Німеччина

1450 р. Йоган Гутенберг (Майнц, Німеччина) сконструював друкарський верстат і надрукував на ньому латиницею Біблію.

1609 г. перші німецькі щотижневі видання – „ Реляціон ” („Повідомлення”, Страсбург) та „Авізо” („Оголошення”, Вольфенбютель).

1650 р. – перша щоденна німецька газета „ Ляпцигер цайтунг” („Лейпцигська газета”).

Спеціалісти зафіксували, що в Німеччині з 1609 по 1700 роки виходило понад 200 газет.

У Німеччині в 1725 р. створено „Союз німецької книжкової торгівлі”, який, зокрема, виступав на захист авторського права. У ХІХ ст.. у Прусії (1837 р.) прийнято закон, який закріплює авторське право за нащадками автора на 30 років після його смерті. Проблема захисту інтелектуальної власності у вигляді авторського права стара, ще в античні часи існували пірати, яки полювали саме на інтелектуальні власність...

У ХІХ ст. Німеччина дочекалася свободи слова лише у 1848 р. тоді, у сорокові роки, у Лейпцигу в „Новій рейнській газеті” друкувалися К. Маркс и Ф. Енгельс, пізніше їхні твори друкує газета „Фольксштаат” („Народна держава”) орган соціал-демократичної партії Німеччини (1869- 1876).

Країна пережила у ХХ ст. 12 років радикальної фашистської журналістики. Урядове радіо, урядова газета „Фелькишер беобахтер” („Народний спостерігач”).

З моєї статті „Диктатура і преса”

В березні 1942 р. молодий офіцер Генрі Пікер, батька якого знав Гітлера, був направлений до ставці фюрера і отримав змогу нотувати те, що казав патологічно балакучий Гітлер під час трапез. Мало того, Пікеру вдалося отримати аналогічні записи свого попередника Г.Гейма, який певний час навіть стенографував Гітлера, й зберегти ці всі матеріали. У 1951 р. вийшло перше видання „Застольних розмов Гітлера в ставці у 1941-2942 роках” (Hitler Tischgespreche im Fuhrerhauptqartier 1941‑1942). У цих „спічах” чимало сказано з приводу преси, свободи слова. Читаєш і бачиш численні паралелі з дійсністю у радянському медійному просторі, розумієш, що тоталітаризм будь-де по відношенню до преси діє однаково.

Ось кілька витягів з книги:

22.02.1942. „Закон про пресу потурбувався про те, щоб народ залишався необізнаним відносно розбіжностей в уряді. Преса існує не для цього[12]. Ми закінчили з уявою про те, що свобода в державі – це коли кожен може казати все, що йому заманеться.

15.04.1942. „Одна з перших задач, до виконання якої він[13] приступив після того, як взяв владу – це уніфікація всієї німецької преси (Подібно тому, як це зробив Сталін у СРСР). Він не зупинився перед самими рішучими заходами, бо у повній мірі розумів, що держава, котра в централізованому порядку керує пресою за допомогою багатьох редакторів і таким чином міцно тримає її в руках, має таку велику владу, яку тільки можна собі уявити.

Поняття „свобода преси” містить у собі смертельну небезпеку для будь-якої держави. Бо під ним розуміється зовсім не свобода для преси, а для окремих суб’єктів, аби вони мали змогу робити, що заманеться и що відповідає їх власним інтересам, і робити навіть у тих випадках, коли це порушує інтереси держави. Пояснити це журналістам і переконати їх у тому, що вони лише частка, яка служить цілому, було на початку край не просто. (...) Через те, що журналіст у ході розвитку подій після здобуття влади дійсно став виразником державної ідеології, професія журналіста набула зовсім іншого характеру....проблеми, над якими ламають голови видатні представники народу і які їм остаточно не зрозумілі, не варто виносити на суд народу шляхом різного трактування їх у пресі, навпаки, преса має чекати до того часу, доки не буде прийнято остаточне рішення”.

08.06.1942. „Тільки поставивши всю пресу і весь пропагандистський апарат під контроль одного державного органу, можна забезпечити централізоване управління пресою....тільки контрольована преса буде позбавлена тієї великої кількості суперечливостей у подачі інформації, у висвітленні мотивів подій політичного, культурного та іншого життя, через які вона виглядає смішною в очах населення, які підривають її репутацію як провісника істини і позбавляють її довіри, що так необхідно для формування громадської думки”.

Нинішні особливості німецької преси – велика кількість ранкових газет. 95% - місцеві видання, що зв’язано з історією Німеччини, як, до речі, і федеральний устрій держави. Землі лише наприкінці ХІХ ст.. злилися в імперію.

Така орієнтація відбивається і на центральних щоденних виданнях, так, найтиражніша „Бильд-цайтунг” має 33 локальних видання, з різною, в залежності від місцевості, хронікою та рекламою (аналогічні явища – „Газета виборча”, і в РФ такі ж процеси).

У ФРН понад 500 інформагенцій, найвпливовіші - ДПА (Дойче Пресе Агентур - Німецьке Агентство новин - 1949 р.) та ДДП (Дойчер Депешендинст, Німецька поштова служба - 1971). Серед приватних - відзначимо Католицьку агентство новин та Євангелістську пресову-службу.

1947 р., Гамбург Аксель Цезар Шпрингер створює газетно-видавничий концерн (у 1970 р. Перетворений в АТ „А кселъ-Шпрингер-ферлаг”. 51% акцій у видавництві Шпрингера, у братів Бурда. Інші акціонери – „Німецький банк”, хімічний концерн „Шеринг”, торговельна фірма „Отто-ферзанд”, концерн „Мерседес”. (Сам Шпрингер помер у 1985 р., акції у його дружини). Концерн Шпрингера випускає понад 80% тиражів усіх щоденних і вечірніх газет Німеччини: Die Welt, Bild Hamburger, Abendblatt, Bild am Sonntag, Welt am Sonntag та ін.

А далі треба читати додатки і повертатися до відповідних місць конспекту!

[1] З висловлювань Аддисона: Без постоянства не может быть ни любви, ни дружбы, ни добродетели... Брак отличается той особенностью, что с ним прекращается поклонение идолу. Когда мужчина ближе присматривается к своей богине, она снова становится простой женщиной. Гордость происходит от недостаточного размышления и незнания самого себя.

[2] Власник - News Corporation = Руперт Мёрдок (з 1981 р..)

[3] http://www.telegraph.co.uk/

[4] http://www.guardian.co.uk/

[5] http://www.ft.com/home/europe

[6] http://www.independent.co.uk/ Здається, Лебедеву тепер належить.

[7] http://www.thesun.co.uk/sol/homepage/

[8] http://www.mirror.co.uk/

[9] Цю партію підтримують також газети The Observer, Sunday Mirror, People, а консерваторів - The Sunday Times, Sunday Telegraph, The Daily Telegraph, The Times

[10] http://www.reuters.com/

[11] http://www.pressassociation.com/

[12] Згідно з „Імперським законом про головних редакторів”, прийнятим 4 жовтня 1933 р., пресою у Німеччині централізовано керувало Міністерство пропаганди. Закон визначав періодичну пресу як „державний засіб освіти і виховання”.

[13] „Він”, „шеф” – це Гітлер, а фрагменти, де мова від першої особи – розшифровка стенограм.

Дата добавления: 2014-01-04