлення до оточуючих людей, яке формується приблизно до 5 міс. Лише після 5-ти міс. з’являються якісні відмінності в емоційних проявах дітей, спрямованих на різних дорослих – незнайомі люди починають викликати страх, напругу, а близькі – яскраві позитивні емоції.

Поява прихильності до близького дорослого – одне з найважливіших психічних новоутворень даного віку. Це новоутворення називають афективно-особистісними зв’язками. Ситуативно-особистісне спілкування впливає також на формування пізнавальної активності немовляти і на його ставлення до предметного світу.

Однією з важливіших специфічних особливостей розвитку немовлят є випереджаючий розвиток сенсорних систем у порівняння з моторикою. На 5-му міс. життя дитини відбувається надто важлива подія – вона починає цілеспрямовано тягнутися рукою до предмету і хапати його. В дитячій психології це явище називають актом хапання.

Акт хапання готується всією попередньою історією життя немовляти. Він організовується дорослим і народжується як спільна діяльність дитини з дорослим, хоча самі дорослі цього зазвичай не помічають.

Виникнення і розвиток маніпулятивних дій з предметом знаменує закінчення першої половини немовлячого віку і виникнення нового ставлення дитини до світу і нового типу провідної діяльності.

Найважливіше досягнення першого півріччя – оволодіння хапанням предметів – початок нової маніпулятивної діяльності. У другому півріччі ця діяльність стає головною для дитини і висувається на положення провідної. В цьому віці основні інтереси немовляти зосереджені на предметах – воно намагається схопити і доторкнутися до оточуючих предметів. Зі всіма речами дитина діє однаково: доторкується, кидає, трясе, кладе собі у рот та ін. Оскільки ці дії не залежать від властивостей предметів та їх призначення, вони називаються неспецифічними. З допомогою дорослих можливості дій різко розширюються: дорослий може показати різні властивості предмета і нові способи дій з ними. Опановуючи ці дії, дитина переходить до специфічних дій з речами, які вона засвоює наприкінці року. Поява специфічних дій в репертуарі дитини свідчить про початок нової предметної діяльності, яка характерна для наступного періоду.

Дитина, яка вміє діяти з предметами, стає в нову позицію по відношенню до дорослого. Попереднє ситуативно-особистісне, емоційне спілкування відсувається на інший план.

Основними засобами спілкування крім експресивно-мімічних стають предметні дії і рухи: пози та жест, які використовуються для цілей спілкування. Таким чином, у другому півріччі життя виникає нова форма спілкування з дорослим – ситуативано-ділова, яка відбувається на фоні спільних дій дитини з предметами.

Виникнення і розвиток ситуативно-ділового спілкування суттєво відбивається на ставленні до дорослого і на чутливості до його впливів. Після 5-6 міс. виникають якісні відмінності у ставленні дітей до знайомих і незнайомих дорослих.

Діти чітко розрізняють близьких, знайомих і незнайомих дорослих і виявляють до них різне ставлення. До близького дорослого вони відчувають яскраво виражену прихильність, яка формується лише наприкінці першого півріччя життя. Підтвердженням цього може бути той факт, що діти до 6 міс. легко і безболісно адаптуються до нових дорослих і нових умов при всиновленні. Після 7 міс. немовлята дуже важко і болісно переживають розлуку з матір’ю і звикають до нових дорослих.

Схематично соціальна ситуація розвитку немовляти виглядає так:

Л. С. Виготський назвав соціальну ситуацію розвитку немовляти ситуацією "Ми ". Її суть полягає в тому, що вся активність дитини вплетена в життя і діяльність дорослих, які доглядають за нею. Дитина практично нічого не може зробити без дорослих.

Нова ССР дитини вимагає зовсім нових засобів спілкування з дорослим. Експресивно-мімічних і предметно-дійових засобів виявляється явно недос-татньо для ділового спілкування. Тому у другому півріччі починає формуватися новий і найголовніший засіб людського спілкування – мовлення.

У мовленнєвих вокалізаціях немовляти переважає лопотання – відтворення звуків мовлення типу "ба-ба-та", "ма-ма-да-да"… Лопотання є найбільш прогресивним видом домовленнєвих вокалізацій, який передує активному мовленню. Його поява свідчить про те, що голосовий апарат дитини готовий до відтворення людських слів.

