Навчальні видання

План.

Тема: Тривожність та сімейні відносини (2 год.).

Мета: охарактеризувати причини та сенс тривоги і визначити її вплив на сімейні відносини; сприяти розвитку у студентів навичок роботи з тривожними дітьми; виховувати професійну компетентність.

Література:

1. Берг-Кросс Л. Терапия супружеских пар. – М., 2004.

2. Сатир В. Психотерапия семьи. – СПб., 2000.

3. Эйдемиллер Э. Г., Юстицкий В. В. Психология и психотерапия семьи. – СПб, 2002.

4. Коттлер Дж., Браун Д. Психологическое консультирование. – СПб., 2004.

1. Екзистенціальний сенс тривоги та захисні механізми.

2. Фактори, що провокують появу тривоги в шлюбі.

3. Характеристика подружжя, що скорочує рівень тривоги.

Тривожність переважно відмічається у жінок – 55 – 65%, однак до неї схильні люди будь-якого віку та статі.

Тривога – багатоаспектне явище:

Фізіологічні ознаки:

- посилення м'язового напруження;

- хвилювання;

- роздратованість;

- швидка втома та відчуття „сильного збудження”.

Емпіричні ознаки:

- відсутність відчуття ваги тіла;

- неможливість концентрації на провідній задачі.

Поведінкові ознаки:

- тривожний сон;

- слабкий діапазон уваги;

- швидке відволікання;

- відчуття неспокою.

Існують різні ступені тривоги та різні рівні інтенсивності. Здатність відчувати тривожність – одні з характерних особливостей нашого виду. Тривога зачіплює всіх, її не можна уникнути.

Оскільки добрий шлюб включає в себе постійні зміни та зростання, то і тут не можна уникати тривоги.

Тривога – суміш раціональних і нераціональних страхів, які ми проектуємо на майбутнє. Будь-яка ситуація, для якої характерні зміни, в тому чи іншому ступені провокують тривожність. Здоровою реакцією є визнання того, що зміни неминучі, що надасть можливість підготуватися та адаптуватися. Відчувати тривожність значить володіти мотивацією та мобільністю до того, щоб встати на захист своєї індивідуальності.

В шлюбі провокує тривожність також, загроза цінностям, усі види відкидання з боку подружжя.

Причини тривожності:

- моменти вибору;

- кризи середнього життя;

- самотність (25% шлюбних пар відчувають самотність в шлюбі);

- економічні труднощі.

1. Відповідальні та уважні люди – успішні в вирішенні питань, пов'язаних з грошима, всередині своїх нуклеарних питань.

2. Відповідальні та неуважні люди – авторитарні, щотижнево відкладають гроші, але при цьому вважають, що мають право купити собі на них все, що заманеться.

3. Безвідповідальні та уважні люди – пускають гроші на вітер.

4. Безвідповідальні та неуважні люди – сильно централізовані на собі, викликають гнів у партнера. Вони абсолютно не здатні контролювати трати та бюджет.

Фінансова свобода є результатом скорочення трат, а не збільшення прибутків.

Проблему, пов'язану з грошима, вдається подолати засобом аналізу пріоритетів стосовно матеріальної важливості подорожей та щедрот, а не в пошуку шляхів того, як заробити більше.

- сором;

- безпорадність.

Неадаптовані способи реагування на тривогу – алкоголь та інші адитивні способи + коаголізм.

Партнер як ко-терапевт.

Приступаючи до редагування навчальних видань, редакторові належить передусім розібратися в їх типології. Отож, навчальні видання поділяються на такі види:

• підручник;

• навчальний посібник;

• наочний посібник;

• курс лекцій;

• практикум;

• збірник вправ (або задач);

• хрестоматія;

• книга для читання.

Слід пам'ятати, що існують й інші види навчальних видань, які менш поширені у видавничій практиці:

• навчальна програма;

• методичні вказівки;

• методичні рекомендації.

