Психічна саморегуляція

У комплексі індивідуальних факторів формування здорового спосо­бу життя важливу роль відіграють фактори психічного впливу на орга­нізм. Це зумовлено тим, що фізичний стан людини, її тілесне здоров'я тісно пов'язані з особливостями психічної діяльності. Єдність фізичного (соматичного) і духовного (психічного) — неодмінна умова і запорука прояву і формування людського здоров'я. У процесі фізичної діяльності організму різноманітні за характером імпульси сягають головного моз­ку, по-різному впливають на активність його кори, яка, відповідно, стимулює і цілеспрямовує психічну діяльність людини.

Однією із найважливіших форм активного впливу на людську пси­хіку вважається метод психічної саморегуляції, завдяки чому людина може цілеспрямовано координувати і спрямовувати свої психічні реак­ції. Психічна саморегуляція - це цілеспрямована духовна діяльність людини за власним свідомим імпульсом, спрямована на досягнення оп­тимального стану духовного і фізичного здоров'я особистості.

Сучасні наукові принципи і методи психічної саморегуляції сягають своїми витоками до джерел стародавньої, зокрема, традиційної медици­ни. За допомогою спеціальних засобів психічної саморегуляції тібетські далайлами та індуські йоги спроможні, наприклад, розширювати або звужувати кровоносні судини, прискорювати або сповільнювати частоту серцевих скорочень, активізувати або пригнічувати продукцію травних соків, активізувати або гальмувати обмін речовин, теплопродукцію. Пси­хічна саморегуляція базується на важливій здатності людської психіки абстрагуватися від реалій дійсності, формувати уявні образи і викорис­товувати їх із метою саморегуляції функціональної діяльності організму.

Метою психічної саморегуляції є вплив на поведінку людини, якою визначаються прояви її рухової діяльності, спрямовані на досягнення поставленої мети. Тобто поведінкою визначаються зовнішні прояви ру­хової активності людини. Однак така діяльність складається з окремих дій, які можуть бути зовнішніми, тобто здійснюватись за допомогою рухового апарату й органів чуття, а також внутрішніми, які реалізу­ються розумовою активністю. У випадку, коли ці дії часто повторюють­ся, вони стають автоматичними, їх називають звичками.

Існують корисні звички:

- пунктуальність;

- організованість;

- дисциплінованість.

Шкідливі звички:

- куріння;

- зловживання алкоголем;

- наркоманія;

- токсикоманія.

Вміння керувати звичками входить до сфери можливостей психіч­ної саморегуляції.

Вона базується на дотриманні таких основних правил:

1) формування у свідомості людини вміння діяти в чітко окреслених
рамках;

2) створення сприятливих умов для формування корисних звичок;

3) закріплення корисних звичок шляхом їх систематичного повторення
(тренування).

Психічна саморегуляція ґрунтується на формуванні ставлення лю­дини до життя, усвідомленні його змісту і мети. Ефективність саморе­гуляції залежить від таких основних мотиваційних факторів психічної індивідуальності і світосприймання людини:

1) уміння відрізнити головне від другорядного;

2) спроможність зберегти врівноваженість і нервову стриманість в екст­ремальних ситуаціях;

3) уміння активно впливати на прояви і перебіг подій навколишнього
життя;

4) вміння оцінити явища або події з різних позицій і точок зору;

5) фізична і психічна готовність до неочікуваного, зокрема, екстрема­льного перебігу подій;

6) реальне й адекватне сприйняття дійсності;

7) прагнення шукати найоптимальніші форми і методи життєдіяльності
організму;

8) вміння оцінити розвиток явищ і подій у їх перспективі;

9) вміння проявляти стриманість і поблажливість у сприйнятті чужих
думок, міркувань і емоцій;

10) вміння критично аналізувати події і відзначати їх позитивні резуль­тати.

Здатність людини ефективно втілити у сутність власного життя ці принципові основи і вимоги психічної саморегуляції є важливою запору­кою збереження свого психічного і фізичного здоров'я, забезпечення гармонійних зв'язків з навколишнім природним і людським оточенням.

З метою виховання й утвердження в особистості позитивних психі­чних властивостей використовують різні форми психічної саморегуля­ції. Одна із найефективніших серед них - самовиховання.

Самовиховання - це система дій особистості, спрямована на дося­гнення відповідності власної поведінки загальноприйнятим орієнтирам, вимогам і нормам фізичного і духовного життя людського оточення. Самовиховання є важливою формою самоконтролю над власними вчин­ками, діями, поведінкою з метою їх критичної оцінки, закріплення поактивної і усунення негативної сторони. При визначенні конкретних за­вдань самовиховання дуже важливо орієнтуватися не лише на само­оцінку власної суті, але й враховувати критичну оцінку особистості ін­шими людьми. Основні методи самовиховання - самопізнання, самооцін­ка, еамопереконання, самоуправління, самопримушування, самонавіювання, самозвіт, самоконтроль, самопокарання.