Умови появи лопотання і підготовки до мовлення:

1) насиченість мовленням, яке чути в присутності дорослого;

2) емоційний контакт з ним.

Розвивається уявлення дитини про себе. На основі позитивного самовідчуття та маніпулятивної діяльності складається уявлення про самого себе як про суб’єкта практичної діяльності, тобто як про джерело власних дій. Дитина починає впізнавати себе у дзеркалі, що свідчить про наявність образу себе.

Гостре переживання себе як активного, діючого початку найбільш яскраво виявляється у кризі першого року, в поведінці типу "Я САМ".

Наприкінці першого року життя самостійність дитини різко зростає. До цього віку вона вже стає на ноги і починає ходити. Свобода пересування приносить їй почуття незалежності від дорослого, з яким вона була нерозривно пов’язана раніше. Прагнення до незалежності досить часто виражається в негативній поведінці дитини. Вона протестує проти керування собою і сама намагається керувати близькими дорослими.

Д.Б.Ельконін підкреслює: головне в акті ходьби не лише те, що розширюється простір дитини, але й те, що дитина відокремлює себе від дорослого. Це призводить до того, що ССР розпадається "Ми"-"Я".

Отже, Соціальна ситуація розвитку і провідна діяльність першого року життя дитини зумовлюють появу ряду психічних новоутворень цього віку:

1) відбувається активний розвиток пізнавальних психічних процесів (питання для самостійного опрацювання);

2) відбуваються зміни у поведінці: з'являється загальна закономірність будь-якого поведінкового акту: спочатку зорієнтуватись, а потім діяти; на 5-6 місяці комплекс пожвавлення замінюється на інші форми поведінки; дитина має постійно забарвлене самовідчуття; виникає акт хапання - перша організована, спрямована дія; з'являються перші "запитання", які дитина задає дорослому у формі дії, погляду, жесту, які можливо зрозуміти лише в ситуації дії; з'являється потреба у спілкуванні з дорослими;

3) розвивається мовлення немовляти: поява автономного мовлення (багаторазове повторення складів ба-ба-ба, ма-ма-ма і т.д.); дитина розрізняє інтонацію та відповідно реагує на її; на кінець не-мовлячого віку у дитини виникає перше розуміння слів (до 20), вони вже вимовляють 10-12 слів ("на", "дай", "мама", "папа"...).

Центральним новоутворенням немовлячого віку є 1) ходіння. Це перше, що відокремлює дитину від дорослого. Поява ходіння у поєднанні з мовою свідчить про розпад соціальної ситуації розвитку цього віку (ситуації "Ми"), оскільки тепер дитина може вести дорослого куди вона хоче, або попросити те, що їй потрібно і т.д.

2. Поява першого слова (автономне мовлення, ситуативне, емоційне, зрозуміле лише близьким, за структурою – уривки слів).

Зміни у поведінці:

1. Упертість, непослух, вимоги підвищеної уваги.

2. Збільшення нових форм поведінки.

3. Підвищена чутливість до зауважень дорослих – образливість, незадоволеність, агресія.

4. Підвищена вередливість дитини.

5. Суперечлива поведінка в ускладнених ситуаціях.

Таким чином, в цей період розвивається первинний зв’язок з дорослим і виникає автономність дитини від дорослого, яка підвищує її власну активність. Але ця автономність відносна. Малюк нічого не вміє робити сам.

Такі зміни спричиняють кризу першого року життя дитини. Її причина полягає в тому, що відбувається перехід від біологічного типу розвитку (несформована поведінка, безпорадність, потреби тільки у теплі та їжі) до соціального (активність, потреба у спілкуванні з іншою людиною та пізнанні навколишнього світу), а лише емоційного спілкування для такого переходу недостатньо.

Головною ознакою цієї кризи є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона активно опановує ходьбу і предметні дії, при цьому сама обирає куди йти або які дії здійснювати. Звичайно дорослі в певних ситуаціях корегують або забороняють такі дії. Це спричиняє появу короткочасних афективних реакцій (плаксивість, похмурість), інколи порушення сну, втрата апетиту тощо.

Важливим у подоланні кризи першого року є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї. Це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовляти до об'єктів навколишнього світу. Дорослим потрібно перебудувати стосунки з дитиною, надати їй більше свободи і самостійності у дозволених межах.

Дата добавления: 2014-01-04