Нормативні підстави та види міжнародно-правової допомоги

Вступ

Тема № 8. Організація діяльності органів досудового розслідування під час надання та отримання міжнародно-правової допомоги

Лекція

Внутрішніх справ

Кафедра кримінального процесу

факультету з підготовки слідчих

з дисципліни „Організація роботи підрозділів досудового розслідування”

(2 години)

Для 4 курсу

факультетів з підготовки слідчих, кримінальної міліції та громадської безпеки

Дніпропетровськ – 2012

Лекцію підготували: в.о. начальника кафедри кримінального процесу ДДУВС, к.ю.н., доцент Сліпченко В.І.; доцент кафедри кримінального процесу ДДУВС, к.ю.н. Черняк Н.П., старший викладач кафедри кримінального процесу ДДУВС, к.ю.нЛоскутова М.С.

Рецензенти:

Лекцію обговорено та ухвалено на засіданні кафедри кримінального

процесу «___» серпня 2012 р., протокол № ___.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Нормативні підстави та види міжнародно-правової допомоги.

2. Процесуальний порядок виконання та направлення запитів.

3. Видача осіб (екстрадиція) як вид міжнародно-правової допомоги.

Мета лекції:

Метою лекції є розкриття сутності діяльності держави у напрямку взаємного здійснення міжнародно-правової допомоги, визначення її поняття, ознак, завдань та напрямків; на основі визначення цих понять, розкриття змісту (структури) відносин з питань міжнародно-правової допомоги у кримінальному судочинстві, а також формування уяви про тактичні та процесуальні особливості видачі (екстрадиції) осіб як інституту співробітництва між державами у кримінальному провадженні; чинний порядок розгляду клопотань про видачу особи і перспективи його вдосконалення; передачу кримінального переслідування.

Результатом цілеспрямованої, послідовної роботи законодавчої та виконавчої гілок влади у зовнішніх відносинах за роки незалежності стало широке визнання України як активного суб’єкта міжнародного життя. Географічне розташування України та міжнародна політична ситуація яка склалася у світі зумовлюють ключову роль нашої держави насамперед у процесі вдосконалення сучасної західноєвропейської безпеки, що безумовно, важливо для забезпечення безпеки в цілому світі. Насьогодні нашу державу визнали більше 150 країн світу і встановили з нею дипломатичні відносини. Україна є членом близько 50 міжнародних організацій.

Важливе значення для зростання авторитету України має також її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що певною мірою сприяло поглибленню політичного, економічного та іншого міжнародного співробітництва, налагодженню конструктивних відносин з провідними країнами світу.

Вступ України до ОБСЄ та Ради Європи, приєднання її до Центральної Європейської ініціативи, визначення стосунків з Північно-Атлантичним альянсом шляхом укладання Хартії про відносини особливого партнерства “Партнерство заради миру”, укладання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом, нормалізація відносин з країнами ближнього зарубіжжя та здійснення інших заходів сприяли зростанню ролі України на міжнародній арені.

Активізація міжнародної співпраці створює сприятливі умови для плідної взаємодії України з іншими країнами світової спільноти у напрямку боротьби з транснаціональною злочинністю, лише окремими проявами якої є тероризм, організована економічна та комп’ютерна злочинність, торгівля людьми та інші особливо небезпечні види злочинів, які створюють серйозну небезпеку як для України, так і всіх країн світу. До того ж сучасні проблеми боротьби зі злочинністю не можуть бути успішно розв’язані у межах однієї держави, оскільки відкритість кордонів унаслідок демократичних процесів сприяє поширенню транснаціональної злочинності.

Необхідність активного залучення механізмів надання та отримання міжнародної допомоги у галузі боротьби зі злочинністю, а також цілеспрямованої співпраці усієї світової спільноти у цьому напрямку обумовлюється самими тенденціями розвитку сучасної злочинності. Її сучасний рівень, набуття нею транскордонних та транснаціональних форм обумовлює необхідність консолідації зусиль правоохоронних органів різних держав у здійсненні спільних заходів, які забезпечуватимуть ефективність боротьби з нею. Крім того, основною характеристикою сьогоднішньої злочинної діяльності є перебування її у стані постійної трансформації, під час якої з’являються нові форми її прояву, зростають якісні та кількісні показники матеріально-технічних та фінансових ресурсів, задіяних у злочинному обігу, а також удосконалюються організаційні форми управління злочинними угруповуваннями. Про особливу стурбованість міжнародного співтовариства сучасною проблемою протидії злочинності, деструктивним впливом її на державні економіку та суспільний устрій свідчить, зокрема, той факт, що вони неодноразово ставали предметом обговорення на конгресах Організації Об’єднаних Націй. Усе вищесказане, у свою чергу, обумовлює необхідність забезпечення ефективної міждержавної співпраці у напрямку надання та отримання міжнародної допомоги під час провадження з кримінальних справ та профілактування злочинних проявів.

