План лекції

1. Поняття про соціальне здоров'я.

2. Закономірності захворюваності населення України, які мають екологічні аспекти.

3. Чинники які здатні спричиняти спадкову мутацію.

4. Онкологічні захворювання, їх причини, рання діагностика.

5. Адаптивна, реактивна і резистентна здатність організму людини.

6. Поняття про біологічні ритми людини.

7. Екологічний світогляд людини як обов'язковий елемент валеологі­чного світогляду.

1.Доведено, що в системі факторів, які визначають процес формування і збереження здоров’я сучасної людини екологічні займають суттєве місце — 17-20%. Екологічні аспект здоров'я визначаються характером дії абіотичних, біотичних і комплексу антропічних чинників навколишнього середовища на організм людини

Для здійснення первинної профілактики деяких захворювань людини потрібно пере­дусім встановити причинно-наслідкові зв’язки між екологічними чинниками, що мають па­тогенний характер, і її здоров'ям. Так, наступальна стратегія системи охорони здоров'я, яка знайшла вияв у практичних рекомендаціях щодо змін технологічного процесу на деяких під­приємствах, пов’язаних із забрудненням атмосферного повітря, призвела до різкого знижен­ня рівня злоякісних новоутворень, хвороб органів дихання та інших захворювань.

Екологічні аспекти здоров’я людини

Вторинна профілактика більш складна, оскільки вона проводиться на індивідуально­му рівні і залежить від сформованості культури здоров'я індивіда, його свідомості, рівня обізнаності з питань оптимізації впливу патогенних екофакторів. Якщо первинну і вторинну профілактику проводять не на належному рівні, виникають і розвиваються хвороби, накопи­чується кількість хронічних захворювань з відповідними наслідками.

За останні десятиріччя особливості екології знайшли своє відображення у рівнях і ха­рактері здоров'я населення та в показниках захворюваності інфекційної та неінфекційної природи. Серед останніх перші рангові місця посідають хвороби органів дихання (І), системи кровообігу (II), злоякісні новоутворення, психічні розлади (III), травми та отруєння, спадкові хвороби (IV).

Розглянемо деякі закономірності захворюваності населення України, які мають еколо­гічні аспекти.

2. Народонаселення певного регіону є формою існування людини в конкретних умовах середовища. Воно є своєрідною біологічною системою, функція якої — збереження та відт­ворення виду Homo sapiens в умовах його існування.

Ще 1866 р. Г.Мендель довів, що будь-які ознаки організму визначаються різноманіт­ними поєднаннями спадкових чинників, котрі передаються від батьків до нащадків через ста­теві клітини. Відкриті Г.Менделем спадкові чинники датський біолог Йогансен у 1909р. за­пропонував називати генами. Він також увів генетичні терміни “генотип” — сукупність ге­нів, локалізованих у хромосомах та цитоплазматичних структурах зиготи (диплоїдно: клітини, що утворюється внаслідок злиття чоловічої та жіночої статевих клітин), і “фенотип” — сукупність ознак та властивостей організму, прояви яких зумовлені взає­модією генотипу з умовами внутрішнього і навколишнього середовища.

Несподівані зміни спадкових ознак називають мутаціями. Сьогодні ми вже знаємо, що спадкові зміни можуть статися не тільки внаслідок змін генетичної інформації, котра за­писана в молекулах хромосомних нуклеїнових кислот, а й унаслідок цитоплазматичних мутацій. тобто модифікації спадкових самовідтворюваних цитоплазматичних структур.

Нині близько 37% населення нашої країни проживає в екологічно несприятливих умовах, що призвело до швидкого зростання захворюваності, пов’язаної з погіршенням нав­колишнього середовища

Як відомо, порушення середовища існування народонаселення певного регіону, по­гіршення екологічного стану ведуть до непродуктивної зміни генофонду, накопичення гене­тичного вантажу популяції.

У природних умовах мутації з'являються під впливом чинників внутрішнього та нав­колишнього середовища. Чинники, здатні спричинити мутацію, мають назву мутагенів. Вони бувають фізичні, хімічні та біологічні

Чинники (мутагени), здатні спричинити зміни спадкових ознак

Забруднення навколишнього середовища неминуче призводить до збільшення захво­рюваності населення, оскільки деградація середовища проживання зумовлює, з одного боку, збільшення числа генетичних мутацій (генетичного вантажу популяції); з іншого — збільшу­ється кількість випадків неспадкових захворювань.

