Поняття про характер.

План

Тема: Характер

Лекція № 15.

Мета: дати визначення характеру, довести взаємозв’язок і взаємовплив темпераменту і характеру людини, вплив характеру на діяльність людини; з’ясувати фізіологічні основи характеру, проаналізувати типове та індивідуальне в характері; визначити та дати психологічну характеристику рис характеру, що виражають відношення до суспільства, колективу, інших людей, до праці, до самого себе; охарактеризувати вольові риси характеру. Розвивати увагу, пам’ять, спостережливість, логічне мислення, зв’язне мовлення. Виховувати культуру розумової праці, інтерес до вивчення психології, підвищувати психологічну культуру учнів, поповнювати словниковий запас новою термінологією.

Тип заняття: лекція

Обладнання: роздатковий матеріал (схеми).

Основні поняття теми: характер, структура характеру, риси характеру, акцентуації рис характеру, вольові риси характеру, типи характеру (інтровертний, естравертний, некерований, тип неврастенічної акцентуації, сенситивний, демонстративний).

1. Поняття про характер.

2. Фізіологічні основи характеру.

3. Типове та індивідуальне в характері.

4. Риси характеру, що виражають відношення до суспільства, колективу, інших людей, що виражають відношення до праці, що виражають відношення до самого себе.

5. Вольові риси характеру.

Самостійна робота:

1. Описи характеру людини в художній літературі.

2. Особистість та її характер у творах мистецтва.

Література:

1. Варій М.Й. Психологія: навчальний посібник / Для студ. вищ. навч. закладів. – К.: «Центр учбової літератури». – 2007. – 288с (167-172).

2. Вовк В.П. Психологія: навчальний посібник (частина 3). – Хмельницький.: Видавництво ХГПК. – 1999. – 71с (38-41).

3. Гоноболін Ф.Н. Психологія: навчальний посібник для шкільних відділень педагогічних училищ. – К.: Видавниче об’єднання «Вища школа». – 1975. – 261 с (141-143).

4. Дубровина И.В. и др. Психология: Ученик для студ. сред. пед. учеб. заведений / И.В. Дубровина, Е.Е. Данилова, А.М. Прихожан; Под. ред. И.В. Дубровиной. – 2-е изд., стереотип. – М.: Издательский центр «Академия», 2003. – 464 с (197-209).

5. Загальна психологія: Підручник / О.В.Скрипченко, В.Л.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К.: Либідь, 2005. – С. 464. (329-335)

Слово "характер" загальновживане. Ми його вживаємо, по-перше, коли хочемо оцінити поведінку людини. По-друге, коли мова йде не про випадкові для даної людини особливості її поведінки, а про постійні, звичні для неї форми поведінки. Боягузлива людина може одного разу здійснити рішучий вчинок; ввічлива людина може зірватися і сказати грубе слово, але рішучою або грубою ми назвемо лише ту людину, для якої відповідна форма поведінки звична і постійна, а не випадкова і раптова. По-третє, слово "характер" ми вживаємо, коли мова йде про такі форми поведінки, які виражають особистість людини, її відношення до дійсності (адже ніхто не назве характером звичку робити ранкову гімнастику, чи дотримання правил гігієни, хоч це і звична форма поведінки).

Таким чином, мова йде про поведінку, причому звичну поведінку і поведінку, в якій виражається особистість людини.

Характер (від гр. - ознака, риса, прикмета) - це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, в її ставленні до колективу, до інших людей і себе самої (за В.П.Вовком).

Характер – це цілісний компонент особистості, функція якого полягає в об’єктивізації її спрямованості у формі стійких рис, виражених у специфічних та відносно константних способах поведінки (за З.В.Огороднійчук).

Для визначення властивостей людини його ввів сучасник Аристотеля - Теофраст. У «Характеристиках» він описав з погляду мораліста 31 тип людських характерів - людей хвалькуватих, балакучих, нещирих, нудних, улесливих тощо.

В такому ж значенні термін "характер" вживав Лабрюйєр (XVII ст.). В XIX ст., починаючи з А.Бена, характер стали розуміти в чисто психологічному плані - як індивідуальні особливості або інтелекту, почуттів і волі (А.Бен), або почуттів і волі (Рібо), або тільки волі (П.Ф.Лесгафт). В XX ст. під характером стали розуміти не особливості окремих областей психіки, а властивості цілісної особистості. Ці властивості розуміти або як різні її спрямування - диспозиції (В.Штерн), або як основні спонукання (Л.Клачес), або як нахили і відношення (О.Ф.Лазурський). І.Кант (XVIII ст. вважав характер набутим. Рібо розумів характер як спадково обумовлений. Малапер, Фульє та інші розрізняли в характері і спадкові і набуті властивості. Полон стверджував, що характер цілковито визначається умовами життя. Боротьба цих двох поглядів продовжується й досі.

Характер найтісніше пов'язаний з темпераментом, який визначає зовнішню, динамічну форму вираження сутності людини. Його можна зрозуміти з того, як вона мислить і поводиться за різних обставин, якої думки вона про інших людей і про саму себе, в який спосіб здебільшого поводиться.

Характер людини виявляється в її суспільній діяльності, суспільних відносинах. Тому знати характер особистості дуже важливо. Це дає змогу передбачати, як вона поводитиметься за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме доручення тощо.

А характер як одна з істотних особливостей психічного складу осо­бистості є цілісним утворенням, що характеризує людське «Я» як єдність.

Характер не є просто сумою різних психічних властивостей людини. Він є своєрідним поєднанням індивідуальних рис, які утворюються в процесі її розвитку під впливом життєвих умов і виявляється в її поведінці.

