Вирішення та попередження юридичних конфліктів

Завершення конфлікту звичайно асоціюється з його вирішенням. Однак ці два поняття хоч і близькі, але не тотожні. Завершення конфлікту — більш широке поняття, ніж його вирішення, і передбачає залежно від ситуації різні за сутністю наслідки: від загальносприйнятних, позитивних до вкрай негативних. Так, якщо суперечка між двома громадянами з приводу розподілу житлової площі завершується наданням квартири одному з них, а іншому залишається спірна колись жила площа, то конфлікт закінчується до задоволення інтересів кожної з конфліктуючих сторін. Проте трапляються випадки, коли конфлікт завершується загибеллю обох сторін, і, таким чином, закінчується протиборство між ними. Але зрозуміло, що подібний результат — зовсім інша справа.

Головна, вирішальна передумова припинення конфлікту — усунення об´єктивних причин, що породили конфліктну ситуацію. Оскільки конфлікт залежить як від зовнішніх обставин, так і від самих конфліктуючих суб´єктів, то його вирішення визначається характером впливу цих факторів. До найбільш імовірних фіналів конфліктів можна віднести:

• припинення конфлікту внаслідок взаємного примирення сторін;

• припинення конфлікту шляхом так званого симетричного його вирішення (обидві сторони виграють або програють);

• припинення конфлікту шляхом асиметричного рішення (коли виграє одна сторона);

• переростання конфлікту в інше протиборство;

• поступове згасання конфлікту.

До дійових передумов розв´язання конфліктів відносять: діагностику протиборства, прогнозування ходу і наслідків конфлікту. Прояснення суті конфліктної ситуації, її об´єктивне розуміння, адекватне усвідомлення учасниками конфлікту може бути підставою для компромісів, а також у деяких випадках зовсім вичерпати конфлікт. Наявні механізми вирішення конфліктів в основному можна звести до двох видів: розв´язання конфлікту самими учасниками або за допомогою втручання третьої сторони. Крім того, конфлікт можна вирішити на різних стадіях. Розв´язання конфлікту — це, по суті, досягнення угоди зі спірного питання між учасниками. Виділяють три головних види такої угоди: угода внаслідок збігу думок сторін; угода відповідно до законодавчої чи моральної волі зовнішньої сили; угода, нав´язана однією з протиборствуючих сторін.

Якщо узагальнити основні відомі засоби усунення суперечностей, які становлять основу конфлікту, то до них слід віднести такі1:

• усунення об´єкта конфлікту;

• поділ об´єкта конфлікту між сторонами;

• встановлення черговості або інших правил спільного використання об´єкта;

• компенсація втрати об´єкта на користь одній зі сторін;

• розведення сторін конфлікта;

• перенесення відносин в іншу площину, що передбачає виявлення у сторін спільного інтересу.

Є й інші думки. Наприклад, A.M. Бандурка та В.А. Друзь вважають, що конкретні засоби вирішення конфлікту такі: розв´язання проблеми, що лежить в основі конфлікту; компроміс, пов´язаний зі взаємними поступками; усунення однієї або обох конфліктних сторін.

Як свідчить практика, найбільш бажаним і доцільним є урегулювання конфліктів мирним шляхом. Для досягнення цієї мети використовують такі фактори.

1. Інституціональний: існування в суспільстві механізмів для проведення консультацій, переговорів і пошуку взаємокорисних рішень, застосування механізмів діяльності законодавчої, виконавчої, судової влади.

2. Нонсенсуальний: наявність згоди між конфліктуючими сторонами щодо того, яким має бути взаємноприйнятне рішення.

3. Фактор кумулятивностї. надійні перешкоди до обростання конфлікту новими проблемами і учасниками.

4. Фактор історичного, життєвого досвіду, у тому числі прикладів вирішення подібних конфліктів, коли в їх урегулюванні відіграли позитивну роль старійшини та інші авторитетні люди.

4. Фактор рівноваги сил: коли конфліктуючі сторони приблизно рівні за можливостями щодо застосування примусових заходів, то вони будуть змушені шукати шляхи до мирного розв´язання конфлікту.

5. Психологічний: значною мірою вирішення конфлікту залежить від особистих якостей тих, кому належить першорядна роль у прийнятті кінцевого рішення.

