Підходи до моделювання економічного зростання

Проблеми моделювання економічного зростання завжди були предметом досліджень економістів країн ринкових економік. Такі проблеми виникали через тенденції нерівномірного і незбалансованого розвитку їхніх економік.

Загальна характеристика моделей економічного зростання. Ще у 1950-х роках Р. Харрод і Е. Домар відзначили деякі відмінні риси кейнсіанського підходу до аналізу проблем економічного зростан­ня. Зокрема, вважали, що:

- попит автоматично не дорівнює пропозиції, а заощадження — інвестиціям (капіталовкладенням);

- найважливішу роль в економічному зростанні відіграє фор мування попиту, насамперед попиту на інвестиції;

- основні технологічні коефіцієнти і пропорції (наприклад, відношення "капітал — продукт", "праця — капітал" та ін.) не змінюються унаслідок негнучкості цін і визначаються технічним прогресом, якщо він не впливає на співвідношення ефективності виробничих факторів.

Відповідно до кейнсіанських моделей норма нагромадження (за­ощадження) — головний стратегічний фактор і основний параметр регулювання довгострокового зростання економіки. Це зростан­ня стійке, якщо стійкі частка заощаджень у доході й відношення "капітал — продукт" (це — Гарантований темп зростання). Од­нак така стійкість не досягається автоматично. Відхилення гаран­тованого від природного темпу зростання, тобто темпу, що відпо­відає темпові зростання населення, викликає тривалі негативні тен­денції у формі економічної стагнації або інфляції. Підтримка стійкого зростання економіки потребує державного втручання — регулювання нагромадження і споживання з допомогою заходів податкової і бюджетної політики.

З кінця 1950-х років проблемами економічного зростання поча­ли займатися економісти неокласичного напряму, до представників якого належать Д. Піке, Д. Мід, Р. Солоу, М. Браун і ін. Вони вихо­дили з того, що:

- попит автоматично дорівнює пропозиції;

- у процесі економічного зростання головну роль відіграє про­позиція економічних ресурсів і ефективність їх використання;

- основні технологічні коефіцієнти змінюються залежно від цін виробничих факторів і характеру технічного прогресу.

Важливою передумовою неокласичної теорії була ідея про наявність вільної конкуренції і встановлення цін виробничих факторів на рівні їх граничних продуктів, що забезпечувало стійкість економічної рівноваги. На базі цих передумов економісти неокласичного напряму запропонували свій варіант моделі економічного зростання. Це — виробнича функція Кобба-Дугласа. Була запроваджена система показників, що характеризувала залежності між затратами і випуском продукції (коефіцієнти еластичності випуску за ресурсами), між самими затратами (гранична норма заміщення і еластичність заміщення ресурсів); була дана система кількісних характеристик для економічного обґрунтування технічного прогресу: нейтрального, але такого, що впливає на співвідношення ефективності виробничих факторів, матеріалізованого, тобто втіленого в засобах виробництва, і нематеріалізованого, але втіленого в засобах виробництва.

Емпірична оцінка параметрів виробничої функції — важливий апарат аналізу кількісних взаємозв'язків, що визначають потенцій­но можливий випуск продукції. На основі цих оцінок був зробле­ний, зокрема, висновок, що головними стратегічними факторами довгострокового економічного зростання став технічний прогрес і особливо умови, що його визначають: підвищення якості устатку­вання, зростання кваліфікації працівників і рівня організації ви­робництва.

Економісти неокласичного напряму використовували виробни­чу функцію не лише для отримання емпіричних оцінок, а й як відпо­відну математичну форму для трактування проблем динамічної рівноваги економіки. Вони намагалися довести, що економіка внут­рішньо стійка і має необхідні механізми для автоматичного віднов­лення порушеної рівноваги. Державне втручання в економіку, на їхню думку, повинно зводитися до мінімуму й обмежуватися пе­реважно сферою кредитно-грошової політики. Що ж стосується механізму розподілу національного доходу, то за цією теорією кожен виробничий фактор (праця — Г. і капітал — К) отримують частку продукції відповідно до своїх обсягів і граничної продук­тивності. Зміна цих часток відбувається лише під впливом нейт­рального технічного прогресу.

Кейнсіанські моделі. Це найпростіші моделі, які використову­ються як математичний інструментарій для вивчення економічної динаміки і факторів, що її визначають, а також для побудови при­кладних економічних моделей та опису зв'язку глобальних еконо­мічних показників. Очікуваними величинами виступають обсяг національного доходу і темпи його зростання. Обмежувальними факторами тут беруть обсяг затрат капіталу і чисельність зайня­тих у виробництві працівників, умовно прирівняних до чисельності населення країни. Головну увагу автори надають проблемам за­безпечення повної зайнятості і підтримці стійких урівноважених темпів зростання економіки.

В моделі використовуються такі параметри:

■ обсяг випуску продукції за певний період,

■ обсяг поточних заощаджень;

■ обсяг інвестицій;

■ приріст загального випуску продукції за якийсь одиничний період, виражений у вигляді частки всього випуску;

■ частка доходу, що йде на заощадження (гранична схильність до заощадження);

■ потреба в капіталі, зумовлена зростанням випуску продукції;

■ потреба в капіталі, викликана приростом капіталу на вироб­ництво одиниці продукції.

Ці моделі дають можливість вирішувати два типи завдань:

- по-перше, можна визначити траєкторію зростання загаль­ного випуску продукції при заданих величин норми заощаджень і коефіцієнта потреби в капіталі;

- по-друге, вважаючи заданими темпи приросту обсягу випуску продукції, можна вирахувати необхідну для його досягнення нор­му заощаджень (при заданому коефіцієнті потреби в капіталі) чи потребу в капіталі, зумовлену зростанням випуску продукції (при заданій нормі заощаджень).

Неокласичні моделі. Загальне уявлення про сутність і зміст нео­класичного напряму дає модель загальної рівноваги економічної си­стеми К. Кожікзю. Його модель охоплює 10 параметрів: 5 екзоген­них (заданих ззовні) і 5 ендогенних (розрахункових, очікуваних).

Екзогенні параметри:

- індекс року;

- норма заощаджень;

- коефіцієнт (норматив) капіталомісткості доходу;

- коефіцієнт (норматив) трудомісткості доходу;

- темп приросту, — темп зростання населення, умов­но прирівняний до темпів зростання зайнятих у виробництві.

Ендогенні параметри:

- обсяг доходу;

- обсяг заощаджень (нагромадження);

- обсяг інвестицій;

- чисельність населення країни, умовно прирівняна до чи­сельності зайнятих у виробництві;

- обсяг капіталу (основних фондів).

Крім уже наведеної моделі відомі моделі Р. Соллоу, Н. Бреттона, А. Смізіса, Н. Кальдора, Е. Фелпса, Д. Робінзона та багато інших. Здебільшого вони побудовані на продуктивній функції Кобба-Дугласа, яка містить коефіцієнти еластичності кінцевого про­дукту щодо праці і капіталу. Кожен з них показує, наскільки зро­сте обсяг кінцевого продукту при збільшенні обсягу одного з об­межених ресурсів і за постійного рівня затрат іншого

Дата добавления: 2014-01-04