Тема 3. Облік податку на додану вартість

Міхновський Микола Іванович (1873, с. Турівка Прилуцького пов. Полтавської губ., тепер Згурівського р-ну Київської обл. — 1924) — громадський і політичний діяч, публіцист.

Микола Міхновський

Народився у родині священика. Навчався в Прилуцькій гімназії, після її закінчення — на юридичному факультеті Київського університету. В 1891 р. вступив до студентської патріотичної організації «Братство тарасівців». Після закінчення університету працював адвокатом у Києві, Харкові; брав участь як захисник у політичних процесах. Наприкінці 1899 р. вступив до Революційної української партії (РУП), однак у 1902 р. відколовся від неї і разом з однодумцями заснував Українську народну партію (УНП), що стояла на позиціях повної незалежності України (т. зв. Української Демократичної Республіки). 19 лютого 1900 р. під час відзначення роковин Т. Шевченка у м. Полтаві виступив з промовою «Самостійна Україна» (видана пізніше окремою брошурою у м. Львові), де закликав до «цілковитого відокремлення України» і «створення могутньої держави від Карпат і до Кавказу»; 26 лютого повторив цю промову у м. Харкові. Протягом 1902—1903 рр. створив програмові документи для УНП («Десять заповідей», 1903; «Програма», 1906), у яких сформулював основне завдання партії — утворення «самостійної вільної Української Демократичної Республіки». Співробітничав також у друкованому органі УНП — журналі «Самостійна Україна» (виходив у Львові протягом 1905 р.), де опублікував проект «Основного закону самостійної України» (на засадах народовладдя та націоналізації землі). З 1905 р. налагодив видання ряду періодичних органів у кількох містах України («Хлібороб» — у м. Лубни, «Запоріжжя» — у м. Катеринослав, «Сніп» і «Слобожанщина» — у м. Харків).

У 1914 р. його призвали до армії; на початку 1917 р. працював військовим юристом у Києві. Був організатором Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка і Товариства полуботківців, на чолі якого спробував 18 липня 1917 р. підняти повстання з метою проголошення повної незалежності України; передчасне розкриття плану повстання спричинилося до арешту і висилки М. Міхновського на румунський фронт. У 1918 р. повернувся в Україну; підтримував зв’язки з Українською демократично-хліборобською партією, але після проголошення П. Скоропадським федерації з Росією перейшов в опозицію до гетьманату. Протягом 1919—1921 рр. переховувався від частин Червоної армії; у м. Кременчук був заарештований, після звільнення виїхав на Кубань, де працював в українській учительській семінарії в станиці Полтавській. На початку 1924 р. повернувся до Києва, де знову був заарештований; в ув’язненні покінчив життя самогубством (за деякими даними, самогубство інсценували органи ДПУ).

Дата добавления: 2014-01-04