Питання 3. Види, підстави та процесуальний порядок накладення дисциплінарних стягнень

Види, підстави та процесуальний порядок накладення дисциплінарних стягнень.

Дисциплінарне стягнення – це передбачена законом міра примусу, що застосовується певним органом до працівника, який порушив трудову дисципліну.

Згідно з Кодексом законів про працю за порушення трудової дисципліни до працівника можуть бути застосовані такі стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Законодавством, статутами та положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих працівників й інші дисциплінарні стягнення (наприклад, сувора догана).

Чинним законодавством передбачено застосування різноманітних дисциплінарних стягнень, що певним чином ускладнює наведення їх вичерпаного переліку. Втім проведений аналіз, дозволяє нам класифікувати їх на певні групи з урахуванням загального юридичного змісту.

1. Дисциплінарні стягнення, що не змінюють статус особи: усне зауваження; зауваження; позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи корабля на берег; призначення поза чергою в наряд на роботу; догана; сувора догана, позбавлення раніше застосованого заохочення; по­передження про неповну посадову відповідність;тощо.

2. Дисциплінарні стягнення фінансового характеру: дисциплінарний штраф.

3. Дисциплінарні стягнення, пов'язанні з обмеженням певних прав: поміщення в карцер або одиночну камеру; арешт з триманням на гауптвахті.

4. Дисциплінарні стягнення, що змінюють статус особи: затримання присвоєння чергового спеціального звання; пониження в спеціаль­ному званні (класному чині); пониження в посаді; пониження у військовому званні на один ступінь з переведенням на нижчу посаду; звільнення з посади.

Аналіз підстав притягнення особи до дисциплінарної відповідальності дозволяє нам виділити наступне, це:

- вчинення працівником дисциплінарного проступку, тобто винного, протиправного порушення службових обов’язків або порушення вимог трудової, службової дисципліни, вимог статутів, положень, вчинення діянь які є несумісними для заняття відповідної посади, а також загальновизнаних моральних вимог.

В свою чергу Дисциплінарний статут ОВС визначає дисциплінарний проступок, як невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни, тобто недотримання законодавства України та Присяги працівника ОВС.

Дисциплінарний статут служби цивільного захисту передбачає дисциплінарну відповідальність за вчинення грубих дисциплінарних проступків, яким вважається факт грубого порушення службової дисципліни, що не містить ознак складу злочину, а саме:

- невихід на службу без поважних причин;

- порушення встановленого керівником органу чи підрозділу цивільного захисту розпорядку дня;

- вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані чи стані наркотичного сп'яніння;

- порушення статутних правил несення служби;

- втрата службового посвідчення, службових документів, бланків суворої звітності;

- невиконання наказів та розпоряджень начальників, що призвело до неготовності до дій за призначенням та зриву виконання покладених на орган чи підрозділ цивільного захисту завдань;

- порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, що призвело до псування або втрати закріпленого майна, обладнання та техніки, інших матеріальних збитків, а також завдало шкоди здоров'ю особовому складу органу чи підрозділу цивільного захисту або іншим особам;

- самовільне відлучення курсантів (слухачів) з розташування навчального закладу;

- невиконання індивідуальних планів роботи науковим, науково-педагогічним, педагогічним складом, ад'юнктами, докторантами.

До діянь, що є порушеннями службової дисципліни, також належать:

- порушення вимог законодавства з питань діяльності органів і підрозділів цивільного захисту;

- брутальне або зневажливе ставлення до громадян, приниження їх честі та гідності під час виконання службових обов'язків;

- приховування або недостовірне надання відомостей про себе, що мають значення для проходження служби (зміна місця проживання, притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності) тощо.

Потрібно звернути увагу на те, що дисциплінарним проступком визнається невиконання саме трудових обов'язків. За загальним правилом невиконання громадських доручень, моральних, етичних правил поведінки, не пов'язаних з виконанням трудової функції, не може тягти застосування юридичної відповідальності. Згідно з законодавством порушення трудової дисципліни вважається таким за умови, що воно сталося в робочий час. Але в окремих випадках, коли таке порушення негативно впливає на виробничий цикл, заважає виконанню трудового завдання, судова практика розцінює його як дисциплінарний проступок. Доречно звернути увагу, що для працівників, які працюють у режимі ненормованого робочого часу, весь час перебування на робочому місці та на території підприємства вважається робочим часом.

Власне визначення дисциплінарного проступку наводить В.К. Коваленко, що визначає його як вине невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього законодавством про працю, статутами, положеннями, колективним трудовим договором обов’язків^[12];

- вчинення особою адміністративного правопорушення. Отже, чинний КУпАП передбачає можливість звільнення від адміністративної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, а також осіб рядового і начальницького складів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів внутрішніх справ і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України за вчинення адміністративних правопорушень, з застосуванням до них дисциплінарної відповідальності, крім порушень правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне придбання або зберігання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.

Крім того, інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчинення адміністративних правопорушень дисциплінарну відповідальність.