Специфіку навчальних видань легко помітити, якщо порівнювати їх зміст і структуру, скажімо, з науковими чи науково-популярними. Для перших характерні:

• послідовність і строга системність подачі матеріалу (від простого до складнішого);

• доступність викладу, зорієнтована на вікові особливості та освітній рівень читача;

• чітка й детальна структурованість усіх складових змістової частини;

• відповідність змісту та проблематики затвердженій програмі;

• відібраний і перевірений практикою фактичний матеріал;

• відсутність полеміки;

• наявність блоків для самостійних завдань, контрольних запитань і вправ;

• регламентоване державними стандартами художньо-технічне оформлення та високоякісне поліграфічне виконання.

Акценти, таким чином, робляться на навчальних, методичних і виховних аспектах пропонованої до друку праці.

Редактори видавництв найчастіше мають справу з найпоширенішими видами цього ряду, якими є підручник і навчальний посібник.

За новим українським Держстандартом, підручником прийнято називати навчальне видання із систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджене як таке. Натомість, навчальний посібник є своєрідним додатком до підручника. Призначення навчальних посібників — розширювати, доповнювати, поглиблювати знання, передбачені програмою нормативного курсу. Структура цього видання не така строга, як у підручнику. Оскільки часто навчальні посібники покликані висвітлювати актуальні проблеми, сучасні тенденції галузі чи маловивчені аспекти цілісного нормативного курсу, тут виправдані, до певної міри, і науковість, і полемічність викладу. Навчальні посібники, в результаті значного доопрацювання і переробки авторами, нерідко переростають згодом у підручники з нових нормативних курсів.

Зовнішньою ознакою підручника чи навчального посібника є наявність грифа Міністерства освіти і науки України (або іншого міністерства, в компетенції якого перебуває підготовка спеціалістів відповідного профілю — медичного, культурологічного тощо) про офіційне затвердження видання як підручника чи навчального посібника.

Редактору слід також пам'ятати, що існує спеціальний порядок надання навчальній літературі спеціальних грифів, а також вимоги до видавництв, які самостійно готують оригінал майбутнього видання та всі необхідні документи для подання на отримання грифа. У більшості видавництв, які спеціалізуються на виданні навчальної літератури, всю організаційну роботу, пов'язану з отриманням грифа на конкретне видання, виконує його редактор.

Процедуру грифування та організацію роботи щодо експертизи підручників та навчальних посібників здійснюють структурні підрозділи відповідних міністерств. Туди видавництво має підготувати й подати такі документи:

• авторський або видавничий оригінал підручника (посібника), роздрукованого на папері;

• дві рецензії на оригінал авторитетних фахівців, які не працюють у навчальному закладі, де виконувалася ця робота.

Інформацію про зміст грифа розміщують на титульній сторінці після назви видання, а на звороті титулу зазначають номер і дату рішення відповідного міністерства.

Навчитися розрізняти специфіку різних видів навчальних видань перед початком їх редагування вкрай необхідно. Адже структурно-змістові особливості, скажімо, підручника зовсім відмінні від хрестоматії чи практикуму. Водночас один і той же вид видання нерідко потребує зовсім інших редакторських прийомів під час редагування залежно від адресного призначення. З цієї причини не можна в однаковій мірі застосовувати одні й ті самі редакторські прийоми, скажімо, до підготовки підручника для першокласника, десятикласника і студента-старшокурсника.

Проте, незважаючи на специфіку різних типів навчальних видань, практика видавничої справи виробила загальну методику роботи редактора над підготовкою їх до друку. Способи застосування цієї методики під час роботи над оригіналом доцільно розглядати в такій послідовності:

а) структурування змістової частини;

б) забезпечення належного навчально-методичного

рівня тексту;

в) забезпечення взаємозв'язку текстового та ілюстративного матеріалу.

Коротко розглянемо кожну з означених тез.

