Змагань

Українське національне відродження періоду національно-визвольних

Національно-культурне відродження в Україні та його занепад (1917-1939 рр.).

Національна революція в Україні призвела до колосального злету

національного самоусвідомлення народу, духовного піднесення її

інтелігенції, посіяла надії на краще майбутнє, відновлення української

державності, розквіт української культури.

Українські уряди, які виникли в цей час (УНР, Гетьманської Держави,

УНР-Директорії), послідовно провадять політику українізації, яка полягала у

підтримці української мови, розвитку української середньої та вищої освіти,

книгодрукування, наукових закладів, музейних установ, бібліотек, мистецьких

об'єднань тощо.

Але малий строк діяльності цих урядів та брак коштів не дали

відновити загублені традиції та створити міцну основу для культурного

розвитку нації.

Разом з тим, треба відзначити, що за радянської влади були зроблені

певні досягнення в галузі освіти та науки. Була ліквідована неписьменність,

запроваджена обов'язкова загальна, а згодом середня освіта, безкоштовне

навчання, до навчання залучені діти незаможного населення. Але масовість

навчання супроводжувалася зниженням його якості, негативною була тотальна

ідеологізація усього культурного життя, в тому числі освіти.

Радянська влада продовжила роботу гетьманату по створенню ВУАН, і

радянська історична література починала її історію лише з лютого 1919 р.

Значний внесок у розвиток науки зробили українські академіки.

Література діаспори. Багато українських письменників після поразки

національної революції опинилися за кордоном. У Франції працював Володимир

Винниченко. В Чехословаччині - Олександр Олесь (Кандиба). Тут склалася ціла

"празька школа" молодих українських літераторів, до якої входили Олег

Ольжич (Кандиба), Олена Теліга, Євген Маланюк, Оксана Лятуринська, Улас

Самчук, Юрій Клен (Освальд Бурггардт), Леонід Мосендз, Юрій Липа.

За плечима багатьох з них лишився історичний досвід військової та

державної поразки та гіркота емігрантських поневірянь. Але не безпомічний

плач за нездійсненною державністю, над гетьманськими чи УНРівськими

руїнами, над жалюгідно-жебрацьким становищем емігранта без надії на

переможне повернення на Батьківщину, перспектива якого між двома світовими

війнами була дійсно ірреальною, а оптимістична віра у кінцеву перемогу,

безвідносно до її реалізації - ось що було притаманно творчості цієї групи

українських письменників та поетів, якій Д.Донцов дав влучне визначення

"трагічних оптимістів". Головним стрижнем, що об'єднував їх світогляд і

мистецтво, була українська державність.

Б. Мистецтво (живопис, скульптура, архітектура; музика; театр, кіно).

Дата добавления: 2014-01-04