Мутації мають дві форми: генеративні мутації, що виникають у зародкових клітинах і передаються по спадковості, та соматичні мутації, що з'являються в одній клітині люд­ського тіла і не передаються нащадкам; виникаючи в будь-якій соматичній клітині, такі му­тації успадковуються тільки нащадками цієї клітини, внаслідок розмноження якої утворює­ться мутантна тканина. Соматична мутація у низці випадків призводить до розвитку ракової пухлини.

3. За статистичними даними, впродовж останніх десяти років відзначається зростання злоякісних новоутворень серед населеня України на 27%. Щороку виявляється 5192 особи, які уперше захворіли на рак. Кількість хворих на рак збільшується на 1,5-4% за рік залежно від регіональних особливостей.

Новоутворення (неоплазма, бластома) являють собою особливу форму росту тканини, яка характеризується вираженою автономією. Пухлини ділять на доброякісні та злоякісні. Доброякісні пухлини дуже близькі за своєю структурою та обміном до нор­мальної тканини, чітких розмежувань між ними немає. Злоякісна пухлина характеризується необмеженим ростом, автономністю і призводить організм до загибелі.

Як відомо, онкологічні захворювання, поряд із серцево-судинною патологією, зумов­люють найбільшу смертністьСмертність від онкологічних захворювань (Р.Долл, Р.Піто).

№ п/п	Фактор або клас факторів	Відсоток усіх випадків смерті під раку
Найбільш точна оцінка	Діапазон можли­вих оцінок
	Тютюн	ЗО	25-40
2.	Алкоголь		2-4
3.	Харчові добавки		2-5
4.	Професія		2-8
5.	Забруднення атмосферного повітря		7-8
6.	Продукти промислового виробництва		3-5
7.	Лікарські препарати		0,5-3
8.	Геофізичні фактори		2-4
9.	Порушення дієти і харчування		10-70

Нерівномірність поширення онкологічних захворювань у різних регіонах та зміна по­казників захворюваності залежно від міграції населення переконливо доводять зв’язок вини­кнення раку з екологічними особливостями існування людини.

Епідеміологічними дослідженнями встановлено, що онкологічні хвороби мають полі- етіологічну природу. Канцерогенні чинники, що спричиняють виникнення злоякісних ново­утворень, мають як ендогенну, так і екзогенну природу. Природа канцерогенних чинників, які спричиняють онкологічні хвороби людини

Як видно з рисунка, більшість онкогенних агентів утворюється та циркулює в приро­ді, а інші виникають в організмі чи зумовлюють канцерогенний ефект, комплексуючись із зовнішніми чинниками.

Дослідники в галузі епідеміології раку простежують чітку кореляцію між захворюва­ністю та умовами життя населення різних географічних зон і районів. Це свідчить про важ­ливу роль навколишнього середовища в онкологічній захворюваності населення.

За даними Міжнародного агенства з вивчення раку (МАВР), виникнення приблизно 85% пухлин людини можна пов’язати із впливом чинників навколишнього середовиша. Це. зокрема, стосується новоутворень органів дихання, печінки, травного каналу.

Серед онкогенних чинників найбільшу небезпеку становлять хімічні канцерогенні речовини

Для дії онкогенних хімічних речовин характерно такс: 1) злоякісні пухлини виника­ють не відразу після початку дії онкогенів, а через певний прихований (латентний) період (15-20 років); 2) чим більша доза і тривалість дії онкогену, тим коротший латентний період і тим злоякіснішою буває пухлина. Ця закономірність чітко простежується у тих, хто палить: чим більше цигарок випалюється за добу, тим частіше розвивається рак легень (серед тих, хто випалює 40 цигарок за день, рак легень трапляється у 20 разів частіше, ніж у тих, хто не палить).

Локалізація злоякісних пухлин може залежати не лише від тої о. яким шляхом онкоген надходить до організму (через повітря, травний тракт, через забруднення шкіри), а й від хі­мічної природи речовини: азбест призводить до раку легень, гортані, травного каналу; бен­зидин — до раку сечового міхура; бензол спричинює лейкоз; вінілхлорид — рак печінки, го­ловного мозку, лейкоз; миш’як та його сполуки — рак шкіри, легень, печінки; ароматичні аміни та розчинники (наприклад, у гумовій промисловості) — рак сечового міхура, лейкоз; сажі, смоли, мінеральна олія — рак шкіри, легень, сечового міхура, травного каналу; хром та його сполуки — рак легень; кадмій — рак простати та ін.

