Принципи педагогічного дослідження

Властивості досліджуваного процесу, явища випливають не тільки з підсумування властивостей його елементів, а й з особливостей системи в цілому, самої структури системи.

Принципи педагогічного дослідження - це головні (вихідні) положення, що визначають і підхід до проблнми, і методику здобуття емпіричних та наукових фактів, і їх аналіз.

Принцип цілісного вивчення педагогічного явища чи процесу. За законами педагогічної науки не можна вивчити ціле, не розчленувавши його на частини. Водночас постановка конкретних проблем виховання і навчання припустима, якщо односчасно буде досліджено місце цього феномену в цілісному процесіформування особистості та висвітлено роль тієї чи іншої складової навчально-виховної роботи в системі навчання і виховання. Цей принцип припускає:

- максимальне використання системного підходу в дослідженні;

- чітке визначення місця досліджуваного педагогічного явища в цілому
навчвльно-виховному процесі (його специфіка, загальні та насамперед часткові
функції).

Принцип комплексного використання методів дослідження під час вивчення проблеми педагогіки. Застосування одного-двох методів дослідження з великою ймовірнвстю є деже велика неточність. Тільки комплексний підхід може дати об'єктивне уявлення про досліджуване педагогічне явище. У зв'язку з цим принцип комплексного підходу до вивчення педагогічних проблем вимагає:

- багатоцільової установки під час вивчення педагогічних явищ, що
відбивається у висуненні кількох дослідницьких завдань;

- багаторазової перевірки одного і того самого педагогічного факту за
допомогою різних методів дослідження, постійної перевірки й уточнення
одержаних даних;

- логічного і психолого-педагогічного аналізу одержаних у дослідженні
результатів.

Принцип об'єктивності. Настав час, коли педагогіка не терпить піднесення суб'єктивних поглядів як педагогічних істин, набуваючи якостей науки точної і доказової Тому наукові думки мають складатися на підставі досліджень і висококваліфікованих і всебічно обізнаних фактів. Найголовнішим засобом подолання суб'єктивізму має стати вимогливий підхід дослідника до здобуття наукових результатів, багаторазова перевірка будь-якого одержаного емпіричного чи наукового факту, висока вимогливість до себе. Найприскіпливішим критиком дослідника має бути він сам: все піддається сумніву, але особливо скурпульозно оцінюється. власні ідеї та писновки. Принцип об'єктивності вимагає:

- перевірки кожного факту кількома взаємно доповнюваними та
взаємно коригувальними методами вивчення суб'єктів навчально-виховного
процесу;

- повторного огліду, уточнення здобутого фактичного матеріалу під час
проведення експериментальної чи пошукової роботи;

- фіксація всіх проявів якостей особистості, а не тільки тих, які свідчать
про позитивні результати експерименту;

- зіставлення даних свого дослідження з даними інших дослідників,
установлення подібності і розходження в характеристиці досліджуваних
якостей і явищ;

- постійного самоконтролю дослідника за власними переживаннями,
емоціями, симпатіями й антипатіями, що нерідко дуже суб'єктивізує фіксацію
наукових фактів.

Принцип єдності вивчення і виховання особистості. Під час розробки методики наукового дослідження найважливіше завдання полягає в тому, щоб перетворити методи вивчення суб'єктів навчально-виховного процесу в методи їх вдосконалення.

Підстави для цього типу досліджень такі: особистість найбільш об'єктивно виявляється в діяльності, але саме в діяльності вона і формується; бесіда використовується і для вивчення, і для виховання учасників навчально-виховного процесу тощо.

Принцип одночасного вивчення колективу й особистості. Під час розробки методики наукового дослідження найважливіше завдання полягає в тому, щоб перетворити методи вивчення суб'єктів навчально-виховного процесу в методи їх вдосконалення.

Підстави для цього типу досліджень такі: особистість найбільш об'єктивно виявиться в діяльності, але саме в діяльності вона формується; бесіда використовується і для вивчення, і для виховання учасників навчально-виховного процесу тощо.

Принцип одночасного вивчення колективу й особистості. Одна з поширених помилок дослідників полягає в тому, щоб особистість вивчають у відриві від колективу, розробляється методика індивідуального навчання досліджуваного. Водночас сутність особистості найкраще розкривається у взаємовідносинах з довкіллям; зрозуміти особистість, оцінити її можна тільки в процесі вивчення її колективної діяльності. Тому вивчення особистості слід починати з вивчення групи чи колективу, в якому ця особистість формується, живе, діє. Щоб вивчити особистість, треба досліджувати колектив, щоб вивчити колектив, треба досліджувати особистість та її взаємини з довкіллям.

