Класифікація екскурсій за метою, завданням та формою проведення

План

1. Теорія екскурсійної справи:
• екскурсія, її сутність, основні ознаки;
• функції екскурсії;
• класифікація екскурсій (за змістом екскурсій, за складом учасників, за місцем проведення (вид екскурсії), за способом перебування, за формою проведення, за циклічністю проведення, за метою, завданням та формою проведення);
• формування екскурсійної тематики (тема та об’єкти, назва екскурсії);
• елементи педагогіки в екскурсійні роботі;
• використання елементів психології в екскурсійній практиці;
• закони логіки та їх застосування в екскурсіях.
2. Екскурсійна методика:

· основні поняття екскурсійної методики;

· технологічний процес створення нової екскурсії;

· методика екскурсійного показу:

Ø вибір місця розташування групи екскурсантів,

Ø розстановка екскурсійної роботи,

Ø засоби показу об’єкта.

· прийоми показу (прийоми попереднього огляду, прийом панорамного показу, прийом зорової реконструкції (відтворення), прийом зорового монтажу, прийом локалізації подій, прийом абстрагування, прийом зорового порівняння, прийом інтеграції, прийом зорової аналогії, прийом переключення уяви, методичний прийом руху, показ меморіальної дошки).;

· методичні прийоми розповіді (прийом екскурсійної довідки, прийом опису, прийом характеристики, прийом пояснення, прийом коментування, прийом цитування, прийом питань-відповідей, прийом діалогізації, прийом завдань, прийом новизни матеріалу, прийом літературного монтажу, прийом художньої оповіді, прийом співучасті, прийом персоніфікації, прийом проблемної ситуації, прийом проблемного подання матеріалу, прийом індукції, прийом дедукції, прийом дослідження, прийом включення органів чуття, “музичне цитування”, перегляд документального кінофільму, слайдів, відеоматеріалів).;

· техніка ведення екскурсії;

· методика запам’ятовування текстів екскурсії.

1.1. Поняття сутності екскурсії дає можливість правильно вирішувати основні питання, пов’язані з організацією та змістом екскурсійної справи.

“Сутність – внутрішній зміст предмета, яка виражена в єдності всіх різноманітних та суперечливих форм його буття” [ Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983. – С.665 ].

Екскурсія – це наочний процес пізнання навколишнього світу. Особливість цього процесу полягає в тому, що він пов’язаний зі заздалегідь підібраними об’єктами, які являють собою основу для розкриття теми і вивчаються на місці їх знаходження, бо кожна оглядова чи тематична екскурсія – це ніщо інше як цілеспрямований, заздалегідь запрограмований процес, побудований на поєднанні зорових, слухових та інших вражень [ Емельянов Б.В. Экскурсоведение. – Ч.1. – М.: Рекл.-информац. бюро “Турист”, 1992. – С.8 ].

Екскурсія спирається на дві форми пізнання: чуттєве і логічне (мислення).

Під час екскурсії екскурсовод допомагає екскурсантам побачити об’єкти, на основі яких розкривається тема (перше завдання), отримати необхідну інформацію про них (друге завдання), відчути велич, значення історичної події (третє завдання), оволодіти практичними навичками самостійних висновків, спостереження та аналізу екскурсійних об’єктів (четверте та п’яте завдання). Видатний український педагог С.Ф.Русова так визначала завдання екскурсій: “... Екскурсії навчають не тільки дивитися навкруги себе, а й бачити усякі з’явища в усіх деталях, придивлятись до цих з’явищ і розуміти їх зв’язки між собою, і зв’язок їх з тою сферою, в якій вони утворилися” [ Русова С. Шкільні екскурсії і їх значення // Світло. – 1911. – квітень. – Кн.8. – С.27 ].

Отже, автори екскурсії – методисти та екскурсоводи – повинні уявляти для себе, що і як повинен побачити, почути та відчути екскурсант, які висновки повинен зробити під час екскурсії.

Екскурсія, її матеріал, сам характер його подачі на аудиторію повинні вчити людину правильно мислити, аналізувати, приходити до певних висновків.

Основою екскурсії є наявність двох основних елементів – показу та розповіді, певне поєднання (сполучення) яких дозволяє досягти її ефективності.

Зростання “екскурсійності” можна прослідкувати на таких етапах сполучень:

• розповідь має перевагу над показом (Р>П),
• розповідь і показ рівні (Р=П),
• показ переважає над розповіддю (Р<П).

Перший етап являє собою усний виступ типу лекції чи доповіді, де наочність використовується незначною мірою (Р>П). Лектор ілюструє свій виступ навчально-наочними посібниками – репродукціями картин, кресленнями, картами, гербаріями, фотографіями тощо.

Керівник групи (не екскурсовод) під час подорожі туристів до іншого веде подорожню екскурсійну інформацію. Розповідь при цьому підсилюється показом лише окремих об’єктів-пам’яток історії та культури, історичних місць.

Розповідь за виховним впливом на аудиторію на цьому етапі має більше значення ніж показ, який у такому випадку підпорядкований розповіді. Фактично такий захід при проведенні на маршруті ще не є екскурсією, а лише першою зі сходинок на шляху перетворення некваліфікованого огляду об’єктів на екскурсію. У цьому випадку методика показу фактично відсутня, розвиток має лише методика розповіді. Екскурсант пасивний, особливо як глядач, він більше спостерігає.

Особливо це має місце при звичайній швидкості автобуса (40-60 км. на годину). Об’єкти сприймаються лише оглядово. Екскурсант сприймає та запам’ятовує лише 30% близько екскурсійного матеріалу.

Екскурсійна практика свідчить, що огляд об’єктів та їх показ не одне й те саме.

Огляд – поверхове, найчастіше безсистемне знайомство пам’яткою. Кожна людина може без сторонньої допомоги оглянути зовнішній вигляд будинку, пам’ятки на площі, експозицію музею чи твори живопису.

Показ – глибоке ознайомлення, цілеспрямоване виявлення об’єкта під керівництвом кваліфікованого спеціаліста. При огляді людина сприймає лише зовнішній вигляд пам’ятки. При показі вона не тільки бачить пам’ятку, але при допомозі екскурсовода вивчає та аналізує окремі деталі, художні якості.

Другий етап – поєднання елементів, які складають екскурсію, при яких розповідь рівна показу (Р=П). Питома вага наочності, яка супроводжує усний виступ (розповідь) збільшується. При цьому зрівнюються в своєму значенні та виховному впливі на екскурсантів обидва складові елементи – розповідь та показ.

Учасник екскурсії тут уже виступає в іншій якості. Якщо раніше він був лише слухачем, то зараз він слухач і глядач одночасно.

На названому етапі становлення екскурсії відбувається розподіл об’єктів на основні та додаткові. Робиться спроба створити постійний текст розповіді, який поки що називають по-різному: конспект, розгорнутий план викладення матеріалу, тези екскурсії тощо.

Виділяються підтеми. Починають використовуватися методичні прийоми показу об’єктів. Добираються логічні переходи як словесні містки між підтемами, які розкриваються на об’єктах. На цьому етапі посилюється методика показу, активність методики розповіді зменшується, активність екскурсанта зростає, з’являється вже прийом вивчення об’єкту. Засвоюється приблизно 40% екскурсійного матеріалу.

У цьому випадку показ об’єктів відбувається при невеликій швидкості автобуса.

Третій етап. Поєднання показу та розповіді набуває дедалі (ще) більш екскурсійного характеру. Показ, який збільшився в обсязі, тепер займає чільне місце в екскурсії (П>Р). У розповіді важлива роль відводиться аналізу об’єктів, які сприймає зір. Вона ведеться в екскурсійних формах: у вигляді коментаря, довідки, пояснення, вступного слова до показу об’єктів або заключного (пояснюючого) після їх показу. Екскурсант уже виступає у ролі дослідника. Засвоюється понад 50-60% матеріалу. Це, в основному, показ об’єктів на зупинці з вікна автобуса, без виходу групи, і найбільше сприймання відбувається безпосередньо біля пам’ятки при підході до неї.