Зростання захворюваності на злоякісні пухлини триває в усіх країнах світу, а особли­во в індустріально розвинутих зі значним забруденням навколишнього середовища відхода­ми промисловості, пестицидами, нітратами, радіонуклідами.

1. Профілактика онкозахворювань

Профілактика онкозахворювань полягає в поліпшенні внутрішнього і зовнішнього се­редовища людини з метою виключення чи зменшення впливу на організм несприятливого чинника чи групи чинників та збільшення опірності організму до дії канцерогенів різної при­роди чи зниження чутливості до них.

Первинна профілактика онкозахворювань (ППОЗ)

(за А.Ільницьким та Ю.Соловйовим)

Розділ ППОЗ	Основна мета	Ступінь розробленості і можливість практичного застосування
Онкологічна профілактика	Виявлення й усунення можливості впливу на людину канцерогенних факторів зовніш­нього середовища, а також виявлення і ви­користання факторів середовища, які зни­жують небезпеку такого впливу	Найбільш розроблений і достатньо широко застосо-ваний на практиці напрямок. В теперішній час знахо­диться на стадії організаційного оформлення
Медико-генетична профілактика	Виявлення сімей зі спадковими пухлинни­ми і передпухлинними захворюваннями, а також осіб з хромосомною нестабільністю і організація заходів щодо зниження небез­пеки можливого впливу на них канцероген­них чинників	Успіхи, досягнуті в цьому напрямку, дозволяють перейти до створення реальної системи медико-генетичної профілактики пухлинних захворю­вань
Імунологічна профілактика	Виявлення окремих осіб та формування контингентів з імунологічною недостатніс­тю; проведення заходів з її корекції та захи­сту від можливих канцерогенних впливів	Реальна розробка ефективних про­філактичних заходів
Ендокринно-вікова профілактика	Виявлення дисгармонійних станів, а також вікових порушень гомеостазу, які сприяють виникненню і розвитку пухлин, і їх корек­ція	Необхідна концентрація зусиль для найшвидшої розробки цього напря­мку
Біохімічна профілактика	Запобігання бластомогенного ефекту від впливу канцерогенних чинників шляхом застосування певних хімічних препаратів, продуктів і сполук, а також біохімічний мо­ніторинг дії канцерогенів на організм лю­дини	Напрямок знаходиться на стадії на­копичення і осмислення фактів, по­шуку і апробації реальних шляхів ефективного застосування зібраної інформації

Раніше під первинною профілактикою раку розуміли винятково гігієнічні заходи, які були спрямовані на усунення можливості контакту людини з канцерогенними факторами се­редовища. Але пізніше було встановлено, що дія канцерогенного фактора (як екзогенного, так і ендогенного) на орг анізм означає лише можливість, але не неминучість виникнення пу­хлини. Розвиток онкозахворювання залежить від ряду умов, які значною мірою можна конт­ролювати.

Сьогодні первинною профілактикою онкозахворювань є система регламентованих державою соціально-гігієнічних заходів і зусиль самого населення, спрямованих на попере­дження виникнення злоякісних пухлин і передуючих їм гіередпухлинних станів шляхом усу­нення, послаблення або нейтралізації дії несприятливих факторів зовнішнього середовища, способу життя людини, а також шляхом підвищення неспецифічної резистентності організ­му.Система заходів повинна охоплювати все життя людини, починаючи з появи її на світ.

2. Радіаційне забруднення навколишньою середовища та його вплив на здоров'я людини

Іонізуюча радіація находить широке застосування в медицині, геології, хімічній тех­нології, її використовують у приладах для контролю та автоматизації виробничих процесів, у сільському господарстві та інших галузях народного господарства.

Особливого значення в умовах сучасної науково-технічної революції набула можли­вість використання ядерних перетворень як джерела електричної енергії.

Позитивне значення використання атомної енергії та інших джерел іонізуючих ви­промінювань у житті сучасної людини очевидне. Водночас у випадку порушення вимог до їх експлуатації не виключена можливість аварійних ситуацій, радіоактивного забруднення нав­колишнього середовища, надфонового опромінення людей і тварин.

Іонізуючим називають будь-яке випромінювання, взаємодія якого з опроміненим середовищем призводить до створення в ньому з нейтральних атомів та молекул час­ток, які несуть електричний заряд, — іонів.

Іонізуюча радіація є природним компонентом середовища проживання людини.

Природний фон іонізуючого випромінювання формують такі основні джерела: космі­чні випромінювання, радіоактивні елементи земної кори, будівельні матеріали, води, повітря, продукти харчування, а також радіоактивні елементи, що входять до складу тканин живих організмів (інкорпоровані радіонукліди).

