Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Професійні межі у соціальній роботі

Етика відносин соціальних працівників і клієнтів окреслює професійні межі соціальної роботи, які своїми контурами відповідають уявленням про те, що є допус­тимим у їх взаємодії.

Професійні межі соціальної роботи — межі компетенції соціаль­ного працівника і професійної дистанції між фахівцем і клієнтом.

Ці межі зумовлені фаховими вміннями і компетен­цією, ціннісними настановами і морально-етичними нормами, вмінням органічно застосовувати та поєдну­вати різноманітні форми і методи соціальної роботи, обов'язками соціального працівника і використовува­ною моделлю прийняття рішень.

Вони є динамічним, особистісно обумовленим фено­меном, оскільки одні можуть конструктивно і невимуше­но спілкуватися між собою, а іншим, навіть представни­кам однієї культури, доводиться вгамовувати неприємні емоції, долати внутрішній дискомфорт, що, безперечно, негативно впливає на досягнення результату.

Професійні межі соціальної роботи залежать і від моделей прийняття соціальними працівниками рішень, які відповідають певним етичним концепціям і мораль­ним принципам.

За патерналістської моделі професіонал сприяє бла­гу клієнта так само, як батько сприяє благу дитини. Ма­ючи професійні знання і навички, він задовольняє потре­би клієнта, самостійно приймаючи рішення щодо змісту, форм і методів можливої допомоги, а клієнт повинен дис­ципліновано виконувати всі його розпорядження.

Інструментальна модель налаштовує фахівця на нейтральну позицію. Він розглядає свої послуги як то­вар, що продається і купується. Водночас він не пови­нен відмовити жодній вимозі клієнта, якщо вона не су­перечить законові.

Контрактна модель ґрунтується на рівноправності фахівця і клієнта, на визнанні прав і обов'язків обох сторін. Це означає, що фахівець мусить надавати клієн­тові всю необхідну для прийняття рішення інформації й отримувати від нього поінформовану згоду.

Відносини і клієнтом за персоналістичної моделі вимагають більшого, ніж формальне визнання контракту. Клієнт, як правило, воліє мати справу з фахівцем, який знається на своїй справі і воло­ве шляхетними моральними чеснотами, а фахівці охо­чіше працюють із доброчесним клієнтом. Сучасна прак­тика вимагає від фахівця прагматичного розуму, муж­ності, справедливості, поміркованості, співчутливості, професійної компетентності, чесності та ін.

З огляду на те, що в Україні розвивається низка служб для різних груп клієнтів (безробітних, дорослих людей із функціональними обмеженнями, молоді, що має залежність від наркотичних речовин, колишніх військових, мешканців територій, що зазнали екологіч­ної катастрофи, тощо) перспективним видається засто­сування контрактної моделі, яка передбачає індивідуа­лізацію послуг, подолання споживацького підходу до їх отримання, розширення влади і можливостей клієнта у вирішенні власних проблем.

Якої моделі не дотримувалися б соціальні працівни­ки, вони не мають права зловживати владою, використо­вувати вразливе становище своїх клієнтів, нав'язувати невідповідні й потенційно небезпечні для них відносини. Водночас ці відносини не мають бути приятельськими, родинними, романтичними, сексуальними, оскільки все це є порушенням професійної етики. Соціальним праців­никам не слід випивати у компанії з клієнтом, вдаватися до лайки або фамільярності, запрошувати клієнтів до се­бе додому, вести справи своїх родичів і друзів.

Нерідко соціальні працівники надмірно перейма­ються проблемами своїх клієнтів, переповнені тривож­ними емоціями і переживаннями за них. У прагненні допомогти людині, яка потрапила у складне становище, вони забувають про необхідність витримувати профе­сійну дистанцію, що спричинює емоційне виснаження, професійні стреси, які є симптомами емоційного вичер­пання особистості.

Вигорання — стан вираженої втоми, емоційного виснаження, який характеризується втратою здатності до надання психологіч­ної підтримки іншим, байдужим і негативним ставленням до колег 1 клієнтів, зниженням продуктивності, знеціненням поточних ре­зультатів і минулих досягнень, послабленням відчуття самоактуалізації, фрустрацією та внутріособистісним конфліктом під час ви­конання професійних обов'язків.

Термін «вигорання» є калькою англійського вислову популярного у фаховій літературі. Це явище порівнюють із тим, як згорає двигун автомобіля після тривалої роботи без техогляду і профілактики Подібним чином «вигорають» соціальні працівники за великих обсягів роботи, повторюваності виснажливої праці без перерв, з великою внутрішньою віддачею і без відчутного заохочення.