Самопізнання - метод самовивчення фізичних і психічних особли­востей людини, за аналізом яких вона пізнає і критично оцінює свої істинні фізичні і духовні можливості. Оцінка цих можливостей прово­диться шляхом порівняння даних власної оцінки з відповідними модель­ними показниками.

Самопорівняння - різновид самопізнання, який базується на порі­внянні власних фізичних, моральних і інтелектуальних властивостей з такими у людини-взірця.

Самозобов'язанн я - форма самовиховання, основана на формуван­ні певних моральних вимог до власної особистості шляхом порівняння їх з ідеальним взірцем.

Самовправи - один із методів формування стабільних норм і правил поведінки, який ґрунтується на систематичному виконанні цілеспрямова­них дій і вправ з метою закріплення конкретних навичок і рис характеру.

Самонавіювання - метод, який базується на формуванні у свідомо­сті людини ідеальних образів, уявлень, бажань, відчуттів за допомогою власних думок і слів. Ефективність самонавіювання залежить від здат­ності людини концентрувати свою свідомість на предметі навіювання.

Самопримушування і самонаказ - форми самовиховання, які базу­ються на вольовому впливі людини на власний організм за допомогою слова з метою подолання очікуваних труднощів і перешкод.

Самозвіт - критичне самозвітування особистості у формі щоденникового запису або усної мови про свої вчинки і дії. Самозвіт тісно пов'язаний із самоаналізом, тобто з формою самокритичної оцінки осо­бистості при здійсненні певних вчинків або дій.

Самоконтроль - визначається як форма самообліку і власної оцін­ки результатів психічного самовиховання з наступною корекцією дій і поведінки особистості. Самоконтроль є вихідною основою вдосконалення фізичних і моральних якостей особистості.

Самозаохочення і самопокарання - форми позитивного психоемо­ційного сприймання дій і вчинків корисного призначення і усвідомлене засудження вчинків і дій негативного характеру.

Неабияке значення у структурі засобів психічної саморегуляції має боротьба із стресом.

З метою оцінки психологічного стану людини в стресових ситуаці­ях, а також індивідуальної реакції на стрес чи дистрес використовують різноманітні тести, які базуються на бальній оцінці реакції організму на стресові подразники.

Найважливішою регуляторною системою адаптації організму до не­гативних стресових реакцій (дистресу) вважається така, яка спрямова­на на усунення або, принаймні, на зменшення почуття тривоги, розпа­чу, відчаю, страху в період очікування або дії подразника, здатного викликати дистресову реакцію. Такою системою є психологічний захист організму.

Психологічний захист - це така форма психічної реакції на по­дразники зовнішнього і внутрішнього середовища, яка спрямована проти їх патологічного впливу на організм людини.

Ефективність психологічного захисту від дистресу визначається рі­зноманітними фізіологічними механізмами, серед яких важливу роль відіграють, крім надниркового апарату, кора головного мозку, гіпофіз, вегетативна нервова система. Існують і інші методи психологічного впливу на захист від дистресу - витіснення, проекція та ідентифікація.

Витіснення - форма протидії стресові, яка базується на неприйнятті й усуненні із свідомості неприємної згадки, переживання про подію, яка вже відбулась, але очікується в аналогічному відтворенні. Конкре­тні форми такого захисту - ухилення від неприємних розмов, згадок про саму подію або схожі чи близькі за змістом ситуації, які можуть викликати аналогічні почуття.

Проекція - різновид психологічного захисту, дія якого базується на неусві-домленому наділенні фізичними і духовними рисами іншої лю­дини.

Ідентифікація - метод психологічного захисту, який базується на ототожненні фізичних і духовних можливостей однієї особи з іншою, яка є еталоном - взірцем поведінки, фізичної і духовної досконалості.

Дійовими методами психотерапії, які можуть успішно застосовува­тись у практичній діяльності медсестер для зменшення пошкоджувальної дії надмірної стрес-реакції, є нервово-м'язова релаксація, вольова регуляція дихання і автотренінг.

Методика нервово-м'язової релаксації. Потрібно зняти або ослаби­ти деталі одежі, які стискають тіло або обмежують рухи. Необхідно зайняти максимально комфортне положення. Повільно зробіть якомога глибший вдих, для цього максимально напружте дихальні м'язи. Після глибокого вдиху розслабтесь і пасивно видихніть все повітря. Відчуйте напруження і розслаблення і зафіксуйте у пам'яті ці відчуття. Зробіть паузу 5-10 с.