Принцип історизму. Як і в будь-якій науці, принцип історизму в межах педагогічних досліджень є одним із найважливіших. Це зумовлено тим, що обов'язкове завдання вченого - перебудувати визначені раніше дані у галузі свого дослідження ще до початку експерименту. У педагогіці функція принципу історизму розширюється, оскільки якщо звичайно вчений перед своїм дослідженням просто спирається на досягнення попередників, указує, хто і що до нього здобув, то в педагогічних дослідженнях історія науки є одним з обов'язкових способів доказу достовірності одержаних ученим результатів. Те, що знаходиться підтвердження в історії педагогіки, завжди сприймається як кращий доказ ідеї вченого. Формула сучасного педагогічного дослідження має бути такою: «З минулого через сьогодення - у майбутнє».

Під час історичного аналізу особливостей розвитку педагогічної ідеї необхідно:

- пояснити причини, чому той чи інший учений причетний до
досліджуваної наукової проблеми, що він здобув нового, у чому саме полягає
його особистий внесок;

- розкрити сутність явища з позиції педагогічної спадщини минулого;

- формулювати опорні позиції дослідника, тобто узагалбнювати те, що
накопичила наука до цього моменту з досліджуваної проблеми.

Принцип поєднання наукової сміливості з найбільшою передбачливістю. У будь-якій науці серед тисячі невдач є одне відкриття. На таку кількість помилок педагогіка не має права: в експерименті беруть участь люди, а тут невдачі та помилки особливо дорого коштують суспільству. Тому потрібна найбільша передбачуваність у будь-яких гіедагогічних дослідженнях. Але в одночас не можна всього боятися, треба виявляти максимальну наукову сміливість, якщо ми справді хочимо розвивати педагогічну науку. Для цього необхідно:

- замінити новою методикою чи педагогічною технологією застарілу, бо
це кращий спосіб не вдаватися до загальновідомих висновків;

- шукати власне пояснення відомих явищ і лише потім погоджувати
його з думками інших авторитетних учених, інакше дослідник попадає під
вплив чужих ідей і нічого нового не побачить;

- періодично проводити «діагностичні зрізи» під час експериментальної
роботи, тобто перевіряти, як і які якості формуються у досліджуваних у процесі
експерименту, хто і які зміни має внести у роботу, щоб підсилити позитивні й
нейтралізувати негативні впливи експерименту;

- мати сміливість відмовитися від експерименту, якщо він не досить
позитивно чи негативно впливає на розвиток досліджуваних, і вживати
конкретні заходи для того, щоб усунути допущені помилки, виправити
педагогічний брак.

Принцип глибинного розгляду досліджуваної проблеми. На поверхні науки все давно «прибрано», описано, відомо, нове можна відшукати тільки за умови занурення в діалектику досліджуваного явища. Іти в середину досліджуваних явищ - це насамперед вивчити складні взаємозв'язки і відносини, досліджувати сутність і закономірності педагогічної діяльності. У цьому аспекті вивчати явища треба «шарами»:

- спочатку те, що лежить на поверхні й очевидно для всіх;

- потім те, що приховане від поглядів, але виявляється очевидно у
вчинках, діях, словах;

- нарешті, треба аналізувати те, що приховано від усіх, крім вас.
Принцип педагогічної ефективності. Означений принцип орієнтує

дослідника не на будь-яку, а саме на позитивну кінцеву мету. З безліч проблем треба вибирати найбільш актуальні для сучасної педагогічної практики, а не тільки ті, які захоплюють дослідника і дають йому змогу розкрити свої здібності.

У ході дослідження водночас із виявленням сутності явища необхідно перевіряти ефективність використовуваних методів навчання і виховання, застосовувати нові методи та прийоми роботи, порівнювати їх зі старими, поліпшувати їх. Нарешті, у висновках педагогічного дослідження доцільно давати практичні, методичні рекомендації з підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Це підсилює практичну значущість і ефективність педагогічних досліджень.

Суттєво, що всі названі вище принципи науково-педагогічного дослідження виявляються одночасно, у взаємозв'язку один з одним, і дуже конкретно пов'язані з особистістю самого дослідника. При цьому принципи висувають певні вимоги до діяльності дослідника під час проведення ним педагогічного дослідження.

Проблемне питання. Які принципи, зв'язані із специфікою педагогічних досліджень виробились на базі загальних методологічних принципів.