Вигорання простежується також у медичних сестер лікарів, психологів, представників інших професій, у роботі яких особиста відповідальність перевершує зов­нішній контроль. їхній діяльності властива асиметри­чна відповідальність за характер і результат взаємодії з клієнтом. Як правило, вони перебирають на себе над­мірно високу відповідальність за все, що стосується їх­ньої роботи.

Людям, котрі перебувають у важкому становищі, переживають складні психологічні, соціальні та прак­тичні проблеми, потрібні не тільки поради, матеріальна допомога, а й співчуття. Для них недостатньо отримати допомогу у важливій справі, їм необхідно відчути, усві­домити, що вони не самі у своїй біді. Знаючи про це, со­ціальні працівники часто бувають глибоко збентежені проблемами своїх клієнтів і їхньою нездатністю зміни­ти свою ситуацію. Тому вигорання часто супроводжу­ється відчуттям безпорадності. Жертвою його стають не лише соціальні працівники, а і їхні клієнти, які не от­римують адекватної допомоги, що нерідко породжує но­ві проблеми.

Феномен «вигорання» виникає гостро, внаслідок некерованого стресу, який переживає особистість, і роз­вивається впродовж відносно тривалого часу. Тривале перебування в стресовій ситуації може викликати запе­речення чи приховування стресу, але завжди має руй­нівний ефект.

Організація роботи соціальної служби повинна передбачати засоби запобігання і послаблення профе­сійного стресу в соціальних працівників. Для цього ви­користовують різноманітні стратегії релаксації (лат. — ослаблення, зменшення), до яких належать медитація, фантазування, образотворче мистецтво, масаж, вправи. Корисними у цій справі можуть бути се­мінари, заняття з професійної орієнтації, розвитку на­вичок, управління часом, налагодження стосунків У команді. Використовують їх на індивідуальному, між-персональному, організаційному рівнях. На індивідуальному рівні важливе раціональне планування часу за межами роботи, що включає заняття фізкультурою, відпочинок і розваги, неструктуровані проміжки часу, хобі, спілкування з родичами і друзями. На міжперсональному рівні зменшення стресових впливів досягається за допомогою розвитку соціальної підтримки створення дружньої атмосфери взаєморозуміння у колективі. На організаційному рівні для профілактики стресу серед персоналу важлива роль належить піклу­ванню про нього. Усі ці заходи слід активно використо­вувати в менеджменті соціальної служби.

Важливими чинниками профілактики стресу в со­ціальних працівників є зміна видів діяльності, обме­ження роботи наодинці, уникнення перевантаження, обмеження робочого часу, тимчасове припинення діяль­ності, нормалізація переживання і вираження робочого стресу, забезпечення приємної робочої обстановки, ак­тивне заохочення відпочинку персоналу. Найкращими способами усунення стресу, запобігання вигоранню є кураторство (супервізія) і групова робота (обговорення проблем у групі фахівців).

Соціальні працівники мають перед клієнтами певні обов'язки, які повинні бути регламентовані керівним органом соціальної служби, в якій вони працюють. Ра­ціональне визначення таких обов'язків є основою адек­ватних відносин між фахівцями і клієнтами. Однак час­то професійні межі у відносинах з клієнтом соціальні працівники регулюють самостійно, вирішуючи, на­приклад, як звертатися до клієнта і як клієнт повинен звертатися до них, погодитися під час візиту на запро­поновану чашку чаю чи відмовитися від неї тощо. По­ведінку в більшості ситуацій не можна заздалегідь від­регулювати посадовими інструкціями, іншими регла­ментуючими документами. Все залежить від обставин, конкретних людей і їхніх стосунків, різноманітних соціокультурних чинників (суспільних, етнічних, релі­гійних традицій тощо).Іноді обов'язки та цінності (особисті, професійні, суспільні) можуть конфронтувати між собою, усклад­нюючи ситуації морального вибору. Наприклад, клієнт потрапив до наркологічної реабілітаційної служби через уживання кустарно виготовлених препаратів. Під індивідуального консультування соціальному пра­никові вдалося налагодити добрі стосунки з клієнтами особам, групам людей, громадам і суспільствам в їхньо­му розвитку і в розв'язанні конфліктів між собою, у від­носинах із суспільством, а також у подоланні наслідків цих конфліктів».

6. «Соціальні працівники мають надавати якомога кращу допомогу, поради будь-кому, хто їх потребує, не маючи несправедливих упереджень щодо статі, віку непрацездатності, расової належності, соціального кла­су, походження, релігії, мови, політичних переконань або сексуальної орієнтації».

7. «Соціальні працівники поважають права людини та груп відповідно до Міжнародної Декларації прав лю­дини Організації Об'єднаних Націй та інших міжнарод­них конвенцій, що випливають з цієї Декларації».

