Поняття «соціалізація», основні етапи соціалізації

Живі організми складають природню ієрархію. Усю їх різновидність можна розташувати на драбині від самих простіших до самих складніших. Чим складніше організм, тим більше часу йому знадобиться пристосовуватися до навколишнього середовища. Комахи народжуються вже дорослими, тобто вони готові нормально функціонувати у своїй екологічній ніші. Більш складним організмам значно важче. Природа потурбувалася про те, щоб виокремити спеціальний проміжок часу, протягом якого новороджений вивчається і пристосовується до дорослого світу. Цей період називають дитинством. У птахів він продовжується один сезон, у тигрів, слонів та мавп - декілька років, Чим вище по драбині видів, тим триваліше період адаптації.

Період підготовки до дорослого життя є найбільш затягнутим у людини. Раніш вважалось, що він обмежується дитинством, сьогодні в нього включають період юності і молодості. Третину свого життя людина навчається жити у самому складному із усіх існуючих світів – у світі суспільних відносин. Такої екологічної ніші не має у жодного з видів. В останній час вчені дійшли висновку, що людина навчається і перенавчається все своє життя, Такі вимоги сучасного суспільства. Цей процес отримав назву соціалізації.

Раніш підготовка до дорослого життя була менш тривалою: в 14-15 років юнак переходив у розряд дорослих, а дівчата у 13 років виходили заміж і створювали самостійну сім’ю. Так було у традиційному суспільстві. Навіть сьогодні у тих суспільствах, які зберегли традиційний уклад життя (назвіть такі країни), дитинство завершується відносно рано. А ось в індустріальному і постіндустріальному суспільствах людина продовжує навчання іноді до 25 і більш років. У порівнянні з нашими мавпоподібними предками період підготовки до життя збільшився мінімум у 5 разів.

Підготовка до самостійного життя сьогодні не тільки більш тривала, ніж у традиційних суспільствах, але і більш складна і багато коштує. Дати повноцінну освіту усім бажаючим з будь-якої соціальної страти людське суспільство спромоглося лише у ХХ столітті. Десятки тисяч років воно накопичувало для цього ресурси. Загальна середня освіта – серйозне досягнення нашого часу. Якщо враховувати всі витрати, то держава у розвинутих країнах витрачає до 1/3 свого національного доходу на освіту населення. Раніш нічого подібного не було: в традиційному суспільстві навчання відбувалось стихійно (старші передавали знання молодшим у сім’ї), тільки одиниці мали можливість відвідувати спеціальні заклади: школи, ліцеї, гімназії, університети.

Іноді вважають, що значення соціалізації цим і обмежується: навчання дітей, підготовка до дорослого життя, засвоєння елементарних правил суспільного життя. Насправді це лише вузьке значення цього терміну. Соціологи користуються більш широкою трактовкою.

Соціалізація – процес засвоєння соціальних ролей і культурних норм, що починається у дитинстві і закінчується у похилому віці.

Оскільки протягом життя нам трапляється засвоїти не одну, а безліч соціальних ролей, двигаючись по віковій та службовій драбині, процес соціалізації продовжується усе життя. До глибокої старості людина змінює погляди на життя, звички, смаки, правила поведінки, ролі і т.п.. Соціалізація пояснює те, яким чином людина із істоти біологічної перетворюється в істоту соціальну. Соціалізація нібито розповідає на індивідуальному рівні про те, що відбувалось із суспільством на рівні колективному.

Багато чого людина наслідує не тільки від своїх далеких тваринних предків, а і від своїх безпосередніх предків – батьків та батьків батьків. Людська істота, народжуючись більш безпомічною, ніж маля тварин, тим не менш на багато більше підготовлена до засвоєння соціального досвіду. Якщо це було б інакше, навряд чи її вдалось би навчити логічному мисленню і символічній мові. Не можна ж цьому навчити мавпу, незважаючи на всі намагання вчених.

Ступінь біологічно закріпленої соціальної готовності людини дуже висока. І все ж її не можна перебільшувати. Навіть якщо все необхідне для соціалізації закладено у людських генах, тим не менш це тільки потенціальна можливість, лише задатки, які потребують для своєї реалізації певних умов. Це підтверджується зустрічами з так званими феральними людьми.

Феральні люди – істоти, які виросли ізольовано від людей і виховувались у спільноті тварин.

