Лекція № 14 «Конституційні основи судової влади і прокуратури в України»

План.

Тема: Виховання дітей та подружні відносини (2 год.).

Мета: охарактеризувати вплив виховання дітей на подружні відносини; сприяти розвитку у студентів навичок роботи з сім'єю; виховувати професійну компетентність.

Література:

1. Берг-Кросс Л. Терапия супружеских пар. – М., 2004.

2. Сатир В. Психотерапия семьи. – СПб., 2000.

3. Эйдемиллер Э. Г., Юстицкий В. В. Психология и психотерапия семьи. – СПб, 2002.

4. Кун Д. Основы психологии. Все тайны поведения человека. – М., 2003.

5. Коттлер Дж., Браун Д. Психологическое консультирование. – СПб., 2004.

1. Задачі батьків.

2. Вплив дітей на батьків.

3. Вплив сімейної динаміки на взаємовідносини подружжя.

Поява дітей в житті подружжя змінює їх відносини раз і назавжди. Поява дітей є великим стресом для подружніх відносин.

З появою дітей розподіл праці в сім'ї стає більш традиційним, а вільний час та пов'язана з ним активність значно скорочується. За той час, коли подружжя займається вихованням дітей; збільшується кількість конфліктів та знижується рівень задоволеності шлюбом.

Діти впливають на подружній союз трьома способами:

1) батьківська роль часто є джерелом конфліктів між подружжям; чоловік та жінка часто мають різні цінності та притримуються різних теорій щодо виховання дітей; ці конфлікти поширюються і на виховання дітей;

2) самі діти впливають на батьків; діти допомагають оформити особистісний та поведінковий стиль батьків в такому ж ступені, в якій самі батьки впливають на дітей;

3) сімейна система надає вплив на бажання партнерів залишатися емоційно відкритими та продовжувати співпрацювати один з одним.

Різні підходи виховання батьками дітей обумовлені соціально-економічним статусом (SES).

Основні стилі виховання за Баумріндом характерні для всіх етнічних груп та соціальних класів:

Критерії: любов та контроль.

1) авторитетний;

2) авторитарний;

3) ліберальний;

4) уникаючий.

Баумрінд зазначає, що діти, батьки яких використовували авторитетний стиль виховання досягають найбільших успіхів; вони є більш дружелюбними, незалежними, енергійними та орієнтованими на досягнення цілі.

Існування розбіжності між виховними стратегіями виховання чоловіка та жінки.

Чоловіки більше грають з дітьми, матері частіше займаються підготовкою дітей до життя у суспільстві та обговорюють з ними між особистісних питань. Матері частіше намагаються змусити своїх дітей слухати їх та підкорюватися.

Жінки частіше застосовують стратегії, які викликають почуття провини, в той час, у батьків спостерігаються сильні впевнені стратегії.

Жінка відчуває більшу відповідальність за дітей.

Вплив конфліктів на дітей.

Відкритий конфлікт між батьками в присутності дітей збільшує ризик виникнення проблем у дітей; окрім того, вони є своєрідними медіаторами розвитку дитячої психопатології.

Коли батьки нещасливі, їх дії стосовно дітей будуть відрізнятися непостійністю та ірраціональністю.

Діти відчувають тривогу та почуття провини.

Чим більшу вербальну та фізичну агресивність батьки проявляють стосовно один одного, тим більша вірогідність, що вони будуть проявляти агресію стосовно дітей.

Батьківські свари надають різний вплив на хлопчиків та дівчаток. Діти більш схильні інтерналізувати конфлікт та відчувають провину.

Хлопці – стають агресивними та втілюють проблеми в конкретну форму.

Дівчата у великій мірі визнають, як їх батьки будуть відноситися до них. Кожні дитина дає сильний стимул, який спонукає до різний типів батьківських реакцій.

Поведінкові реакції дітей, які провокують роздратування батьків:

1) непослухання дітей;

2) батьки бачать, що дитина припускається ідентичної з ними помилки;

3) суперництво;

4) вторгнення дітей в особисте життя батьків;

5) батьківська втома від дітей, яка постійно висуває певні вимоги;

6) незрілі дії дітей;

7) дитина уникає батьків або відкидає їх;

8) дитина проявляє характер або в діях або емоційно;

9) ревнощі, викликані тим, що дитина щось робить краще, ніж батьки;

10) своєю поведінкою у суспільному місці дитина ставить батьків у незручне становище.

Структура сім'ї – стає зрозумілою, якщо розібрати її на блоки, з яких складається сімейне життя:

1. Як розподілене або концентроване сімейне життя.

2. Батьківсько-дитячі коаліції та трикутники.

3. Сімейні міфи.

4. Наскільки емоційно автономні або об'єднані члени сім'ї.

5. Емоції, які члени сім'ї можуть вільно висловлювати.

Якщо звести воєдино ці позиції, то вони складуть картину сімейної структури. Вони унікальні, як і відбитки пальців.

План:

1. Основи судової влади і судової системи та її принципи;

2. Організація здійснення правосуддя в Україні;

3. Конституційний Суд України;

4. Конституційно - правовий статус Прокуратури України.

1. Основи судової влади і судової системи та її принципи;

Відповідно до статей 8 і 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина гаранту­ються і захищаються судом.

Роль і місце суду в системі органів державної влади ви­значається основним завданням — охорона і за­хист від імені держави їх прав і свобод від свавілля як з боку держави, її органів та посадових осіб, так і громадян.

Критерієм такої охорони і захисту є Конституція та за­кон, від імені яких і на підставі яких суд ухвалює рішення про порушення або юридичну обґрунтованість (конституційність, законність) актів, дій, відсут­ність або наявність порушення прав і свобод людини та громадянина.