Можна виділити низку принципів, пов'язаних з означеною проблемою. Одним із них є принцип поєднання сущого і належного. Цей принцип полягає в обов'язковому співвіднесенні плану належного і плану сущого (істотного), пояснювальних і прогностичних елементів у кожному дослідженні, що не виключає можливості досліджень, в яких одна із сторін чи функцій виступає як провідна. Будь-яке з педагогічних явищ можна правильно зрозуміти й оцінити лише в співставленні із нормою або ідеалом, а будь-яку педагогічну перспективу не можна обгрунтувати й зрозуміти без співвіднесення з існуючим, без врахування сучасної теорії і реальної практики.

Єдність сущого і належного дає можливість уникати як гіпертрофованих чи спекулятивних побудов, відірваних від практики і її реальних можливостей, так і вузько емпіричних побудов, позбавлених творчої глибини і перспективи.

Принцип детермінізму вимагає врахувати вплив різних чинників і причин на розвиток педагогічних явищ. При дослідженні особистості необхідно враховувати три підсистеми детермінації її поведінки: минуле, сучасне і майбутнє, що об'єктивно відображаються нею.

Минуле особистості відображається в її життєвому шляху, біографії, а також в особистісних якостях і моральному обличчі. Вплив минулого, історії розвитку особистості на її поведінку носить опосередкований характер. Безпосередньо ж впливає на поведінку та вчинки свідомість і мотиви діяльності особистості. Внутрішні умови розвитку особистості поряд з діяльністю і спілкуванням створюють справжню систему, яка зумовлює її вдосконалення. Крім того, детермінуючій вплив на особистість чинять і зовнішні умови.

Винятково великий вплив на розвиток особистості чинять цілі її діяльності, які значноюмірою спрямовані в майбутнє. В цьому розумінні можна говорити про майбутнє як підсистему детермінації розвитку особистості. При цьому відома мета як закон зумовлює спосіб, характер діяльності особистості і здійснює внаслідок цього істотний вплив на її розвиток.

Всі три підсистеми (минуле, сучасне і майбутнє) взаємопов'язані між собою і зумовлюють одна одну.

Принцип розвитку вимагає розглядати педагогічні явища в постійних змінах, русі, в постійному розв'язанні суперечностей під впливом системи внутрішніх і зовнішніх детермінант. Принцип розвитку в педагогіці розглядається зазвичай у двох аспектах: історичний розвиток особистості від її зародження до сучасного стану - філогенез, і розвиток особистості конкретної людини - онтогонез. Крім того, можна і неробхідно розглядати розвиток різних компонентів особистості - спрямованості, характеру, інших особистісних якостей. Природно, що ефективність педагогічних впливів вирішальною мірою залежить від того, наскільки повно і точно враховується розвиток майбутнього фахівця, на якого впливають, наскільки точно враховується розвиток педагогічної системи.

Згідно з принципом зовнішніх впливів і внутрішніх умов пізнання внутрішнього змісту особистості відбувається в результаті оцінювання зовнішньої поведінки, справ і вчинків. Зв'язок внутрішніх умов із зовнішніми опосередкований історією розвитку особистості. В міру соціального розвитку людини все складнішою стає її внутрішня природа і зростає питома вага внутрішніх умов розвитку по відношеннюдо зовнішніх. Співвідношення внутрішнього і зовнішнього в розвитку особистості змінюється як історично, так і на різних етапах життєвого шляху людини: чим більше вона розвинута, тим у більшій мірі прогрес її особистості пов'язаний з актуалізацією внутрішніх чинників.

Особливе значення має принцип активної діяльності особистості, який орієнтує дослідника на те, що не лише навколишнє середовище формує особистість, а й особистість активно пізнає і перетворює навколишній світ. Цей принцип передбачає розгляд усіх змін в особистості через призму її діяльності. Вплив діяльності на особистість величезний. Поза діяльністю немає людини, але суть людини не вичерпується нею і не може бути зведене до неї і повністю з нею ототожнена. Педагогічні впливи на особистість повинні враховувати характер її діяльності, і нерідко найбільш ефективний вплив полягає в змінні корекції тієї чи іншої діяльності людтни.

З цим принципом тісно пов'язаний діяльнісний підхід, який у педагогічних дослідженнях також виступає конкретно-методологічним принципом. Діяльнісний підхід виражається в прагненні дослідників використати положення теорії діяльності в методиці й інтерпритації змісту своїх праць. Суть діяльнісного підходу полягає в тому, що досліджується реальний процес взаємодії людини з навколишнім світом, який забезпечує розв'язання певних життєво важливих задач. Людина в цьому випадку виступає як активне начало, як суб'єкт взаємодії, який виконує певну послідовність різного роду дій, в тому числі психічних. Всі функціональні можливості психіки включені і підпорядковані розв'язанню завдань здійснюваної діяльності.

Дата добавления: 2014-01-04