Контроль виконання колективного договору

Ефективність і дієвість колективного договору, як і будь-якої угоди, залежить крім інших чинників (наприклад, реальність і обґрунтованість прийнятих рішень) також від організації контролю за ходом виконання колектив­ного договору і передбаченої відповідальності його сторін за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'я­зань. Закон зобов'язує сторони, які уклали колективний договір, щорічно, в строки, обумовлені в ньому, звіту­вати перед трудовим колективом про виконання колек­тивного договору. Для цього вони створюють комісії з метою проведення перевірок за всіма пунктами колек­тивного договору в плані їх виконання. Результати пере­вірок відображаються в акті перевірки — офіційному до­кументі, з яким комісія звітує перед сторонами, що ук­лали колективний договір. За результатами перевірки роз­робляються заходи з метою усунення виявлених недоліків. Одночасно акт є підставою для притягнення до відпові­дальності винних осіб.

Закон України «Про колективні договори і угоди» пе­редбачає юридичну відповідальність сторони колектив­ного договору за невиконання зобов'язань. Така відпові­дальність носить в основному адміністративно-правовий характер і виражається переважно у вигляді штрафу. Так, згідно закону, ненадання інформації, необхідної для кон­тролю за ходом виконання колективного договору, тяг­не за собою накладення штрафу у розмірі п'яти мінімаль­них розмірів заробітної плати; невиконання чи порушення умов колективного договору карається штрафом у розмірі до ста мінімальних заробітних плат.

Найбільш поширеним видом юридичної відповідаль­ності в таких випадках є дисциплінарна відповідальність. Вона наступає за порушення таких зобов'язань колек­тивного договору, які одночасно є службовими обов'яз­ками посадових осіб. Заходи дисциплінарного впливу можуть бути різними: від оголошення догани аж до звільнення залежно від характеру порушення, тяжкості його наслідків і особи порушника.

Матеріальна відповідальність зобов'язує працівника, винного у невиконанні чи порушенні колдоговірних зо­бов'язань, до відшкодування заподіяної ним шкоди. В окремих випадках до винних осіб може застосовуватись кримінальна відповідальність.

Крім юридичної відповідальності до порушників про­цедурних правил проведення колективних переговорів і укладення договорів, а також винних у невиконанні зо­бов'язань можуть бути застосовані види громадської відповідальності, такі як громадська догана, громадсь­кий осуд, передача матеріалів на розгляд товариського суду і таке інше аж до вимоги звільнення винного пра­цівника.

Закон передбачає також надання інформації, що сто­сується укладення і виконання колективних договорів, в органи державної статистики. Порядок направлення та­кої звітності встановлюється Міністерством статистики України.

5. Колективні угоди: поняття та їх види

Закон України «Про колективні договори та угоди» від 1 липня 1993 року ввів у правову сферу нове поняття — колективні угоди. У своїй суті колективна угода— це пра­вовий акт, який регулює соціально-трудові відносини між підприємцями і працівниками на державному, галу­зевому та регіональному рівнях.

Мета укладення колективних угод — встановлення ос­новних засад і загальних принципів регулювання трудо­вих відносин та соціально-економічних інтересів праців­ників і власників, які слугували б орієнтиром і були вра­ховані при розробці та укладенні колективних договорів.

Незважаючи на значну схожість колективних договорів, і колективних угод, вони мають певні відмінності. По-перше, вони різняться сферою укладення: генеральні уго­ди укладаються на державному рівні, регіональні і галу­зеві на відповідних рівнях; колективні договори уклада­ються безпосередньо на підприємстві, в установі, органі­зації. Крім того, право представляти інтереси працівників при укладенні генеральної угоди законом надане тільки профспілкам.

. Сторонами колективних угод закон визначає об'єднання власників чи уповноважених ними осіб і об'єднання проф­спілок відповідного рівня.

На практиці інтереси власників на державному рівні представляє Кабінет Міністрів як уповноважена держа­вою особа (оскільки зараз у державному секторі економі­ки зайнята переважна більшість найманих працівників) і діюча сьогодні Українська спілка промисловців та підприємців. Інтереси працівників, як уже говорилось, захищають професійні спілки, які об'єднались для про­ведення колективних переговорів і укладення генераль­ної угоди.

Сторонами угоди на галузевому рівні є міністерства, відомства, інші об'єднання власників за галузевим прин­ципом і галузеві об'єднання профспілок чи інші представницькі об'єднання працівників, наділені відповідними повноваженнями.

Угоди на регіональному рівні укладаються між місце­вими органами державної влади і регіональними об'єднан­нями власників (якщо вони мають такі повноваження) та регіональними об'єднаннями профспілок чи іншими органами, уповноваженими на те трудовими колектива­ми.

Процесуальний порядок ведення переговорів і укладен­ня колективної угоди майже такий, як і укладення ко­лективного договору, що обумовлено їх сутнісною схо­жістю. Відмінність полягає в тому, що колективна угода не виноситься на обговорення і схвалення трудовими ко­лективами; вони опосередковано, через своїх повноваж­них представників беруть участь у розробці і прийнятті колективної угоди.

Зміст і структура угоди визначаються сторонами, які її укладають. Вони включають рекомендації з питань нор­мування і оплати праці, організації праці, соціальних га­рантій, сприяння зайнятості населення, охорони праці і забезпечення екологічної безпеки, захисту інтересів пра­цівників в приватизаційному процесі, а також багатьох інших трудових і соціально-економічних питань.

Дата добавления: 2014-01-04