Принципи і види використання водних ресурсів

Водні ресурси, як і інші корисні копалини, є важливою частиною національного багатства країни. Враховуючи обмеженість водних ресурсів в окремих регіонах, природні особливості, незамінність, потребу в них для різних галузей народного господарства,використання їх має здійснюватись із дотриманням певних принципів.

Основні принципи використання й охорони водних ресурсів такі:

• водні ресурси мають використовуватися раціонально і комплексно;

• при використанні водних ресурсів не можна допускати різких змін і порушень природних співвідношень окремих складових частин гідрологічних систем;

• охорона водних ресурсів має здійснюватися у процесі використання, не відокремлено, а разом із охороною довкілля.

Під раціональним використанням розуміють всебічне науково обґрунтоване використання водних ресурсів, яке забезпечує оптимально корисний ефект для суспільства як у поточний період, так і упродовж розрахункової перспективи при обов'язковому дотриманні всіх вимог природоохоронного і водного законодавства.

Воно і обов'язковим для всіх водокористувачів і має забезпечуватись при розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, а також при впровадженні нових технологічних процесів, що впливають на стан водних ресурсів.

Комплексне використання водних ресурсів – це одночасне, найбільш доцільне задоволення потреб зацікавлених у воді галузей народного господарства інайоптимальніше поєднання їхніх інтересів. Комплексне використання водних ресурсів відбувається тоді, коли водний об'єкт задовольняє потреби одного або кількох водокористувачів. Проте комплексне використання не означає однакового задоволення всіх користувачів водою.

У більшості випадків при комплексному використанні водних ресурсів деяким видам водокористування надається перевага залежно від місцевих господарських і природних умов. При цьому перш за все забезпечуються потреби населення у питній воді. У зв'язку із цим деякі спеціалісти рекомендують здійснювати черговість водозабезпечення в певній послідовності. Наприклад, за М.І.Львовичем, ця послідовність така: питне водопостачання, харчова промисловість, господарське водопостачання, відпочинок, туризм і спорт, потреби тваринництва, розведення риби, незрошувальне і зрошувальне землеробство, промислове та теплоенергетичне водопостачання, гідроенергетика, судноплавство. Гідроенергетика і судноплавство поставлені на останні місця в зв'язку з можливістю їх заміни іншими джерелами енергії та видами транспорту. Проте в кожному конкретному випадку необхідне техніко-економічне обґрунтування оптимального розподілу води між користувачами.

Отже, поняття «раціональне» і «комплексне» використання водних ресурсів не рівнозначні. Комплексне використання є різновидністю раціонального. Переважна більшість водних об'єктів України використовується комплексно. Але у деяких випадках водні ресурси можуть використовуватись і за відсутності комплексності. Це маємісце у разі, коли водним об'єктом користується лише один користувач з однією метою. Наприклад, комплексне використання водних ресурсів, як правило, відсутнє у разі використання мінеральних вод для потреб охорони здоров'я, або належності водних об'єктів до заповідників.

В Україні з перших років радянської влади до вивчення і використання водних ресурсів застосовувався в основному комплексний підхід, при якому задовольнялися потреби різних галузей народного господарства та досягалося найбільш раціональне їх використання. Основи такого підходу було закладено в 20-х роках XX ст. у першому державному плані електрифікації Росії. Несприятлива екологічна обстановка, яка склалася в деяких регіонах України та інших республіках, що входили до складу колишнього СРСР, свідчить про те, що при плануванні розміщення галузей народного господарства не завжди враховувались їх реальні особливості відносно водних ресурсів. У малозабезпечених водою районах розміщувалися водоємкі виробництва, для забезпечення їх водою проводились заходи не тільки по внутрішньорічковому, а й територіальному перерозподілу стоку. При такому підході не враховувалось, що кожна гідрологічна система (водотоки, водойми і води, котрі містяться в ґрунтах і живих організмах) є природною системою та перебуває в динамічній рівновазі.

Тому принцип використання водних ресурсів має бути таким,щоб різко не порушувались окремі ланки цієї системи, а сама система могла б ліквідовувати окремі відхилення або порушення в її складових частинах.

Подавати на певну територію або забирати потрібно таку кількість води, яка зберегла б загальну структуру вологообігу за умови оптимізації водокористування в кожній ланці системи. Тобто перерозподіл водних ресурсів має бути не механічним, а ґрунтуватися на можливих наслідках від додаткового випаровування, фільтрації, скидів використаних і невикористаних вод різної якості, перебудови економіки внаслідок розвитку нових галузей та інших причин.

Важливим принципом використання водних ресурсів є здійснення заходів з охорони та відтворення їх у процесі використання. Залежно від характеру користування водами галузі народного господарства раніше поділяли на: водоспоживачів і водокористувачів.

До водоспоживачів відносили ті галузі народного господарства, які забирають воду із джерела водопостачання, використовують її для виготовлення продукції, а потім повертають, але в іншому місці, в меншій кількості й іншої якості. До них відносили зрошувальне землеробство, комунальне та промислове водопостачання і теплоенергетику.