Структурування змістової частини. Роботу редактора над структурою підручника чи навчального посібника можна розділити на два етапи: ознайомлення з авторським оригіналом з метою зіставлення його із навчальною програмою та чітке структурування майбутнього видання. Розглянемо ці етапи детальніше.

1. Загальне ознайомлення з оригіналом та зіставлення його із затвердженою навчальною програмою з цього предмета.

Зміст і побудова підручника мають відповідати змісту програми. У випаду, якщо не всі розділи чи теми з цієї програми належно представлені в поданому оригіналі, його варто повернути авторові на доопрацювання.

2. Відпрацювання такої структури видання, яка б відповідала типовій схемі для підручника.

Згідно із затвердженими у липні 2005 року Міністерством освіти і науки України "Методичними рекомендаціями щодо структури, змісту та обсягів підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів", обов'язковими складовими структури цих видів видань мають бути:

• зміст (перелік розділів);

• вступ (передмова);

• основний текст;

• питання, тести для самоконтролю;

• обов'язкові та додаткові задачі, приклади;

• довідково-інформаційні дані для розв'язування задач (таблиці, схеми тощо);

• матеріали для орієнтації в книзі (предметний, іменний покажчики).

Зміст. Заголовки змісту повинні точно відтворювати такі самі заголовки, що подані в тексті. Не вносяться до змісту лише заголовки, набрані впідбір тексту. Заголовки у змісті не можна редагувати, скорочувати чи подавати в абревіатурі, якщо це не зроблено в основному тексті.

На відміну від радянської практики видавничої справи, зміст у навчальному виданні доцільно розміщувати на його початку, після звороту титульної сторінки видання. Це відразу орієнтує читача і в загальній проблематиці видання, і в пошуку потрібної теми. До речі, цей елемент у зарубіжних виданнях завжди вміщується на початку.

Вступ є обов'язковим для навчального видання. Тут зазначається його актуальність, місце курсу серед інших дисциплін; формулюються основні завдання, що ставляться перед тими, хто вивчатиме предмет; подаються поради щодо самостійного опрацювання підручника.

Основний текст. На цьому етапі робота з текстом полягає в чіткому і рівномірному поділу його структурних елементів згідно з обраною автором системою рубрикації. Скажімо, може бути така послідовність рубрикації: частина, розділ, параграф, "ліхтарик". Якщо головним структурним елементом даного підручника обрано розділ, то в цілому зміст його має бути певною сходинкою для школяра чи студента в оволодінні матеріалом усієї книги й охоплювати завершений об'єкт вивчення. Відпрацювавши за визначе­ною схемою перший розділ, редактор зобов'язаний витримати таке підпорядкування тексту (і в приблизно такій пропорції за обсягом) в усіх наступних розділах майбутнього видання.

У видавничій практиці існує класичний і сучасний варіанти оформлення тексту в межах певної структурної одиниці.

На запитання: який варіант кращий, однозначної відповіді бути не може. Обидва мають право на існування. Все залежить від побажання автора, смаків редактора, виробленої в кожному видавництві традиції подання тексту.

Інформаційно-пошуковий текст. Йдеться про добре продуману систему покажчиків та додатків, наявність яких вказує на високий методичний рівень підготовки навчального видання.

Бажаними в підручнику є іменний, предметний, географічний покажчики, глосарій, список умовних скорочень. Ці структурні підрозділи видання створюються, як правило, після останньої верстки, оскільки вони остаточно "прив'язуються" до конкретних сторінок. Незалежно від того, хто виконує цю чорнову, але вкрай потрібну роботу — автор чи редактор — за достовірність покажчиків несе відповідальність редактор видання. Будь-які зміни в тексті підручника після завершення формування покажчиків (скорочення, доповнення, правки, що неминуче призводять до зміни пагінації сторінок) складають загрозу їх точності. Про це редактору необхідно пам'ятати на останніх стадіях роботи над оригіналом.