На цьому етапі домінує цілеспрямований показ екскурсійних об’єктів. Розповідь займає другорядне місце і цілком підпорядковується показу. Показ і розповідь ведуться екскурсоводом на основі методичних прийомів. У підтемах виділені основні питання. Логічні переходи, виконуючи роль словесно-зорових містків між підтемами та об’єктами, з’єднують екскурсію у цілісний твір. Вступне та заключне слово екскурсовода стають постійними частинами екскурсії. Місце зорових ланок, яких не вистачає, відтворюють експонати “портфеля екскурсовода”. Захід стає екскурсією у повному розумінні цього слова.

Один з зачинателів екскурсійної справи професор Б.Є.Райков писав: “... Під екскурсією ми розуміємо вивчення об’єктів на місці їх природного знаходження (локальний принцип) і в зв’язку з пересуванням свого місця у просторі (моторний принцип). Ось ці два принципи, які тісно пов’язані між собою, і складають сутність екскурсійного методу” [ Райков Б.Е. Методика и техника экскурсий. Изд. 3-е, переработан. и дополнен. – М., 1927. – С.11 ].

Отже, екскурсійний метод – це такий метод, основою якого є наочність, обов’язкове поєднання показу, розповіді та руху.

Яким же повинно бути співвідношення цих елементів?

Кількісно показ та розповідь в екскурсіях весь час змінюються. Це залежить, перш за все, від числа об’єктів по темі (пам’ятки історії та культури, споруди, будівлі, визначні місця, техніка та ін.), фактичного матеріалу, який їх характеризує, та події, з ними пов’язаних.

До речі тут думка професора С.П.Сингалевича: “Ясно, що чим більше розповідає про минуле пам’ятка, яку вивчаємо, тим менше про неї розповідає керівник екскурсії, в разі ж, коли екскурсійний матеріал недостатній, якщо в пам’ятці минулого сліди епохи, яку вивчаємо, вже стерті часом чи зруйновані діями пізніших поколінь, тут необхідні усні доповнення, документальні обґрунтування фактів минулого...”.

Саме тоді відбувається перетворення лекції на екскурсію. Її основні елементи – показ та розповідь – не можуть існувати самостійно, доповнюють одна одне, створюючи цілісний твір-екскурсію.

Таким чином, екскурсія – це твір, в якому її творцям – методистам та екскурсоводам – вдається досягти чіткої взаємодії між показом об’єктів, розповіддю про них та подіями, що з ними пов’язані.

Якщо рівновага показу та розповіді у чіткому співвідношенні, яке задумане авторами у кожній екскурсії, буде порушена, екскурсія, зробивши кілька кроків назад, легко знову перетвориться на лекцію на міських вулицях.

Ознаки екскурсії

Ознака – все те, що робить схожими між собою або відрізняє одне від одного предмети та явища. Йдеться лише про істотні ознаки, ті, без яких предмет, явище, форма не можуть існувати.

На відміну від лекції основними ознаками екскурсії є висока ступінь наочності та рух. Екскурсія насичена рухом. Без переїздів, переходів від об’єкта до об’єкта, без руху при огляді об’єктів, а також підйомів, спусків тощо екскурсії не може бути.

Екскурсія подібно до інших форм культурно-просвітньої діяльності – лекції, диспуту, тематичного вечора тощо – має свої ознаки та особливості в організації, методиці підготовки та проведення. Отже, в чому вони полягають?

У міський та загородній (позаміській) екскурсії таких ознак нараховується сім:

1. Обмеженість у часі – від однієї академічної години до однієї доби. Багатоденних екскурсій не буває, це вже транспортні подорожі.

2. Наявність екскурсійної групи (екскурсантів).

3. Участь кваліфікованого керівника – спеціаліста певної галузі знань, обов’язки якого виконує екскурсовод.

4. Показ екскурсійних об’єктів у місцях їх природного розташування (знаходження).

5. Пересування екскурсантів за заздалегідь складеним маршрутом.

6. Цілеспрямованість огляду, наявність визначеної теми.

7. Активна розумова діяльність учасників (спостереження, вивчення, дослідження об’єктів).

Крім цих, загальних для всіх екскурсій ознак, кожний вид має свої специфічні, лише йому притаманні ознаки.

Для автобусних екскурсій – це обов’язковий вихід з автобуса для безпосереднього огляду пам’яток та визначних місць.

У музейних – знайомство з матеріалами, що знаходяться на стендах та стінному просторі. У цьому випадку до експозиції ніби переміщуються наочні матеріали з “портфеля екскурсовода” (при численному збільшенні кількості експонатів).

У пішохідних – місце короткого логічного переходу займає більш докладна розповідь про події.

При відсутності навіть однієї з цих ознак ефективність екскурсії знижується.

Безсистемний огляд визначних місць, пам’яток історії та культури призводить до “спотворених форм гідизму” [ Герд В.А. Экскурсионное дело: Сб. статей по методике экскурсий. – М.-Л.: Госиздат, 1928. – С.23 ], негативного явища в екскурсійній практиці, що “компрометує екскурсійну справу” [ Там само. – С.12 ] і що завжди непокоїло вчених-екскурсіоністів. “Сформувалося два типи оглядаючого та показуючого. Турист і гід обумовлюють і створюють одне одного за власним образом та подобою. Гід – слуга інтересів туриста, турист – раб навичок гіда. Гуманітарні екскурсії знаходяться в міцній залежності від старих навичок визначних пам’яток...”Методи” гіда склалися ще за часів фараонів, але не дивлячись на свій поважний (чималий) вік, панують й донині не тільки по всій Європі, а, цілком імовірно, й в усьому світі, не внаслідок свого авторитету, а через неорганізованість екскурсійної справи” [ Анциферов Н. О методах и типах историко-культурных экскурсий. – Петроград: культурно-просветительное кооперативное товарищество «Начатки знаний», 1923. – С.4 ].

Для подальшого розвитку екскурсійної справи, вдосконалення методики та виконавської діяльності, яка грунутується на високій професійній майстерності екскурсовода, найбільш важливим є поняття та визначення (тлумачення) самого терміну “екскурсія”.

Упродовж останнього століття давалися різні визначення цього терміну, в нього вкладався різний зміст. Перше з них, виходячи з часу публікації: “Екскурсія – це прогулянка, що ставила собі за мету вивчення обумовленої теми на конкретному матеріалі, який доступний спогляданню” [ Анциферов Н. О методах и типах историко-культурных экскурсий. – Петроград: культурно-просветительное кооперативное товарищество «Начатки знаний», 1923. – С.4 ]. Видатні теоретики екскурсійної справи вважали основними ознаками екскурсій:

1. “Подорожування” та “Моторність” (І. М. Гревс);
2. Вивчення об’єктів у їх природному оточенні (І.О.Рейнике).

Видатний екскурсіоніст В.О.Герд дав більш точне визначення: “Екскурсія – це форма суспільно-освітньої роботи, коли група осіб (екскурсантів) під керівництвом більш знаючої особи (екскурсовода) вивчає тіло або явище в його природному оточенні, відправляється з цієї метою до об’єкту свого вивчення” [ Герд В.А. Экскурсионное дело: Сб. статей по вопросам методики экскурсий. – Л.: Госиздат, 1928. – С.26 ].

Характеризуючи екскурсії у позашкільній роботі з дітьми в діяльності туристичних установ, Л.Бархаш писав: “Екскурсії – це наочний метод одержання певних знань... шляхом відвідування певних об’єктів (музей, завод, колгосп та ін.) по заздалегідь розробленій темі з спеціальним керівником (екскурсоводом)” [ Бархаш Л. Виды и формы туристских путешествий и экскурсий. – М.: Заочн. курсы туристского актива ЦС ОПТЗ, 1934. – С.9 ].

