Густина морської води.

План лекції

ЛЕКЦІЯ 16. ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОКЕАНІЧНОЇ ВОДИ.

Водний баланс Світового океану.

Загальне рівняння водного балансу Світового океану має вигляд:

x_o + y_o = Z_o ±∆ W,

де x_o – середня багаторічна сума опадів, що випали на поверхню океану; y_o – середній багаторічний стік із суші; Z_o – середнє багаторічне випаровування з поверхні океану; ±∆ W – зміна рівня чи об’єму океану.

Особливості розподілу опадів, випаровування та різниці між ними такі:

· Збільшення опадів і випаровування – від полярних до низьких широт;

· Існування трьох зон перевищення опадів над випаровуванням: у високих широтах північної півкулі (арктичний і частково помірний кліматичний пояси), у високих широтах південної півкулі (арктичний і частково помірний кліматичний пояс) та в екваторіальних і субекваторіальних кліматичних поясах північної півкулі.

Треба зазначити, що розчинені в океанській та морській воді органічні й неорганічні елементи та сполуки становлять хімічні ресурси Світового океану. В океанах та морях є всі природні елементи. Концентрація тільки кількох елементів перевищує 1 г/л. До них відносяться хлористий натрій (27,2 г/л), хлористий магній (1,7 г/л), сірчанокислий кальцій (1,3 г/л). Сірчанокислого калію, вуглекислого кальцію, бромистого магнію та деяких інших речовин міститься менше 1 г/л.

Тільки 16 елементів знаходяться в океані у кількості понад 0,1 мг/л, вміст інших вимірюється сотими й тисячними частками міліграма на літр води. Серед них срібло, цинк, мідь, уран, золото та інші елементи.

Таким чином, хімічні ресурси Світового океану можна вважати практично невичерпними: вони забезпечать потреби людства на багато століть, враховуючи, навіть, їхнє зростаюче використання. Практично незмінний хімічний склад вод у Світовому океані зумовлює повсюдність хімічних ресурсів в океанічному середовищі. Тим часом досі використовуються тільки ті хімічні ресурси Світового океану, видобування яких економічно вигідне порівняно з їхніми наземними аналогами.

9. Густина морської води.

10. Температурний режим океану.

11. Лід у Світовому океані.

12. Оптичні властивості морської води.

Густина морської води – це її маса в одиниці об'єму (в 1 м³), вимірюється в кг/м³.Густина морської води залежить від температури, солоності, а на глибинах – ще і від гідростатичного тиску. З підвищенням солоності, зниженням температури і підвищенням тиску густина морської води збільшується. В залежності від температури і солоності маса одиниці об'єму поверхневої морської води може значно відрізнятися від маси такого ж об'єму прісної води.

Морська вода відрізняться від прісної, її густина збільшується при зниженні температури упритул до точки замерзання, а температура замерзання морської води нижча за прісну. При солоності 5 %_о температура замерзання становить – 0.27 ^оС.

Густина вод більш холодної південної півкулі на 0,0012 кг/м³ більша за густину поверхневих вод північної півкулі. Найбільшу густину мають поверхневі води Атлантичного океану, а найменшу Тихого. Серед морів найнижча густина у водах Балтійського моря.

В цілому, густина морської води збільшується від екватора до полюсів (до 50-60° широти), і пов'язано це з розподілом температури води. Умовна густина поблизу екватора 22-23 кг/м³, а до полюсів вона збільшується до 26-27 кг/м³. Густина дещо зменшується в більш високих північних широтах у результаті зменшення солоності.

Сезонні коливання густини на поверхні океану незначні, причому максимальні амплітуди простежуються у тропічних районах, де спостерігається найбільший річний хід водообміну.

З глибиною густина морської води в океанах збільшується (пряма стратифікація), чим забезпечується вертикальна рівновага вод. При порушенні прямої стратифікації виникає конвекція і перемішування шарів. Зворотна стратифікація густини – явище дуже короткочасне. Іноді спостерігається повна однорідність шарів – нейтральна рівновага.

