Поняття стабільного та кризового періодів

Психічний розвиток людини відбувається нерівномірно. Динаміка розвитку виявляється як у стабільних, так і в перехідних періодах. Переломи, різкі перебудови, повороти у становленні є необхідним результатом діалектичності розвитку.

У психічному розвитку особистості є періоди відносно повільних, поступових змін: дитина протягом тривалого часу зберігає майже незмінними основні риси психічного складу. І періоди набагато більш різких, стрибкоподібних змін, пов'язаних з відмиранням, зникненням старих і появою нових психічних рис. Ці періоди послідовно і закономірно змінюють один одного.

За Л. Виготським, стабільний період характеризується плавним перебігом процесу розвитку, без різких зрушень і змін в особистості дитини. Непомітні, мінімальні зміни, які відбуваються протягом тривалого часу, непомітні для оточуючих. Вони поступово накопичуються і в кінці періоду дають якісний стрибок у розвитку: зявляються вікові новоутворення. Той шлях, який пройшла дитина у своєму розвитку протягом того чи іншого періоду, можна оцінити, порівнявши початок і кінець стабільного періоду.

Перехід від одного вікового періоду до іншого може бути плавним, поступовим і безболісним, а може бути і революційним, критичним, кризовим, коли відбувається злам колишніх соціальних взаємин дитини з оточуючими.

Загальна ознака критичного (кризового) періоду – це наростання труднощів спілкування дорослого з дитиною, що є симптомом того, що дитина вже має потребу в нових відносинах з ним.

Криза звичайно виникає тоді, коли нові потреби дитини ігноруються або блокуються дорослими, коли дитина не знаходить ні розуміння дорослих, ні можливості задоволення своїх нових потреб (наприклад, підліткова криза звичайна в тій ситуації, коли дорослий не надає підлітку можливості для самореалізації і більшої самостійності, відноситься до нього як до дитини і не бажає визнавати його дорослішання).

Криза (грец. krisis – рішення, перелом) – нормативний нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов'язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості та виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах.

Традиційно психологія описувала кризи як різко негативні процеси та як найнебезпечніші та складні періоди, що потребують особливої уваги. Під негативними процесами розуміємо процеси:

- відмирання і згортання, розпаду і розкладу сформованого на минулому етапі,

- зниження темпу розвитку,

- підвищення вразливості,

- внутрішньої нестійкості.

Однак, за словами Л. Виготського, «негативний зміст розвитку у ці періоди є тільки зворотною або тіньовою стороною позитивних змін особистості, що складають основний зміст критичного віку». Адже старе руйнується лише настільки, наскільки це необхідно для розвитку нового.

Отже, у переломні періоди основне значення мають глобальні позитивні перебудови у системі особистості.

Кожен віковий період завершується кризою, а вихід з неї – виникненням новоутворень, переходом до наступної стадії розвитку.

Людина може переживати як нормативні, вікові кризи, так і ненормативні. Вікові кризи мають типовий характер, вони характеризуються однаковими віковими рамками перебігу, чинниками та симптомами.

Ненормативна криза психічного розвитку виявляється як явище загострення суперечностей психіки людини, спричинене складними, несприятливими життєвими обставинами. Такі кризи мають неплановий і автономний щодо вікових криз характер.

Зміст і причини вікових криз грунтовно розроблені щодо етапів становлення особистості, тоді як переживання криз розвитку впродовж дорослості лише вивчається. Більшість психологів вказує на типовий характер так званої кризи середини життя, вона розгортається приблизно в 40 років і повязується з аналізом і оцінкою особистістю життєвих досягнень.

Переживання кризи дітьми та дорослими супроводжується різною симптоматикою:

- Ознаки вікових криз у дітей: впертість, конфліктність, неслухняність, тривожність.

- Ознаки психологічних криз у дорослих: спустошеність, безнадійність, знецінення життєвих здобутків, руйнування життєвих цінностей.

Дискусійним в науці залишається питання обов’язковості гострого перебігу кризи розвитку та її неминучості взагалі.

Окремі психологи зазначають: неминучими є не кризи, а прогресивні якісні «стрибки» розвитку психіки індивіда. Рамки й особливості переживання вікових криз є умовними, тому що індивідуальність кожної дитини накладає відбиток на час і зміст кризових переживань.

Криз може і не бути, якщо психічний розвиток дитини складається не стихійно, а є розумно керованим процесом – процесом виховання (за О.М. Леонтьєвим).

Дата добавления: 2014-01-04