Нарешті, одне з визначень, яке було зроблено в 1970-і роки: “Екскурсія – особлива форма навчальної та позакласної роботи, в якій здійснюється спільна діяльність вчителя-екскурсовода та керованих ним школярів-екскурсантів у процесі вивчення явищ дійсності, які спостерігаються у природних умовах (завод, колгосп, пам’ятки історії, культури, визначні місця, природа тощо) чи спеціально створених сховищах колекцій (музей, виставка); вона служить справі виховання підростаючого покоління” [ Родин Л.Ф., Соколовский Ю.Е. Экскурсионная работа по истории: Пособие учителей. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1974. – С.16 ].

Прослідкуємо визначення поняття “екскурсія” у словниках.

Найбільш давнє (1864 р.) зустрічаємо в “Настольном словаре для справок по всем отраслям знання” В.Ф.Зотова та І.Толля: “Екскурсія – поїздка з ученою метою; подорож для розваги, вчені пошуки в рукописах, книжках та ін.” [ Настольный словарь для справок по всем отраслям знання: В 3 т. / Под руковод..В.Р.Зотова и Ф. Толля / Изд-во Ф. Толля. – СПб.: Типография В. езобразова и комп, 1864.– Т.III. – С.1076. ].

Трохи пізніше (1882 р.) В.Даль у “Толковом словаре великорусского языка” визначає: “Екскурсія – проходка, прогулянка, вихід на пошук когось, для збирання трав та ін.” [ Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. – М., 1882. – Т.4. – С.663 ].

У “Настольном энциклопедическом словаре” Граната говориться: “Екскурсія (лат.) – подорож з навчальною чи науковою метою” [ Гранат. Толковый энциклопедический словарь. – М., 1895. – Т.8. – С.52, 53. ].

У “Малом энциклопедическом словаре” Брокгауза-Ефрона узагальнюються всі визначення, які мали місце раніше: “Екскурсія (лат.) подорож з науковою, виховною чи розважальною метою” [ Малый энциклопедический словарь. – Вып.IV. – Изд.II. – Т.II. – СПб.: Изд-во Блокгауз и Эфрон, 1909. – С.2126 ].

У Малій Радянській енциклопедії дається таке пояснення: “Екскурсія – колективне відвідування якоїсь місцевості, промислових підприємств, радгоспів, музеїв, ін. переважно з науковою чи просвітньою метою” [ Малая советская энциклопедия. – М., 1931. – Т.10. – С.195 ].

Більш докладно, ніж в інших, пояснювався термін “екскурсія” у першому виданні Великої Радянської енциклопедії: “Один із видів масової, культурно-просвітньої та навчальної роботи, мета якої – розширення та поглиблення знань підростаючого покоління, робітників та колгоспників шляхом виходу із звичного оточення не тільки для безпосереднього спостереження та дослідження явищ природи та суспільного життя, природних продуктивних сил, процесів... виробництва, фактів культури та побуту тощо, але й для наочного ознайомлення з певними об’єктами (напр. музей, виставка) за заздалегідь складеним планом і, як правило, під спеціальним керівництвом” [ Большая Советская энциклопедия. – М.: ОМЗ, 1933. – Т.63. – С.316 ]. У “Словнику іноземних слів” поняття “екскурсія” формулюється так: “Подорож, прогулянка, відвідування будь-якої установи з освітньою, спортивною чи розважальною метою” [ Словарь иностранных слов. – М.: Гос. изд-во иностраныіх национальыїх словарей, 1941. – С.751 ].

У “Малой Советской энциклопедии” визначено, “Екскурсія – колективна подорож чи похід у визначні місця з науковою, освітньою або культурно-просвітньою метою” [ Малая Советская энциклопедия: В 10 т. 3-є изд. – Т.10. – М.: Советс. энциклопедия, 1960, – С.770 ].

“Большая Советская энциклопедия” визначає: “Екскурсія – відвідування визначних об’єктів (пам’ятки культури, музеї, підприємства, місцевість та ін.), форма та метод набуття знань. Проводиться, як правило, колективно під керівництвом спеціаліста-екскурсовода” [ Большая Советская энциклопедия: В 30 т. 3-е изд. – Т.29. - М.: Советская энциклопедия, 1978. – С.638. ].

І, нарешті, в “Українській Радянській енциклопедії” “Екскурсія – (лат. поїздка, подорож, похід) – пізнавальний вид діяльності, який сприяє активному сприйманню людиною набутих знань, колективні подорожі, походи до визначних місць, музеїв, промислових підприємств, сільськогосподарських виробництв, на різні географічні, природні, економічні, історичні об’єкти з науковою, загальноосвітньою, культурно-просвітньою метою” [ Українська Радянська енциклопедія: У 12 т. Вид. 2. – Т.3. – К.: Головна редакція УРЕ, 1979. – С.541 ].

У усіх приведених визначеннях мають місце деякі розбіжності. Це закономірно і пояснюється тим, що протягом більше ніж вікового шляху розвитку екскурсійної справи змінювалися вимоги, які ставилися перед екскурсією, і в залежності від цього змінювався, постійно поглиблюючись, її зміст, як явища суспільного життя.

На початковому етапі екскурсія – прогулянка для розвитку, далі вона вже переслідує практичні завдання, наприклад, збирання лікарських трав. Далі перед екскурсією ставиться вже наукова мета – вияв експонатів для краєзнавчого музею. Поява навчальних завдань залучила на екскурсії школярів. Пошуки нових форм самоосвіти поставили перед нею освітню мету. Намагання вдосконалити процес виховання, зробити його більш ефективним, перетворило екскурсію на один з видів культурно-освітньої роботи.

За двадцять років (1969-1989) екскурсії збагатилися за змістом, формами та методикою проведення, про що більш детально сказано у працях Б.В.Ємельянова, П.С.Пасічного та ін. На кінець 1980-х рр. являли собою “цілеспрямований наочний процес пізнання навколишнього світу, процес, який будується на заздалегідь підібраних об’єктах у природних умовах або тих, які знаходяться в цехах промислових підприємств, приміщеннях лабораторій, науково-дослідних інститутів, залах музеїв, виставок-майстерень архітекторів, живописців, скульпторів, графіків тощо. Показ об’єктів проходить під керівництвом кваліфікованого спеціаліста-екскурсовода. Процес сприйняття підпорядкований завданню висвітлення певної теми. Екскурсовод передає аудиторії науково обґрунтоване власне бачення об’єкту, оцінку визначного місця, поняття, історичної події, пов’язаної з зазначеним об’єктом [ Емельянов Б.В. Экскурсоведение. – Ч.1. – М.: Рекламно-информационное бюро “Турист”, 1992. –-С.12 ].

Закон України “Про туризм” (1995 р.) дає більш стисле визначення екскурсійної діяльності, розглядаючи її лише як один з видів подорожей, тим самим, на наш погляд, зводить нанівець її значення як самостійної послуги: “Екскурсійна діяльність – і, по організації подорожей, що не перевищують 24 години, у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам’ятками історії, культури, природи, музеями, визначними місцями тощо” [Закон “Про туризм”. – К.: РІ ТОВ “Аванпост”, 1995 ].

Міждержавний стандарт “Туристсько-екскурсійне обслуговування” дає вже визначення терміну “екскурсія”, враховуючи її виховне значення: “Екскурсія – туристська послуга, що забезпечує задоволення духовних, естетичних, інформаційних потреб туристів” [ Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.2-95 “Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги ].

Виходячи з цього положення і слід розглядати призначення екскурсії або її основні функції.

1.2. Функція, від латинського – виконання, звершення, еквівалентний зміст. Функція – це зовнішній прояв будь-якого об’єкта, форма роботи установи, підприємства тощо.

У функції реалізуються основні ознаки сутності речі в залежності від умов існування.

Функціональні відношення характерні тільки для певним чином організованих речей, здатних до самозбереження, спрямованих і цілеспрямованих систем, тобто до явищ живої природи і суспільства” [ Українська радянська енциклопедія: У 12 т. – Вид. 2-е. – Т.12. – К.: Головна редакція УРЕ, 1985. – С.75 ].