Вирішуючи питання щодо притягнення конкретного порушника трудової дисципліни до дисциплінарної відповідальності, слід враховувати правове положення в якому перебуває цей працівник.

Так, наприклад, працівники прокуратури перебувають в особливому правовому положенні і несуть дисциплінарну відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 року № 1796-XII.

Зокрема, статтею 9 зазначеного статуту передбачено, що до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури крім догани та звільнення можуть застосовуватися і такі дисциплінарні стягнення, як: пониження в класному чині, пониження в посаді, позбавлення нагрудного знаку "Почесний працівник прокуратури України", звільнення з позбавленням класного чину.

При виборі заходу дисциплінарного стягнення також слід враховувати, що відповідно до частини третьої статті 43 Конституції України використання примусової праці заборонено. У зв’язку з цим не можуть застосовуватись як такі, що суперечать Конституції України, правила відомчих положень чи статутів про дисципліну, які передбачають можливість тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення^[13].

Такі заходи дисциплінарного стягнення передбачені, наприклад, пунктом 12 Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 р. № 55 (далі-Положення).

Згідно із зазначеним пунктом Положення до працівників залізничного транспорту можуть застосовуватися, зокрема, такі стягнення, як позбавлення машиністів права керування локомотивом з наданням роботи помічником машиніста, а також позбавлення свідоцтва водія моторно-рейкового транспорту незнімного типу та свідоцтва помічника машиніста локомотива з наданням роботи, не пов’язаної з керуванням локомотивом і моторно-рейковим транспортом, на строк до одного року.

Окремої уваги заслуговує розгляд питання про строки та суб’єкти застосування дисциплінарних стягнень.

Так, Кодексом законів про працю України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

При цьому, на працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також вищестоящими органами.

Наприклад, частиною першою статті 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV, передбачено, що Міністрові внутрішніх справ України належить право накладати дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, на всіх осіб рядового і начальницького складу.

Також, слід зауважити, що працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Щодо строків застосування дисциплінарного стягнення слід зазначити, що за загальним правилом строк для застосування дисциплінарного стягнення визначається відповідно до статті 148 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ).

Зазначеною статтею передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Також, цією статтею КЗпПУ визначено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Разом з цим, спеціальним законодавством України і відомчими актами (статутами чи положеннями про дисципліну) передбачені і інші строки застосування дисциплінарних стягнень.

Зокрема, пунктом 18 Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002р. № 294, передбачено, що до строку накладення дисциплінарного стягнення не включається час провадження в кримінальній справі, а статтею 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не рахуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку.

Також, слід згадати і про необхідність отримання власником або уповноваженим ним органом письмових пояснень від порушника трудової дисципліни, саме до моменту застосування дисциплінарного стягнення (ч.1 ст.149 КЗпП).

При цьому, відмова порушника трудової дисципліни від надання пояснень не є перешкодою для застосування до нього дисциплінарного стягнення. Однак, у судовій практиці виробилося правило згідно з яким власник або уповноважений ним орган зобов’язаний надати докази того, що він вимагав письмових пояснень від працівника. На практиці таким доказом може бути акт, що складений у вільній формі свідками, в присутності яких власник вимагав надання письмових пояснень, а працівник відмовився їх надати.

Слід зазначити, що спеціальним законодавством України або відомчими актами (статутами чи положеннями про дисципліну) може бути передбачений більш складний порядок застосування дисциплінарних стягнень до порушників трудової дисципліни.

Так, зокрема, відповідно до статті 37 Закону України "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон) Вища рада юстиції може притягнути до дисциплінарної відповідальності Голову, заступників Голови та суддів Верховного Суду України, Голову і заступників Голови та суддів вищих спеціалізованих судів. На цих суддів Вища рада юстиції може накласти такі стягнення, як догана і пониження кваліфікаційного класу.

При цьому, порядок притягнення зазначених суддів до дисциплінарної відповідальності досить ускладнений. Згідно зі статтею 39 Закону дисциплінарне провадження включає 4 стадії: перевірка даних про дисциплінарний проступок; відкриття дисциплінарного провадження; розгляд дисциплінарної справи; прийняття рішення. Порядок реалізації кожної із зазначених стадій визначений статтями 40-42 Закону.

Також, слід враховувати, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Тому, наприклад, не можна вважати правомірною ситуацію за якою працівнику за прогул оголошують догану і одночасно звільняють на підставі пункту 4 статті 40 (прогул) Кодексу законів про працю України, як за прогул без поважних причин.

Разом з цим, до працівника одночасно можуть бути застосовані одне дисциплінарне стягнення та інші заходи впливу, що передбачені локальними актами.

Так, до працівника, наприклад, можна одночасно застосувати догану та позбавити його премії за період, протягом якого він допустив порушення трудової дисципліни.

Крім цього, роботодавцям слід враховувати, що при обранні виду дисциплінарного стягнення вони зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, а також те, що рішення про застосування до працівника певного стягнення має бути оголошене в наказі (розпорядженні) і повідомлене працівникові під розписку (частини третя, четверта статті 149 Кодексу законів про працю України).