На жаль, стан справ в Україні у напрямку міжнародного співробітництва у галузі кримінального судочинства сьогодні є далеким від досконалості, що обумовлено рядом причин нормативного, правозастосовчого та іншого характеру.

Так, по-перше, принципово важливе значення для боротьби зі злочинністю при задіяні механізмів міжнародно-правової допомоги має отримання доказів з інших країн таким чином, щоб їх можливо було використовувати у національному кримінальному судочинстві запитуючої держави, що значною мірою залежить від юридичних формальностей, пов’язаних із відмінностями у національних правових системах. Сучасне ж кримінально-процесуальне законодавство України, на жаль, не містить дієвих механізмів та процедур застосування і використання у процесі провадження кримінального судочинства інформації, отриманої шляхом надання міжнародної допомоги по кримінальному провадженню; а також не передбачає процесуального порядку реалізації багатьох положень, зазначених у міжнародних договорах, що істотно ускладнює їх виконання на практиці. У зв’язку з цим перед законодавцем постає завдання розробки дієвих механізмів надання та отримання міжнародної правової допомоги в кримінальному провадженню, адже головним фактором, що впливає на її ефективність, є належна правова регламентація на рівні не лише міжнародного договору (Україна на сьогоднішній день є учасницею понад 100 таких договорів), а й національного закону.

По-друге, незнання відповідних різниць у національних правових системах країн, які надають одна одній допомогу у кримінальному провадженню, та невміння скористатися законними методами адаптації процесуальної специфіки зарубіжних країн до вимог національного кримінального процесу призводить до виникнення плутанини, розбіжностей та протиріч, а в кінцевому рахунку спричиняє отримання юридично нікчемних та фактично даремних доказів. Саме тому на правозастосовчому рівні з метою ефективного надання та отримання міжнародної правової допомоги по кримінальному провадженню має бути забезпечено не тільки наявність дієвих законодавчих механізмів, але й знання правозастосувачем особливостей передання відповідних доказів у кожному конкретному випадку.

За відсутності в Україні загальних та спеціальних кримінально-процесуальних положень щодо міжнародно-правової допомоги у кримінальних справах, а також за умов розходження у підходах окремих міжнародних документів до регламентації процедури міжнародної співпраці у цьому напрямку, метою цього навчального посібника є узагальнення наявних теоретичних підходів до визначення основних понять та складових елементів інституту міжнародно-правової допомоги у кримінальному провадженню, а також надання методичної допомоги працівникам правоохоронних органів України щодо практичного здійснення міжнародного співробітництва у галузі боротьби зі злочинністю.

Подальший розвиток демократії, забезпечення прав і свобод громадян нерозривно пов’язані з підвищенням ефективності діяльності органів внутрішніх справ, зокрема слідчих підрозділів. Саме в діяльності органів досудового слідства найяскравіше відображається існуючий стан боротьби зі злочинністю та реальний стан захищеності прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб від злочинних та інших протиправних посягань. Більше того, слідчі підрозділи в системі органів досудового слідства є низовою ланкою правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю, а тому несуть основне навантаження з розкриття та розслідування злочинів.

Ефективність діяльності підрозділів досудового розслідування органів внутрішніх справ залежить від багатьох факторів – правових, матеріально-технічних, соціальних тощо. Не останнє місце серед факторів стабільності та ефективності діяльності слідчих підрозділів займає організаційний. Проблема організації діяльності слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України займає важливе місце в комплексі питань управління правоохоронною діяльністю.

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків. Міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у КПК України, форми співробітництва під час кримінального провадження.

Зовсім нещодавно питання правової допомоги у кримінальному провадженні традиційно розглядалися лише в рамках міжнародного права, а саме у контексті взаємних зобов’язань держав у галузі відправлення правосуддя, які включали в себе зобов’язання щодо розшуку та видачі злочинців, передання засуджених осіб для відбуття покарання, виконання вироків, здійснення кримінального переслідування, провадження окремих процесуальних дій та обміну юридичною інформацією.

Національна юридична енциклопедія визначає правову допомогу в міжнародному праві як таку, що надається однією державою іншій з кримінального провадження, регулюється міжнародними договорами та має за мету забезпечення відповідно до договірних зобов’язань держав рівний захист особистих і майнових прав як своїх, так і іноземних громадян[1].

