Закони і категорії соціології

У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв’язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, епізодичне, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними законами і закономірностями. Під законом звичайно мається на увазі існуючий зв'язок або існуючі відносини, які характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю за певних умов.

Соціальний закон – об’єктивний та повторюваний причинний зв'язок

між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок

масової діяльності людей або їх дій.

Соціальні закони регулюють поведінку людей і їхніх груп, визначаючи стосунки між особистостями, їхніми спільнотами, і проявляються в діяльності людей та їхніх об’єднань. До числа соціальних відносяться, наприклад, закони соціальної диференціації та інтеграції, соціальної мобільності, інтернаціоналізації суспільного життя, соціалізації індивіда, урбанізації суспільства та інші. У житті соціальні закони реалізуються конкретними людьми і в конкретних умовах, а тому проявляються як закони-тенденції.

Класифікація законів соціології може бути проведена за різними ознаками.

Для соціології велике значення має типологізація, за допомогою якої відокремлюють соціальні закони за формами зв’язків;

· закони, які віддзеркалюють незмінне (інваріантне) співіснування соціальних явищ;

· закони, які відображають тенденції розвитку;

· закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами;

· закони, які фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами.

В залежності від часу дії соціологи виділяють:

· соціальні закони безперервної дії (норми права, етичні і моральні принципи);

· закони-тенденції, які діють у певний проміжок часу.

За масштабом реалізації соціальні закони поділяють на:

· загальні – вони діють в усіх суспільних системах;

· специфічні – їх дія обмежена однією чи кількома суспільними системами.

За характером, способом вияву соціальні закони поділяють на:

· закони соціальної статики (відображають головні напрями змін, їх тенденцію до збереження стабільності соціальної системи);

· закони соціальної динаміки (визначають напрям, форми, чинники розвитку соціального об’єкта; особливості його змін, тобто вказують на якісні його перетворення).

Дуже важливим є питання про основні категорії, основні наукові поняття соціологічної науки. Поняття «категорія» відображає універсальні особливості й відношення дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ. Як родове поняття, воно означає розряд, групу предметів, явищ тощо. Мова йде про виділення таких вихідних категорій, які лежать у фундаменті науки. Як і у визначенні предмета соціології тут немає єдності думок. Одні вважають, що такою категорією виступає поняття «суспільство», інші – «громадянське суспільство», треті – «соціальна система» або «соціальна структура», четверті – «соціальна група», п’яті – «соціальна спільнота» та ін..

Розрізняють три основних групи категорій соціології:

1.Загальнонаукові категорії у соціологічному заломленні («суспільство», «соціальна система», «соціальний розвиток» тощо);

2.Безпосередні соціологічні категорії («соціальна спільнота», «соціальний статус», «стратифікація», «соціальний інститут», «соціальна мобільність» тощо);

3.Категорії дисциплін, суміжних із соціологією («особистість», «сім’я», «соціологія політики», «соціологія праці» тощо).

Найпоширенішими категоріями соціології є: соціальне, соціальне явище, соціальні відносини, соціальна спільнота, соціальний інститут, соціальний статус, соціальна роль.

Соціальне – це сукупність суспільних відносин даного суспільства,

інтегрована в процесі спільної діяльності (взаємодії) індивідами чи

групами індивідів в конкретних умовах місця і часу.

(Г. Осипов.)

Будь-яка система суспільних відносин (економічна, політична та ін.) характеризується стосунками між людьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визначений аспект.

Специфіку соціального характеризують такі основні риси:

- загальна властивість, притаманна різним групам індивідів, яка є результатом інтеграції груп індивідів, соціальних верств, спільнот із суспільними відносинами;

- вираження обумовленого сучасними суспільними відносинами (економічними, політичними та ін.) певного становища індивідів;

- з’ясування стосунків різних індивідів і груп індивідів між собою, ставлення до свого становища у суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;

- соціальне є наслідком суспільної діяльності різних індивідів, який виявляється в їх спілкуванні та взаємодії.

Соціальне явище – розмаїття форм дійсності, в яких всесвіт і буття постають перед суб’єктом.

Соціальне явище чи процес виникає тоді, коли поведінка навіть одного індивіда обумовлюється поведінкою іншого індивіда чи спільноти незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних властивостей суспільних відносин. Соціальне явище має дві сторони – внутрішньо-психічну, яка не дана, та зовнішньо-символічну, завдяки якої передається психічний стан. Символи мовби сигналізують певний психічний стан особистості.

Соціальні відносини – самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб’єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю у суспільному житті.

Поняття «соціальні відносини» і «суспільні відносини» часто ототожнюють.

Але таке ототожнювання правомірне лише тоді, коли соціальні відносини розглядають у широкому значенні, протиставляючи їх природним відносинам, Труднощі у вивченні соціальних відносин зумовлені тим, що вони не є статичними, закостенілими формами соціальної взаємодії і завжди взаємопов’язані з іншими видами відносин, які взаємоінтегруються, виявляються через них.

Соціальні відносини органічно пов’язані з усіма іншими видами суспільних відносин, формами і способами соціальної діяльності людей та їх спільнот, соціальними інтересами та соціальними потребами, соціальною справедливістю або несправедливістю, соціальною рівністю чи нерівністю, соціальною однорідністю або неоднорідністю, соціальною активністю чи пасивністю тощо.

Людське суспільство не може існувати, не створюючи колективів – спільнот. Це зумовлено біологічною взаємозалежністю людей, перевагами співробітництва і розподілу праці, а також винятковою здатністю встановлювати взаємини через символічні комунікації. Спільна діяльність людей породжує складну систему соціальних зв’язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле – соціальну спільноту і через неї у соціальну систему.

Соціальна спільнота – сукупність людей, об’єднаних відносно стійкими соціальними зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності.

Здавна соціальні спільноти, такі, як рід, сім’я, плем’я забезпечували людям засоби для існування, репродукцію людини, спільну протидію силам природи, іншим племенам і т.д.. Все це допомогло людству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, розвитку цивілізації. Отже, соціальні спільноти виникали під впливом об’єктивної необхідності в ході історичного розвитку.

Під соціальним інститутом (лат.institutum – організація, лад) – розуміють відносно стійку модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства. Таким чином,

Соціальний інститут (з лат. – устрій, установа) – це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності людей, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин.

З цією категорією тісно пов’язаний термін «інституалізація» - усякого роду упорядкування, формалізація і стандартизація суспільних зв’язків і відносин.

Соціальний інститут створює можливість членам суспільства задовольняти різні потреби, регулює дії людей у межах соціальних відносин, тобто забезпечує виконання бажаних дій і здійснює репресії щодо небажаних дій, забезпечує сталість суспільного життя, інтегрує наміри, дії, відносини індивідів, забезпечує внутрішню згуртованість спільноти. У сучасному суспільстві кожна людина належить до безлічі різних інститутів. Вона народжується в сім’ї, навчається в школі, працює на виробництві, користується громадським транспортом тощо.

Соціальні інститути можна поділити на формальні і неформальні. Формальні соціальні інститути регулюються законами, іншими нормативними актами. Коли ж функції, засоби соціального інституту не знаходять втілення у формальних правилах, маємо неформальний інститут.

Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістовних завдань) і сферою дії. У такому разі прийнято відокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні комплекси соціальних інститутів:

· економічні (власність, гроші, банки, господарські об’єднання різного типу) – забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;

· політичн і (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура, армія, служба безпеки, міліція) – пов’язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;

· культурні та виховні (наука, освіта, сім’я, релігія, різні творчі установи) – сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;

· соціальні – організовують добровільні об’єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.

Дата добавления: 2014-01-04