Випрямте ноги під кутом 90° градусів до тулуба. Відчуйте напру­ження м'язів живота і передніх м'язів стегон. Розслабте ці м'язи. Потім відірвіть пальці ніг від підлоги, а п'ятки щосили притисніть до неї, ніби ви на пляжі, зариваєте п'ятку у пісок. Відчуйте напруження і розслаб­те ноги. Запам'ятайте відчуття розслаблення м'язів стегон (пауза 20 с).

Якнайміцніше одночасно стисніть пальці обох рук у кулаки, потри­майте, кілька секунд і розслабте пальці. Для впливу на протилежні м'я­зи розсуньте якомога ширше "віялом" розправлені пальці рук, а через кілька секунд розслабте їх. Сконцентруйтесь на відчутті тепла і поко­лювання в кистях рук і передпліччях (пауза 20 с).

Максимально підніміть плечі перпендикулярно вгору, ніби бажаєте плечовими суглобами доторкнутись до вух. Потримайте плечі в такому положенні, відчуйте важкість в плечах і розслабтесь. Потім максималь­но опустіть плечові суглоби вниз і також розслабтесь (пауза 20 с).

Посміхніться якомога ширше. Через кілька секунд розслабтесь. Міц­но стисніть губи, щоб вони зайняли найменшу площу, а потім розслаб­те їх. Міцно заплющіть очі, а потім вільно розслабте їх. Тримаючи очі заплющеними, якомога вище підніміть брови, затримайте таку міміку і розслабтесь (пауза 15 с).

Таким чином ви розслабили більшість основних м'язів вашого тіла. Для того щоб переконатись у розслабленні, інструктор перераховує м'язи, а пацієнт розслаблює їх і викликає у себе специфічні відчуття розслаблення: "Ви відчуєте, як розслаблення спускається теплою хви­лею по всьому Вашому тілу. Відчуйте спочатку розслаблення м'язів лоба: воно спускається вниз до очей, до щік, Ви відчуваєте, як розсла­блюються щелепи, шия, груди, плечі, як розслаблення сягає кистей рук. Розслаблення спускається до ніг, стегон, гомілок, аж до стоп. Ви відчуваєте важкість у всьому тілі. Це відчуття є приємним. Після певно­го часу насолодження цим відчуттям Ви переходите у свій звичайний стан".

Одним з дійових видів автотренінгу є самонавіювання. Існує декіль­ка методик самонавіювання, з котрих медична сестра повинна користу­ватись хоч би методом "короткого заклинання".

Найбільш типовими формулами навіювання є: "Моє тіло легке і при­ємне", "моя голова ясна і світла", "я почуваю себе легко та вільно", "моє дихання легке та спокійне", "моє серце працює спокійно та ритмі­чно", "з кожним днем мені стає все краще та краще", "я почуваю себе спокійно". Потрібно пам'ятати, що при самонавіюванні, як і при навію­ванні, не бажано вживати слова "не" (наприклад замість формули "мене не болить голова" бажано використовувати формулу "моя голова легка і ясна"). Кількість повторювань за день може коливатися від 20 і більше. Слід пам'ятати, що повторення формул самонавіювання не повинно бути механістичним та необдуманим, в кожне речення потрібно вдуму­ватися, вкладати в нього своє бажання та емоції. Психотерапія повинна бути спрямована на конкретну мету.

Загальні висновки лекції.

У лекції викладено про основні принципи загартовування; характеристику основних засобів загартовування; рекомендації щодо загартовування здорової людини; можливі проблеми пацієнта (наприклад, часті простудні захворювання; страх переохолодження організму) та медсестринські втручання з розв’язання проблем, що виникли; саморегуляцію поведінки як одна з важливих функцій психіки людини; правила позбавлення від шкідливих звичок; психологічний захист; аутотренінг як система концентрованого саморозслаблення і самонавіювання; можливі проблеми пацієнта (наприклад, паління, психоемоційна напруженість на роботі) та медсестринські втручання з розв’язання проблем, що виникли.

Перелік посилань:

1. Пасєчко Н.В., Лемке М.О., Мазур П.Є. Основи сестринської справи.- Т.:

Укрмедкнига, 2002.- С. 378-394.

Засоби активації студентів:

Питання:

1. Перерахуйте основні принципи загартовування.

2. Дайте характеристику чинників загартовування.

Проблемні ситуації:

1. Людині похилого віку порекомендували загартовувальні процедуру. Про що повинна медсестра попередити його?

Дата добавления: 2014-01-04