Юрий Шнейдер о мышлении

У кого нет своих мыслей, у того нет интереса к мыслям других.

Критичність мислення виявляється у здатності суб’єкта пізнавальної діяльності не потрапляти під вплив чужих думок, об’єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляти цінне та помилкове в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює власні думки, ретельно перевіряє рішення, зважує всі “за” і “проти”, виявляючи тим самим самокритичне ставлення до власних дій.

Критичність і самостійність мислення великою мірою залежать від життєвого досвіду людини, багатства та глибини знань.

Гнучкість мислення виявляється в умінні швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв’язання аналогічних завдань. Гнучкість мислення розкривається в готовності швидко переключатися з одного способу розв’язання завдань на інший, змінювати тактику і стратегію їх розв’язання, знаходити нові, нестандартні способи дій за змінених умов.

Глибина мислення виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашаруваннями неістотних проявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів. Саме ця риса властива особистостям з глибоким розумом, які у простих, добре відомих фактах уміють помічати суперечності й на цій основі розкривати закономірності природи та суспільного життя.

Широта мислення виявляється у здатності охопити широке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики.

Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності.

Послідовність мислення виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обгрунтуванні.

Послідовним можна назвати мислення людини, яка суворо дотримується теми міркування, не відхиляється в бік, не “перестрибує” з однієї думки на іншу, не підміняє предмет міркування. Для послідовного мислення характерне дотримання певних принципів розгляду питання, ясність плану, відсутність суперечностей і логічних помилок в аргументації думки, доказовість та об’єктивність у висновках.

Швидкість мислення — це здатність швидко розібратися у складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення й прийняти його.

Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості розумових навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нервових процесів. Швидкість мислення слід відрізняти від квапливості та похапливості, що їх демонструють деякі люди, не продумуючи належно рішень, які вони приймають, не прогнозуючи можливих наслідків наспіх прийнятих рішень.

Усі якості мислення людини формуються й розвиваються в діяльності. Змістовна й відповідно організована діяльність сприяє всебічному розвитку цінних якостей мислення особистості.

12.4. Процес розуміння

Результатом розумової діяльності є розуміння людиною предметів

та явищ об’єктивної дійсності. Розуміння — це складна аналітико-

синтетична діяльність мозку, спрямована на розкриття внутрішньої

сутності об’єктів, на усвідомлення зв’язків, відносин, залежностей, які

в ній відображуються. Залежно від характеру пізнавального завдання

та його змістовної структури розуміння може виявлятись у співвідне-

сенні нового об’єкта з відомим як такого, що має з ним спільні ознаки,

у з’ясуванні причини явища, визначенні вихідних принципів і логічних

засад розуміння факту, у розумінні підтексту мовного висловлювання,

мотивів, змісту та значення вчинку тощо. Необхідна умова розуміння

будь-яких фактів — достатні знання та життєвий досвід людини, які є

ключовими компонентами цього процесу.

Як зауважив І. Сєченов, думку може засвоїти чи зрозуміти лише та

людина, в якої вона входить ланкою до складу власного досвіду. Ро-

зуміння спирається на асоціативні зв’язки, що сформувалися в попе-

редньому досвіді, і являє собою актуалізацію цих зв’язків. Від їх багат-

ства та різноманітності залежить успішне розуміння. Відповідні

асоціації є основою для продуктивного утворення нових асоціацій,

замикання нових зв’язків та адекватного відображення причинної,

логічної чи структурної сутності об’єкта розуміння.

Важливе значення для розуміння має поєднання слова з наочни-

ми образами, особливо тоді, коли предметом розуміння є функ-

ціональні характеристики об’єктів. Наочні образи, так само як і прак-

тичні дії, не лише ілюструють те, що потрібно зрозуміти, а й допома-

гають розкрити суть того, що осмислюється.

Критерієм розуміння є сформульована у слові думка, яка відобра-

жує знання істотних ознак об’єкта чи явища. Вміння охарактеризу-

вати словами те, що осмислюється, свідчить про правильне розуміння.

Важлива роль у розумінні належить розумовим і практичним діям,

що виконуються у зв’язку з розкриттям сутності об’єкта пізнання.