Суд, діючи в межах визначеної законом правової проце­дури, за ініціативою заявника розглядає і вирі­шує криміналь­ні, цивільні, адміністративні та інші справи, питання щодо конституційності і законності актів і дій державних органів.

Судовій владі притаманні специфічні риси:

· Судова влада має конкретний харак­тер;

· не належить будь-якій судовій установі (оскільки термін "суди" є узагальненням), а здійсню­ється судами — носіями судової влади.

Судові системи, як правило, являють собою структури, що мають певну кількість рівнів автономії, розгалужену си­стему взаємозв'язків.

У країнах світу розрізняють судові системи з внутріш­ньою і зовнішньою спеціалізацією.

До внутрішньою спеціалізації належать судові органи, які розглядають справи, що стосуються всіх галузей права, тобто всередині кожної судової установи, як правило, виділяють самостійні органи (колегії, камери тощо) або одноособові суди, які спе­ціалізуються на розгляді справ одного профілю: кримінальних, цивільних, адміністративних, трудових тощо. Можуть бути предметом розгляду і справи щодо конституційності певного акта або дії (Китай, В'єтнам, Угорщина).

У системах із зовнішньою спеціалізацією формуються кілька самостійних підсистем загальної (циві­льні та кримі­нальні справи) адміністративної, військової, морської, со­ціальної, трудової, податкової, фінансової (Велика Британія, Німеччина, Франція), арбітражної або господарської (Росія, Молдова, Америка, Україна) юстиції.

Поряд із судами з внутрішньою і зовнішньою організацією, існують і адміністративні суди. Класич­ним прикладом системи таких судів вважають французьку. До юрисдикції цих судів включається ви­рішення питань щодо відповідності закону актів і дій органів і посадових осіб—представників вико­навчої влади.

В Україні давно стояло питання щодо створення адміністративних судів. Саме вони особливо необхідні для розв'язання суперечливих питань у взаємовідносинах місце­вих державних адміністра­цій як органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування. Такі суди відповід­но до Закону України "Про судоустрій України" створено.

Кожна з вищеназваних підсистем у свою чергу характе­ризується досить складною організаційною структурою. На­приклад, у Німеччині існують п'ять практично автономних судових підсистем: суди загальної юрисдикції, включаючи федеральну судову палату Верховного Суду; вищі суди земель; адмі­ністративні суди та вищі загальні адміністративні суди; фі­нансові суди (федеральні та загальні); трудові суди (федераль­ні та загальні); соціальні суди (федеральні та земельні). Коор­динаційну функцію виконує об'єднаний сенат вищих судів.

У ряді країн (Вірменія, Україна) передбачено утворен­ня судів першої, апеляційної, касаційної ін­станцій, госпо­дарських тощо.

Особливе, але не безспірне місце серед спеціалізованих судів посідають конституційні суди. Одні країни відповідно до законодавства включають ці органи до складу судової вла­ди (Росія, Грузія та ін.), хоч і наділяють їх певною самостій­ністю, інші виділяють їх у самостійну галузь (Італія, Іспанія, Мол­дова та ін.). Особливе становище посідають конституцій­ні ради у Франції, Казахстані.

Незалежно від виду спеціалізації судові системи, як пра­вило, мають жорстку ієрархічну ("вертикальну") організацій­ну структуру, яка обумовлена, по-перше, вимогами судового процесу (можливість оскар­ження рішень нижчих судів), а, по-друге, — формою державного устрою держави. Кількість судових ла­нок або інстанцій зазвичай визначається від двох до чотирьох.

Дволанкові судові системи характерні для держав з про­стим адміністративно-територіальним поділом (Литва, Лат­вія, Естонія, Молдова). Суд першої інстанції розглядає ос­новну масу справ, а Верховний суд виступає як суд другої інстанції, який розглядає касаційні або апеляційні скарги і протести, а також ви­ступає першою інстанцією щодо обмеже­ного кола найважливіших справ.

У більшості країн історично склалися такі дві основні форми судового процесу другої інстанції — апеляційна і ка­саційна (США, Франція, Індія).

Значно частіше трапляються три- і чотири ланкові судові системи (районний, міський, окружний суди) як суди пер­шої інстанції. Обласні суди розглядають основну масу справ і водночас виступають як суди другої інстанції (апеляційної і касаційної). Триланкова система існує у Болгарії, Угорщині, Казах­стані, Вірменії та Польщі.

Нарешті, чотири ланкова система існує у Франції, Італії, Латвії та інших країнах.

Свої особливості має устрій судових систем у федера­тивних державах, який відрізняється своєю склад­ністю. Най­більш поширені дві моделі — централізована, або німецька, і децентралізована, або дуаліс­тична, американська.

Межі судових округів і кордони адміністративно-тери­торіальних одиниць у більшості країн не збі­гаються (США, Велика Британія, Італія), що дає змогу реалізувати принцип незалежності судової влади, оскільки звільняє суддів від впли­ву як центральних, так і місцевих органів виконавчої влади. І Організація і діяльність суддів, як правило, є предметом не лише власного законодавчого регулю­вання, а й перш за І все конституційного. Це пояснюється тим, що особлива увага приділяється питан­ням організації і діяльності судової владі в конституціях саме тих країн, які визнали теорію розподілу державної влади основним принципом побудови демократичної, правової держави. В цьому разі суд ви­ступає як основний гарант додержання прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, з од­ного боку, а з іншого, — як самостійна гілка державної влади, що відіграє важливу роль у системі стримувань і противаг трьох гілок державної влади.

Дата добавления: 2014-01-04