Смаковий аналізатор

Вестибулярний аналізатор

Вестибулярний аналізатор складається з рецепторної, провідникової і центральної частин. Рецептори його містяться у так званому вестибулярному апараті й від них починаються нервові шляхи, які передають інформацію про специфічні подразники в різні відділи центральної нервової системи. Вестибулярний апарат міститься біля периферичної частини слухового аналізатора. Рецептори являють собою волоскові клітини. Волоски перебувають у желеподібній масі, при зміщенні якої вони деформуються.

Принцип дії рецепторів вестибулярного апарату полягає в тому, що вони сприймають сили, які зумовлюють деформацію волосків чутливих клітин внаслідок кутового прискорення та прямолінійних прискорень будь-якого напрямку. Отже, вестибулярний апарат сприймає найрізноманітніші зміни положення тіла (точніше, голови) в просторі.

Нервові волокна вестибулярних ядер контактують з багатьма відділами ЦНС. Унаслідок цього при інтенсивному подразненні рецепторів вестибулярного аналізатора виникають відповідні моторні рефлекси, вегетативні розлади (зміна частоти серцевих скорочень, звуження судин шкіри, посилене потовиділення, нудота тощо), що характерно для так званої морської хвороби.

Абсолютна чутливість вестибулярного аналізатора характеризується пороговими значеннями факторів, що сприймаються. Для кутового прискорення поріг становить 0,015-0,050 рад/с², для прямолінійного - 2-20 см/с²; порогове значення при нахилі голови вбік становить приблизно 1°, уперед і назад - 1,5-2°. Істотне значення у підтриманні постійної чутливості вестибулярної сенсорної системи має її низька здатність до адаптації, тобто специфічні відчуття зберігаються практично доти, доки триває дія подразника.

Смакові відчуття є суб'єктивними й індивідуальними. Відома латинська приказка «Про смаки не сперечаються» влучно відбиває зазначену властивість смакових відчуттів. Тому і досі ще не встановлено одиниць виміру смаку і чіткості їхньої класифікації. Одним із перших, хто запропонував класифікацію смаків, був М.В.Ломоносов. Він писав: «Головні з найбільш розрізнюваних смакових відчуттів такі: 1) кислий, як в оцту; 2) їдкий, як у винного спирту; 3) солодкий, як у меду; 4) гіркий, як у смоли; 5) солоний, як у солі; 6) гострий, як у дикої редьки; 7) кислуватий, як у недозрілих плодів. Які з них прості, які складні, можна буде пояснити не раніше, ніж коли буде відома природа начал». «Природа начал» смаків ще й досі невідома, а запропонованою ним класифікацією в основному користуються й нині.

Більшість учених визнає чотири елементарних смакових відчуття: солодке, солоне, кисле і гірке. Смакові рецепторні клітини (смакові бруньки) знаходяться переважно у сосочках язика. Окремі бруньки можна виявити також на піднебінні, горлі та надгортаннику. Смакові бруньки різних частин язика сприймають переважно один із чотирьох основних смакових відчуттів - солодкий, гіркий, кислий та солоний.

Смакові рецепторні клітини живуть порівняно недовго, змінюючи при цьому і місце розташування, і нервові зв'язки, і форму, і властивості. Смакове відчуття виникає лише тоді, якщо досліджувана речовина розчиняється на поверхні язика. Спостерігається досить чітка спеціалізація рецепторів до сприйняття різних смакових подразнень. Так, до солодкого найчутливішим є кінчик язика, до гіркого - - корінь язика, до солоного - кінчик і краї язика, а до кислого - бічні краї язика.

Абсолютну смакову чутливість, зазвичай, характеризують пороговою концентрацією речовин: для цукру є 0,01, для хлориду натрію - 0,05, для соляно-кислого хініну - 0,0000001 моль/м³. Ці дані свідчать про високу абсолютну чутливість органа смаку.

Поріг істотно залежить від температури розчину. Найвища чутливість виявляється при температурі близько +37°С, тобто при нормальній температурі тіла. З підвищенням і зниженням температури чутливість переважно зменшується. У смаковій системі відчуття зникає набагато пізніше, ніж припиняється дія подразника, навіть якщо рот сполоснути водою. Але цей період можна різко скоротити, подіявши іншим подразником. Гіркий смак ліків, запитих водою, зберігається досить довго, а якщо після них пожувати шматочок хліба, гіркота зникає набагато швидше. Своєрідним явищем є так званий смаковий контраст, який полягає в посиленні одних смакових відчуттів під дією інших. Наприклад, смак солодкої речовини стає набагато інтенсивніший, якщо перед цим у роті було щось солоне. Навіть дистильована вода здається солодкуватою після того, як рот сполоснути розчином кухонної солі. У свою чергу, солодкі речовини підвищують чутливість до кислого. Відчуття смаку відіграє велику роль у регуляції надходження хімічних речовин до організму, формуванні апетиту, регуляції травлення. Людина, в організмі якої не вистачає кухонної солі, вважатиме їжу не солоною навіть тоді, коли концентрація солі в ній настільки значна, що здорова людина не стане її їсти.

Дата добавления: 2014-01-04