Російська юридична енциклопедична література відрізняється більш ґрунтовним підходом до визначення правової допомоги у контексті норм міжнародного права, оскільки формулює її поняття як сформовану у міжнародних відносинах систему нормативних і організаційно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється співробітництво між державами у сфері взаємного надання допомоги з метою регулювання правовідносин цивільного, сімейного, трудового, соціального або кримінально-правового характеру, що зачіпають інтереси фізичних або юридичних осіб однієї із держав-контрагентів на території іншої[2].

Аналіз вищенаведених визначень, історії становлення нормативно-правової бази взаємної міжнародної правової допомоги, а також позицій, висловлюваних у юридичній літературі останніх десятиліть, показує, що до кінця ХХ століття норми, які відносяться до взаємної правової допомоги, з огляду на крайню їх нерозвиненість та обмеженість в окремий самостійний правовий інститут не виокремлювалися і розглядалися винятково в рамках однієї галузі права – міжнародного (або міжнародно-публічного).

Насьогодні ж розвиток спеціальної договірної бази з питань здійснення міжнародної допомоги у кримінальному провадженні, а також виокремлення та диференціація таких процедур, як: екстрадиція злочинців, передання кримінального переслідування, виконання окремих процесуальних дій тощо дають можливість впевнено говорити про оформлення правового інституту взаємної міжнародної допомоги у кримінальних справах.

Крім того, з розвитком відповідних договірних зобов’язань, механізм їх реалізації почав вимагати свого закріплення в нормах кримінально-процесуального права, оскільки саме воно являє собою ту систему закріплених на законодавчому рівні норм та процедур, що регулюють діяльність у напрямку досудового розслідування та кримінальному провадженні. Таким чином, становлення механізму реалізації відповідних міждержавних зобов’язань у напрямку здійснення правової допомоги у кримінальному провадженні, а також його розвиток у національному, перш за все – кримінально-процесуальному, праві дає можливість говорити про формування інституту взаємної правової допомоги у кримінальному провадженні саме як про сукупність кримінально-процесуальних норм[3].

Разом із цим було б неправомірним розглядати правову допомогу у кримінальних справах лише з точки зору процесуальних аспектів, не торкаючись її міжнародно-правової основи, оскільки саме ця основа надає характерної специфіки кримінально-процесуальним нормам, які регулюють даний інститут. Крім того, інтернаціоналізації форм та методів злочинної діяльності протиставляється така ж за характером і масштабами діяльність національних правоохоронних органів і міжнародних організацій, в результаті чого останнім часом фахівці констатують формування міжнародного кримінально-процесуального права, як нової галузі міжнародного публічного права. Саме цим пояснюється те, що сучасний інститут міжнародної правової допомоги необхідно розглядати як міжгалузевий, що відноситься і до міжнародного, і до кримінально-процесуального права.

Аргументи щодо реального існування такого комплексного міжгалузевого інституту можна віднайти за допомогою його аналізу з точки зору основних типових ознак, притаманних будь-якому іншому правовому інститутові. Загальновідомо, що правовий інститут – це сукупність норм, які регулюють певну групу однорідних правових відносин, що утворюють окрему частину відповідної галузі права. Як правило, серед юридичних критеріїв об’єднання тієї чи іншої сукупності норм в самостійний правовий інститут виділяють наступні: а) юридична єдність правових норм; б) повнота регулювання ними відповідної сукупності суспільних відносин; в) відокремленість норм, що утворюють правовий інститут, у частинах, главах чи інших структурних одиницях законів та інших нормативно-правових актів. Міжнародно-правова допомога у кримінальному провадженні, як правовий інститут, характеризується всіма названими ознаками. Зрозуміло і те, що ефективність міжнародного співробітництва з іншими країнами та міжнародними організаціями багато в чому залежить від ступеня відповідності національного законодавства будь-якої держави, у тому числі – України, нормам та стандартам міжнародного права. Крім того, вступ до окремих міжнародних організацій залежить, поряд з іншими факторами, від того, наскільки та чи інша країна зможе інтегрувати законодавство цієї міжнародної організації, яке, у свою чергу, базується на нормах міжнародного права та одночасно є його складовою частиною. Найбільш оптимальним варіантом, як нам здається, є насамперед узгодження норм Конституції України та відповідно всього національного законодавства із міжнародними стандартами.

