Структуроване та турботливе керівництво

Стилі управління

(за А.Ловіном) [20]

Автократичний стиль	Демократичний стиль
Пильний нагляд	Відкрита комунікація/позитивне
Директивність/слухняність	ставлення
Контроль та облік	Постійний і конструктивний діалог
Відсутність участі та зв'язку	Позитивне оцінювання
Погана поінформованість	пропозицій/зворотний зв'язок
Відсутність винагороди за пропозиції	Консенсус/компроміс
Мінімальний рівень мотивації	Самоуправління/самоконтроль
	Атмосфера, що сприяє емоційному
	самовираженню підлеглих
	Колегіальне розв'язання проблем
	Вплив (заснований на технічній
	експертизі)
	Ототожнення особистих цілей
.__	із цілями організації

Згідно з типологією, виробленою під час досліджень, здійснених

Особливості діяльності та взаємодії керівників і персоналу

За структурованого управління керівник детально планує свою та роботу персоналу, розподіляє завдання, дає чіткі інструкції та ск ° дає графіки робіт, організовує та координує діяльність.

Турботливе рівництво навпаки, передбачає створення керівником таких умов, які забезпечують особистий добробут персоналу. Керівник підтримує свою працю, роботу в команді, добрі контакти та стосунки, спілкується з працівниками на рівних.

Увага до підлеглих — це повага до ідей та почуттів співробітників, піклування про їх статус та умови праці, встанов лення довірливих стосунків. Керівники такого типу культивуад_ть відкритість і товариськість. Таким чином, у цій типології виділяють чо­тири типи лідерства:

1) високий ступінь структури — низький ступінь уваги;

2) високий ступінь структури — високий ступінь уваги;

3) низький ступінь структури — низький ступінь уваги;

4) низький ступінь структури — високий ступінь уваги.

Індивідуальні стилі лідерства (типологія Р.Блейка ІДж.Моутона)

Вибір індивідуального стилю управління колективом є одним із най­важливіших завдань для керівника, менеджера. Типологія Р.Блейка і Дж.Моутона включає п'ять основних стилів управління (Віаке К.К., Моиіоп 1.8.) [3].

Це одна із найбільш відомих типологій, що має назву «координатна сітка управління».

Основою для класифікації в ній слугу­ють два виміри — «турбота про людей» та «турбота про виробниц­тво».

Ці два виміри не виключають один одного: керівник може прояв­ляти турботу та піклування про людей і одночасно демонструвати таку ж турботу про виробництво.

1. Стиль «управління командою», або мотиваційний (9/9) вважється найбільш ефективним, оскільки виконання робочих завдань ється на спільних зусиллях членів організації. За такого стилю кер ник:

• погоджує цілі та очікувані досягнення;

• слідкує за рівнем наближення до намічених цілей;

• допомагає персоналу знайти причини поганого виконання р^с

. погоджує плани;

. залучає персонал до прийняття рішень, які його стосуються;

• делегує повноваження;

• приймає рішення тоді, коли це потрібно.

2. Стиль «управління заміським клубом», або «турботливий» 1/9) передбачає, що основний акцент робиться на потребах співробіт­ників, а не на результаті праці. Керівник:

• піклується про людей;

• хоче подобатися підлеглим;

• прагне, щоб усі «були щасливі»;

• хвалячи підлеглих, може навіть лестити їм;

• може «не помічати» поганого виконання обов'язків;

• схильний до колегіального управління.

3. Стиль «управління, заснованого на повноваженнях», або «самовпевнений» (9/1) характеризується орієнтацією менеджменту тільки на ефективність операцій. Керівник:

• хоче, щоб усе виконувалося відповідно до його бажань;

• більше «говорить», ніж «слухає»;

• не особливо піклується про почуття або думки підлеглих;

• поводиться агресивно, коли відчуває виклик;

• завжди перевіряє персонал.

4. Стиль «серединного управління», або «адміністративний» (5/5) передбачає однакову увагу як до співробітників, так і до виробни­чих проблем. Керівник:

• підтримує існуючу систему;

• робить усе, як «книжка пише»;

• є швидше добросовісним, ніж творчим або інноваційним; ' є урівноваженим

5. Стиль «поганого управління», або «пасивний», «стиль

втручання» (1/1) означає відсутність філософії управління та кет ництво за умови докладання мінімальних зусиль, спрямоване на пі тримання міжособистісних стосунків, що склалися, та виконання в робничих завдань. Керівник:

• не робить більше, ніж вимагається;

• опирається змінам;

• стає недбалим, якщо його не контролюють;

• звинувачує інших людей або «сучасних дітей», інновації, уряд, що у створенні «нестерпних умов для праці».

Кожний із цих стилів пов'язаний із такими характеристиками, як управління та контроль, завдання організації, стосунки керівник — підлеглі, вплив стилю управління на творчість і зміни, врегулювання кон­фліктів, відданість справі та організації, розвиток персоналу. 5.6. Теорія ситуативного лідерства

Дата добавления: 2014-01-04