Бесіда

Соціум — велика, стійка соціальна спільнота, яка характеризується єдністю умов життєдіяльності людей за якихось певних відносин.

Суспільство (соціум) можна визначити як сукупність усіх форм і способів взаємодії та об'єднання людей. У такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природно-космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії. Суспільство як система взаємодії людей визначається певними внутрішніми суперечностями — між природою й суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю.

Соціальна спільнота — відносно стійка сукупність людей, що вирізняються більш-менш однаковими ознаками, умовами і способом життя, масової свідомості, спільністю соціальних норм, ціннісних систем і інтересів.

Спільноти не створюються свідомо людьми, а формуються під впливом об'єктивного ходу суспільного розвитку, спільного характеру людської діяльності.

2. Суспільна стабільність та безпека, їх соціальна цінність.

1. Які види небезпеки сучасного суспільства ви могли б назвати?

2. Як їх можна класифікувати?

3. Наведіть приклади відомих вам соціальних загроз.

4. Які державні структури повинні забезпечувати суспільну безпеку в державі?

Політична стабільність, а особливо конфлікти і напруження – це коло питань, на яких значною мірою зосереджена увага політологів. Якщо на Заході їх активно обговорювали і вони лягли в основу відповідних політологічних концепцій, то в країнах, де панували командно-адміністративна система і тоталітарні режими, ці проблеми замовчувалась взагалі.

Стабільність – характеристика стану політичного життя всередині держави, а також у системі міжнародних відносин.

Незалежно від існуючого режиму важливого функцією політичного керівництва є створення умов для нормального функціонування суспільних інститутів. Це передбачає більш-менш стабільний стан (лат. stabilis – постійний) суспільства без втрати здатності до динамічності, адаптації до змін внутрішніх і зовнішніх умов його функціонування.

Стабільність стосується всіх сфер життя. Це явище зумовлене структуризацією суспільства – горизонтальною і вертикальною, його диференціацією – утворенням відповідних спільнот, соціальних груп і верств з власними їм інтересами, відображенням цих інтересів різними політичними організаціями. Йдеться по суті про інтеграцію людей для досягнення певних цілей, розв'язання тих або інших завдань на основі поділу праці і обов'язків, а отже, і відповідної ієрархічної структури суспільства, окремих груп та індивідів на ґрунті спільних. Можливі різні підходи до аналізу політичної стабільності. На відміну від традиції, яка наголошувала на вивченні класових суперечностей як джерела соціальних змін (за недостатньої уваги до питань функціонування суспільства, що вже склалося), політологія США та інших країн Заходу акцентує увагу не на з’ясуванні природи конфліктів. Головне її спрямування – збереження стабільності і цілісності суспільної системи. Наука передбачає пошуки шляхів згуртування цінностей та інтересів. Теорія ставить за мету вивчення еволюційних змін у суспільних пріоритетах і поведінці, а не ідеологічне розхитування і вибух суспільних емоцій. Звідси і відповідні концепції. Так, згідно з концепцією «соціальної інтеграції», в основі стабільності лежить інтеграція суспільства. Мається на увазі стан зв’язаності окремих диференційованих частин суспільства в ціле, а також процеси, які ведуть до цього.

Погляди щодо факторів інтеграції існують різні. Наприклад, Е. Дюркгейм, М. Вебер, В. Парето вважали, що інтеграція відбувається на ґрунті спільних для всіх членів суспільства цінностей і норм. Сучасні функціоналісти, зокрема Т. Парсонс, вважають, що інтеграція забезпечується такими механізмами, як універсалістська правова система, добровільні асоціації, розширення прав членів суспільства та ін.

Політична стабільність – одна зі сторін соціальної стабільності, її можна визначити як такий стан співвідношення соціальних груп і політичних сил, за якого кожна з них не може істотно змінити політичну систему на свою користь, тобто забезпечується її статус-кво. Передбачається стан відносної рівноваги, збалансованості спільнот, соціальних груп і політичних інститутів як суб'єктів владних відносин.

