Значення етики для соціальної роботи

Леція № 11. Система моральних норму соціальній роботі

(лекція-2 г.; семінар-2 г.)

План

Значення етики для соціальної роботи

Фахові цінності і принципи в соціальній роботі

Професійні межі у соціальній роботі

Міжнародні етичні стандарти соціальної роботи

Етичні стандарти соціальної роботи в Україні

Соціальна робота як особливий тип професійної ді­яльності має специфічну, тільки їй притаманну систему цінностей, які сформувалися в процесі становлення мо­ральних принципів і норм поведінки фахівців. Вони є основою будь-яких професійних дій. Професійна етика соціального працівника (яка відображає моральну сві­домість цієї професійної групи, її психологію та ідеоло­гію) пропонує пошук резервів, використання різнома­нітних ресурсів: від соціальних до особистих як самого соціального працівника, так і клієнта. Усе це можливо й припустимо лише задля досягнення професійної ме­ти, а не для задоволення вузькокорпоративних чи осо­бистих інтересів фахівців.

Моральні відносини виникають у процесі соціальної роботи як сукупність залежностей і зв'язків між соці­альним працівником і клієнтом, між соціальними пра­цівниками як членами певного колективу, між соціаль­ними працівниками і соціальним оточенням клієнта, між соціальними працівниками та іншими організація­ми. Міжнародна та національні асоціації соціальних працівників, соціальні служби прагнуть врегулювати ці відносини через ухвалення вимог щодо професійних обов'язків, меж втручання і дистанції між фахівцями і клієнтами, дотримання низки моральних принципів. Проте соціальні працівники часто сприймають свою діяльність з точки зору не тільки метацінностей (за­гальнолюдських) чи професійних цінностей, а на основі своїх уявлень про мораль, що може призвести до виник­нення етичних дилем, труднощів у виборі професійного рішення.

Соціальні працівники у своїй щоденній діяльності нерідко опиняються перед складними моральними проблемами, що змушує їх діяти відповідно до своїх моральних переконань, оскільки такі ситуації недос­татньо врегульовані законодавством. Це актуалізує зна­чущість для соціальної роботи етики — вчення про мо­раль, що аналізує її природу, характер і структуру (моральна свідомість, моральні відносини, моральна діяль­ність), категорії моралі (добро і зло, справедливість і несправедливість, честь, гідність тощо), за допомогою яких формуються моральні принципи, норми, цінності, правила поведінки, теоретично обґрунтовується певна система моральних переконань.

Представники різних теоретичних напрямів, шкіл у філософії (засновником етики вважають давньогрець­кого мислителя Арістотеля, 384/383—322/321 до н. е.) свого часу по-різному пояснювали суть моралі, мораль­ної поведінки і свідомості людини, виокремлювали та обґрунтовували критерії морального і аморального бут­тя, пропонували різноманітні концепції загальнолюд­ських норм поведінки, найпомітнішими серед яких є:

— арістотелівська традиція (орієнтація на чесноти людей, визнання правомірності володіння благами від­повідно до заслуг людини);

— моральні імперативи Канта (доброчесна людина творить добро, оскільки це правильно, а не тому, що це приносить задоволення);

— утилітаризм (найкраща та дія, наслідком якої є якнайбільше благ для якнайбільшої кількості людей);

— релятивізм (добро і зло є відносними, що зале­жить від суспільного устрою і потреб особи).

У реальному житті люди, дотримуючись певних мо­ральних настанов, по-різному інтерпретують одну й ту саму ситуацію морального вибору, а тому неоднаково ді­ють. Вважають, що соціальний працівник, який є по­слідовником Канта, буде концептуалізувати ситуацію в термінах норм, що існують у даному суспільстві. Якщо випадок неординарний, то він зможе поставити себе на місце клієнта й запитати себе, якому рішенню соціаль­ного працівника він би надав перевагу. Утилітарист у критичній ситуації буде схильний міркувати в термінах соціальних наслідків. Прибічник Арістотеля буде керу­ватися тими уявленнями про професійні та громадян­ські цінності, які сприйняв від своїх учителів. При цьо­му він буде вимагати від себе розсудливості, мужності, справедливості та співчуття до клієнта.