Функції екскурсії слід розглядати як її основні властивості, а саме: інформативну, наукову, просвітницьку, виховну, гуманістичну та культурологічну.

Кожна екскурсія в залежності від теми містить у собі певну наукову інформацію. Основні вимоги до змісту екскурсії – достовірність (вірогідність) та повнота наукової інформації, викладення її відповідно до сучасних наукових досліджень і сприяння розповсюдженню об’єктивних наукових знань.

Творці екскурсійної теорії підкреслювали, що “екскурсія – це одна з форм просвітницької роботи. А всяка просвітницька робота має за мету виховання тих, хто є її об’єктом, будуть це діти чи дорослі” [ Герд В.А. Экскурсионное дело. – М.-Л.: Госиздат, 1928. – С.19 ] і “основними властивостями екскурсії є освіта та інтелектуальне виховання” [ Там само. – С.41 ].

“Виховна функція екскурсії реалізується у формуванні світогляду, переконань, почуттів, інтересів, способу та стійкого мислення, що проявляється в різних видах наступної діяльності учасників екскурсії” [ Науменко Г.Ф. Методика организации непрерывного обучения екскурсоводов. – М.: ЦРИБ “Турист”, 1991. – С.15 ].

Зі створенням незалежної Української держави український народ потребує своєї філософії, основаної на багатстві пройденої народом історичного шляху, його культурі, моралі, і завданням екскурсій всіляко сприяти цьому. Тут велике значення мають гуманістичні функції екскурсій.

На це звертала увагу ще видатний український педагог С.Ф.Русова, підкреслюючи, що “мета їх – дати екскурсантам свідомий погляд на громадське життя в його історичному розвитку та в сучасному становищі, збудить чулість до громадянської психіки, розуміння зв’язку людського життя з природним осередком, придивлятись до творчої діяльності людини в різних напрямках” [ Русова С. Шкільні екскурсії і їх значіння // Світло. – 1911. – квітень. – С.30 ]. Вона підкреслювала, що “нам бракує щирого патріотизму саме через те, що ми занадто мало знаємо свій рідний край, додивляємось до життя народу” [ Там само. – С.34 ].

Ці питання залишаються дуже актуальними і тепер, і дуже сучасними є вимоги С.Русової до екскурсій, які слід проводити так, “щоб старовина рідного краю запала у душу й на все життя запалила святу іскру кохання до цих рідних місцин, до землі, де сто віків живе рідний люд. Цього навчитися з книжок не можна, це і є справжнє живе гуманітарне виховання, оперте на свідомім розумінні зв’язку життя народу з природою його країни” [ Там само. – С.31 ].

Перед українським народом нині неосяжна культурна спадщина минулого, культура сучасна, перед якою постає ще величніше завдання: закласти основи нової культури. Завдання екскурсій співвіднести культуру з соціальною історією через культурологічну функцію, яка поєднує в собі організацію дозвілля, відпочинку, спілкування.

Через взаємозв’язок економічної та духовної сфер життя суспільства екскурсії повинні об’єднувати, виховувати людей, саме в цьому полягає їх велике суспільне значення.

1.3. Класифікація екскурсій – це розподіл екскурсій на групи та види, виділення в кожній з них основних рис, які визначають характер її проведення.

Це питання привертало увагу вчених-екскурсіоністів ще в період становлення екскурсійної теорії. В.О.Герд зробив одну з перших спроб визначення цього питання: “Нашою метою буде розподіл екскурсій на групи та підгрупи, виділення в них тих основних рис, які визначають характер ведення екскурсії, а саме, допомагають керівникові орієнтуватися в усіх питаннях її розробки. Це визначення основних рис обумовлює кілька центральних типів екскурсій, до яких будуть приєднуватись проміжні класифікаційно невизначені екскурсії” [ Герд В. Экскурсионное дело: Сб. статей по вопросам экскурсий. – М.-Л.: Госиздат, 1928. – С.27 ].

Б.Є.Райков зробив більш детальну класифікацію екскурсій. В її основу він заклав шість основних ознак, у залежності від фактичного матеріалу та методичної побудови, які мали місце як основні напрями і зміст екскурсійної роботи у 1920-і роки, а саме:

1. За змістом:

а) природно-географічні;

б) гуманітарні;

в) виробничі.

2. За обсягом матеріалу:

а) на одну тему;

б) на кілька близьких за змістом тем;

в) комплексні.

3. За завданням:

а) дослідницького типу;

б) ілюстративного типу.

4. За логічною побудовою чи структурою:

а) аналітичні;

б) синтетичні.

5. За тривалістю:

а) одноденні;

б) одноденні з ночівлею;

в) багатоденні.

6. За складом учасників:

а) шкільні;

б) дошкільні;

в) позашкільні [ Райков Б. Е. Методика и техника экскурсий. – Изд. 3-е. – М.-Л.: Госиздат, 1927. – С.29-30 ].

Подальший розвиток екскурсійної справи та туризму цілому призвело до значних змін і в класифікації екскурсій. Зникли багатоденні екскурсії. Заходи такого типу сформували самостійну форму – подорожі: за місцевими маршрутами вихідного дня, багатоденні транспортні подорожі, туристичні походи.

Розвиток та збагачення змісту екскурсійної методики визначили неможливим поділ екскурсій на аналітичні та синтетичні. Аналіз і синтез при показі об’єктів використовується у кожній екскурсії. Більш складним став поділ екскурсій за складом учасників.

У процесі розвитку екскурсійної справи були неодноразові спроби більш чітко визначати екскурсії, які за класифікацією Б.Є.Райкова входили в групу “за завданням”, тобто такі екскурсії, коли екскурсанти виходили на маршрут з метою проведення дослідницької роботи. Їх поділяли на три основні типи: ілюстративні та комплектуючі; навчально-дослідницькі; змішані чи ілюстративно-дослідницькі.

Існували й інші класифікації екскурсій, особливо зверталась увага на склад учасників. Приведемо одну з них.

“В екскурсійній практиці визначилися п’ять основних напрямів:

1. масові культурно-просвітницькі екскурсії для різних категорій трудящих, переважно для місцевого населення;
2. навчально-програмні екскурсії з педагогічною метою;
3. культурно-освітні (позапрограмні) екскурсії для учнів;
4. екскурсії з радянськими туристами;
5. екскурсії з іноземними туристами” [ Курлат Ф.Л., Соколовский Ю Е Экскурсии по памятникам истории и культури // Труды научно-исследовательского института культури: Сб. статей. – М., 1972 ].

У системі профспілкового туризму в 1980-90-і рр. склалася система класифікації, яка використовується і донині. Їх характеризують шість основних ознак:

· за змістом;

· за складом учасників;

· за місцем проведення;

· за способом пересування;

· за формою проведення;

· за циклічністю проведення (див. таблицю).

Кожна з зазначених груп має свої специфічні властивості та ознаки.

За змістом. До цієї групи належать два види екскурсій – оглядові багатопланові та тематичні.

Оглядові екскурсії, як правило, багатотемні. Тому не випадково їх називають багатоплановими. В оглядовій багатоплановій екскурсії використовують історичний та сучасний матеріал. Побудована вона на показі різноманітних об’єктів: пам’яток історії та культури, будинків та споруд, об’єктів природи, місць визначних подій, промислових, сільськогосподарських підприємств, культурно-освітніх закладів, будов тощо. Події тут подаються більш узагальнено, щоб відтворити “біографію” міста, області, району, його “портрет”, характер, основні особливості розвитку.

Хронологічні рамки такої екскурсії – час існування міста від першої згадки про нього дотепер. Побудовані такі екскурсії за тематико-хронологічним принципом.

Тематичні екскурсії розкривають одну тему. Якщо це історична екскурсія, то в основу її покладена одна значна подія, або декілька подій, з’єднаних однією темою. У кожній конкретній екскурсійній тематиці можна виділити екскурсії, які ставлять своїм завданням розкрити тему в цілому. Їх можна визначити як оглядові тематичні на відміну від оглядових багатопланових.

