Міжнародний та світовий порядок: проблеми трактування понять

Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.

Глобалізація.

Міжнародний порядок та формування сучасного глобального світового порядку.

МІЖНАРОДНИЙ ПОРЯДОК

ЛЕКЦІЯ №4

Поняття і явище порядку – це властивість іманентна соціуму, яка відображає певний рівень організації цієї спільноти, її впорядкованість. Така властивість є набутою, а не наперед заданою.

Суспільний порядок – це певна організація життя соціуму, його регулювання на основі певних норм і загальних цінностей. Поняття «міжнародний порядок» як особливий різновид порядку суспільного стосується глобальної соціальної спільноти – світового співтовариства, яке утворене сукупністю різних суспільних суб’єктів (акторів), що діють і взаємодіють на світовій арені. Ця спільнота регулюється певними (наприклад, державно-правовими, міжнародними, моральними, правовими) нормами та загальними (національними, культурними, морально-етичними тощо) цінностями. Отже, міжнародний порядок трактується як таке впорядкування міжнародних відносин, що покликане забезпечити основні потреби держав та інших міжнародних інститутів, створювати і підтримувати умови їх існування, безпеки та розвитку.

Часто міжнародний порядок вважають сукупністю юридичних норм, ототожнюючи його з правовим порядком, законністю. Окремі дослідники міжнародний порядок пов’язують із збереженням стабільності, певного статус-кво у відносинах між державами.

Таким чином, міжнародний порядок – це така організація міжнародних і міждержавних відносин, яка протилежна анархії і передбачає наявність спільних інститутів, норм і цінностей, що створюють умови існування, безпеки та розвитку держав, їх взаємодії на міжнародній арені.

У теорії міжнародних відносин вживається також поняття «світовий порядок», яке відображає зростаюче усвідомлення спільної відповідальності людей і народів за стан нашої планети. На думку П.Циганкова, наша епоха є епохою переходу від міжнародного порядку, що заснований на суверенітеті держав-націй та відображає їх потреби в існуванні, до світового порядку, що регулюється інституціями, на користь яких добровільно відчужують постійно зростаючу частку суверенітету усі учасники міжнародних відносин для захисту фундаментальних інтересів людства – виживання та добробут.

С. Хоффман також запропонував розрізняти міжнародний порядок, який може існувати без наявності світового порядку, і світовий порядок, який не може бути встановлений без міжнародного порядку. На думку цього дослідника, міжнародний порядок як більше або менше впорядкування міжнародних відносин існував завжди на всіх етапах історії міждержавних відносин, а світовий порядок ще тільки формується.

К.Ясперс стверджує, що світовий порядок – це прийняте всіма впорядкування, устрій, що виникає внаслідок відмови кожного суб’єкта від абсолютного суверенітету. Світовий порядок – загальнолюдська цінність, певні юридичні норми, правовий устрій світу, що складається через політичні форми, юридичні норми й зв′язуючий всіх етос (норми загальнолюдської моралі). На думку К.Ясперса, світовий порядок можливий лише на шляху федералізму вільних держав, без тотального панування, коли в умовах ринкового господарства діють тільки найбільш загальнозначущі закони і договори.

Таким чином, світовий порядок – це такий устрій світу, який має забезпечити основні потреби держав-націй, регіональних асоціацій, а також усіх інших легітимних міжнародних організацій та інститутів, які здатні створювати і підтримувати їх існування та розвиток. Змістом світового порядку є такі основоположні потреби людства, як виживання, добробут, справедливість, в той час як міжнародний порядок відображає потребу держав у забезпеченні їх суверенітету.

Міжнародний та світовий порядок, маючи спільні корені, цементують людське співтовариство в єдину цілісність на основі міжнародних економічних обмінів, що призводять до формування єдиного світового ринку, враховуючи науково-технічні досягнення (особливо у сфері комунікаційних систем, засобів зв’язку та інформації), беручи до уваги особливості політичних структур та інтересів, соціокультурні цінності тощо.

М. Косолапов трактує міжнародний порядок як такий устрій, що покликаний забезпечити основні потреби різних акторів міжнародних відносин, створювати і підтримувати умови їх існування, безпеки та розвитку. Для Ю.Батурина міжнародний порядок є конкретним видом розвитку структури міжнародної системи в масштабі хронологічного часу, а світопорядок є стійким розвитком структур міжнародної системи як функції політичного часу.

