Елементи службової частини на початкових сторінках

Типи вправ для навчання іноземної мови

Критерії	Типи вправ
	1.	Спрямованість вправи на прийом або видачу інформації	Рецептивні Репродуктивні Рецептивно-репродуктивні Продуктивні Рецептивно-продуктивні
	2.	Комунікативність	Комунікативні (або мовленнєві) Умовно-комунікативні (або умовно-мовленнєві) Некомунікативні (абомовні)
	3.	Характер виконання	Усні Письмові
	4.	Участь рідної мови	Одномовні Двомовні (перекладні)
	5.	Функція у навчальному процесі	Тренувальні Контрольні
	6.	Місце виконання	Класні Домашні Лабораторні

Таблиця 2 Класифікація вправ для навчання іноземної мови

Типи вправ	Некомунікативні (мовні)	Умовно-комунікативні (умовно-мовленнєві)	Комунікативні (мовленнєві)
	Види вправ	Види вправ	Види вправ
Рецептивні	Сприйняття, впізнавання або розрізнення звука, термінального тону, орфограми, графеми, лексичної одиниці, граматичної структури	Аудіювання або читання повідомлень, запитань, розпоряджень тощо на рівні фрази/речення або групи речень	Аудіювання або читання тексту з метою одержання інформації
Репродуктивні	Заучування напам'ять (лексичних одиниць, речень, текстів); повторення (звуків, лексичних оди-ниць, речень); заміна /вставка лексичних одиниць; зміна граматичної форми, переклад; звуження та розширення речень, об'єднання простих речень у складне; складання речень; переказ тексту (відомого слухачам)	Імітація зразка мовлення (ЗМ), підстановка у ЗМ, трансформаціяЗМ, розширення ЗМ, завершення ЗМ, відповіді на запитання різних типів, переказ тексту (відомого слухачам, але від імені персонажа)	Переказ тексту (невідомого слухачам)
Продуктивні		Об'єднання ЗМ (одноструктурних і різноструктурних) у понадфразову єдність; об'єднання ЗМ у діалогічні єдності: запитання-відповідь; запитання-контрзапитання; повідомлення- запитання; спонукання-згода / відмова; спонукання-запитання і т. п.	Повідомлення якогось факту (фактів); опис (погоди, квартири, людини); розповідь (про якісь події, факти); доказ (якихось положень, фактів і т. п.); бесіда (між учнем /учнями і вчителем, між двома учнями; групова); написання записки, листа, плану,тез,анотації і т. п.

Титул (титульний аркуш) – це початковий аркуш видання, на якому розміщується частина основних вихідних відомостей, які дають можливість ідентифікувати (титулувати) видання, відрізнити його від усіх інших. За кількістю сторінок і змістовим наповненням титул буває:

· одинарний (з двох сторінок: лицьової та зворотної);

· подвійний (з 4-х сторінок: лицьовою є друга і третя сторінки, зворотною – 4-та; 1-ша сторінка подвійного титулу називається авантитул, друга – контртитул, третя – титульна сторінка основна, четверта – зворот титулу). У деяких поліпшених або ювілейних виданнях може бути два розгорнутих титули (6 сторінок);

· розгорнений (двосторінковий титул, усі елементи якого утворюють єдину цілісну композицію: починаються на лівій сторінці розвороту і закінчуються на правій);

· розворотний (кожна сторінка розвороту титульного аркуша будується самостійно: напр., ліва сторона розвороту – фото автора або якась цитата, права сторона – надзаголовкові дані, автор, назва, підзаголовкові та вихідні дані).

Які ж елементи службової частини видання вміщуються на таких сторінках?

На титульному аркуші вміщуються такі елементи вихідних відомостей: надзаголовкові дані, відомості про авторів, назва видання, підзаголовкові дані, вихідні дані.

Відомості про автора (авторів). Автор – особа, яка створила художній, науковий, мистецький чи інший твір (проект, винахід тощо). Ім’я автора розміщується у центральній частині титульної сторінки над заголовком книги. Стандарт не регламентує порядку подання імені автора, головне, щоб це написання було у називному відмінку і повторювалося однаково на обкладинці та корінці видання. Ім’я чи ініціали проставляють перед прізвищем. Тож одночасно на титулі, обкладинці і корінці слід подавати один із варіантів:

Іван Петренко

або

І.В.Петренко

1-ша форма імені автора більше практикується у художніх, дитячих, науково-популярних виданнях, друга – у наукових та навчальних. Нині в українському книговиданні простежується тяжіння до європейської форми представлення автора на титулі книги – лише ім’я та прізвище. Редактор має зважати на прохання автора, зазначивши на титулі лише його псевдонім або ж справжнє прізвище в дужках після псевдоніма (у 2-му рядку). Український стандарт допускає наведення відомостей про науковий ступінь чи вчене звання автора, але після його імені:

Р.Г.Іванченко,

д-р філологічних наук

І.М.Дзюба,

академік

Коли видання має двох чи більше авторів, порядок їх зазначення залежить від побажань авторів. Найкраще – коли за алфавітом; але може бути й по-іншому (першим автором може бути старший за посадою чи той, хто написав більший обсяг тексту тощо), тоді видавництво має одержати письмову заяву від авторів про це. На титулі (обкладинці) можна зазначати лише трьох авторів (повний їх перелік із зазначенням внеску кожного в написання конкретних розділів, параграфів чи сторінок подається на звороті титулу).