Загалом знання етичних теорій дає змогу соціаль­ним працівникам приймати більш обґрунтовані рішен­ня, знаходити вихід із складних ситуацій. Однак у певній ситуації вони можуть керуватися різними етичними концепціями, наслідком чого будуть їхні різні дії. Наприклад, у медико-соціальній службі з планування сім'ї вагітна жінка зізналася, що надзвичайно хоче ма­ти дитину, оскільки їй вже за 35 і вона довго не могла завагітніти. Однак під час обстеження у неї було виявле­но ген, який спричиняє розвиток невиліковної хвороби, що виникає у 30—40 років. її симптомами є посмикуван­ня м'язів кінцівок, тулуба, обличчя, прогресування малоумства аж до повного розладу особистості. Здебільшо­го таким людьми доводиться доживати останні дні у психіатричних стаціонарах або у інтернатах для осіб із хронічними психіатричними захворюваннями. Ця хво­роба є спадковою. Попри все це, жінка хоче народити дитину й просить не розповідати про її проблеми чолові­ку та іншим членам родини, оскільки боїться, що, діз­навшись про результати обстеження, їй можуть заборо­нити мати дитину.

Дати конкретну пораду жінці за такої ситуації над­звичайно складно, адже доводиться враховувати взаємовиключні чинники, але й обійти її увагою теж не можна. Соціальному працівнику доведеться виявити необхідний рівень знань, моральності, щоб обрати обґ­рунтовану і морально виправдану лінію поведінки у спілкуванні з людиною, яка опинилися перед далеко не простим вибором.

Надзвичайно важливими для практичної соціальної роботи є віра в здатність людини до змін, визнання її са­мобутності і неповторності, запобігання соціальному виключенню, уміння вислухати її, надавши змогу ви­словитися про все, що хвилює. Часто клієнти соціаль­них служб потребують знань, інформації про особистісні можливості, переваги і недоліки альтернативних спо­собів дій. Інколи доводиться організовувати спеціальне їх навчання щодо прийняття рішень у типових і нестан­дартних ситуаціях. У всіх цих ситуаціях фахівець соці­альної роботи має діяти із гуманістичних засад, уникати нав'язливості, авторитаризму у своїх судженнях і вчинках.

У практичній діяльності соціальних працівників ви­никають також моральні дилеми — необхідність вибору між двома, як правило непростими, неоднозначними, можливостями. Наприклад, дізнавшись про жорстоке поводження з людиною, їм доводиться вирішувати, чи поширювати інформацію задля вжиття відповідних за­ходів, чи промовчати, зважаючи на право людини на кон­фіденційність. Перед непростою дилемою вони опиняться також, аналізуючи доцільність здійснення колективної та індивідуальної активізації (імпаурменту) чле­нів громади. Бо доводиться добирати адекватні ситуації і водночас ефективні засоби мобілізації членів громади на виконання певних дій, розвивати віру людей у власні си­ли уникаючи при цьому тиску і контролю, дбаючи про збереження поваги й довіри до себе як до фахівця. Іноді у них не залишається іншої можливості, як вдатися до ба­лансування між фаховою орієнтацією на неоцінюванні судження та адміністративною необхідністю реалізову­вати визначену, погоджену стратегію втручання.

Безперечно, моральні засади людських відносин є основоположними у соціальній роботі. її фахівці спира­ються як на загальнолюдські моральні принципи й нор­ми, так і на професійну деонтологію (грец. — по­трібне, необхідне) — систему моральних норм, виробле­них у межах професійного співтовариства. Особливість етики соціальної роботи полягає в тому, що її норми по­ширюються не тільки на діяльність соціальних праців­ників, але і на їхню позаслужбову поведінку. Як прави­ло, моральні норми поведінки соціальних працівників і принципи соціальної роботи фіксують програмні доку­менти, передусім етичні кодекси національних асоціа­цій соціальних працівників.

Сприйняття людини як найвищої цінності, прий­няття іншої людини такою, якою вона є, визнання того, що всі люди різні і саме цим вони цікаві, ідея співчуття до ближнього — на цьому ґрунтуються найкращі мо­ральні якості соціальних працівників. Для них важли­во не просто знати етичні вимоги, а глибоко усвідомлю­вати універсальні та особливі у контексті їхньої профе­сійної діяльності моральні цінності, у координатах яких формуються їхні життєві орієнтири, вибудовуєть­ся життєва філософія, розгортаються практичні дії.

Норми професійної етики окреслюють певні межі ді­яльності соціального працівника, сприяють усвідом­ленню того, що дозволено і чого не можна робити при виконанні своїх службових обов'язків. Запорукою до­тримання їх є наявність у соціального працівника та­ких моральних якостей, як гуманістичні установки, альтруїзм, особиста відповідальність, високий рівень інтелекту, емоційна врівноваженість, ввічливість, тактовність, простота, порядність, доброта й відчуття спрадливості, почуття власної гідності, високий рівень особистої культури та ін.

Дата добавления: 2014-01-04