До водокористувачів належали галузі народного господарства, які не забирають, а використовують воду як середовище, або забирають її на короткий час і знову повертають. Проте вони можуть змінюваній якість води та режим водного об'єкта. До них відносили гідроенергетику, водний транспорт, рибне господарство, лісосплав і водний туризм. Проте в сучасних умовах такий поділ дуже умовний, тому що поступово згладжуються грані між водоспоживачами і водокористувачами.

Як приклад, можна навести гідроенергетику, яку не можна розглядати ізольовано від інших водокористувачів і водоспоживачів. Водосховища гідроелектростанцій, особливо великих, є не тільки акумуляторами води для виробництва електроенергії, а й для створення нормальних судноплавних умов (глибин), водопостачання, зрошення, риболовства, лісосплаву тощо.

Крім цього, ГЕС, використовуючи зарегульований у водосховищах стік, змінюють якість води. Ці зміни проявляються в різницях температур води у водосховищах і нижніх б'єфах, у складі й якості мінеральних і органічних часток, які містяться у воді, в зміні санітарних показників, в дії ерозії у нижніх б'єфах і в прибережних смугах водосховищ тощо. ГЕС є не тільки водокористувачем, а й водоспоживачем ще й тому, що з поверхні водосховищ у лісостеповій і степовій зонах збільшуються втрати водних ресурсів на випаровування. Останнє стосується й інших водокористувачів, якщо вони акумулюють воду у водосховищах (наприклад, рибне господарство, водний транспорт).

Отже, на сьогодні водокористувачів у «чистому» вигляді стає все менше. Практично всі галузі народного господарства стали або стають водоспоживачами. Тому Водним кодексом України не передбачений поділ галузей народного господарства на водокористувачів і водоспоживачів, а дається одне поняття – водокористування, під яким розуміють сукупність усіх форм і видів використання водних ресурсів.

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації різних форм власності й окремі громадяни України, а також іноземні та фізичні особи, які забирають воду з водних об’єктів для використання, скидають у них стічні води або користуються водними об'єктами для певних цілей. У користування надаються водні об'єкти, які становлять єдиний державний водний фонд.

Водні об'єкти для скидання стічних вод використовуються лише в окремих випадках і за дотримання певних вимог та умов, передбачених законодавством.

Різновидність водокористування зумовлює необхідність його класифікації за певними ознаками. Основною є класифікація загосподарсько-цільовим призначенням, це: комунально-побутове, промислове, сільськогосподарське, рибогосподарське, рекреаційне, транспортне й енергетичне водокористування.

За способом користування водами розрізняють загальне водокористування, яке здійснюється без застосування споруд або технічних пристроїв, що впливають на стан вод, і спеціальне, яке здійснюється із застосуванням гідротехнічних споруд і пристроїв.

Загальне водокористування здійснюється безкоштовно і будь-якого дозволу державних органів (забір води із криниць, купання, напування худоби безпосередньо із водотоків і водойм, любительське риболовство тощо).

Спеціальне водокористування здійснюється на основі дозволів, що видаються органами з регулювання використання й охорони вод, а в деяких випадках – виконкомами місцевих рад народних депутатів. Спеціальне водокористування є платним. Спеціальне водокористування може здійснюватись підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, окремими громадянами, а також іноземними юридичними і фізичними особами для задоволення питних, побутових, лікувальних, оздоровчих та інших потреб населення, а також з метою використання у сільському господарстві, промисловості, транспорті, енергетиці, рибному господарстві тощо.

До спеціального водокористування не належить діяльність, пов'язана з перебігом води крізь гідровузли, із судноплавством, перекиданням води в маловодні регіони, усуненням шкідливої дії вод, і одержанням корисних речовин, вилученням води із земних надр разом із корисними копалинами, проведенням будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт, добуванням корисних копалин і водних рослин, прокладанням трубопроводів і кабелів, а також бурові, геологорозвідувальні й інші роботи на водних об'єктах, якщо вони виконуються без забору води та скидання стічних вод у них.

Державні органи видають дозволи на спеціальне водокористування у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення. Верховною Радою Автономної Республіки Крим обласними Радами народних депутатів за погодженням із державними органами дозволи видаються у разі використання води водних об'єктів місцевого значення. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміти забору води, скидання забруднюючих речовин і терміни водокористування.

Спеціальне водокористування може бути короткотерміновим (до трьох років) або довготерміновим (від трьох до двадцяти п'яти років). Водними об'єктами можна користуватися також на умовах оренди, але лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської продукції та лікувально-оздоровчих потреб.

Розрізняють також первинне і вторинне водокористування.

Первинні водокористувачі – це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) – це ті, що не мають влас­них водозабірних споруд та отримують воду із систем первинних водокористувачів і скидають стічні води в їхні системи.

Водокористувачі повинні економно використовувати водні ресурси, дбати про їх кількісне й якісне відтворення; дотримуватись встановлених нормативів гранично-допустимих скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин і встановлених лімітів забору води; утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел господарсько-питного водопостачання, прибережні захисні смуги, очисні й інші водогосподарські споруди; здійснювати облік забору, використання та скидання вод і забруднюючих речовин; своєчасно сплачувати платежі за спеціальне водокористування; проводити заходи, спрямовані на охорону вод і поліпшення їх стану.

Дата добавления: 2014-01-04