Слід зазначити, що такий підхід був використаний при розробці та прийнятті чинної Конституції України. Відповідно цим вимогам йде подальша зміна національного законодавства, результатом чого стало прийняття нового Кримінального кодексу України та інших нормативно-правових актів.

У контексті всього сказаного неабиякої важливості набуває чітке та правильне визначення поняття міжнародно-правової допомоги у кримінальному провадженні, а також визначення її місця в системі інших видів міжнародного співробітництва.

Узагальнений аналіз юридичної літератури відповідного напрямку показує, що на сьогодні до розуміння міжнародної взаємної правової допомоги у кримінальному провадженні існує два підходи. У вузькому розумінні міжнародно-правова допомога визначається як окрема форма міжнародного співробітництва, а розширене тлумачення трактує міжнародно-правову допомогу у кримінальному судочинстві як комплексний міжгалузевий інститут, який об’єднує декілька форм співпраці держав.

В Україні відносини правоохоронних органів нашої держави з аналогічними установами зарубіжних країн у напрямку надання та отримання правової допомоги у кримінальному провадженні врегульовані нормами, які закріплені у текстах міжнародних договорів, а також окремих статтях та розділах Кримінального процесуального кодексу чи інших законів.

За відсутності міжнародного договору України міжнародна правова допомога чи інше співробітництво може бути надано на підставі запиту іншої держави чи запитано на засадах взаємності.

Уповноважений (центральний) орган України, направляючи до такої держави запит, письмово гарантує запитуваній стороні розглянути в майбутньому її запит про надання такого самого виду міжнародної правової допомоги.

Згідно з умовами ч. 1 ст. 544 КПК України уповноважений (центральний) орган України розглядає запит іноземної держави лише за наявності письмової гарантії запитуючої сторони прийняти і розглянути в майбутньому запит України на засадах взаємності.

Уповноважений (центральний) орган України при зверненні за міжнародною правовою допомогою до такої держави та наданні такій державі міжнародної правової допомоги керується КПК України.

За відсутності міжнародного договору з відповідною державою уповноважений (центральний) орган України надсилає запит про надання міжнародної правової допомоги до Міністерства закордонних справ України для подальшого передання його компетентному органу запитуваної сторони дипломатичним шляхом.

Терміни, що їх вжито в даній лекції, якщо немає окремих вказівок, мають таке значення:

міжнародна правова допомога - проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою;

видача особи (екстрадиція) - видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Екстрадиція включає: офіційне звернення про встановлення місця перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи; перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі; прийняття рішення за запитом; фактичну передачу такої особи під юрисдикцію запитуючої держави;

перейняття кримінального провадження - здійснення компетентними органами однієї держави розслідування з метою притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені на території іншої держави, за її запитом;

запитуюча сторона - держава, компетентний орган якої звертається із запитом, або міжнародна судова установа;

запитувана сторона – держава, до компетентного органу якої направляється запит;

уповноважений (центральний) орган - орган, уповноважений від імені держави розглянути запит компетентного органу іншої держави або міжнародної судової установи і вжити заходів з метою його виконання чи направити до іншої держави запит компетентного органу про надання міжнародної правової допомоги;

компетентний орган - орган, що здійснює кримінальне провадження, який звертається із запитом згідно з цим розділом або який забезпечує виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги;

екстрадиційна перевірка - діяльність визначених законом органів щодо встановлення та дослідження передбачених міжнародним договором України, іншими актами законодавства України обставин, що можуть перешкоджати видачі особи (екстрадиції), яка вчинила злочин;

екстрадиційний арешт - застосування запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою з метою забезпечення її видачі (екстрадиції);

тимчасовий арешт - взяття під варту особи, розшукуваної за вчинення злочину за межами України, на строк, визначений цим Кодексом або міжнародним договором України, до отримання запиту про видачу (екстрадицію);

тимчасова видача - видача на певний строк особи, яка відбуває покарання на території однієї держави, іншій державі для проведення процесуальних дій з її участю та притягнення до кримінальної відповідальності з метою запобігання закінченню строків давності або втраті доказів у кримінальній справі.

Згідно зі ст. 545 КПК України Генеральна прокуратура України звертається із запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та розглядає відповідні запити іноземних компетентних органів.

Міністерство юстиції України звертається із запитами судів про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час судового провадження та розглядає відповідні запити судів іноземних держав.

Якщо КПК України або чинним міжнародним договором України передбачено інший порядок зносин, на визначений цими законодавчими актами орган поширюються повноваження, передбачені ч. ч. 1, 2 ст. 545 КПК України.

Дата добавления: 2014-01-04