Спадкування за заповітом

Заповіт – це особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті

Право скласти заповіт має будь-яка фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Це право може бути здійснене особою лише особисто, вчинення заповіту через представника не допускається. Чинний ЦК наділяє подружжя правом скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. При цьому нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення та особисто підписується заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він за її дорученням і в її присутності може бути підписаний іншою особою. Заповіт підлягає посвідченню приватним або державним нотаріусом, або службовими особами, які, відповідно до закону, наділені правом посвідчувати заповіти (наприклад, посадові особи органів місцевого самоврядування, головні лікарі лікарень, капітани суден, що перебувають у відкритому морі під прапором України, начальники експедицій та ін.). Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 № 7-93 “Про державне мито” за посвідчення заповіту нотаріусом державної нотаріальної контори чи іншою посадовою особою стягується державне мито у розмірі 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (0 грн. 85 коп.). За посвідчення заповіту приватним нотаріусом вноситься плата, розмір якої встановлюється за домовленістю із заповідачем, але не може бути меншою від розміру державного мита.

За загальним правилом при складанні та посвідченні заповіту забезпечується таємниця заповіту, тобто його зміст не може бути розголошений іншим особам. Однак на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. Крім того, закон допускає можливість укладення секретного заповіту, тобто заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. Після відкриття спадщини нотаріус у присутності заінтересованих осіб та двох свідків відкриває конверт, в якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст.

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, внести до нього зміни або скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ (легат), тобто розпорядження спадкоємцю передати відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини. З часу відкриття спадщини відказоодержувач отримує право звернутися до спадкоємця з вимогою про виконання заповідального відказу. При цьому спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов’я­заний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. Крім цього, заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Заповідач також має право скласти заповіт з умовою, тобто обумовити виникнення права на спадщину наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

У порядку підпризначення спадкоємця заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті.

Незалежно від змісту заповіту, малолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки мають право на обов’язкову частку у спадщині, тобто право успадкувати половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Однак у кожному конкретному випадку розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Дата добавления: 2014-01-04