Стабільність означає нормальне функціонування політичної системи, усіх її інститутів, відсутність збоїв у механізмах державної влади, її певний авторитет. Вона виявляється також у виконанні законів та інших регулятивних нормативних актів, використанні відносно мирних, ненасильницьких форм політичної боротьби. Об'єктивною стороною стабілізації та її складовою частиною є відсутність політичного напруження.

Характер політичної стабільності визначає суспільна система та її політичних режим. В умовах демократичного ладу всі механізми влади спрямовані на досягнення певної рівноваги соціально-політичних інтересів, зрозуміло, виходячи із потреб панівних кіл. Формується механізм саморегулювання, у тому числі політичних відносин. У цьому механізмі провідна роль належить державі, яка покликана регулювати усю систему суспільного життя для збереження існуючого ладу. По суті, існує механізм адаптації політичної системи до зміни умов існування суспільства. Це сукупність певних інститутів, процесів і відносин за допомогою яких забезпечують найбільш оптимальні умови нормального функціонування політичної системи, підтримки принаймні мінімального рівня її життєдіяльності на різних етапах розвитку (економ., соц.-політ., організац., правові, психологічні та ідеологічні фактори, розвитку політичної системи, її пристосування до середовища, що змінюється.

Оскільки демократичне суспільство є відкритою системою, то воно здатне відносно безболісно пристосовуватися до змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі свого існування. Така стабільність є динамічною, її можна вважати «живою», конструктивною. Вона виступає умовою для самовідтворення демократичних режимів.

3. Природні і техногенні явища, як фактори загрози суспільній безпеці.

Протягом XX та на поч. XXI ст. Сталося чимало революцій за своєю глибиною та радикальністю змін, які посилили фактори ризику та глобально вплинули на розвиток світової цивілізації.

Це пояснює актуальність теми. Нам необхідно осмислити новий рівень глобальних проблем людства та відповісти на проблемне запитання:

1. Крах людської цивілізації через глобальні проблеми є неминучим?

2. Що необхідно для подолання або запобігання наслідками глобальних проблем сучасності?

Людство пережило трагедію двох найбільш руйнівних і кровопролитних світових війн, було покінчено з колоніальними імперіями колоніалізмом, зазнали краху тоталітарних режими. Згодом було створено умови для цивілізаційної єдності світу; науково-технічна революція та новітні технології змінили матеріально-технічну основу технічного суспільства.

Сучасне людство – це 6 млрд. землян, тисячі великих та малих народів, понад 200 країн, багатоманітність економічних укладів; форм соціального-політичного та культурного життя.

Одна з причин багатоманітності світу – різні природні умови, фізичне середовище існування. Ці умови впливають на багато аспектів суспільного життя, у першу чергу на господарчу діяльність людини. У різних державах проблеми життя людей, їх добробуту та прав людини розв'язуються в рамках історичних особливостей.

Перед сучасним суспільством стоїть низка складних глобальних проблем.

До середини XX ст. в політичному словнику було відсутнє поняття «глобальні проблеми» на позначення загальних проблем світової цивілізації. Поступово у науковому світі почали з'являтися вчені і філософи, що пов'язували загальні проблеми зі станом біосфери.

Російський вчений В.І. Вернадський висловив припущення, що діяльність людини набуває масштабів, які не поступаються за потужністю силам природи. Він також поставив питання про перебудову біосфери на ноосферу (сферу діяльності розуму)

Запитання:

1. Чому до середини XXст. у розвитку людської цивілізації не існувало глобальних проблем?

2. Що породило глобальні проблеми?

3. Які причини, на вашу думку, призвели до виникнення глобальних проблем сучасності? (Глобалізація світу, катастрофічні наслідки людської діяльності, нездатність людства раціонального використовувати свої сили).

Глобальні проблеми – це сукупність проблем людства, які виникли в другій половині XX ст.. та загрожують існуванню світової цивілізації.

Дата добавления: 2014-01-04