Пухлини слизової оболонки порожнини рота та язика

Особливості клінічних проявів, перебігу та лікування новоутворень слизової порожнини рота зумовлені складною анатоміч­ною будовою цієї ділянки.

Епідеміологія. Понад 50 % злоякісних пухлин припадає на рак язика, 20 % становлять пухлини дна порожнини рота. Рідше уражується слизова оболонка щік, твердого та м'якого піднебіння, альвеолярних країх верхньої й нижньої щелеп, піднебінних дужок.

До передракових станів належать хвороба Боуена (облігатний передрак), лейкоплакія, лейкокератоз, папіломатоз (факульта­тивний передрак).

Хвороба Боуена проявляється наявністю на слизовій обо­лонці ротової порожнини блідо-рожевих або темно-червоних "по­взучих" бляшок, чітко обмежених, овальної чи полігональної фор­ми, які виступають над поверхнею слизової оболонки. Поверхня гладка або шорстка, можуть виникати бородавчасті розрощення, кірочки, виразки. З часом настає переродження в рак.

Лейкоплакія - це плоскі білясті ділянки слизової оболон­ки різноманітної форми, з гладкою поверхнею і збереженим блис­ком слизової, м'якої консистенції.

Лейкокератоз - розростання плоского епітелію, поверхневі шари якого мають тенденцію до ороговіння. Клінічно проявляєть­ся білястими плоскими ущільненнями, що виступають над поверх­нею слизової оболонки. Поверхня має бородавчастий вигляд, мож­ливі тріщини та ерозії.

Папіломатоз - сосочкові розростання сполучної тканини, вкриті багатошаровим плоским епітелієм. Епітелій папілом схиль­ний до ороговіння, супроводжується запальними процесами, виразкуванням,некрозом.

Особливу увагу слід звернути на хронічні виразки і тріщи­ни, які виникають внаслідок подразнення погано пристосованими протезами, коронками, поранення слизової оболонки гострими пнями зубів, каріозними зубами. Тривале куріння, хронічні опіки слизової алкоголем, кислотами, гарячою їжею часто є передумовою виник­нення передракових станів і раку слизової оболонки порожнини рота і язика.

Діагностика передракових станів грунтується на даних клінічного та морфологічного досліджень.

Лікування - хірургічний метод: висічення, кріодеструкція, електрокоагуляція патологічного вогнища. До лікувально-профі­лактичних заходів належать санація ротової порожнини, відмова від шкідливих звичок.

Рак язика

Епідеміологія. Рак язика - злоякісна пухлина, яка за час­тотою посідає перше місце серед злоякісних пухлин слизової обо­лонки порожнини рота. Виникає здебільшого на грунті лейкоп­лакії і хронічних виразок. Хворіють переважно чоловіки віком 40-50 років. Найчастіше ураження язика локалізується в середній третині його бокової поверхні і в корені.

Клініка. Ракові вогнища на язиці болючі на дотик і різко відрізняються своєю щільністю від навколишніх здорових тканин. Першою ознакою хвороби нерідко є поява щільного болючого інфільтрату, на поверхні якого пізніше з'являється виразка з вис­тупаючим валоподібним краєм. Найчастіше уражується бокова поверхня органа. Пухлина може розвиватися також у виг­ляді папілярних розростань або грибоподібного виступу (екзофітні форми). Інфільтративні й виразкові форми швидко прогресують, за декілька місяців можуть поширитися на половину язика і перейти за межі перегородки на другу половину. Метастазує рак язика у лімфатичні вузли підборіддя, підщелепної ділянки, шиї.

Класифікація раку язика за стадіями TNM така ж, як і при раку нижньої губи.

Діагностика грунтуєть­ся на даних огляду, пальпації язика, цитологічного й гісто­логічного дослідження біоп-сійного матеріалу.

