Громадянство та його значення для міжнародного права

Основу правового статусу індивіда утворюють право­відносини громадянства. Сутність громадянства полягає у взаємовідносинах людини і держави.

У вітчизняній науці міжнародного права і законо­давстві з питань громадянства є багато визначень інсти­туту громадянства, але, як вважається, усі вони грішать певною неповнотою, а іноді й суперечливістю.

Найбільш оптимальним формулюванням гро­мадянства представляється наступне: громадянство - це політико-правовий зв'язок особи і держави стійкого характеру, у результаті якого між ними виникають взаємні права й обов'язки.

Як уявляється, у цьому формулюванні містяться усі найважливіші ознаки громадянства:

- громадянство — це правовий зв'язок особи і держави (суб'єкти цього відношення пов'язані юридичними правами й обов'язками);

- юридичні права й обов'язки між суб'єктами правовідносин громадянства носять взаємний ха­рактер: держава вправі вимагати від особи поваги і дотримання своїх законів, але в той же час зобов'я­зана здійснювати захист цієї особи як на своїй території, так і за її межами; особа ж, у свою чергу, має право вимагати від держави забезпечення такого захисту, але в той же самий час вона зобов'язана додержуватися її законів;

- громадянство - це політичний зв'язок особи і держави, тому що припускає той або інший ступінь участі особи в управлінні справами держави і суспільства: участь у виборах, референдумах, сплату
податків та ін.

Таким чином, суть політико-юридичного статусу особи як громадянина конкретної держави полягає в участі індивіда в справах по управлінню суспільством і державою, активному користуванню своїми правами і сумлінному виконанню обов'язків, покладених на нього законом.

У Законі України «Про громадян­ство» від 8 жовтня 1991 року нашою державою признавалася можливість подвійного громадянства, що виникає на основі міжнародних угод, котрі укладаються Укра­їною. Хоча в договірній практиці України такі при­клади були відсутні. Проте вже в Конституції України 1996 року закріплене положення про те, що в Україні існує єдине громадянство (стаття 4), яке знімає проблему виникнення подвійного громадянства до громадян України. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року серед принципів законодавства України про громадянство (стаття 2) закріплює принцип єдиного громадянства — громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Як­що громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у пра­вових відносинах з Україною від визнається лише гро­мадянином України.

У доктрині міжнародного права і національного за­конодавства деяких держав замість терміна «громадянство» використовується термін «підданство», причому в якості цілком рівнозначних. Як представляється, ці терміни не є рівнозначними.

Підданство відрізняється від громадянства насамперед тим, що воно:

- по-перше, є інститутом монархічної держави і означає політико-правовий зв'язок підданого з монархом;

- по-друге, такий правовий зв'язок характери­зується не взаємним і рівнообов'язковим, як при громадянстві, а одностороннім характером: підданий виконує перед монархом тільки обов'язки, а монарх щодо індивіда має тільки права;

- у третіх, в історичній ретроспективі інститут підданства передував виникненню інституту грома­дянства, що вперше з'являється в епоху буржуазних революцій.

Варто враховувати, що в деяких сучасних монархі­ях інститут підданства, там де він ще офіційно існує, нічим не відрізняється від інституту громадянства.

Громадянин (апатрид) - це особа, яка має докази приналежності до громадянства даної конкретної дер­жави. В Україні громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбачено­му законами України та міжнародними договорами України.

Документами, що підтверджують громадян­ство України, є:

- Паспорт громадянина України;

- Свідоцтво про належність до громадянства Ук­раїни;

- Паспорт громадянина України для виїзду за кор­дон;

- Тимчасове посвідчення громадянина України;

- Проїзний документ дитини;

- Дипломатичний паспорт;

- Службовий паспорт;

- Посвідчення особи моряка;

- Посвідчення члена екіпажу;

- Посвідчення особи на повернення в Україну.

Особа без громадянства (апатрид, аполід) -особа, яка знаходиться на території конкретної держави і не має доказів приналежності до громадянства якоїсь дер­жави взагалі. У місці свого перебування апатрид одер­жує документ, що засвідчує його особистість і правовий стан. В Україні таким документом є посвідка на прожи­вання.

Особа з подвійним або множинним громадянством (біпатрид) - це особа, яка має доказ приналежності до громадянства двох і більше держав. У цьому випадку таким доказом виступають паспорти або інші доку­менти громадянина двох або декількох держав. У цьо­му випадку іноді виникає необхідність визначення ефек­тивного громадянства, що особливо важливо в колізій­ному праві при участі таких осіб у цивільно-правових відносинах, ускладнених іноземним елементом (цив­ільних, сімейних, трудових та ін.).

Іноземний громадянин - це особа, яка знаходиться на території конкретної держави і не є її громадяни­ном, але має докази приналежності до громадянства іншої держави. У якості такого доказу виступає пас­порт громадянина (підданого) іноземної держави.

Особливу увагу слід звернути на застосування тер­міна «іноземці», використовуваного в законодавстві ба­гатьох держав. Виходячи з положень статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 року, «іноземцями визнаються іноземні громадя­ни — особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, і особи без грома­дянства - особи, які не належать до громадянства якої-небудь держави».

Національне законодавство багатьох держав розріз­няє декілька категорій іноземців:

- постійно проживаю­чих на території держави;

- перебуваючих (які знахо­дяться) тимчасово у державі;

- володіючих дипломатич­ним імунітетом; біженців та ін., правове становище кожної із яких має свої особливості.

Безперервне проживання на території України - це проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік — 180 днів. Не є порушенням вимоги про
безперервне проживання виїзд особи за кордон у служ­бове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікуван­ня за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.

Дата добавления: 2014-01-04