Наприклад, “Київ літературний”, “Літературна Одеса 1920-х років”, “Театральний Львів”, “Київ спортивний”.

На відміну від інших тематичних екскурсій вони створюються за принципом загального погляду на місто.

Чіткість у визначенні теми, вірно окреслені хронологічні рамки і згідно цього проведений добір фактів мають велике значення для засвоєння матеріалу екскурсантами, його ефективності в цілому.

В екскурсійній тематиці завжди переважали тематичні екскурсії. Так, якщо на кінець 1980-х – початок 1990-х рр. екскурсійні організації України проводили майже 1500 тематичних екскурсій, то оглядових багатопланових – лише 152.

Тематичні екскурсії можна поділити на вісім основних груп: історичні, воєнно-історичні, історико-релігієзнавчі, мистецтвознавчі, літературні, архітектурні, природознавчі, виробничі.

Кожну з цих тематичних груп у свою чергу можна розділити на певні підгрупи за основними історичними періодами та змістом.

За змістом в історичних екскурсіях виділяються основні підгрупи: історико-краєзнавчі, археологічні, етнографічні.

До підгрупи історико-краєзнавчих можна віднести екскурсію “По давній столиці Київської Русі”. Історичні екскурсії можна класифікувати залежно від періоду, до якого відносяться події, Наприклад, “Середньовічний Львів”.

Археологічні екскурсії будуються на показі матеріальних історичних витоків – пам’яток далекого минулого, що знайдені в місцях розкопів древніх городищ (поселень), поховань. Речовими доказами є знаряддя праці та створені за їх допомогою матеріальні блага: будівлі, зброя, твори мистецтва, знаряддя праці, прикраси та інші предмети. Такі екскурсії проводяться в музеях, у місцях, де знаходиться поселення, стоянки, кургани.

Цікава екскурсія була створена у Севастополі у давній Херсонес Таврійський, заснований у V ст. до н. е., де під час

розкопок було виявлено три яруси фортечних укріплень (стін) – грецькі, римські та візантійські, античний театр, водопровід, лазня, майстерні, винокурні, кілька житлових кварталів, поховальні споруди, фрагменти живопису, мозаїки. Все це датується V-І ст. до н. е.

У Миколаєві проводиться екскурсія до археологічного заповідника –давньогрецької колонії Ольвії VI-І ст. до н. е.

Етнографічні екскурсії знайомлять з побутом та культурою народів. Музеї під відкритим небом в Україні існують у багатьох обласних центрах і деяких містах. Та найбільші з них – в Переяславі-Хмельницькому та Києві. Музей народної архітектури і побуту України у Києві користується особливою популярністю. Тут встановлено майже 300 споруд – пам’яток української народної архітектури ХVІ-ХХ ст. Пам’ятки матеріальної культури різних епох з усі областей України згруповані відповідно до історичних, етнографічних районів. Екскурсія знайомить з народною архітектурою, характером забудови українського села, традиціями, звичаями та побутом народу, етнографічними особливостями різних регіонів України.

Найбільш численна за тематикою підгрупа історичні екскурсій – воєнно-історичні, які можуть бути кваліфіковані таки чином:

• по пам’ятних місцях військової слави;
• по військово-інженерних спорудах;
• по пам’ятних місцях, пов’язаних з виготовленням зброї;
• по пам’ятних місцях, пов’язаних з життям та діяльністю героїв;
• присвячені історії війни чи військової кампанії, конкретній історичній події чи подвигу (битва, бойова операція, оборона міста, штурм фортеці, звільнення міста), бойовим діям військової частини, загону, партизанському рейду тощо.

У релігієзнавчих екскурсіях виділяються три основні підгрупи: історико-релігієзнавчі, атеїстичні, релігійні (богословські).

Найбільш поширені серед них історико-релігієзнавчі.

За роки незалежності Української держави значно зріс потяг громадян до правди, розкриття духовних потреб. Осмислення місця і ролі релігії в контексті правових та духовних реалій нині є необхідною передумовою гуманітарної освіченості кожного громадянина.

Тому релігієзнавча екскурсійна діяльність на відміну від войовничого атеїзму, який активно насаджувався в свідомість людей за часів тоталітаризму, набуває все більшого поширення і стає важливою інтелектуальною складовою пізнання навколишнього світу та духовного виховання громадян.

Поступовий відхід від заідеологізованих шаблонів зводить нанівець попит на атеїстичні екскурсії, служить становленню світоглядної та правової культури членів суспільства.

В екскурсійних організаціях України на це звернули увагу ще в середині 1980-х років. Саме в Києві вперше на теренах колишнього Союзу до 1000-річчя Хрещення Русі були розроблені і користувалися великим попитом релігієзнавчі екскурсії “Язик до Києва доводив”, “Православ’я в Києві”, “988 рік, легенди та реальність”.

Одними з перших, хто створював екскурсії історико-краєзнавчої тематики були екскурсоводи Київського бюро подорожей та екскурсій А.Т.Халепо та А.О.Коваленко. Останній і нині не полишає цю роботу, працюючи в екскурсійному бюро Володимирського собору.

Серед екскурсантів все більшим попитом користується церковна археологія: церковні пам’ятки, архітектура, розписи, коментарі до того, що відбувається у церкві – тлумачення відправлень, як вони притаманні життю українців. Наприклад, чим відрізняються церковні обряди в православній українській церкві від католицької.

Історико-релігієзнавчі екскурсії – порівняно новий напрям екскурсійної діяльності у сучасній Україні, який має суто світський характер. Їх мета – допомогти кожному, хто бажає пізнати роль культів у духовній культурі та історії нашої держави. При їх розробці слід спиратися на сучасне релігієзнавство – самостійну теоретичну дисципліну, яка за своїми принципами корінним чином відрізняється від атеїзму, вивчаючи релігійні явища як складний комплекс соціально-історичних та психологічних проблем.

Релігійні (богословські) екскурсії вже розробляються. Прикладами слугують паломницькі відділи Києво-Печерської та Почаївської лавр. На такі екскурсії з’являється попит серед віруючих та студентів духовних навчальних закладів і вони мають право на існування. Ці екскурсії мають розкривати систему релігійно-догматичних доказів і обґрунтовувати надприродні “абсолюти”, істини, що випливають із необмеженої і надчасової природи Бога, його творчої потенції, ставлять суспільний прогрес у пряму залежність від кінцевої реалізації богословських істин, що викладені у різних церковних документах та канонічних книгах. Релігійна ідеологія – це система ідей, розробкою і пропаганду яких можуть займатися відповідні організації, професійні богослови та служителі культу. Але слід брати до уваги, що релігійна освіта закрита, а кількість священослужителів та активність релігійних громад, які за рівнем необхідної підготовки здатні брати участь у створенні та проведенні богословських екскурсій, поки що досить обмежена.

Отже, історико-релігієзнавчі (світські) та богословські (релігійні) екскурсії – це протилежні, хоча й зв’язані єдиним предметом проявлення та відображення типів світогляду і світосприйняття різних систем духовних цінностей.

У той же час зазначені види екскурсій мають деяку спільність, оскільки розкривають з різних точок зору одне і те ж явище – релігію та її інституції. Релігія подається як складова частина суспільства, що розвивається разом з ним і впливає на людську свідомість.

Мистецтвознавчі екскурсії об’єднують такі підгрупі театральні, музичні, історичні, художні, показ монументальної скульптури, яка як вид мистецтва володіє величезним пізнавальним та виховним потенціалом, дає змогу уявити конкретно втілені ідеали людини певної епохи, на їх прикладі сприяє вихованню сучасної людини. Це екскурсії в музеї, картинні галереї, майстерні художників та скульпторів, до виставкових залів, по народних художніх промислах, по місцях життя та діяльності артистів та художників.

Характерними для цих підгруп є такі екскурсійні теми: “Театральний Київ”, “Театрально-музичний Кіровоград”, “Врубель у Києві”, “Монументальний літопис міста”, “Художній літопис Севастополя”, “Полтава – натхнення моє”, “В гості до гуцулів” (Косів), “До опошнянських майстрів” (Полтава), “Петриківські розписи”.

