По-перше, як показує світовий досвід, країни, котрі залучають значні обсяги приватного капіталу, більш вразливі у разі несподіва­ної зміни рівня довіри інвесторів

По-друге, за аналогією з "Великою депресією" (1929—1933 pp.) світова фінансова криза пов'язана з надвиробництвом. Д испропорція, що сформувалася протягом двох останніх десятиліть між постійно зростаючими можливостями нарощування виробництва і невідповідною йому базою споживання обернулася неймовірним збільшенням обсягів "гарячих грошей". Нові індустріальні країни Південно-Східної Азії, створивши найбільш динамічний виробничий потенціал, могли протягом тривалого часу абсорбувати у свої економіки стільки грошей, скільки було необхідно для потреб інвестиційного розвитку. Це дало можливість цим країнам завантажити світові ринки дешевою товарною масою, яка за обсягами значно перевищувала масштаби світового платоспроможного попиту.

Валютна система – інституційно-правова форма організації валютних відносин. Розрізняють національні, світову та регіональні валютні системи.

· Національна валютна система – це інституційно-правова форма організації валютних відносин країни, що визначається її валютним законодавством.

Структура:

- національна валютна одиниця;

- паритет валюти та механізм формування валютного курсу;

- умови конвертованості валюти;

- існування чи відсутність валютних обмежень;

- склад офіційних золотовалютних резервів;

- порядок міжнародних розрахунків;

- організація валютного ринку країни та ринку золота;

- державні установи, що здійснюють валютне регулювання.

· Регіональні валютні системи – формуються в межах міжнародних інтеграційних угруповань та створюється у рамках світової валютної системи і є її елементом.

· Міжнародна (Світова) валютна система

o форма організації міжнародних валютних відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю

o сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у межах світо­вого господарства.

Елементи:

- система валют і валютних цінностей;

- механізм валютних паритетів та курсів;

- умови взаємної конвертованості валют;

- обсяги валютних обмежень;

- форми міжнародних розрахунків;

- режим міжнародних валютних ринків та ринків золота;

- міждержавні валютно-кредитні організації та відповідні системи норм та регламентацій у сфері міжнародних розрахунків.

1. Етапи розвитку міжнародної валютної системи.