8. «Соціальні працівники ставляться з повагою до принципів приватного життя, конфіденційності та від­повідального використання інформації у своїй профе­сійній роботі. Соціальні працівники поважають виправ­дану конфіденційність навіть тоді, коли законодавство країни суперечить цій вимозі».

9. Усіляке заохочення клієнтів до співпраці, інфор­мування їх щодо переваг і можливих ризиків від обра­ного напряму дій.

10. Спільна відповідальність соціальних працівни­ків і клієнтів за визначення плану дій, спрямованих на зміну їхнього життя. Цей принцип визнає і можливість використання примусу, який може бути необхідним для розв'язання проблем однієї сторони за рахунок інте­ресів іншої, але тільки після ретельного оцінювання претензій конфліктуючих сторін. Попри те, соціальні працівники повинні звести до мінімуму застосування узаконеного примусу.

11. «Соціальна робота несумісна з прямою або не­прямою підтримкою осіб, груп людей, політичних сил або силових структур, які використовують тероризм, тортури та інші заходи, спрямовані на пригноблення людей».

12. Соціальні працівники повинні приймати етично обґрунтовані рішення і дотримуватись їх, віддаючи на­лежну повагу положенням Міжнародної Декларації етичних принципів МФСП, Міжнародних етичних стандартів соціальних працівників.

Міжнародна Декларація етичних принципів со­ціальної роботи також окреслює проблемні сфери і проблемні ситуації, які залежать від відмінностей у культурі, політичних устроях країн. Такі ситуації вн­икають, наприклад, на межі конфліктних інтересів самого соціального працівника і клієнта, окремих клієнтів та інших людей, між конфліктуючими інтересами у клієнтів, груп клієнтів і рештою суспільства, сис­тем (закладів) і груп населення, систем (закладів) робо­тодавців і соціальних працівників, різних груп профе­сійних працівників.

Те, що соціальні працівники працюють як помічни­ки і як контролери, може спричинити різноспрямованість мотивів їхніх дій, а також труднощі у сприйнятті їх наслідків. Для уникнення цієї проблеми соціальні працівники зобов'язані усвідомити морально-етичне значення своєї ролі у державному контролі громадян, обрати для себе роль, адекватну основним етичним принципам соціальної роботи.

Ще однією проблемною сферою фахової соціальної роботи є конфлікт, який може виникнути між обов'яз­ками соціального працівника щодо захисту інтересів клієнта і вимогами до ефективності його дій. Особливо ця проблема загострюється у зв'язку з упровадженням і використанням у соціальній роботі інформаційних тех­нологій.

Етичні принципи фахової соціальної роботи безпосе­редньо пов'язані із методами розв'язання морально-етич­них проблем. Одним із таких методів, який рекомендує Міжнародна Декларація етичних принципів соціальної роботи, є колективні дискусії, які дають змогу соціаль­ним працівникам обговорювати, аналізувати і розгляда­ти етичні проблеми спільно з колегами, експертними гру­пами і сторонами, яких вона стосується. Вони створюють сприятливі умови для вироблення альтернатив, передба­чення можливих моральних наслідків вибору певного ва­ріанта дій, дають змогу соціальному працівнику отриму­вати консультації, поради від товаришів по службі та ін­ших людей. Не менш значуща роль належить при цьому супервізії (професійній підтримці).

При розв'язанні конкретних етичних проблем соціальні працівники мають передусім враховувати основні принципи Декларації, зважаючи також на етичний, моральний, політичний контекст, мотиви і характер своїх цінностей, також на їх наслідки для різних груп. При цьому важливо зважати і на моральний зміст дії (наприклад, використання примусу є протилежністю добровільному співробітництву, опіці, співучасті тощо).

«Міжнародні етичні стандарти соціальних працівників» ґрунтуються на положеннях прийнятого «МФСП 1967 р. «Міжнародного морального кодексу про­фесійних соціальних працівників». У вступі до нього йдеться, що соціальна робота орієнтується на гуманіс­тичні, релігійні та демократичні ідеали і філософські концепції, мета яких полягає у задоволенні суспільних потреб і розвитку людського потенціалу. Відповідно До цих ідеалів, концепцій соціальні працівники мають:

— служити людині заради її добробуту і реалізації її можливостей;

— розвивати і використовувати обґрунтовані знання з поведінки людини, в т. ч. й соціальної;

— сприяти розвитку ресурсів, які б відповідали ін­дивідуальним, груповим, національним, міжнародним потребам і прагненням;

— бути відданими справі заради досягнення соціаль­ної справедливості.