З усіх засобів подолання протиборства сторін найбільш ефективним є переговори. Для переговорного процесу характерно те, що сторони намагаються досягти хоча б частини бажаного і з цією метою схильні піти на певні компроміси. Сутність переговорів полягає в тому, що сторони мають домовитись щодо спірних питань і про умови подальшого співіснування. Успішному ве­денню переговорів можуть сприяти посередники.

Деякі конфлікти породжуються наявністю правових актів низької якості, до того ж суперечливих, прийнятих несвоєчасно. Такі конфлікти врегульовують шляхом гармонізації. Гармонізація — це процес забезпечення узгодженості щодо правових актів адекватно обсягу повноважень відповідних суб´єктів, погодження планів досягнення цілей, визначених тими чи іншими державними інститутами. Гармонізація дає можливість досягти функціональної рівноваги правових актів, забезпечити той ступінь їх збалансованості один з одним, який у підсумку зумовлює можливість правової системи функціонувати і розвиватись у визначених напрямах. Тим самим гарантується стабільний статус усіх суб´єктів права, долаються відхилення в їхніх діях від нормативної моделі.

Одним із найбільш ефективних, а іноді і єдиним засобом вирішення конфлікту є судовий механізм його врегулювання, який виявляється у діяльності судів загальної компетенції, господарських, третейських судів, Конституційного Суду. Судова процедура розв´язання конфліктів має низку переваг. Вона забезпечує мирне завершення їх і характеризується обов´язкові­стю рішень суду для суб´єктів конфлікту.

У сучасній юридичній літературі йдеться також про можливість виділення певних стилів вирішення конфліктів, які спостерігаються в юридичній практиці. Під стилем розуміють міру, в межах якої одна зі сторін намагається задовольнити свої інтереси або інтереси іншої сторони шляхом здійснення активних або пасивних, сумісних або індивідуальних дій. Розрізняють такі стилі.

1. Стиль конкуренції (суперництва), для якого характерне намагання задовольнити свої інтереси без урахування інтересів інших осіб.

2. Стиль співробітництва характеризується активністю у відстоюванні своїх інтересів, але з урахуванням інтересів інших суб´єктів, пошуком альтернативи, використанням форм відкритого обговорення проблеми, сумісного аналізу причин конфлікту тощо.

3. Стиль ухилення спостерігається в ситуаціях, коли одна зі сторін ухиляється від процедури вирішення проблеми, висуваючи найрізноманітніші доводи. Простежується явна незацікавленість у найшвидшому прийнятті рішення за наявності ініціативи іншої сторони.

4. Стиль пристосування характеризується намаганням зберегти та продовжити стосунки, забезпечити інтереси партнера, згладити суперечності, уникнути обговорення спірних питань, а також готовністю погодитися з вимогами або претензіями.

5. Стиль компромісу виявляється в ситуаціях, коли сторони намагаються уникнути конфлікту, врегулювати розбіжності, частково задовольнити намагання одна одної. Сторони розуміють об´єктивну неможливість одночасного задоволення їхніх потреб, тому готові до вироблення взаємовигідного (компромісного) рішення, для якого разом із частковим задоволенням потреби характерна також, згода на часткову втрату певної цінності.

Загальновизнаним вважається віддання пріоритету профілактичній роботі. Запобігання конфліктним ситуаціям сприяє підтриманню миру і злагоди у міжособистісних відносинах і в суспільстві у цілому, благотворно впливає на душевний стан людей і їх колективів, позитивно позначається на збереженні нервової енергії і матеріально-грошових ресурсів. Попередження конфлікту полягає у здійсненні впливу на його учасників, мотиви їх поведінки, об´єкти, сили і засоби, які використовуються до моменту протистояння. Найбільш дійовою формою попередження конфлікту є усунення його причин, що може виявлятися на різних рівнях: загальносоціальному, внутрішньосистемному, міжособистісному. Відповідно до особливостей об´єкта використовують також різні види попереджувальної роботи. У глобальному масштабі попередження конфліктів передбачає послідовне проведення соціальної, економічної, культурної політики в інтересах усього суспільства, зміцнення правопорядку і законності, підвищення правової свідомості й правової культури. Така діяльність має назву "загальне попередження".