Етап розвитку, рік створення	Характерні риси
1. Біметалізм ХУІ-ХУШ ст. (Подвійний золото-срібний стандарт)	· роль загального еквівалента закріплюється за двома металами; · необмежений обіг монет; · вільне карбування монет; · співвідношення між металами: при паралельному обігу - невстановлене, при подвійному обігу - встановлене, при кульгаючому обігу - валюти регулюють. Недолік системи – законодавче закріплення за обома металами ролі грошей, що суперечить самій природі грошей - єдиного товару еквіваленту. Причина відміни – витіснення сріблом з обігу золота за їхньої однакової, встановленої державою номінальної вартості.
2. Паризька валютна система, 1867 р. (Золотомонетний стандарт)	· основою системи виступав золотомонетний стандарт; · валютні одиниці країн-учасниць мали чітко визначений вміст золота і були конвертованими в золото; · золото вільно експортувалося та імпор­тувалося, продавалося на міжнародних ринках, а золоті зливки вільно обмінювалися на монети; · підтримувалося жорстке співвідно­шення між національним золотим запасом і внутрішньою пропозицією грошей · діяв режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих точок (схильності власників золота розраховуватися не інозем­ною валютною, а золотом)
2. Генуезька валютна система, 1922 р. (Золотозливковий та золотодевізний стандарт)	· основою системи виступало як золото, так і девізи – іноземні валюти; · збережено золоті паритети, однак, конверсія валют у золото стала здій­снюватись не лише безпосередньо, але й опосередковано – через іно­земні валюти; · відновлено режим валютних курсів, які вільно плавали; · провадилася активна політика валют­ного регулювання у формі міжнародних конференцій та угод Остаточний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період "Великої депресії" — економічної кризи 1929— 1933 рр. і в перші після кризові роки. З великих промислово розвинутих країн спочатку Англія у 1931 р., а потім у 1933 р. США внаслідок загострення до краю суперечностей не лише грошового обігу, а й усієї системи виробничого відтворення мусили відмовитися від внутрішньої конвертованості паперових грошей у золото. В 1936 р. ліквідувала всі форми золотого обігу Франція.
3. Бреттон-Вудська валютна система, 1944 р. (золотовалютний та золотодевізний стандарт)	· основою системи виступав золотодевізний стандарт, що ґрунтувався на золоті та девізах – двох резервних валютах (доларі США та фунті стер­лінгів); · паперові гроші перестали обмінюва­тись на золото, однак, золото збері­гало монополію на проведення оста­точних грошових розрахунків між країнами (опосередковано через долар США); · діяв режим фіксованих валютних курсів; · створення МВФ, що здійснював міжнародне регулювання валютних відносин; · здійснення операцій купівлі-продажу золота лише на рівні центральних банків країн із забороною таких операцій для всіх інших суб’єктів; · створення міжнародних платіжних засобів СДР – спеціальних прав запозичення · січень 1971 р. – припинення розміну долара на золото · березень 1973 р. – здійснено перехід до плаваючих валютних курсів · липень 1974 р. – валютний паритет замінено валютним кошиком СДР Недоліки золотомонетного і золотозливкового стандартів – ззалежність від видобутку монетарного металу, дорожнеча та обмеженість втручання держави у сферу грошово-валютних відносин. Стандарти були скасовані внаслідок зміни економічної структури господарювання, що ґрунтувалася на ринкових саморегуляторах, на державно-регулюючу економічну систему.
4. Ямайська (Кінгстонська) валютна система, 1976 р. (набула чинності 01.04.1978 р.) (Паперово-валютний стандарт)	· кожна країна – член МВФ на свій розсуд може вибирати режим курсу власної валюти; · золото перестає бути еталоном вар­тості в міжнародній валютній сис­темі й відміняється його офіційна ціна. При цьому відпали обмеження на операції центральних банків із золотом · відбувається процес повної демоне­тизації золота – його виведення із внутрішньої сутності грошово-валют­них відносин і перетворення його на звичайний товар із правом вільної купівлі-продажу на світових валют­них аукціонах; · юридичне надання права кожній з валют країн – учасниць Кінгстонської системи виконувати роль резервної валюти, але в перспективі перевага віддавалася СДР; · взаємна домовленість учасників Кінгстонської угоди про надання виконавчому органу МВ СР – Директорату – повноважень для здійснення нагляду за виконанням країнами своїх зобов’язань за угодою Недоліки стандарту – встановлення курсу валют на основі споживчого кошика, що спричиняє певні похибки, пов'язані з неоднаковою цінністю товарів у різних країнах.

Валютний блок - це угруповання країн, валюти яких прикріплені до валюти держави, що очолює цей блок.

Валютний блок - це угруповання країн, залежних в економічному, валютному і фінансовому аспектах від держави, що керує ним та диктує йому єдину політику у сфері міжнародних економічних відносин та використовує їх як привілейований ринок збуту, джерело дешевої сировини, вигідну сферу вкладень капіталу.

Типи валютних блоків за О. В. Буторіною:

1. Одностороннє рішення держави про заміну національної грошової одиниці валютою іншої держави.

2. Взаємна угода між незалежними державами про перехід на грошову одиницю однієї з них.

3. Взаємна угода між незалежними державами про використання їх національних грошових одиниць як законного платіжного засобу на території кожної з них.

4. Об'єднання з колективною розрахунковою одиницею, яка існує поряд з національними грошима держав-членів і використовується здебільше для зовнішніх розрахунків.

5. Економічний і валютний союз з єдиною валютою, яка замінює національні грошові одиниці країн-членів.

Характерні риси	Передумови виникнення	Види
· Курс залежних валют при­кріплювався до курсу валюти країни-гегемона; · Міжнародні розрахунки країн-членів здійснювались у валюті країни-гегемона; · Валютні резерви країн-членів зберіга­лись у банках країни-гегемона; · Валюти країн-членів забез­печувалися казначейськими векселями та валютою країн-гегемонів	· Політичні · економічні · торговельні · фінансові	· Стерлінговий валютний блок створено в 1931 р. після відміни золотого стандарту у Великій Британії. Склад: країни Британсь­кої імперії та держави, які були економічно пов’язані з нею · Доларовий валютний блок створено в 1933 р. після відміни золотого стандарту. Склад: еко­номічно залежні країни Латинсь­кої Америки та Канади · Золотий блок створено в 1933 р. країнами, які намагалися збе­регти функціону­вання золотого стандарту на основі незмінного золотого вмісту національних валют. Склад: Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, згодом Італія, Чехословаччина, Польща

Валютна зона – це регіональні валютні блоки вищого порядку – тобто угруповання країн, що сформу­валися на основі валютно-економічної залежності від країни-гегемона для проведення узгодженої політики у сфері міжнародних валютних відносин.