Під радіаційним фоном (РФ) розуміють іонізуюче випромінювання від природних джерел космічного і земного походження, а також від штучних радіонуклідів, які з'явилися в біосфері внаслідок діяльності людини.

РФ діє на все населення земної кулі і має відносно постійний рівень. Він зумовлений чинниками навколишнього середовища і не включає опромінення осіб, котрі працюють з джерелом іонізуючого випромінювання, опромінення в діагностичних цілях та ін.

Природний радіаційний фон (ПРФ) являє собою іонізуюче випромінювання, що dit на людину на поверхні Землі від природних джерел космічного та земного походження — радіоактивних ізотопів, які розсіяні в літосфері, гідросфері, атмосфері, космосі. Дози випромінювання ПРФ невеликі і становлять 0,1 -0,7 Р за рік.

Із існуючих шляхів надходження радіоактивних речовин в організм людини (при вди­ханні, через травний канал і шкіру) найнебезпечнішим є перший. Частинки пилу, на яких збираються радіоактивні ізотопи, під час вдихання повітря через верхні дихальні шляхи час­тково осідають у порожнині рота та носоглотці. Потім пил потрапляє в шлунок і в леген:. причому великі частинки затримуються у верхніх дихальних шляхах, а менші — в легенях Чим менший розмір аерозолів, тим більша величина затримання.

Гази швидко всмоктуються з повітря, яке людина вдихає, і через кілька секунд з'являються в позаклітинній рідині.

Рідкі та тверді радіоактивні речовини поводять себе в організмі по-різному залежн. від фізико-хімічних властивостей. Частина їх відкладається в органах дихання і глибоких відділах легень, частина — видихається. У легеневих альвеолах ці речовини залишаютьс." довго, частково вони переносяться в лімфатичні вузли, де також накопичуються. Потрапля­ючи до рота, частина радіоактивних речовин виділяється з пилом, а частина поглинається;■ позаклітинну рідину під час проходження через тонку кишку.

Радіоактивні речовини, незалежно віл шляху надходження їх до організму, вже через декілька хвилин виявляють у крові. Якщо цс одноразове надходження, то концентрація споча­тку зростає до максимуму, а потім протягом і 5-20 діб знижується. Концентрація тривалоісну- ючих ізотопів утримується на одному рівні тривалий час. За характером розподілу в організмі людини радіоактивні речовини діляться на 3 групи: радіонукліди, що відкладаються в кістко­вій тканині, — кальцій, стронцій, барій, радій; радіонукліди, що концентруються в печінці (до 60%), — цезій, нітрат плутонію та інші; раідонукліди, що рівномірно розподіляються по всьо­му організму, — кисень, водень, залізо, полоній. Особливе місце в етіології захворювань лю­дини посідає радіоактивний йод. Він селективно накопичується в щитовидній залозі.

Існують суттєві відмінності в чутливості тканини і органів до дії випромінювання. Уче­ні встановили, що найчутливішими до опромінення є менш диференційовані молоді клітини, які розмножуються. Найвищу радіочутливість мають яєчка, яєчники, лімфатична тканина, кіс­тковий мозок. Серед органів травлення найбільше чутлива тонка кишка, найменше — печінка.

Органи, які мають найбільшу радіочутливість або накопичують найбільшу кіль­кість інкорпорованих радіонуклідів, отримали назву критичних

Час перебування радіонуклідів в організмі визначає час опромінення тканин, у яких він локалізований. Цей час залежить від періоду напіврозпаду ізотопу (Тр) і швидкості його виведення з організму.

Іонізуюче випромінення має високу біологічну активність. Залежно від дози опромі­нення та низки інших умов воно здатне чинити несприятливий вплив на людину, тварин і рослини аж до повної їх загибелі.

Відзначають такі ефекти впливу іонізуючої радіації на організм людини: соматичні (гостра променева хвороба, хронічна променева хвороба, місцеві променеві ураження); со- мато-стохастичні (злоякісні новоутворення, порушення розвитку плода, скорочення три­валості життя); генетичні (генні мутації, хромосомні аберації).