Узагальнюючи викладене можливо виділити п’ять основних стадій дисциплінарного провадження, а саме:

1. Порушення дисциплінарного провадження;

2. Службове розслідування (перевірка даних про дисциплінарний проступок);

3. Прийняття рішення;

4. Оскарження прийнятого рішення;

5. Виконання рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Перша стадія провадження розпочинається з моменту виявлення дисциплінарного проступку керівником, який має повноваження щодо ініціювання проведення службового розслідування (службової перевірки).

Процесуальні підстави для адміністративного провадження про дисциплінарні проступки - це доповідні записки, рапорти, подання табельників, заяви (скарги) громадян, повідомлення в ЗМІ, інші повідомлення про правопорушення тощо. Згідно з чинним законодавством дисциплінарна відповідальність державних службовців настає за: невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків; перевищення своїх повноважень; порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби; вчинок, який ганьбить особу як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому вона працює.

Але наявність фактичної підстави не завжди тягне за собою порушення справи. Наприклад, начальник при незначному порушенні дисципліни підлеглим має право нагадати йому про службові обов'язки та попередити про неприпустимість таких діянь. Рішення про порушення дисциплінарного провадження спеціальною постановою не оформлюється. На практиці, як правило, це резолюція начальника на рапорті працівника органів внутрішніх справ, на заяві, повідомленні або скарзі інших осіб про проведення службової перевірки (розслідування) за фактом вчинення дисциплінарного проступку.

Стадія проведення службового розслідування (службової перевірки) характеризується низькою процесуальних етапів. Зокрема це етап порушення дисциплінарного провадження. Підставою для призначення службового розслідування можуть бути рапорти посадових та службових осіб, на яких поширюється дія дисциплінарного статуту (спеціального положення про дисцип­ліну) тощо. Обов'язковим процесуальним документом на даній стадії є наказ керівника про призначення службового розслідування (службової перевірки). Як правило в наказі зазначається: відносно кого необхідно провести службове розслідування, підстава проведення, які конкретні факти потрібно перевірити, вказуються відповідальні за проведення розслідування особи та строк перевірки. Слід звернути увагу, що службове розслідування може відбуватись як відносно конкретної особи (групи осіб), так і за фактом дисциплінарного проступку, наприклад у випадку коли відразу встановити вину особу не можливо.

На стадії проведення службового розслідування відповідальна особа або група осіб (комісія) перевіряють наявні данні про вчинений дисциплінарний проступок, збирають докази, опитують свідків та потерпілих (у разі наявності). В першу чергу, обов'язково необхідно надати особі відносно якої проводиться службове розслідування можливість висловити власну позицію з цього приводу. Відмова особи від надання письмових пояснень в жодному разі не повинно стати перепоною для проведення подальшого службового розслідування.

Отримавши всі необхідні матеріали перевірки, уповноважена на проведення службового розслідування особа (група осіб) складає відповідний висновок який подається керівнику, що призначив службове розслідування для прийняття відповідного рішення за дисциплінарним проступком.

Керівник отримавши висновок службової перевірки з доданими до нього матеріалами у відповідності до встановлених вимог повинен прийняти справедливе та об’єктивне рішення відносно кожного з учасників дисциплінарного проступку, з урахування всіх обставин справи, вини кожного з учасників та їх особистим ставленням до вчиненого. За результатами перевірки можливо прийняття рішення про:

- накладення дисциплінарного стягнення на вину особу, в тому числі обмежитись раніше накладеним стягненням (для працівників ОВС);

- припинення службового розслідування (службової перевірки) – у випадку не підтвердження вини особи;

- передачу матеріалів службового розслідування до компетентного органу для складання протоколу про адміністративне правопорушення або порушення кримінальної справи.

Прийняте керівником рішення оформлюється у вигляді наказу.

Особа яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності має право оскаржити прийняте відносно неї рішення за двома шляхами. По-перше, до вищестоящого керівника та по-друге, до суду. У випадку звернення особи до суду, необхідно, в першу чергу, з'ясувати підсудність даної справи. Слід пам’ятати, що у випадку якщо особа була звільнена з публічної служби (служба в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування) справа підсудна адміністративному суду (ст. 17 КАСУ), в інших випадках – районним, міським судам у порядку цивільного судочинства.

Щодо стадії виконання рішення, слід зазначити, що рішення про накладення дисциплінарного стягнення виконується негайно, якщо інше не встановлено самим рішенням. Слід наголосити, що одним з основних завдань дисциплінарного провадження є з'ясування умов, що сприяють вчиненню дисциплінарних порушень та їх профілактика. Дані обставини не виключають можливості зазначення в прийнятому рішенні додаткових заходів направлених на недопущення в подальшому службових порушень та порядок їх реалізації в діяльності установи. Оскарження прийнятого рішення про дисциплінарне покарання особи не призупиняє його виконання. Рішення про накладене дисциплінарне стягнення фіксується в особовій справі працівника.

Дата добавления: 2014-01-04