Екскурсії названої тематики повинні сприяти естетичному вихованню людини, а воно полягає в тому, щоб розвивати творчі потенції та естетичну уяву екскурсанта.

Літературні екскурсії можна згрупувати таким чином:

• історико-літературні.

Їх можна умовно класифікувати як оглядові тематичні (“Житомир літературний”), і такі, які розкривають певний період розвитку літератури ("Літератори XIX ст. в Києві").

• літературно-біографічні, по місцях, які зберігають пам’ять про життя та творчість письменника. Це монографічні екскурсії “Т.Г.Шевченко в Києві”, “Наша Леся” (Новоград-Волинський);
• літературно-художні або поетико-текстові, наприклад, “Улюблені герої дитинства” – за творами В.Катаєва (Одеса), “Крим у казках та легендах”.

До них відносяться і екскурсії:

• по місцях, які відображені у творах того чи іншого письменника – “Київ у житті та творчості М.Булгакова”;
• літературно-краєзнавчі, присвячені вивченню певного природного чи культурного комплексу виключно за допомогою літературних творів [Анциферов Н.П. Теория и практика литературных экскурсий. – М.: Сеятель, 1925. – С.14];
• літературні екскурсії у природу, побудовані на літературному матеріалі художньо відображених у літературі природних об’єктів та явищ.

Для архітектурної тематики знайшли розповсюдження такі підгрупи:

• екскурсії, які пов’язані з показом пам’яток архітектури якогось певного періоду – “Подорож до Києва XVIII ст.”;
• екскурсії, які дають уяву про творчість одного архітектора. Такі екскурсії, як правило, будуються за монографічним принципом і демонструють, як у творчості архітектора відтворювався час та його ідеали, даючи змогу познайомитись з певним архітектурним стилем, у якому працював зодчий, а також місцем, яке він займав у розвитку архітектури та містобудівництві свого часу;
• архітектурні ансамблі.

Невід’ємними від міста стають пам’ятники в поєднанні з міськими архітектурними ансамблями, вони надають місту неповторність, вічність, внутрішній життєвий імпульс. До них належать пам’ятники князю Володимиру, Богдану Хмельницькому у Києві.

Своєрідною візитною карткою Одеси став Приморський бульвар, який з боку моря вінчає по центру пам’ятник герцогу (дюку) Арману де Рішельє (скульп. І. Мартос), одному з перших градоначальників міста. Навколо пам’ятника невисокі напівовальні будинки ніби розтулили обійми і кинули до моря всі сто дев’яносто два східці геніальних сходів (арх. Ф.К.Боффо).

• планування та забудова міста сучасними новобудовами.

Архітектурні екскурсії віддзеркалюють особливе архітектурного вигляду міста, створюють його архітектурний портрет, неминучу естетичну та історичну цінність міського середовища, створеного попередніми поколіннями майстрів, тим самим доводячи необхідність його охорони та вдумливого ставлення до проблеми поєднання традиційного та нового.

Природознавчі екскурсії фактично можуть створюватися в кожній місцевості. Вони не тільки знайомлять екскурсантів з природою рідного краю – його рослинним та тваринним світом, кліматом, водоймами, природними ландшафтами різних регіонів. Їх мета – навчити учасників цих заходів природокористуванню, взаєминам людини з навколишнім середовищем.

У них можна визначити такі найбільш розповсюджені підгрупи:

• ландшафтні екскурсії до лісів, гаїв, парків, зелених масивів;
• геологічні, які дають уяву про земну кору, більш глибинні сфери землі і процеси, які в них відбуваються;
• зоологічні – знайомлять з тваринним світом регіону;
• ботанічні – про життя та розвиток рослин;
• гідрологічні – знайомство з водними ресурсами – річками, озерами та іншими водоймами.

Природознавчі екскурсії повинні сприяти формуванні екологічної культури людини, вихованню цивілізованого господаря своєї землі.

Україна для цього має багатий природний потенціал. Досить сказати, що в нашій країні створено 11 національних парків, 16 природних заповідників, 4 біосферні заповідники.

Все більшого поширення набувають екологічні екскурсії. Їх слід визначити як різновид природознавчих екскурсій, які об’єднують екскурсантів для відвідування екскурсій зазначеної тематики з науково-пізнавальною метою, вивчення картин природи з естетичного боку. Сферою інтересів учасників таких екскурсій повинно стати не лише оточуюче середовище, його спостереження, а й охорона. Поняття екологічності екскурсії, включають конкретні заходи щодо захисту, відновлення навколишнього середовища.

Так, сафарі по яйлах Гірського Криму, які безумовно порадують любителів (аматорів) пригодницьких екскурсій, не можуть рахуватися екологічними через те, що бензин не є екологічно чистим паливом.

Або так звані “зелені” екскурсії, основна принадність яких – збір трав в екологічно чистих районах. Це також не відповідає основовній умові екологічних екскурсій “Не нашкодь” – нічого не рвати, не збирати, не виносити (навіть із печер). Ці екскурсії повинні знайти свою принадність у споглядальному та екологічному розвитку.

У ході екскурсій до національних парків та заповідників курсанти проходять за спеціально розробленими маршрутами, знайомлячись з природними та культурними пам’ятками, чудовими краєвидами.

Серед екологічних екскурсій можна виділити підгрупи: екологія міста; екологія і людина; екологія, тваринний та рослинний світ; екологія водного та повітряного басейна тощо.

Екологічні екскурсії – невід’ємна складова екологічного туризму, який в Україні тільки починає розвиватися, але з часом він, безсумнівно, стане не менш популярним, ніж у всьому цивілізованому світі.

Виробничі екскурсії повинні сприяти розширенню трудового досвіду екскурсантів, формуванню практичних умінь та навичок, вихованню поваги до масових професій, ознайомленню з умовами ринкової економіки, різними формами господарювання, підприємництва, забезпеченню мобільності фахівця на ринку праці тощо. Ці екскурсії поділяються на підгрупи:

• виробничо-історичні;
• виробничо-економічні (наприклад, банківська, біржова діяльність, ринок нерухомості та ін.);
• виробничо-екологічні;
• виробничо-технічні;
• професійно-орієнтаційні для учнів.

Необхідно зауважити, що таку класифікацію екскурсій можна назвати умовною, бо тематичні екскурсії того чи іншого виду дуже рідко існують в ізоляції одна від одної. Історичний матеріал використовується майже у кожній групі тематичних, те ж саме можна сказати і про елементи природознавчих; воєнно-історичні, релігієзнавчі є основою для поглибленого аналізу творів живопису (мистецтвознавчих).

Класифікація за складом учасників вимагає внесення змін до змісту екскурсій, методики та техніки їх проведення, тривалості. Склад учасників характеризується віковими категоріями (доросла аудиторія, діти, школярі); ступенем організованості (вітчизняні та іноземні туристи, учасники круїзів, випадковий склад групи – екскурсій з екскурсійних пунктів, з вокзалу); місцем проживанні екскурсантів (місцеве населення чи приїжджі); місцем роботи, соціальним статусом (сільське чи міське населення). Останнім часом поширюється замовлення екскурсій поодинокими туристам – індивідуалами. Але й у цьому випадку екскурсоводу необхідне врахувати психологію екскурсанта, його ставлення до екскурсії.

За місцем проведення екскурсії розподіляються на види: міські, позаміські (загородні, заміські), виробничі та музейні Окремим видом виділяється дорожня інформація. Міські – показ міста або однієї з його частин, наприклад, старого міста чи нової забудови. Вони можуть бути присвячені докладному знайомству з одним із районів, з однією з міських вулиць чи площ (майданів).

Міські екскурсії оглядові чи тематичні. Їх детально було розглянуто вище. Серед них практикуються комплексні екскурсії, під час яких огляд міста поєднується з відвідуванням музею чи оглядом певної частини музейної експозиції, в якій розкривається одна з підтем екскурсії. Наприклад, у міській екскурсії “Подвиг Одеси в роки Великої Вітчизняної війни” використовуються для відвідування Нерубайські катакомби, де діяли партизани.