Характерні риси:

· фіксований курс валют країн-учасниць щодо валюти країни-гегемона;

· погодження з країною-гегемоном зміни курсів валют-учасниць зони щодо інших валют;

· зберігання в банках домінуючої країни основних валютних резервів країн-гегемонів;

· вільний взаємний обмін валют між країнами, що входять до зони;

· вільний рух коштів у межах валютної зони та наявності спільних обмежень щодо третіх країн;

· здійснення зовнішніх розрахунків країн-учасниць через банки країни, що очолює валютну зону.

Види зон (після другої Світової війни):

· британського фунта стерлінгів.

Утворилася на базі валютного блоку на початку Другої світової війни після введення у Великій Британії валютного контролю без якихось особливих інститутів. Якщо до 1939 р. країнам — членам валютного стерлінгового блоку досить було спільно дотримуватися твердого обмінного курсу своїх валют щодо фунта стерлінгів та зберігати офіційні валютні резерви в Лондоні, то з 1939 р. виникають вимоги до країн — членів зони щодо спільного дотримання режиму валютного контролю, який був установлений Великою Британією, а також мати спільний валютний і золотий фонд.

Країни — члени зобов'язувалися з абезпечувати не тільки взаємний валютний контроль, а й аналогічні спільні заходи цього контролю щодо третіх країн, які не входили до зони. Між Сполученим Королівством і країнами стерлінгової зони було підписано угоди, які передбачали об'єднання їх золотих і валютних резервів, причому країни-учасниці мали право вільно використовувати значну частину цих резервів. Таке об'єднання ставило перед валютним центром зони низку важливих питань забезпечення ліквідності у відносинах з країнами, що не входять до валютної зони. Центр зобов'язаний був зберігати достатньо валютних резервів для забезпечення платіжних зобов'язань всіх країн валютної зони щодо зовнішнього світу. Тому нерідко коливання платіжних балансів країн — членів зони з країнами, що не входять до неї, ставлять центр перед необхідністю таких порушень рівноваги у міжнародних платежах, в яких центр безпосередньо не зацікавлений та які часто ставлять його в скрутне становище.

Склад: країни — члени Співдружності націй та деякі інші держави, які мають тісні історичні, торговельні, економічні, валютно-фінансові та політичні відносини: Ірландія, Ісландія, Йорданія, Єгипет та ін. Стерлінгова валютна зона була найбільшою.

· зона долара США.

Утворилася на початку Другої світової війни на базі доларового валютного блоку. До її складу входять країни Північної, Центральної і Південної Америки. Доларова зона як і стерлінгова не має офіційної юридичної основи у вигляді спеціальних міждержавних угод, її економічною основою є американський капітал. Саме США — основний споживач значної частини сировинних ресурсів країн — учасниць зони і головний постачальник готових виробів у ці країни.

· зона французького франка.

Входять 17 держав і 12 заморських володінь Франції. Курси валют зони франка були прив'язані до франка, а з 2002 року - до євро. Єдина функціонуюча на сьгодні валютна зона.

Виникла на базі попередніх французьких колоніальних володінь у 1945 р. Між країнами — членами було досягнуто угоди про заснування її як добровільного об'єднання.Створено Валютний комітет для координації валютної і кредитної політики. Згодом Валютний комітет зони франка було замінено секретаріатом, який є дослідницьким підрозділом Французького банку. Два рази на рік, зустрічаються міністри фінансів відповідних країн.

Специфіка – існування трьох підгруп держав, що входять до неї. До першої підгрупи входили французькі департаменти метрополії, чотири французькі заморські департаменти і заморські території. Всі ці регіони перебувають під валютним суверенітетом Французької Республіки. Другу підгрупу утворюють африканські держави і Мадагаскар. До третьої підгрупи входять Марокко, Алжир і Туніс.

Так, африканські країни і Мадагаскар (друга підгрупа) отримують державну допомогу з боку Франції. Щодо країн, які входять до третьої підгрупи (Марокко, Алжир, Туніс), то вони одержують від Франції фінансову допомогу на привілейованих умовах, користуються преференціальним режимом у торговельних відносинах; із Тунісом і Марокко підписані спеціальні протоколи про співробітництво, які регулюють їх валютно-фінансові й торговельні відносини із Францією.

