Молодший підліток як читач

Підлітковий вік – це роки, коли людина відкриває для себе новий світ переживань, захоплень. Внутрішній світ підлітка у порівнянні з молодшим шкільним віком набагато складніший. Ускладнюються стосунки підлітка з навколишнім світом.

„Центральним і специфічним новоутворенням в особистості підлітка...” психологи вважають „появу у нього уявлень, переконань про те, що він уже не дитина ”. (Вікова і педагогічна психологія). І хоч у його поведінці зберігається багато дитячого, він хоче бути (і всяко це виставляє) дорослим.

Почуття дорослості покладає своєрідний відбиток на ставлення підлітка до всього навколишнього, в тому числі і до мистецтва.

Не випадково цей вік вважають перехідним, переломним. Особистість дуже нестійка – він вже не дитина, але ще не дорослий – підліток страждає підвищеною емоційністю (за спостереженнями психологів, критичні періоди в житті людини особливо багаті емоційними реакціями, багаті життям серця, а не розвитку. Тому вони такі збуджені, рухливі - ці 5-7 класники. Тому і так важко працювати з ними на уроці. Разом з тим, що природно збудженість варто розумно використати і буде користь. Для розвитку творчого потенціалу цей вік особливо плодотворний. За спостереженнями Л.Виготського, творчі можливості 10-12 літніх дітей найбільш повно проявляється якраз в області літератури.

Незважаючи на бідність життєвого досвіду, нерозвинуту ще свідомість, його емоційність, збудженість, відсутність належної критичності до результатів своєї творчості багато дітей стають „художниками”. Вони легко переймаються авторським чуттям, легко переносять себе в світ мистецтва, легко уявляють себе авторами картин, вони здатні тонко відчувати поетичне слово.

Інтелектуальний тип мислення у ранньому підлітковому віці зустрічається тільки як виняток.

У школярів шкільного віку з’являється підвищений інтерес до мистецтва в цілому, а література і кіно стають найулюбленішими видами мистецтва. Відбувається також переоцінка смаків і симпатій. 10-12 літній школяр захоплений подвигами, героїкою, пригодами, його улюбленими кумирами стають сильні і пристрасні особистості (звідси і захоплення Сталлоне, Шварценегером, Брюсом Лі і т.д.). На жаль. Вітчизняної героїки ще мало і у кіно, і у літературі для цього віку.

Політ мрій, у цьому віці настільки сильний, що учень здатен жити паралельно і реальним життям, і створеним у його мріях, фантазіях. У читанні багато з них якраз і знаходять вихід своїм мріям. Сама книга владно входить в їх життя і сприймається як саме життя.

У цьому віці учні уже починають критично ставитись до казки і відкидати її, бо це „для дітей”, хоча потайки продовжують їх читати.

Дітям властиве вміння естетичного співпереживання. Від читання книг вони одержують задоволення. Твір здатен захопити їх своїм настроєм, підкорити собі, дати наочно-чуттєвий досвід. Наприклад, діти, які ніколи не бачили моря, можуть доволі яскраво уявляти його собі і описати. Вони легко „включаються” у сам твір, відчувати себе учасниками подій, що описуються в книзі. Звідси їх бурхлива реакція під час читання (підстрибують з місця, викрикують і т.д.). Вони активно втручаються у світ витвору митця, часто „виправляють” самого автора, часто під час читання „знімають” гіркі, невтішні для них моменти. Багато дітей просто не люблять читати книги з сумним фіналом, завжди хочуть, щоб перемагала справедливість.

До оцінки літературних героїв учень 5-6 класу також підходить тільки з моральними критеріями? Все що є добре, сміливе, сильне вони сприймають, зле – відкидають. І ставлення свої до героїв у них тотожні ставленню до людей? Вони говорять про героїв як про своїх знайомих або як про ворогів.

Дітям цього віку власний моральний максималізм, і тому вони бувають дуже категоричні. Це виливається часто бо у повне сприйняття, або повне заперечення. На думку Сухомлинського, витоки категоричності підлітка – у його намаганні переконатися в справедливості своїх слів.

Учень цього віку рідко коли критикує твори або самого письменника, але в оцінці вчинків героїв буває часто безпосереднім і прямолінійним.

Складні, зіткані з протиріч героїв часто взагалі не сприймаються підлітками. Він не любить напівтонів. Герой має бути або позитивним, або негативним. Це свого роду класицистське сприйняття мистецтва взагалі (згадайте „Поетику Буало” – теоретика класицизму).

Ця категоричність зберігається часто надовго, майже до пори юності, і підтримується часто не тільки самою інфантимнімтю школяра, але й невмілим викладанням. Ніколи не треба влаштовувати ніяких „судів” над героями літературних творів, не переносити побутові погляди на речі, на твори мистецтва, бо це гальмує розвиток школяра.

Сприйняття літератури в цьому віці називають наївно-реалістичним. Це йде від конкретності дитячого мислення, про що пише психолог Бонсович. „Ця конкретність зв’язана з його загальною скерованістю на навколишній світ, з його потребою якомога ширше і повніше ознайомитись з явищами дійсності, набути достатню кількість фактичних знань і навиків”.

Це, звичайне, не означає, що не варто удосконалювати читацьку культуру молодших підлітків. Необхідно розвивати їх естетичне сприйняття, відтворюючу уяву, логічне мислення, пам’ять, асоціативне мислення, - вчити мислити літ-но, багато вчити напам’ять.

Дата добавления: 2014-01-04