Локалізація ізотопів в органах і тканинах людини

(Е.Ф.Черкасов, В.Ф.Кирилов)

ШК — шлунково-кишковий тракт, ТК — тонка кишка, НТК — нижні відділи товстої кишки

Ізотоп	Період напіврозпаду	Стан ізотопу в сполуці	Критичний орган
Тритій-3	12,86 роки	Газ	Весь організм
Водень-14	6568 роки	Розчинний	Жирова тканина
Натрій-24	14,5 год.	Розчинний Нерозчинний	ШК (ТК) (НТК) ШК
Фосфор-32	14,6 дні	Розчинний Нерозчинний	Кісткова тканина Легені, ШК (НТК)
Зал із о-55	3 роки	Розчинний Нерозчинний	Селезінка Легені, ШК (НТК)
Кобальт-60	5,25 роки	Розчинний Нерозчинний	Весь організм ШК (НТК) Легені, ШК (НТК)
Стронцій-90	28,4 роки	Розчинний Нерозчинний	Кісткова тканина Легені, ШК (НТК)
Йод-131	8,06 дні	Розчинний Нерозчинний	Щитовидна залоза Легені, ШК (НТК)
Золото-158	2,69 дні	Розчинний Нерозчинний	ШК (НТК) ШК (НТК)
Радій-226	1620 років	Розчинний Нерозчинний	Кісткова тканина Легені, ШК (НТК)
Торій-232	1,4x10 років	Розчинний Нерозчинний	Кісткова тканина Легені, ШК (НТК)
Уран-238	4,5x10 років	Розчинний Нерозчинний	Нирки Легені, ШК (НТК)
Цезій-137	ЗО років	Нерозчинний	М’язова тканина

Доза опромінення до 0,25 Гр (25 рад) звичайно не спричиняє значних відхилень у за­гальному статусі та крові. Доза 0,25-0,5 Гр (25-50 рад) може призвести до окремих відхилень у складі крові. Доза 0,5-1 Гр (50-100 рад) зумовлює нерізко виражені зміни в картині крові, порушення функції нервової системи. Пороговою дозою для гострого променевого ураженя прийнято вважати одноразове опромінення дозою 1 Гр (100 рад). У разі подальшого опромі­нення дозою 150 рад і більше ймовірно є можливість виникнення хронічної променевої хво­роби.

В оцінці наслідків впливу радіації на людину слід враховувати таку закономірність: чим менша доза опромінення, тим більше значення для прояву його наслідків мають відмін­ності в чутливості організму до радіації і здатність до відновлення.

За умов підвищеної функціональної працездатності органа чи тканини (наприклад, молочної залози в період лактації) радіочутливість їх збільшується.

Іонізуюча радіація чинить різноманітний вплив на організм. Вона негативно познача­ється на поділі клітин (кількість ділень після опромінення дозою 600 Р зменшується у 30-40 разів), під її впливом збільшується число хромосомних змін.

Іонізуюча радіація може несприятливо впливати на ембріон і плід тварини га людини, що пояснюється чутливістю молодих клітин, які діляться, до опромінення. Тератогенний ефект опромінення залежить від стадії внутрішньоутробного розвитку.

Уражуюча дія радіації на плід людини (тератогенний ефект) можлива, якщо дози опромінення перевищують 20-25 бер. У той же час слід враховувати, що в разі опромінення меншими дозами можуть виникати такі зміни в клітинах, які не виявляються сучасними ме­тодами дослідження, але становлять потенційну загрозу і можуть виявитися через багато ро­ків після опромінення. Генетично значною, тобто такою, що здатна спричиняти патологічні зміни в хромосомному апараті, вважають дозу, яка дорівнює 10 бер. Доза, що спонтанно по­двоює показник частоти мутацій у статевих клітинах людини, коливається залежно від різ­них умов від 0,1 до 12 Р.

3. Народні засоби профілактики і подолання променевої хвороби

При лікуванні променевої хвороби:

Весняний цвіт каштани кінського (біла квітка) — універсальний засіб. Три столові ложки квітів у свіжому вигляді на 0.5 л окропу настоювати в термосі 3 год. Суха сировина —

2 столові ложки на 1 склянку окропу. 3-6 год тримати в термосі. Пити по ковтку за прийом. Добова норма — 1 -1,5 л.

Вино Кагор нагрівається до 70-80 С. Вживається по 35-50 грам 8-10 разів на добу. До­зування індивідуальне.

Вино Каберне вживати по 50 г 10 разів на добу.

Пшеничні висівки, кропива, мед стимулюють роботу кровотворчих органів (висівки запарюють).

Чорна ікра, гранат — засіб для підвищення гемоглобіну в крові.

Трава материнки — відновлює формулу крові. 2 чайні ложки сухої сировини на 1 склянку окропу, настоювати 6-8 год. у термосі, пити як воду протяі ом дня.

