Противірусні засоби

На вірусні захворювання припадає більша частина інфекційної патології людей. Проте кількість засобів етіотропного лікування при захворюваннях, викликаних вірусами, дуже обмежена, порівняно з арсеналом препаратів для лікування при інших інфекційних хворобах. Це зумовлено труднощами у створенні противірусних засобів. Основним є те, що репродукція вірусів тісно пов'язана з процесами синтезу в клітинах, а також те, що реплікація окремих груп вірусів має свої особливості.

Класифікація. За механізмом дії розрізняють препарати, які пригнічують:

1) адсорбцію віруса на клітині та (або) проникнення його всередину клітини (імуноглобулін);

2) вивільнення вірусного генома (мідантан, ремантадин);

3) синтез «ранніх» вірусних білків — ферментів (гуанідин);

4) синтез нуклеїнових кислот (зидовудин, ацикловір, ідоксуридин, рибавірин, відарабін та інші аналоги нуклеозидів; оксолін);

5) синтез «пізніх» вірусних білків (сак-вінавір);

6) «збирання» віріонів (метисазон);

7) препарати широкого спектра дії — інтерферони (лаферон, реаферон, інпарон-А, бетаферон та ін.).

За призначенням при певних захворюваннях:

1. Препарати, які призначають хворим на грип (мідантан, ремантадин, інтерферон, оксолін та ін.).

2. Препарати, що застосовують при герпетичних іфекціях (ацикловір, ідоксуридин).

3. Препарати, які призначають хворим на СНІД (азидотимідин, дицезокситимідин та ін.).

Противірусні засоби можуть діяти також на віруси, розташовані позаклітинно (прямі вірулоциди). Поза клітинами віруси перебувають дуже обмежений час і на цій стадії вони дуже чутливі до хімічних сполук.

Для профілактики і лікування при вірусних інфекціях застосовують також інтерферон, утворення якого клітинами є природним механізмом захисту організму проти вірусів. Використовуються речовини, які здатні викликати синтез інтерферону в клітинах.

Одним з найбільш перспективних серед аналогів нуклеозидів є ацикловір (9гідрокси-етоксиметилгуанін).

Ацикловір є високоактивним проти вірусу простого герпесу типу 1 і 2 та вірусу оперізувального герпесу. Менш чутливий до нього цитомегаловірус.

Показання: простий герпес шкіри і слизових оболонок (усередину й місцево); усі форми простого й оперізувального герпесу (внутрішньовенно); профілактика інфекцій у пацієнтів з ослабленим імунітетом.

Побічна дія: нудота, блювання, пронос, кишкова колька, висип на шкірі, пригнічення кровотворення, подразнення шкіри і слизових оболонок. Імунодепресив-ної, тератогенної та мутагенної дії не виявлено.

Низку препаратів застосовують для лікування хворих на грип і його профілактики. Серед них найбільший ефект мають похідні адамантану. Першим було застосовано мідантан (амантадин) для профілактики грипу А.

Ефективнішим при цьому виявилась його похідна сполука — ремантадин.

Низку синтетичних сполук і засобів рослинного походження відносять до прямих вірулоцидів, які згубно діють переважно на віруси поза клітинами. Більшість їх належить до поліоксо- та оксисполук. Частина цих препаратів застосовується місцево при захворюваннях шкіри, слизових оболонок і рогівки, збудниками яких є вірус простого герпесу, оперізувального герпесу, аденовіруси та деякі інші. Це такі препарати, як госипол, оксолін, ріодоксол, флореналь, теброфен (гелепін). Оксолін активний також проти вірусу грипу. Для профілактики грипу його застосовують у вигляді мазі, якою змащують слизову оболонку носа.

Ефективнішими є речовини, які можна застосовувати не лише місцево, а й усередину. Це синтетичний препарат бона-фтон та отримані з рослин алпізарин (з копієчника альпійського або жовтіючого), флакозид (флавоновий глікозид з оксамиту амурського або оксамиту Лава-ля) та хелепін (очищений екстракт з леспедези копієчникової). їх застосовують усередину й місцево при герпетичних захворюваннях шкіри, слизових оболонок і рогівки. Ефективність їх більша, ніж засобів, які застосовують місцево.

Для профілактики вірусних інфекцій застосовують інтерферони. Це група низькомолекулярних глікопротеїдів.

Інтерферони — це низькомолекулярні білки, які виробляються клітинами після інфікування вірусами. Саме продукція інтерферону є найбільш ранньою відповіддю на зараження вірусу. Інтерферон, що утворюється в заражених клітинах, захищає інші клітини, запобігаючи подальшому розмноженню вірусів або обмежуючи його.

Відомо три типи інтерферону: а-інтерферон, який виробляють В-лейкоцити; -інтерферон, продуцентами якого є неімунокомпетентні клітини, зокрема, фібробласти; -інтерферон, який синтезується Т-лімфоцитами. Крім противірусної дії інтерферон пригнічує розвиток злоякісних клітин, розмноження невірусних, мікроорганізмів, регулює імунні реакції, має антитоксичну і радіопротекторну дію.

Дія інтерферону реалізується через рецептори, які виявлено у більшості клітин.

Показання: герпетичний кон'юнктивіт, аденовірусний кератокон'юнктивіт, герпетичне ураження шкіри, статевих органів, захворювання органів дихання, зумовлені рино-, адено- та реовірусами, вірусні ураження ЦНС, вірусні захворювання на фоні застосування імунодепресантів, вірусний гепатит В, повільні вірусні інфекції, деякі злоякісні новоутворення, профілактика грипу та інших респіраторних вірусних захворювань (максимальний захисний ефект дає профілактичне застосування, особливо у вогнищах інфекції та при контакті з хворими). Можна застосовувати у поєднанні з хіміопрепаратами. Наприклад, комбінація з ацикловіром підвищує ефективність лікування хворих на гепатит В, герпетичний кератит.

У зв'язку з високою вартістю препаратів лейкоцитарного інтерферону розробляють спосіб виробництва інтерферонів за допомогою методів генної інженерії.

Дата добавления: 2014-01-04