Позаміська (загородня) екскурсія проводиться за межами міста, відстань до кінцевого пункту, як правило, не перевищує 150 км. Винятком серед таких екскурсій є загородня екскурсія до Умані, яка знаходиться на відстані від більшості міст, звідки возять туди екскурсантів, до 200 і більше кілометрів.

Ці екскурсії мають кілька видів. Перший – коли екскурсія проводиться у кінцевому пункті, наприклад, у Білій Церкві, де екскурсанти відвідують дендропарк “Олександрія”.

Другий – екскурсія проводиться по маршруту, якщо пам’ятки, на основі яких побудована екскурсія, знаходяться неподалік від дороги. Цей вид також характерний для природознавчих екскурсій по околицях міста.

Третій вид побудовано на поєднанні екскурсії у дорозі з екскурсією у кінцевому пункті. При цьому екскурсію у кінцевому пункті проводить екскурсовод екскурсійного закладу, що приймає групу або працівник музею. По дорозі екскурсію веде екскурсовод фірми, що організовує поїздку. Якщо він підготовлений, то може вести екскурсію по всьому маршруту.

Позаміські (загородні) екскурсії поділяються на оглядові та тематичні. Оглядова екскурсія об’єднує в собі ряд підтем: історія краю, економіка, культура, наука, природа. У тих випадках, коли маршрут пролягає через територію кількох адміністративних районів, в екскурсії дають характеристику кожного з них.

Місцем проведення виробничих екскурсій можуть бути промислові виробництва, комерційні фірми, банки, фермерські, сільські господарства, залізничні станції, вокзали, морські та річні порти, аеропорти, метрополітени, наукові установи тощо. Об’єктами показу у виробничих екскурсіях можуть бути як підприємства в цілому, так і окремі їх підрозділи.

Музейні екскурсії користуються широким попитом.

За профілем, відношенням до певної галузі виробництва, науки, мистецтва музеї можна поділити на історичні – загальні історичні, воєнно-історичні, археологічні, етнографічні та ін.; мистецтвознавчі – образотворчого, ужиткового мистецтва, театральні, музичні; технічні – політехнічні, галузеві (зв’язку, транспорту, сільського господарства, медицини тощо); природознавчі – зоологічні, ботанічні, геологічні та ін.

Крім зазначених музеїв є ще комплексні, у більшості це краєзнавчі, які поєднують історичний, мистецтвознавчий та природознавчий напрями.

Окрему групу складають меморіальні музеї, експозиції яких розкривають важливу подію або життя та діяльність видатних діячів історії, науки та культури. Наприклад, музей С.П. Корольова у Житомирі, садиба М.І.Пирогова у Вінниці.

Основою для розробки та проведення екскурсій у музеї служить його експозиція. Тому методика їх проведення має свої особливості.

За місцем проведення на міжміських маршрутах, під час подорожей використовується дорожня екскурсійна інформація. В разі переїзду екскурсійної групи в автобусі до пункту призначення, якщо цей цілях займає кілька годин, екскурсовод, який супроводжує групу, як правило, проводить оглядові тематичні екскурсії.

У вільний від екскурсії час, особливо це характерно для маршрутів вихідного дня, подається дорожня екскурсійна інформація. Це розповідь про об’єкти, населені пункти, визначні місця, пам’ятки історії та культури, природи, які знаходяться на шляху автобуса, туристичного поїзда чи теплохода.

Дорожня екскурсійна інформація вміщує короткі дані про історичні події, які відбувалися у цій місцевості, населеному пункті. Вона подається у формі документальних довідок, коментарів до об’єктів, які з’являються за вікнами. Екскурсовод чи керівник туристичної групи проводить бесіди про області та райони, де проходить маршрут, про історію боротьби за національну незалежність, видатних діячів, чиє життя зв’язане з місцевістю. Як правило, дорожня інформація багатотемна. Однак вона може бути присвячена й одній темі, наприклад, природним багатствам, характеристиці флори та фауни краю.

Особливо це важливо використовувати в дорожній інформації, яка проводиться на поїздах та теплоходах у подорожах та круїзах – тут найкраще будуть сприйматися тематичні розповіді про подію чи об’єкт. Наприклад, у круїзі по Дніпру можна використати тематичні поетичні розповіді про Україну, Дніпро, Запорозьку Січ тощо.

На відміну від екскурсії показ об’єктів під час проведення дорожньої інформації носить другорядний характер. На чільному місці тут – розповідь.

Крім того, у дорожній інформації відсутня така обов’язкова для екскурсії ознака, як вихід групи для знайомства з об’єктами.

Дорожня екскурсійна інформація, якщо вона правильно підготовлена та проведена, суттєво доповнює екскурсії, вона розширює уявлення учасників подорожі про край, де вони знаходяться.

За засобом пересування екскурсії бувають піші та з використанням різних видів транспорту. Перевага піших екскурсій у тому, що створюючи необхідний темп руху, вони забезпечують сприятливі умови для показу та розповіді. У багатьох містах світу функціонують спеціальні екскурсійні пішохідні зони (квартали), у яких заборонено рух усіх видів транспорту, наприклад, Львів, площа Ринок.

Транспортні – у своїй більшості автобусні екскурсії. Складаються з двох частин: аналізу екскурсійних об’єктів – пам’яток історії та культури – на зупинках з виходом групи з автобусу і розповіді на маршруті між об’єктами, пов’язаній з характеристикою пам’яток та пам’ятних місць, повз які проїжджає група.

Для проведення екскурсій використовують також тролейбуси, трамваї, річкові та морські теплоходи, гелікоптери. У Києві, Харкові з цією метою використовують поїзди метрополітену, а його станції – як об’єкти для тематичних екскурсій. Використання зазначених видів транспорту характерно для країн СНД.

За кордоном в екскурсійних зонах має місце використання екологічно чистого та безшумного наземного транспорту (тротуар, який рухається, фунікулер, електробус тощо).

За формою проведення екскурсії класифікуються на звичайні (традиційні), навчальні, екскурсії-масовки, екскурсії-прогулянки, екскурсії-концерти.

Крім звичайних екскурсій для масової аудиторії, про які йшлося вище, екскурсійні організації проводять ще навчальні екскурсії.

Мета проведення навчальних екскурсій може бути різною. Вони проводяться:

1. для майбутніх екскурсоводів;
2. підвищення фахової майстерності діючих екскурсоводів.

У ході проведення екскурсій для названих категорій увага слухачів звертається на вмілий показ об’єктів, використання методичних прийомів, аналіз архітектурних пам’яток, використання логічних переходів, співвідношення загального та локального матеріалу тощо;

1. удосконалення самої екскурсії. У цьому випадку обговорюється питання актуальності екскурсії, доцільності її змісту, відбору об’єктів, побудова маршруту, повнота висвітлення окремих підтем, методичний рівень екскурсії.

Екскурсовод, який проводить таку екскурсію, при показі об’єктів пояснює мету використання методичних прийомів, особливість змісту розповіді для різних груп, техніку демонстрації наочних посібників тощо.

Екскурсія-масовка. Такі екскурсії почали проводити ще за часів становлення екскурсійної справи. Їх описували так: “Для масових екскурсій типова, перш за все, їх масовість, багатолюдність. Вони можуть внутрішньо будуватись по різному. Це може бути одна багатолюдна маса, натовп, який провадить одну екскурсію. Це може бути багато груп, у кожної з яких є своє завдання, свій план. Але через те, що вони збираються разом, вони значною мірою підкоряються характерній ознаці, масовості” [ Петров А.Д. Массовые экскурсии. – М.: Изд-во МТСПС “Труд и книга”, 1924. – С.7 ].

Для масових екскурсій далекого минулого характерними були веселі процесії з плакатами та знаменами під духовий оркестр. На щастя, тепер це вже далека історія.