С.Хоффман запропонував виділяти три основні виміри міжнародного порядку: 1) горизонтальний; 2) вертикальний; 3) функціональний. Горизонтальний вимір відображений у відносинах між основними суб’єктами міжнародних відносин. Міжнародна система може мати багатополюсний або біполярний характер. Механізмами підтримки порядку можуть бути політична рівновага або баланс сил. Вертикальний вимір відображений у відносинах між слабкими і сильними суб’єктами міжнародних відносин, які часто можуть визначатися силовим впливом як гарантом ієрархічної та жорсткої організації міжнародних відносин. Основою функціонального виміру є ролі та функції, які мають важливе значення у стабілізації міжнародного життя (дипломатія, стратегія поведінки міжнародних акторів, економічний обмін між ними, моральні цінності та політичні амбіції лідерів, діяльність транснаціональних корпорацій, асоціацій вчених тощо).

Дослідники стверджують, що особливо важливим є те, що у всіх вимірах міжнародного порядку головним засобом його підтримки на різних етапах історичного розвитку міжнародних відносин була сила, а передусім воєнна сила, за допомогою якої стабілізувались чи дестабілізувались міжнародні взаємодії. Таким чином, можна погодитись з позицією Г.Кіссінджера, який стверджував, що кожен «світовий порядок» є виразником прагнення до постійності, стабільності, зовнішньополітичного балансування. Для Г.Кіссін­джера це визначення несе на собі знак вічності, однак всі елементи, які його формують, постійно змінюються, що виливається у зменшення тривалості міжнародних систем.

Продовжив розвивати ідеї колективного світового порядку Зб. Бжезинський, який запропонував створити «співтовариство розвинутих країн» під ідейним та політичним керівництвом США. Альтернативою офіційним доктринам США, які обґрунтовували ідею «Pax Americana», стала концепція «глобальної реформи», яку у 60-х роках запропонували С.Мендловиць та Р.Фольк. У рамках створеного ними проекту моделей світового порядку розроблялися моделі майбутнього, які б втілювали основні загальнолюдські цінності: мир, добробут, соціальну та політичну стабільність, самореалізацію особистості тощо. Увага надавалась також й екологічній проблематиці. Згодом абстрактні моделі майбутнього світового порядку почали поєднуватися із розробкою конкретних політичних стратегій, що посилило практичну спрямованість досліджень, які проводились у рамках концепцій «глобального гуманізму» (С.Мендловиць) та «справжнього миру та безпеки» (Й.Галтунг).

Значний внесок у розробку концепцій і моделей світового порядку внесли вчені Римського клубу, що був створений у 1968 році. В рамках їх досліджень обґрунтовано можливості та шляхи перебудови міжнародного економічного порядку, враховуючи існуючі тенденції, якісні та кількісні показники світової економіки, з метою визначити негативні явища і розробити методи їх подолання.

Таким чином, вся різноманітність концептуальних трактувань міжнародного порядку зводиться до двох основних підходів: політологічного та соціологічного. В рамках першого підходу основна роль у регулюванні міжнародних відносин, створенні міжнародної системи, що базується на законності, належить правовим нормам, діяльності міжнародних інститутів та інтеграційним процесам. Другий соціологічний підхід є більш широким та дає можливість уникнути ідеологізації аналізу, враховувати інтереси не тільки держав і політичних інститутів, але й інтереси соціальних груп і конкретних людей. Для цього використовується аналіз системи факторів, таких як відносини панування (воєнно-силові та економічні відносини на міжнародній арені та встановлена на їх основі міжнародна ієрархія), інтересу (зокрема національного, інтересів транснаціональних корпорацій, банків та інших недержавних акторів) та згоди (як добровільного визнання та приєднання акторів до норм і принципів, на яких базується міжнародний порядок) міжнародних акторів, а також наявність відповідних механізмів (моральних і правових регуляторів, міжнародних обмінів і комунікацій), які забезпечують функціонування міжнародного порядку та регулювання криз і напруг, що виникають в його рамках.

Загалом міжнародний порядок проявляється у значних геополітичних змінах, внутрішніх дезорієнтаціях основних акторів, перегрупуванні сил, коаліцій і союзів, витисненні низки попередніх ідеологічних стереотипів, зміні політичних режимів, виникненні нових держав тощо. Поряд із цим зростають прояви політичного екстремізму, агресії, релігійної нетерпимості, конфліктів на національно-етнічній та конфесійній основі.

Таким чином, ці чинники вкотре ставлять на перше місце необхідність формування більш надійного міжнародного порядку, який би відповідав новітнім тенденціям світового розвитку, створював умови для реалізації інтересів і збереження цінностей не тільки держав і міжурядових організацій, але й найрізноманітніших соціальних спільнот, конкретних людей. Поряд з тим досі немає (і, напевно, не буде) уніфікованої теорії або моделі, яка б відповідала уявленням кожного учасника міжнародних відносин про зміст і характер світового порядку.

Дата добавления: 2014-01-04