Назва видання. Назва видання – одне або кілька слів, які ємко передають зміст видання, графічно виділені на титульному аркуші (обкладинці). Розрізняють основну (перша серед інших), альтернативну (друга назва твору, приєднана до першої за допомогою слів «або», «тобто»), складну (назва видання, яка складається або з двох рівноправних за значенням окремих речень, або заголовка і підзаголовка) назви видань. Назва видання має чітко відповідати тій, яка затверджена в договорі з автором і про анонсована в рекламних проспектах. Вона має бути короткою, ємною, цікавою, інтригуючою, оригінальною. Виняток – навчальні видання, назви яких мають відповідати назвам нормативних чи факультативних дисциплін, що вивчаються у навчальних закладах. Для окремих видань, напр., наукових, характерні довгі назви або назви з уточню вальними підзаголовками. Титульна сторінка вимагає повного написання таких назв, тоді як на обкладинці (корінці, палітурці) допускається їх скорочення. Напр., назва монографії «Макрофінансова стабілізація в Україні у контексті економічного зростання» має бути повністю відтворена на титулі, тоді як на обкладинці чи корінці може мати скорочений варіант – «Макрофінансова стабілізація в Україні».

Надзаголовкові, підзаголовкові, вихідні дані. Надзаголовкові дані – це елемент вихідних відомостей, які вміщуються у верхній частині титульного аркуша над прізвищем автора і назвою видання. У цих даних містить ся така інформація:

· назва організації, від імені якої випускається видання;

· назва серії (підсерії), до складу яких входить видання.

Назви установ, від імені яких випускається видання, мають відповідати їх офіційним написанням.

Підзаголовкові дані – це елемент вихідних відомостей, які вміщують на титульному аркуші під назвою видання і над вихідними даними. Їх перелік може мати такий ряд:

· відомості про вид видання (напр., монографія);

· читацька адреса (для молодшого шкільного віку);

· літературний жанр роман);

· відомості про черговість видання (друге видання, перероблене й доповнене);

· наявність грифа видання (затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів навчальних закладів, які навчаються за спеціальністю «Хімія»);

· ім’я укладача (упорядник П.Г.Іваненко);

· відомості про мову оригіналу та ім’я перекладача (переклад з англійської І.М.Шевчука);

· відомості про загальну кількість томів багатотомного видання та порядковий номер тому (зібрання творів у 12 томах. Том 2);

· відомості про місце і дату проведення конференції, матеріали яких об’єднані в даному збірнику (Львів, 20 – 23 жовтня 2003 року).

Вихідні дані – це елемент вихідних відомостей, які сповіщають про місце, назву видавництва чи ім’я видавця та рік випуску видання. Їх уміщують у нижній частині лицьової сторінки титульного аркуша. Назва видавництва подається так, як зазначено у посвідченні, виданому державним реєстраційним органом. Слово «видавництво» наводиться, коли в його офіційній назві немає ключового образного слова:

Видавництво Дніпропетровського університету;

Видавництво Івана Ткачука

Коли ж таке слово є, слово «видавництво опускається: «Ґенеза», «Наукова думка», «Веселка».

Рік випуску подається лише арабськими цифрами, без слова «рік». Місце видання – це назва населеного пункту без додаткових приписок «місто», «селище».

Розгорнутий титул використовується у таких виданнях:

· багатотомних;

· серійних;

· поліпшених (подарункових, ювілейних);

· перекладних;

· перевиданнях.

За наявності контртитулу розміщення вихідних відомостей на титулі залишається майже беззмінним. На контртитулі можуть міститися такі дані.

У багатотомних (серійних) виданнях:

· зміст багатотомника чи серії; імена осіб, які беруть участь у їх творенні (редактор серії, художник серії, редколегія).

У поліпшених (подарункових, ювілейних) виданнях:

· портрет автора з автографом; колаж з його першодруків; характерна для всього видання авторська чи чужа цитата.

У перекладних виданнях:

· подання титульної сторінки мовою оригіналу (бажано того видання, з якого здійснювався переклад).