У цьому документі сформульовано також загальні норми їх етичної поведінки щодо клієнтів, установ і ор­ганізацій, колег, а також фахові стандарти, від дотри­мання яких залежать ефективність і результативність їхньої діяльності. Ці стандарти охоплюють:

1. Загальні норми етичної поведінки соціального працівника, які вимагають від нього розуміння кожного клієнта (клієнтів), а також ситуації і чинників, які впливають на їхню поведінку. Відповідно до цих норм соціальний працівник повинен підтримувати і розвивати цінності, знання і професійні методи соціальної роботи; утримуватись від поведінки, яка перешкоджає фаховій роботі; визнавати фахові й особистісні обмеження; відповідно до своєї компетенції брати участь у розробленні соціальної політики і програм, які поліпшують якість життя в суспільстві; досліджувати й обґрунтовувати соціальні потреби, індивідуальні і групові соціальні проблеми.

2. Норми соціальної роботи стосовно клієнтів, відповідно до яких соціальний працівник повинен брати на себе відповідальність за клієнтів. Ця відповідальність стосується пошуку оптимальних шляхів розв'язання проблем клієнтів, відповідальності за наслідки прийнятих рішень. Відносини соціальних працівників з клієнтами ма­ють вибудовуватися на довірі, визнанні права на при­ватне життя і його конфіденційність, а також на відповідальному використанні інформації. Це означає, що він використання інформації про клієнта неможливі й з його особистої згоди, за винятком випадків, коли клієнт не може відповідати за свої вчинки або якщо це може серйозно зашкодити іншим особам. Слід також за­безпечити доступ клієнтів до документації соціальних працівників, яка їх стосується.

Соціальні працівники повинні «поважати наміри клієнтів нести відповідальність за особисті дії і допома­гати з однаковою готовністю всім клієнтам. За немож­ливості надати професійну послугу на таких умовах клі­єнтам слід повідомити про це в такий спосіб, щоб зали­шити за ними свободу дії».

Соціальне обслуговування має бути спрямоване і на допомогу клієнтам (групі, громаді) досягти самореалізації у максимальному використанні свого потенціалу за поваги прав інших. Відповідно «слід допомогти клі­єнту зрозуміти і використати надані послуги для під­тримки реалізації його законних бажань та інтересів».

3. Норми відносин соціального працівника з установами і організаціями, які зобов'язують соціального працівника працювати і (або) співпрацювати лише «з тими установами та організаціями, політика, процедури і діяльність яких скеровані на адекватне надання послуг і стимулювання професійної практики відповідно до етичних принципів МФСП».

Соціальний працівник повинен «відповідально ви­конувати встановлені обов'язки і завдання установ або організацій, робити внесок у розробку реальної політи­ки, методології і практики з метою створення кращих норм і досягнення кращих результатів», виступати з ініціативами щодо бажаних змін політики, методології і практики, використовуючи відповідні канали установ і організацій. Вичерпавши усі доступні засоби для до­сягнення цілей, він має звертатися до вищих органів влади або громадськості, зацікавлених у розв'язанні проблеми.

4. Норми соціальної роботи щодо колег, відповідно
До яких соціальний працівник має «визнавати освіченість, професійну підготовку і ефективність роботи колег і фахівців інших галузей, розширяти співробітництво з ними, покликане сприяти підвищенню ефек­тності послуг». Для забезпечення плідності такого співробітництва слід «визнавати різні точки зору і практичний досвід колег із соціальної роботи та інших фахівців, висловлюючи критичні зауваження в корек­тній формі».

Соціальний працівник повинен «використовувати і створювати можливості для обміну знаннями, досвідом, і думками з колегами, фахівцями інших галузей, а та­кож волонтерами з метою взаємного вдосконалення».

Етичним нормам відповідає привертання соціаль­ним працівником уваги відповідних організацій д0 будь-яких порушень професійної етики і норм у межах і поза межами його професійних обов'язків.

5. Норми професії соціального працівника, які зо­бов'язують «зберегти цінності, етичні принципи, знан­ня і професійні методи соціальної роботи, сприяти їх уточненню й удосконаленню», підтримувати професій­ні стандарти практики і намагатися поширювати їх.

Етичним обов'язком соціального працівника є «за­хист професії від несправедливої критики». Водночас важливо конструктивно аналізувати, критикувати теорії, методи і реальну практику задля їх удосконалення, сти­мулювати вироблення оригінальних підходів і методик, необхідних для розв'язання існуючих і нових проблем.

Сформульовані у міжнародних документах норми мають загальний характер і не враховують національ­них особливостей. Попри те, вони є важливою етичною основою розвитку теорії і практики соціальної роботи, фахового прийняття рішення у будь-яких стандартних і особливих ситуаціях.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Фахові цінності і принципи в соціальній роботі | Етичні стандарти соціальної роботи в Україні
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 8311; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.