Отже, густина морської води з глибиною збільшується. У верхніх шарах часто спостерігається стрибок, тобто великий вертикальний градієнт густини.Розрізняють два шари стрибків: сезонний і постійний. Сезонний шар стрибка ярко виражений у помірних і високих широтах влітку в зв'язку з весняно-літнім прогрівом поверхневих вод. Глибина його залягання декілька метрів або декілька десятків метрів. Взимку він під час охолодження поверхні моря він зникає. Постійний шар стрибка (або головний "термоклин") залягає на значній глибині. Так, наприклад, у Саргасовому морі верхня його межа лежить на глибині 500-600 м, нижня – 1000-1200 м. Існує він протягом року. У помірних широтах має місце як сезонний, так і постійний шари стрибка густини.

За зміною вертикальних градієнтів густини можна виділити чотири шари: поверхневий з максимальними градієнтами, проміжний з невеликими їх значеннями, глибинний, майже однорідний, і придонний з деяким збільшенням градієнтів у порівнянні з водами, що знаходяться вище. Різниця між густиною поверхневих і глибинних вод найбільша; сильна стратифікація обмежує опускання вод. У помірних і субполярних широтах зі зменшенням цієї різниці умови для розвитку низхідних рухів стають більш сприятливими. Проте поверхневі води більш легкі, ніж глибинні, і тому занурення їх може бути викликане або динамічними процесами, або охолодженням. Занурення поверхневих вод підсилюється охолодженням, пов'язаним також з від'ємним бюджетом тепла поверхні океану.

Тиск та стискальність. На поверхню океанів постійно діє тиск атмосферного повітря, що дорівнює 1 кг/см². Із зануренням нижче поверхні води до тиску повітря додається гідростатичний тиск, який з глибиною збільшується 1 атмосферу (або 1 бар) на кожні 10 м глибини і в глибоководних жолобах (з глибиною близько 10 тис. м) дорівнює 1000 атм. і більше. Наприклад, на глибині 1 000 м кусок дерева під тиском удвічі зменшується в об'ємі, стає більш важким і тоне.

Морська вода під впливом тиску вище розміщених шарів стискується надзвичайно мало. Коефіцієнт стиску морської води менший, ніж дистильованої води, і зменшується зі збільшенням солоності і температури. Якби вода не піддавалася тиску, то об'єм Світового океану зменшився б на 11 млн. км³, а рівень океану піднявся б на 30 м, а це в свою чергу, призвело б до затоплення частини суші площею до 5 млн. км².

Значення солоності та густини морської води при вивченні природи Світового океану. Із зниженням температури густина солоної морської води збільшується. Під час осіннього та зимового охолодження вода на поверхні моря стає більш важкою, більш щільною. З подальшим охолодженням поверхнева морська вода, як більш щільна, занурюється і перемішується з більш теплою та легкою глибинною водою. Ця особливість морської води сприяє пом'якшенню клімату Землі в полярних та приполярних областях: морська вода солоністю 15%_о замерзає при температурі -1,9°С, відносно тепла поверхня води тривалий час стикається з атмосферою, і тепло надходить до повітря.

Солоність морської води підсилює конвекцію (вертикальне перенесення) вод Світового океану, тому що густина води на морській поверхні збільшується не тільки при зниженні її температури, а й при випаровуванні та льодоутворенні. Вертикальна циркуляція в океанах і морях захоплює не тільки поверхневі шари води завдяки їх солоності, а й шар значно більшої потужності. Повітря одержує із солоних вод Світового океану набагато більше тепла, ніж воно отримало б, якби океанічні води були прісними. Окрім того, занурюючись, поверхнева солона морська вода несе з собою в глибину поглинутий з повітря кисень, необхідний для різних тварин і рослин.

Від солоності залежить інтенсивність замерзання морської води і розвиток льодових явищ в океанах і морях.

Горизонтальний і вертикальний розподіл густини морської води сприяє горизонтальній та вертикальній циркуляції вод. Якщо відомий вертикальний розподіл густини морської води, то можна визначити напрямок і швидкість течій, а також стійкість тієї чи іншої водної маси: якщо маса нестійка, то більш щільна вода лежить вище менш щільної, і води будуть переміщуватися (вертикальна циркуляція).

Дата добавления: 2014-01-04