Працюючи над текстом, редактор повинен знати найважливіші завдання конкретного навчального видання:

по-перше, дати учневі (студентові) певну систему знань;

по-друге, допомогти йому легко засвоїти навчальну дисципліну;

по-третє, активізувати творчий потенціал;

по-четверте, сприяти формуванню особистісних начал.

Виконанню цих завдань має бути підпорядкований наскрізь відпрацьований належний навчально-методичний рівень тексту. Досягнути цього не можна, не спираючись на такі критерії, як системність викладу, науковість, цілісність, повнота, логічність, доступність.

Тут, як і у випадку з підготовкою деяких інших видань, зокрема енциклопедичних чи довідкових, важливо відпрацювати в усіх розділах і параграфах єдиний стиль викладу тексту. Особливо це стосується введення в текст і використання термінів та понять, окреслення контрольних запитань і завдань, постановки проблем та розгортання міркувань довкола них, наявності сюжетного розвитку подій, формулювання висновків.

Так, подвоєну увагу мають викликати в редактора терміни і поняття, які вводить до оригіналу видання автор. Чи не несе в собі даний термін двозначності (а то й багатозначності), яка форма визначення терміна (скорочена чи повна) використана, чи доцільно в одному параграфі вводити таку кількість термінів? — ось запитання, які не просто має поставити перед собою автор, а й дати на них однозначну відповідь визначенням переліку контрольних запитань і завдань має завершуватися кожна тема (розділ, частина) навчального видання. Функції цього структурного елементу видання досить вагомі й відповідальні. Пошук відповідей на поставлені запитання чи виконання завдань спонукають учня (студента) до уважного прочитання теми, виділення в ній головного, вироблення звички самоконтролю, формують навички самостійного мислення, пошуку й читання додаткової літератури.

Не вдаючись до детальної характеристики типологічного ряду ілюстративного матеріалу, варто лише наголосити, що в навчальних виданнях найбільш поширеними є такі види ілюстрацій: репродукції, малюнки, фотографії, карти, діаграми, схеми, таблиці, графіки.

Функції, які виконують ілюстрації в навчальному виданні, — найрізноманітніші. З-поміж найголовніших слід виділити наочну, доповнювальну, поглиблювальну, пояснювальну, виховну, естетичну. Про кількість і характер ілюстрацій у майбутньому виданні треба вести мову ще на підготовчому етапі редакційно-видавничого процесу. Робота редактора на цьому етапі полягає в наступному.

1. Визначення критеріїв відбору ілюстративного матеріалу. Залежно від адресного призначення видання визначається концепція зображального ряду: в підручниках для початкових і частково для середніх класів будуть домінувати образні малюнки, зображення предметів, виконані в кольорі. У підручниках з літератури й історії доцільно використовувати портрети авторів творів та їх героїв, репродукції відомих художників. Підручникам для ВНЗ більше властивий комбінований підхід до подачі ілюстративного матеріалу. В них домінуватимуть схеми, таблиці, графіки.

2. Визначення місця розміщення ілюстрацій за текстом. Важливо, аби ілюстрації були максимально "прив'язані" до тексту. Ця вимога є абсолютною для шкільних підручників. Тут зображення і пояснювальне його слово чи фраза мають однозначно збігатися. Для підручників ВНЗ ця вимога є бажаною. Нерідко видавці, аби не мати мороки з різноформатним ілюстративним рядом за текстом, вміщують його окремими блоками (чи аркушами) всередині або наприкінці книги. Такий підхід може бути виправданим тоді, коли подані ілюстрації доповнюють суть викладеного матеріалу. У випадках же, коли фотографії конкретизують, поглиблюють розповідь, їхнє місце безперечно повинно бути саме на відповідних сторінках тексту.

Окремої уваги заслуговує редагування текстівок. Вони мають бути лаконічними, конкретними і точними. Кінець останнього речення текстівки, як і автономного від тексту заголовка чи підзаголовка, не виділяється крапкою.

Дата добавления: 2014-01-04