Зворот титулу. На цій частині початкових сторінок видання розміщують такі елементи вихідних відомостей: шифр зберігання видання, макет анотованої каталожної картки, анотацію, міжнародні стандартні номери видань, знак охорони авторського права.

Шифр зберігання видання – це умовне позначення кодів, які складаються із класифікаційних індексів біблітечно-бібліографічної класифікації (ББК), універсальної десяткової класифікації (УДК) та авторського знака.

Авторський знак – це умовне позначення прізвища автора, або прізвища першого автора, або першого слова заголовка видання і двозначного числа (від 01 до 99), яке відповідає першим двом літерам прізвища автора книги чи назви видання.

Місце розміщення шифру зберігання – верхній лівий кут титульного аркуша. Приклад:

УДК 002.2 (038)

ББК 63.3 (2)

Ч-59

Шифр зберігання професійно і правильно визначають бібліотечні установи (напр., Національна парламентська бібліотека, обласні універсальні наукові бібліотеки).

Макет анотованої каталожної картки – це елемент вихідних відомостей, що являє собою створений і наведений у відповідності з певними вимогами запис, який містить найголовніші відомості про видання. Його вміщують у нижній частині звороту титульного аркуша. У разі його переповнення іншою інформацією може переноситися на прикінцеву сторінку видання. Складові макета анотованої каталожної картки є такими: бібліографічний опис; анотація; авторський знак; міжнародний стандартний номер видання (ISBN, ISSN, ISMN); УДК (ББК). Макет картки виконується мовою оригіналу видання, але якщо воно видається в Україні не українською мовою, видавець зобов’язаний додатково подати анотацію державною мовою.

Міжнародні стандартні номери видань. Це Міжнародний стандартний номер книги (ISBN), Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN) та Міжнародний стандартний номер нотного видання (ISMN). Ці елементи вихідних відомостей є своєрідними паспортними даними для ідентифікації таких видань не тільки в межах країни, а й за кордоном.

Знак охорони авторського права – це надзвичайно важливий елемент вихідних відомостей, де сповіщається про виключні права на дане видання конкретної особи чи організацію, а також про період настання таких прав. Цей знак складається з великої латинської літери С, обведеної колом, прізвища та ініціалів особи або назви організації, яка володіє правом на твір, та року першої публікації твору. За українським стандартом, цей знак розташовується у правому нижньому куті звороту титульної сторінки.

На звороті титульної сторінки зазначаються також і інші дані, що не входять до елементів вихідних відомостей:

· дані про рецензентів;

· дані про наукового (відповідального) редактора;

· дані про документ, за яким надано гриф навчального видання;

· інформація про спонсора чи інші засади видання.

Місце розташування таких елементів – верхня половина звороту титульної сторінки.

Авантитул – це перша сторінка видання, в якому є розгорнутий титул. У виданнях, що друкуються в оправі і мають форзац, ця сторінка, лівий край якої приклеєний до форзаца. У практиці книговидання усталені такі варіанти текстового або графічного наповнення авантитулу:

· повтор деяких даних з титульної сторінки (переважно над заголовкових даних);

· логотип видавництва;

· назва серії;

· пов’язана зі змістом видання цитата (поетична чи прозова) із зазначенням автора;

· посвята.

Елементи службової частини на прикінцевих сторінках. Прикінцевих сторінок, на яких уміщуються елементи вихідних відомостей, може бути одна або дві. Тут розміщуються над випускні та випускні дані, а також штрих-кодова позначка Міжнародної асоціації товарної нумерації.

Надвипускні дані – це частина відомостей, які повторюють дещо в іншій формі найважливішу редакційно-видавничу інформацію про конкретне видання, – повну назву, повну форму імені автора (авторів) чи упорядника, вид видання за цільовим призначенням, імена учасників редакційно-видавничого процесу за найголовнішими функціональними обов’язками: художнього, технічного редактора, художника, оператора комп’ютерного складання, верстальника, коректора. Тут повідомляється про мову видання, якщо воно здійснене недержавною мовою. Ці дані розміщуються у верхній половині прикінцевої сторінки видання.

Випускні дані – це частина вихідних відомостей, у яких дається виробничо-поліграфічна характеристика видання. Згідно з проектом нового українського стандарту, випускні дані повинні містити:

· формат паперу та частку аркуша;

· наклад (тираж);

· обсяг видання в умовних друкованих аркушах;

· номер замовлення виготівника видавничої продукції;

· назву та місцезнаходження видавця;

· відомості про видачу видавцю свідоцтва про внесення до Державного реєстру України видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції;

· назву та місцезнаходження виготівника видавничої продукції, а також відомості про його внесення до Державного реєстру.

Цим же стандартом рекомендується додатково наводити телефон, факс, електронну адресу видавця.

Дата добавления: 2014-01-04