· зона португальського ескудо;

· зона іспанської песети;

· зона голландського гульдена

Валютний союз

Історія створення сягає ще VІ ст. до н. е., проте всі ці союзи мали політичне підґрунтя і розпалися з тих чи інших причин. Сьогодні валютна інтеграція виходить на якісно новий рівень на економічній базі, а тому претендує на свою незворотність. Першим прикладом валютної інтеграції став Європейський валютний союз (ЄВС) з єдиною валютою євро.

Згодом майже всі регіони світу — СНД, Північна і Латинська Америка, Азія, Африка, ісламські країни, а також країни Перської затоки — почали декларувати створення і запровадження єдиної валюти, тобто стали на шлях валютної інтеграції, що зумовлює необхідність досліджувати цей цікавий процес.

У ХІХ ст. в Європі виникає низка валютних союзів. Усі ці союзи розпалися з тих чи інших причин, але їх створення та існування дало змогу дійти таких висновків:

1. За відсутності політичного союзу, у валютному союзі повинна бути якась домінуюча країна, що мала б сильну геополітичну мотивацію й солідарність з іншими учасниками валютного союзу. Домінуюча країна, її економіка повинна бути могутньою і впливовою, а також тісно пов'язаною з економіками інших країн-учасниць.

2. У валютному союзі повинні бути центральні інститути, які б координували діяльність країн-учасниць, здійснювали моніторинг за виконанням спільних політичних і технічних рішень, проведенням фіскальної політики, контролем емісії грошей.

3. За відсутності політичного союзу або домінуючої позиції одного з членів валютного союзу, система регулювання валютних відносин країн — членів валютного союзу повинна мати наднаціональний характер і досконало розроблений інституційний механізм координації діяльності країн — членів валютного союзу.

Аналіз досвіду Європейського Союзу дає можливість виокремити такі критерії оформлення валютної інтеграції:

ü цілковита та незворотна конвертованість валют країн-учасниць;

ü тісні межі коливання валютних курсів;

ü остаточне визначення співвідношень паритетів;

ü повна лібералізація обігу капіталів.

Валютний союз вимагає відмови від національної компетенції в галузі валютної й грошової політики. Ця відмова може спровокувати політичний опір деяких країн інтеграційного угруповання.

Потенційні економічні й політичні вигоди та витрати валютного союзу:

1 ) вплив на ефективність та зростання економіки — запровадження єдиної валюти означає ліквідацію курсових коливань та відповідно втрат від пов'язаних з ними валютних ризиків. Зникає потреба страхування валютних ризиків та ліквідуються транзакційні витрати. У макроекономічному аспекті - стимулюється залучення інвестицій у країну та економічне зростання. На мікроекономічному рівні – зменшення внутрішньовиробничих витрат підприємств, надійність планування, поліпшення загальноекономічних умов для товарообміну в межах спільного валютного простору. Відбувається посилення конкуренції між підприємствами, що спричиняє появу широкої товарної пропозиції;

2) вплив на зайнятість: якщо розглядати дію цього фактора на прикладі Європейського валютного союзу, зазначимо, що для позитивного впливу євро на зайнятість мають зрости мобільність робочої сили та ефективність її використання. Але й у цьому разі проблема не буде вирішена без проведення структурних реформ ринків робочої сили з метою підвищення їх гнучкості та зменшення зарегульованості;

3 ) вплив на стабільність цін — завдяки виваженій політиці наднаціональних органів регулювання висока стабільність цін робить можливим ефективніший розподіл і використання ресурсів та сприяє раціональній політиці в галузі доходів;

4) вплив на державні фінанси: переваги – економія процентних виплат при обслуговуванні боргів завдяки скороченню процентних надбавок за інфляційний та валютний ризики та втрата сеньйоражу, суворіші вимоги у валютному союзі до бюджетної дисципліни та координації бюджетної політики окремих країн;

5) зовнішньоекономічні або міжнародні наслідки: нова валюта може зайняти на міжнародному валютному ринку більш вагомі і значущі позиції, ніж займали валюти окремих країн.

Сутність валютного арбітражу.

Валютний арбітраж — вид валютних угод, головна мета яких – здобуття прибутку та уникнення можливих валютних збитків шляхом використання сприятливої кон'юнктури валютних ринків. Уможливлюється наявністю різниці в котируваннях на міжнародних та національних валютних ринках. Основний принцип — купити валюту дешевше та продати дорожче.

Дата добавления: 2014-01-04