Лікування. Найкращі результати дає комбінований метод. У І -11 стадіях раку язика (Т N₀M) проводять передопераційну променеву терапію, через 2-3 тижні - гемірезекцію язика, ще через 2-3 ніжні - видалення регіонарних лімфатичних вузлів. У III стадії показані променева терапія перв­инного вогнища і видалення регіонарних лімфатичних вузлів. Інколи застосовують розширену резекцію (висічення тканин дна порожнини рота, субтотальна резекція язика і резекція ниж­ньої щелепи). У випадках задавненої хвороби (IV стадія) ліку­вання має індивідуальний характер, частіше проводять паліатив­ну дистанційну гамматерапію. В комплекс лікування входять також поліхіміотерапія (регіонарна і/або системна) з викорис­танням метотрексату, адріабластину, блеоміцину, цисплатини.

Особливості догляду. Після резекції язика для годування хворого вводять постійний назогастральний зонд. В обов'язок ме­дичної сестри входить контроль за надійністю фіксації зонда. Го­дування хворого проводять через лійку, під'єднану до зонда. Їжа повинна бути рідкою і теплою. Після закінчення годування лійку знімають, кінець зонда згинають і зав'язують.

Туалет ротової порожнини здійснюють кілька разів на добу шпателем, загорненим в декілька шарів марлі, змоченої розчином фурациліну.

Увага! Не слід докладати надмірних зусиль для зняття нашарувань фібрину в ділянці післяопераційної рани. Це може виклика­ти прорізування швів і кровотечу.

Рак гортані

Епідеміологія. Рак гортані - злоякісна епітеліальна пухли­на, яка частіше виникає у чоловіків віком 40-60 років. Захворю­ваність становить 4,4-4,6 на 100 тис. населення. До передракових станів належать папіломи і папіломатоз, фіброми і дискератози. Залежно від локалізації, пухлини поділяють на вестибулярні, пух­лини голосових зв'язок і підскладкові.

Клініка. За характером росту пухлини розрізняють папі­лярну, вузлувату та інфільтративну форми. При ураженні вестибу­лярного відділу гортані (надгортанник, псевдоголосова і черпало-надгортанна складки) хворі скаржаться на відчуття стороннього тіла в глотці, біль, який іррадіює у вухо.

Ураження голосових складок супроводжується захриплістю голосу і навіть афонією. При рості пухлини у підскладковому відділі настає порушення дихання. У пізніх стадіях хвороби можуть бути кровотеча, інфекційні ускладнення, порушення ковтання.

Класифікація. Така ж, як при раку нижньої губи.

Діагностика:

• фіброскопічна ларингоскопія;

• комп'ютерна томографія гортані;

• морфологічне дослідження біоптату.

Лікування. Основними методами лікування раку гортані є променевий та хірургічний. Однак частіше застосовується комбі­нований метод (променева терапія + операція). Основним опера­тивним втручанням є ларингектомія з лімфаденектомією.

Особливості догляду. Спеціального догляду потребують хворі з трахеостомою. Вона може накладатись як після планових операцій з видалення гортані, так і в невідкладному поряд­ку при пухлинному стенозі гортані. Суть операції полягає у вве­денні в просвіт трахеї через розріз на передній поверхні шиї спеціальної дугоподібної пластмасової чи металевої трубки. При правиль­но проведеній трахеостомії хворий повинен вільно диха­ти через трахеостомічну труб­ку. Всі явища стенозу гортані (утруднене дихання, ціаноз) зникають. Щоб виділення з трахеї через канюлю не заб­руднили рану, під щиток труб­ки підкладають марлеву сер­ветку. Канюлю (фіксують мар­левою стрічкою, проведеною через отвори в щитку, навко­ло шиї. Внутрішню трубку кілька разів на день виймають, очищають від слизу і харкотиння, промивають у кип’яченій воді. Медична сестра повинна регулярно міняти і промивати внутрішню трахеостомічну трубку.

При необхідності через трахеостомічну трубку здійснюють активне відсмоктування слизу і харкотиння з трахеї. Для цього через канюлю обережно вводять тонкий катетер, зовнішній кінець якого під'єднують до шприца або відсмоктувача. З ліків найчасті­ше в трахею вводять антибіотики, а також трипсин, який сприяє розрідженню харкотиння.

Дата добавления: 2014-01-04