Чорний Ворон

Справжнє прізвище Микола Скляр. Народився у Жовтих Водах. Навчався у Катеринославському гірничому інституті. У травні – липні 1919 р. учасник повстання отамана Григор’єва проти ”комуни і черєзвичайок”. Від серпня 1919 р. Сотник Повстанської Армії Нестора Махна Невдовзі стає другим помічником командуючого Кримського корпусу Повстанської армії, згодом – командир кавалерійського полку. „ Называл себя анархистом, но в организации не состоял... Петлюровец”, - таку оцінку Чорному Ворону дав начальник штабу Постанської армії (махнівців) В. Бєлаш. З середини 1920 р. Чорний Ворон – командир ударно-розвідувального загону Степової дивізії Кості Степового-Блакитного. Загін складався з 150-250 кінних і 20 тачанок з кулеметами. „Цей загін був найрухливіший у Дивізії і мав вирішувати найвідповідальніші завдання: вести розвідку,охороняти Дивізію на марші, сковувати сили противника в бою. Загін Чорного Ворона складався переважно з колишніх махнівців, які покинули чорні прапори і перейшли під свої рідні – жовто-блакитні. Воронівці мали добрий досвід партизанської боротьби, вони не раз показували яскраві приклади партизанської війни. Це були бойові, хоробрі хлопці, тільки не досить дисципліновані. На кожному їхньому кроці відчувалась розхристаність, від них віяло широким Херсонським степом, а пахло неосяжною Таврією”. У вересні 1920 року Чорний Ворон зі своїм загоном у складі Степової дивізії прибув до Холодного Яру. В Медведівці повстанці Холодного Яру об’єдналися зі Степовиками, Юрій Горліс-Горський, який саме у Медведівці вперше побачив воронівців, так описував свої враження: „Найбільш сподобався нам загін Чорного Ворона – 300 чоловік виключно на конях і тачанках з кулеметами. Коні під верхівцями і в тачанках – „змії”! Ситі, вичищені, з позаплітаними в гриви кольоровими стяжками. Масті переважно воронові. Козаки майже всі в чорних козацьких шапках і бурках.” А їхнього отамана Горліс-Горський запам’ятав таким:”Меткий їздець і вояк, він був одночасно якийсь повільний, нерухливий. Коли згинав руку, здавалося, що гне штабу заліза. Зате його рухи мали в собі щось гіпнотизуюче... Але що Ворон мав дійсно особливе – це очі: темні, тверді, непорушні. Він зовсім не моргав повіками, а зміняючи напрямок погляду, повертав не очима, лише всією головою.” В Медведівці, де колись почалась Коліївщина, наприкінці вересня 1920 року відбулася нарада отаманів. На ній слово мав і Чорний Ворон. Він наполягав, щоб повстанці, які зібрали силу в 30 000 бійців, йшли на Київ:” Але отамани Степовий та Деркач прийняли рішення лишатися в тилу ворога і громити його кумунікації. У Холодному Яру Чорний Ворон був недовго та встиг повоювати. В жовтні 1920 року, коли степова дивізія поверталася з Холодного Яру на Катеринославщину, її шлях перетнувся з маршрутом Кінної армії, яка поспішала на Врангелівський фронт. Чорний Ворон першим виявивши ворога в районі Сентового, не став чекати, поки будьонівці помітять степовиків і атакують їх на марші. Він першим накинувся на червоних. Будьонівці зпершу сприйняли воронівців за своїх. Тому й отаман зумів впритул підвести тачанки, які, різко розвернувшись залили вогнем будьоннівську частину, викосивши кулеметами кілька сот червоних. Привернувши увагу близька двох тисяч вершників, Чорний Ворон повів їх у протилежний від Степової Дивізії бік, ближче до Лебединського лісу... „Розгорнувшись лавою, червоні оточили ліс, де сховався Чорний Ворон зі своєю кіннотою. Зав’язався тяжкий, нерівний бій. Чорний Ворон не знав добре місцевості і вивести частину не міг непомітно. Повстанці відважно боронились, переходили в контракти і бились у відкритому полі, але прорватись їм не щастило і вони з втратами повертались у ліс. Тоді червоніпочали обстрілювати ліс гарматами. Три години, гармати, руйнували останній захист степових вершників... Ніхто з козаків Чорного Ворона й на думці не мав, щоб здаватися”. Коли будьоннівці увійшли в лісок, поранені воронівці „самі себе добивали на очах у ворога”. Загинув і Чорний Ворон.

Дата добавления: 2014-01-04