Термін ввів у обіг у ХУІІІ ст. шведський вчений Карл Лінней. Людей, які стали дикими і не пройшли соціалізацію, називають «манглі» або «діти джунглів». (Див. фільм «Дети – маугли»). «Мауглі» довели, що залишена напризволяще людина, перестає бути людиною. Події віддають його до влади природних сил, що дрімають у людини і готові пробудитись, як тільки зникнуть культурні «окови». Людському малечі не допомагає запас генів, успадкованих від батьків. Коли дітей – тварин повертали у суспільство, вони змогли засвоїти тільки елементарні навички, оволодіти мовою (засвоювали до 30 слів). Пересувались вони на чотирьох кінцівках, їжу спочатку нюхали, дуже побоювались вогню і ніколи не сміялись. У людському суспільстві вони прожили не більше 10 років.

Феральні люди – продукт соціальної ізоляції людини. Соціальне середовище відіграє вирішальну роль у перетворенні біологічної істоти у істоту соціальну.

Природою, генами у людини закладені деякі ознаки, які повинні бути виражені у розвитку, а позо соціуму особистість не може розвиватися. Поняття «синдром мауглі» дуже широке: медик, соціолог, клінічний психолог або соціальний психолог сформулює його по-своєму, додавши свій аспект.

Необхідність соціалізації пов’язана з тим, що соціальні якості не передаються у спадок. Вони засвоюються, виробляються індивідом у ході зовнішнього впливу на пасивний об’єкт. Соціалізація потребує діяльної участі самого індивіда і передбачає наявність сфери діяльності.

Етапи соціалізації співпадають (умовно) з етапами вікового розвитку індивіда:

· Первинна (рання) соціалізація. Вона пов’язана з надбанням загальнокультурних знань, з освоєнням початкових уявлень про світ та характери взаємовідносин людей. Особливим етапом ранньої соціалізації є підлітковий вік. Особлива конфліктність цього віку пов’язана з тим, що можливість та уміння дитини значно перевищують передбачені йому правила, рамки поведінки.

· Вторинна соціалізація. Вона пов’язана з оволодінням спеціальних знань та навичок, із долученням до визначеної субкультури. На цьому етапі розширюються соціальні контакти індивіда, діапазон його соціальних ролей.

У процесі включення індивіда до системи суспільного розподілу праці передбачається адаптація у професійній субкультурі, а також одночасна приналежність до інших субкультур. Швидкість соціальних змін у сучасних суспільствах призводить до того, що людина повинна засвоювати все нове і пристосовуватися до нього при одночасній втраті раніше набутого. Ці процеси назвали ресоціалізацією і десоціалізацією. Коротко розглянемо їх.

Ресоціалізація (повторна соціалізація) людини – це процес засвоєння нових знань, цінностей, навичок, ролей замість старих, недостатньо засвоєних або застарілих. Триває протягом усього життя індивіда.

Десоціалізація – втрата індивідом певних соціальних цінностей та норм внаслідок яких-небудь зовнішніх факторів, що супроводжується відчуженням усієї групи або соціуму.

Беззахисність дитини, її залежність від оточення змушують думати, що процес соціалізації проходить з якоюсь сторонньою допомогою. Так воно і є. Помічники – це люди та заклади, Їх називають агентами соціалізації.

Агенти соціалізації – люди і заклади, відповідальні за навчання культурним нормам і засвоєння соціальних ролей.

Оскільки соціалізація розділяється на два види – первинну і вторинну, остільки й агенти соціалізації розділяються на первинні і вторинні.

Первинна соціалізація торкається безпосереднього оточення людини і включає перш за все сім’ю і друзів, а вторинна відноситься до опосередкованого, або формального, оточення і складається із впливів закладів та інститутів. Роль первинної соціалізації велика на ранніх етапах життя, а вторинної – на пізніших.

Соціалізація відіграє провідну роль щодо становлення особистості індивіда, а знання про її етапи, шляхи і вимоги сприяють його органічному провадженню у суспільні відносини.

Рекомендована література для поглибленого вивчення теми.

§ Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: підручник.-К.: Каравела, 2008, с.171-177.

§ Масальський В.І. Соціологія у конспективному викладі: навч. Посібник.-3-є вид.-Донецьк: Юго-Восток, 2012.-с.162-174.

§ Практикум з соціології. Навч. Посібник для студентів вищих закладів освіти. За ред.. В.М.Пічі.-Львів: «Новий Світ-2000, 2006.-с.113-131.

§ Примуш М.В. Загальна соціологія: навчальний посібник.-К.: Професіонал, 2004, с.262-269.

§ Соціологія: підручник /За ред..В.Г.Городяненка. - К.:Академія,2008,-с.139-155.

Завдання для самоконтролю.

Дата добавления: 2014-01-04