Істотне значення у профілактичній роботі належить ціннісним орієнтаціям людей у напрямі підвищення поваги до особистостей, зміцнення довіри до них, нетерпимості до приниження людської гідності, порушення їх прав.

У психологічному, індивідуальному плані усунення причин конфліктів органічно пов´язане з впливом на мотивацію учасників, що виявляється у висуненні контрмотивів, які б нейтралізували початкові, агресивні наміри конфліктуючого учасника. Глибокий і компетентний аналіз сутності конфліктних ситуацій і мотивів дій суб´єктів на ранніх стадіях, поки розбіжності не переросли в насильство, терпиме і стримане ставлення до конфліктуючих сторін, ненав´язливий, але наполегливий вплив на їх поведінку з боку компетентних посадових осіб, як свідчить практика, здатні у зародку ліквідувати вогнище готового спалахнути конфлікту.

Перш ніж вступити у протиборство майбутні суперники перебувають звичайно в нейтральних, а іноді у дружніх стосунках. У такому разі дуже важливо не руйнувати мінімальне співробітництво, а зміцнювати його, підтримувати і посилювати. З цією метою використовують такі методи.

1. Згода, коли можливого супротивника залучають до участі у справі.

2. Практична емпатія, яка передбачає входження у становище партнера, розуміння його труднощів, виявлення щодо нього співчуття і готовності допомогти.

3. Збереження репутації партнера, поважне ставлення до нього, хоч інтереси обох партнерів нині розбіжні.

4. Взаємне доповнення — використання властивостей партнера (майбутнього суперника), яких не має його контрагент. Стимулюючи і використовуючи ці властивості, можна зміцнити взаємну повагу і співробітництво, уникнути конфлікту.

5. Виключення соціальної дискримінації, що означає неприпустимість зверхнього ставлення одне до одного.

6. Психологічне налаштування на можливі зміни службового статусу партнера.

7. Розподіл заслуг таким чином, що хоча вони переважно належать тій чи іншій особі, але в тактичних цілях є сенс розподілити їх між усіма учасниками цієї роботи.

8. Створення сприятливого мікроклімату у взаємовідносинах партнерів шляхом підтримання доброго настрою, сприяння вияву позитивних емоцій, що знімає напруженість, викликає почуття симпатії до партнера і тим самим помітно зменшує можливість виникнення конфліктної ситуації.

Звичайно, цей перелік методів попередження конфліктів не можна назвати вичерпним. Велика роль у цій справі належить механізмам, що передбачають використання виховного впливу норм права на свідомість людей.

Є певні особливості й, відповідно, апробовані методи роботи із запобігання конфліктам у соціально-побутовому середовищі, що належать до компетенції правоохоронних органів. Ця проблема становить предмет соціального дослідження, і її детальний розгляд не входить до завдання авторів.

Зазначимо, що діяльність правоохоронних органів у цьому напрямі відіграє винятково важливу роль у справі боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями. По суті, в широкому розумінні вся ця робота має профілактичне значення. Розкриття злочинів, особливо так званих резонансних; гласний розгляд у судах кримінальних, цивільних справ, викриття органами прокуратури порушень законів у діяльності органів управління — все це є не тільки забезпеченням реалізації вимог законів, принципу невідворотності покарання, а й має великий профілактичний вплив.

Водночас важливість попередження правопорушень, специфічних конфліктних ситуацій зумовила чільне місце профілактичної роботи в діяльності правоохоронних органів, визначила нагальну потребу її активізації та постійного вдосконалення. Випробуваними формами такої діяльності є загальна та індивідуальна профілактика правопорушень. Якщо загальна профілактика розрахована на широкі верстви населення і полягає у здійсненні правової пропаганди, то індивідуальна профілактика націлюється на конкретних людей, ураховуючи їх особливості, наявні відхилення від загальноприйнятих норм поведінки.

Нарешті, слід підкреслити, що проблема попередження конфліктів має комплексний характер, і її успішне вирішення залежить від об´єднання зусиль правоохоронних та інших державних органів, громадських організацій, всієї громадськості.

Дата добавления: 2014-01-04