Характер не є якоюсь надбудовою над інтелектуальними, емоційними і вольовими рисами людини. Він представляє собою своєрідний їх синтез.

В характері повніше, ніж у темпераменті, виявляється індивідуальність людини. Кожна особистість є індивідуальністю, а тому має свій звичний спосіб діяння, тобто свій певний характер.

Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому деяких ланцюгів з метою глибшого пізнання його сутності. Але для цього потрібно визначити структуру характеру, виокремивши у ній зміст і форму. Зміст характеру особистості визначають суспільні умови життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивовано, на щось або на когось спрямовано.

У структурі характеру виокремлюють дві групи його компонентів: позиційні й загальні.

До позиційних компонентів належать спрямо­ваність, переконання, розум, почуття, воля й темперамент.

Загальні ком­поненти інтегрують позиційні компоненти в різних варіаціях і співвідношеннях. До них належать повнота, цілісність, визначеність і сила характеру (рис.14.1).

Позиційні компоненти:

· Спрямованість характеру виявляється у вибірковому пози­тивному чи негативному оцінному ставленні особистості до праці, речей, колективу, вчинків і діяльності людей і до самої себе.

Залежно від домінуючих матеріальних або духовних потреб, цін­нісних установок особистості, інтересів і вподобань життя одних людей наповнене корисною діяльністю, вони невтомно працюють та виконують громадський обов'язок. Рушієм їх вчинків є гуманність, оптимізм, контактність.

Однак є люди, у котрих на першому плані власний добробут, задово­лення своїх егоїстичних потреб, вони стають рабами речей. У побуті, вчин­ках і діяльності таких людей панують індивідуалізм, скупість, жадібність, заздрість, самозакоханість.

· Переконання - це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, а також вчинки, поведінку.

Переконання виявляються в принциповості, непідкупності, правди­вості, вимогливості до себе. Особистість із непохитними переконаннями спроможна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, колії потрібно, своє життя заради суспільних справ. Непринциповим людям, кар'єристам ці риси характеру не властиві.

· Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спосте­режливості, поміркованості.

Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом імпульсу. Розумова інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності, коли потрібно прийняти рішення, або у поверховому ставленні до справи без урахування її важливості.

· Емоції і почуття стають підґрунтям таких рис характеру, як гаряч­ковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення чи брутальність, грубість, «товстошкірість», нечутливість до страждань інших, нездатність співчувати тощо.

Моральні, естетичні, пізнавальні й практичні почуття можуть виявлятися або в екзальтованості, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

· Воля як складова структури характеру зумовлює його силу, непохитність. Вона - стержневий компонент сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім. Людина з таким характером здатна досягати бажаної мети.

Люди зі слабкою волею - слабохарактерні. Навіть маючи багато знань і значний досвід, вони нездатні наполягати на справедливості і виявляють нерішучість, страх.

· Темперамент як складова структури характеру є динамічною фор­мою його вияву.

Характер - це єдність типологічного і набутого життєвого дос­віду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форму вияву цього ставлення, динаміку реакцій особистості визначає її темперамент.

Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним тем­пераментом виявляють своєрідно з погляду сили, врівноваженості та рухливості дій. Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер - це сукупність усіх його структурних компонентів.

Загальні компоненти:

· Повнота характеру - це всебічний розвиток головних його структурних компонентів - розумових, моральних, емоційних, почуттєвих, вольових. Розсудливість такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність.

· Ціліс­ність характеру - це внутрішня єдність, гармонійність, досконале поєднання рис характеру, яка зумовлює ступінь єдності слова і діла.

У людей безхарактерних помітні розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх виявлення від обставин, а не від внутрішніх установок особистості.

Особливо важливою рисою характеру є його визначеність.

· Визначеність характеру виявляється в його спрямованості на конкретні цілі, а також у прагненнях і переконаннях.

Визначеність характеру людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи, - вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання.

Про людей з невизначеним характером важко сказати, добрі вони або погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті.

· Сила характеру виявляється в рішучих, активних і наполегливих діях, діяльності та здатності завершити справу чи досягнути мети, попри жодні перешкоди.

У справжній особистості має бути єдність усіх компонентів її харак­теру. Проте єдність характеру не виключає того, що за різних обставин у тієї ж людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою і надмірно вимог­ливою, непохитною і поступливою, щедрою і скупою. При цьому єдність компонентів характеру залишається, і саме в цьому виявляється.

Кожний компонент характеру має певною мірою інтегративний вияв у кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не можна вести мову про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру.

Характер як своєрідне, постійне, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.

Іноді вважають, що характер властивий тільки деяким людям. В таких випадках під характером розуміють тільки певні позитивні риси людини (наприклад, єдність дій, енергійність, рішучість, наполегливість тощо). Таке розуміння характеру має місце і там, де про деяких людей говорять як "про людей з характером", протиставляючи їх слабохарактерним і безхарактерним людям. Але безхарактерність або слабохарактерність особистості також є особливим її характером.

Характер особистості проявляється не тільки в її діях, вчинках, а й накладає на них свій відбиток. Від того, який характер у людини, залежить її майбутнє, тобто те, як вона діє при певних обставинах, як домагається реалізації своїх цілей, мрій, прагнень, бажань тощо. Це можна підтвердити і відомою східною приказкою "Посій вчинок - пожнеш звичку - посій звичку - пожнеш характер - посій характер - пожнеш долю.

Дата добавления: 2014-01-04