Лавандове масло з якісним вазеліном у співвідношенні 1:1 застосовувати для ліку­вання опіків будь-якого ступеню (включаючи радіоактивні).

Цвіт весняних дерев, кущів, польові квіти (ті, на які сідають бджоли) відновлюють імунну систему організму при будь-якій формі імунодефіциту (променева хвороба, СН1Д. онкологічні захворювання, хімічні враження). Бажано вживати у свіжому вигляді живі квіти, робити складні збори. Можна запарювати і вживати у вигляді настою.

Для профілактики променевої хвороби і пухлинних захворювань вживати в їжу біль­ше моркви, часнику, цибулі, хрону, редьки, червоного перцю, цвітної капусти, петрушки, бу­ряка, селери.

Корисні й плоди, які містять велику кількість пектинових речовин і володіють деток­сикуючою дією (яблука, сливи, лимони, чорна і червона смородина). Пектини здатні абсор­бувати різні сполучення, що утворюються всередині організму, і ті, які надходять іззовні, то­ксини і важкі метали. Для цього, крім регулярного вживання в їжу фруктів і ягід, необхідні розвантажувальні, наприклад, “яблучні” дні.

При анемії особливо важливо вживати харчові рослини, котрі містять залізо, що вхо­дить до складу гемоглобіну крові. Це шипшина, чорниця, персики, шовковиця (біла і чорна), агрус, виноград, абрикоси, інжир, кизил, айва, хурма, слива, хрін, червоний столовий буряк, петрушка, помідори.

При променевій хворобі, як засоби, які володіють болезаспокійливою дією і нормалі­зують згортання крові, можна вважати капусту, шпинат, зелені томати, листя кропиви, сос­нову хвою.

При легкому радіоактивному опроміненні, а також для профілактики крововиливів і нормалізації кровотворення корисні — зелена маса гречки, квіти нагідок, незрілі грецькі горіхи, червоний перець, салат, капуста, помідори, плоди шипшини, обліпихи, чорної сморо­дини, винограду, вишні, сливи, малини, чорноплідної горобини, лимони, яблука, апельсини, зелене листя чаю.

Джерела утворення канцерогенів вивчені досить добре, особливо антропічні (техно­генні) причини забруднення середовища. Менше уваги приділялося канцерогенам абіогенно­го та біогенного походження. Діяльність людини у низці випадків висвітлює ці джерела, на­приклад, добування мінеральних руд та інших корисних копалин (азбест, нікель, кадмій, миш’як тощо), виробництво яких пов’язане з небезпекою розвитку професійних форм раку чи органічних сполук (вугілля, нафта), які забруднюють навколишнє середовище. Пряме від­ношення до екологічних умов середовища мають утворення і розповсюдження канцерогенів коксохімічного, геохімічного та вулканічного походження, утворення їх рослинами та мікро­скопічними грибами. Проблеми антропічного забруднення середовища проживання людини будуть розкриті в наступній лекції.

Питання для самоперевірки

1. Яка питома вага екологічних чинників, що визначають стан здоров'я індивіда?

2. Розкрийте екологічні аспекти здоров ’я людини.

3. В чому знаходять вияв генетичні наслідки забруднення навколишнього середовища?

4. Дайте характеристику чинникам, які здатні спричинити спадкову мутацію.

5. Чи мають зв’язок онкологічні захворювання з екологічними особливостями існування лю­дини? Відповідь обгрунтуйте.

6. Які основні шляхи попередження онкологічній захворювань?

7. Охарактеризуйте вплив на здоров’я людини радіаційного забруднення навколишнього се­редовища.

8. Чи має зовнішнє опромінювання організму людини генетичні наслідки? Поясніть.

9. Як можна знизити вплив радіаційного опромінення і поліпшити стан здоров'я народними засобами?

Література

1. Березин И.П. Что надо знать о раке и его предупреждении //Твое здоровье. — № 8. — 1991. — С. 7-19.

2. Зінченко JL, Чепелевська J1. Медико-демографічні наслідки Чорнобильської катастрофи //Ойкумена. — № 2. — 1993. —С. 80-84.

3. Нагорна А. Вплив радіаційного фактору на здоров'я людини //Ойкумена. — № 3. — 1993. 4— С. 69-81.

4. Мосієнко B.C. Рак — неминучість чи вина? — К., 1990. — 80 с.

5. Хижняк М.І., Нагорна А.М. Здоров’я людини та екологія. — К., 1995. — 232с.

Дата добавления: 2014-01-04