При розумінні наукового тексту треба виокремити понятійний апарат,

визначити його логічну структуру, скласти тези, зробити узагальнен-

ня. При вивченні механізмів і принципів їх роботи показником розу-

міння стає вміння вільно їх розбирати та складати. Надійним показни-

ком розуміння є зміст відповідей на нестандартні запитання щодо суті

засвоєних знань, вміння варіювати формулювання думок, реконстру-

ювати текстову основу змісту, передавати його у більш стислому чи

розгорнутому вигляді. Свідченням розуміння вважається також умін-

ня застосовувати на практиці сформульовані у словесній формі принци-

пи, наводити оригінальні приклади, що ілюструють явище.

У навчальному процесі часто виникають ситуації, коли шлях до

усвідомлення знань нерозривно пов’язаний з певними практичними

діями за інструкціями чи алгоритмами, наприклад при оволодінні

принципами розв’язання математичних завдань, орфографічними пра-

вилами тощо.

Розумова діяльність людини, що спрямована на розуміння пред-

метів та явищ об’єктивного світу, його закономірностей, потребує

урахування та дотримання в цьому процесі всіх психологічних умов,

від яких залежить його продуктивність.

1. Мова, її види та функції.

2. Єдність мислення та мови.

3. Знакова функція свідомості.

Біологічними передумовами виникнення мови були звуки та рухи, які спостерігались у пращурів людини і слугували засобом спілкування, задоволення потреби в обміні думками, у пізнанні властивостей предметів та явищ, що оточували людину, і позначалися словами. Мова — суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, дістають можливість налагодити спільну діяльність в усіх галузях людської практики.

Мова як засіб спілкування виникла і сформувалась історично, у процесі розвитку людського суспільства, з його потреб. Природа мови є знаковою. Кожне слово — це знак, який у певний спосіб співвідноситься з предметами зовнішнього світу. За кожним словом мови як знаком історично закріпилося певне значення, зрозуміле для спільноти, яка користується цією мовою.

Із розвитком соціального і технічного прогресу людства постійно розширювалося коло потреб людини, що спричинювало розвиток і вдосконалення мови як засобу спілкування. Словниковий запас і досконала граматична будова мови сучасного цивілізованого суспільства дають змогу передавати будь-яку інформацію та безліч відтінків і деталей об’єкта інформації. Мова є засобом нагромадження та передавання суспільного досвіду. Завдяки спілкуванню за допомогою мови відображення дійсності у свідомості однієї людини доповнюється тим, що було у свідомості інших людей, унаслідок чого зростають можливості для обміну інформацією.

Вербальна комунікація за допомогою слова — основна і найдосконаліша форма людського спілкування. Рівень володіння мовою, багатство та культура мовного висловлювання визначають можливості та ефективність спілкування кожної конкретної особистості.

Мова – це система словесних знаків. Вона включає в себе слова з їх значенням і синтаксисом – набір правил, за якими будується речення. Словами, як знаками, позначається майже все. Для людини реальність «опредметнена», тоді як для тварин вона розмита.

Психологи розрізняють значення слова і його особистісний зміст.

Мовлення – це конкретне застосування мови для висловлення думок, почуттів, настроїв. Мовлення є психічним явищем. Воно завжди індивідуальне і суб’єктивне, адже виявляє ставлення індивіда до об’єктивної реальності.

Фізіологічною основою мовлення є діяльність другої сигнальної системи, подразником якої є не предмети та їх властивості, а слова. Функція мовлення властива лише корі людського мозку і пов’язане з роботою всієї кори великих півкуль, проте окремі ділянки відіграють у мовленні специфічну роль. Так, задня третина нижньої лобової закрутки лівої півкулі (центр Брока) відповідає за артикуляцію, а задня третина верхньої скроневої закрутки лівої півкулі (центр Верніке» - розуміння мови. Але мовлення – це координована діяльність усієї кори великих півкуль.

Види мовленнєвої діяльності:

За рівнем планування:

- Зовнішнє – діалогічне (усне - екстеріоризоване, письмове - інтеріоризоване) та монологічне

- внутрішнє;

- допоміжні види мовлення (читання письмового тексту).

Інтеріоризація – процес переходу зовнішнього мовлення у внутрішнє (приклад - діти)

Екстеріоризація - процес переходу внутрішнього мовлення у зовнішнє (дорослі «перш ніж говорити – подумай, а потім скажи», «слово не горобець – вилетить – не піймаєш»).

Функції мови:

1. Спілкування.

2. Номінативна функція.

3. Узагальнення.

Дата добавления: 2014-01-04