Нині масові екскурсії на 5-10-ти автобусах проводяться, в основному, для школярів, які подорожують в туристичних поїздках і закінчуються колективним відвідуванням театру, цирку, інших закладів культури.

Екскурсія-прогулянка поєднує елементи загальноосвітності та відпочинку. Місце проведення – ліс, пай море, річка, гори тощо.

Екскурсія-концерт. Проводиться у загородніх екскурсіях, коли шлях до об’єкту досить тривалий. У міських – коли цього вимагає тема екскурсії (“Л.Утьосов в Одесі”).

За циклічністю проведення екскурсії бувають одиничні (по одній темі) та цикли, які об’єднують кілька екскурсій однієї тематики – історії, літератури, архітектури тощо. Цикли екскурсій можна створювати в містах, які мають широкі екскурсійні можливості – Києві, Львові, Одесі, Севастополі.

Окрім зазначених існують ще спеціальні екскурсії, які можна класифікувати наступним чином.

Мета	Завдання	Форма проведення
Відпочинок	Пізнання оточуючого світу і відтворення сил, проводиться в лісі, парку, по морю, річці тощо	прогулянка
Навчальна	1) засвоєння знань з навчального предмету (історії, географії, ботаніки, зоології тощо);	урок поза класним приміщенням
	2) навчання і підвищення кваліфікації екскурсійних кадрів	для спеціальної аудиторії

Пробна	1) завершальний етап колективної або індивідуальної роботи по підготовці та проведенню екскурсій; 2) перевірка знань у студентів або працюючих екскурсоводів при підготовці ними нової екскурсійної теми	для спеціальної аудиторії – // –
Показова (форма навчальної)	Показ зразка того чи іншого методичного прийому на конкретному об’єкті, розкриття визначеної підтеми тощо	для спеціальної аудиторії
Наукова	Вияв та поширення наукових поглядів, ідей, теорій серед фахівців відповідної галузі	дослідження
Загально-освітня	Розширення загального культурного світогляду, знань з різних галузей	оглядова багатопланова екскурсія, шляхова екскурсійна інформація у транспортній подорожі
Культурно- просвітницька	Підвищення рівня знань з історії, архітектури, літератури, мистецтва тощо	тематична екскурсія
Анімаційна (культурно- розважальна)	Проведення дозвілля з ігровими елементами, видовищні та розважальні заходи, використання живих експонатів під час екскурсії	масовка, концерт, пригода, детектив (приклади: “Утьосов в Одесі”, “Кримінальна Одеса")
Рекламна	Поширення знань щодо екскурсійних можливостей турфірми	демонстрація

Класифікація екскурсій має велике значення для діяльності фірм, які займаються екскурсійною діяльністю, вона забезпечує умови для кращої організації роботи з екскурсоводами, сприяє їх спеціалізації.

Крім того, визначена класифікація екскурсій полегшить роботу фірм-туроператорів при формуванні турів.

1.4. Тематика екскурсій – це сукупність, набір чи означена група тем. Добре розроблена тематика – результат творчих зусиль колективу методичних працівників та екскурсоводів.

В основі оцінки правильності складеної тематики знаходяться кілька показників. Основний – більша чи менша питома вага, рейтинг діючих екскурсій, які користуються постійним попитом серед населення. Другий – забезпечення умов для розширення культурного, наукового світогляду екскурсантів, необхідності підвищення ролі екскурсій у справі національно-культурного відродження, здійснення диференційованого підходу до обслуговування різних верств населення. Ці вимоги сповна можна віднести до підготовки нових екскурсійних тем.

На початок 1990-х років екскурсійними організаціями України проводились екскурсії більше, ніж по чотирьох тисячах тем, серед яких широко була представлена тематика музейних екскурсій.

Однакових екскурсій не існує, вони відрізняються перш за все темою. Свою тему мають не лише тематичні, а й оглядові екскурсії.

Слово тема у перекладі з грецької означає “те, що покладено в основу”. Тема являє собою поняття, яке формує зміст. Чітко сформована тема – чіткий, стислий виклад основного змісту.

У літературі та мистецтві тема – коло життєвих явищ, відібраних письменником чи митцем і освітлених ними у художньому творі. Це поняття містить вказівки, якому саме колу явищ присвячується зазначений твір, до чого прагне автор привернути увагу читачів, слухачів, глядачів, що саме та з яких позицій хоче в ньому осмислити.

“Поряд з основною, як правило, існують і побічні теми, складаючи в сукупності тематику твору, яка охоплює все, в ньому зображене, і осягається лише при сприйманні твору в художній цілісності [ Українська радянська енциклопедія: У 11 т. – Вип.II. – К.: Головна редакція УРЕ, 1984 – Т.11, кн. 1. – С.191 ].

Все це стосується і екскурсій. Кожна екскурсія повинна мати чітко визначену тему, яку мають не лише тематичні, а й оглядові екскурсії. Тема в екскурсії – предмет показу та розповіді. Формування теми – короткий концентрований виклад основного змісту екскурсії. Побічні теми в екскурсійній практиці отримали назву “підтем” і розкриваються вони на кожному основному об’єкті показу.

Головними вимогами до тематики екскурсій повинні бути актуальність, різнобічність, відповідність запитам та інтересам екскурсантів, зв’язок із сучасністю. Чітко визначена тема та вміле її розкриття дають екскурсантам певне коло знань. Народження нових екскурсійних тем призводить до виявлення нових об’єктів, урізноманітнення екскурсійного продукту.

Тема та об’єкти. Особливість кожної теми полягає в тому, що вона знаходиться в тісному зв’язку з об’єктами та тим екскурсійним матеріалом, який повинні засвоїти екскурсанти при показі цих об’єктів. Якщо наявність об’єктів робить екскурсію екскурсією, то певне поєднання об’єктів показу визначає її тему. Тому вирішальне значення в об’єднанні зовні розрізнених часток екскурсії в єдине ціле належить темі. Але не досить знайти об’єкти по темі, до них необхідно підібрати матеріал, на якому цю тему буде розкрито. Саме тема регулює розповідь екскурсовода, не даючи можливості розповідати про об’єкт все, що він про нього знає, особливо у тих випадках, коли об’єкт багатоплановий і містить різноманітну інформацію. Відповіді на запитання – як показати об’єкт, яку частину інформації в кожному разі використати та що саме сказати – визначаються темою екскурсії. Деякі об’єкти можуть бути використані у кількох екскурсіях: оглядовій, історичній, архітектурній, літературній та інших. У кожній з перелічених екскурсій той самий об’єкт, залежно від теми, має свою “мову”, свій зміст.

Тема вимагає від екскурсовода чітких знань, володіння великим фактичним матеріалом. Частина фактичного матеріалу, яким володіє екскурсовод, не має зв’язку з об’єктами і потрібен йому для висновків та узагальнень.

Недостатнє знання теми екскурсоводом призводить до того, що, показуючи пам’ятку, він не супроводжує свої дії необхідними поясненнями. Така екскурсія майже нічого не дає екскурсантам, особливо тим, які не мають підготовки по темі.

На маршруті в екскурсії можуть з’являтися об’єкти, відомості про які, можливо, дуже цікаві, але не мають відношення до конкретної теми. Екскурсовод не повинен перетворювати ці об’єкти у предмети показу, звертати на них увагу групи, щоб не порушувати тематичну послідовність екскурсії. Про них доречне повідомити лише при відповіді на запитання екскурсантів.

Найбільш складними у визначенні теми є міські оглядові екскурсії. Незалежно від місця їх проведення, вони фактично схожі між собою, перш за все структурою. Кожна з них висвітлює декілька обов’язкових підтем, а саме – історію міста, коротку характеристику промисловості, будівництва, науки, культури, освіти тощо.

У той же час оглядові екскурсії в різних містах мають характерні риси. Вони визначаються особливостями історичної розвитку, притаманному конкретному місту.

Майже в кожній оглядовій екскурсії одна з підтем у своїй значущості стає провідною, її композиційним центром. У великий промислових містах, таких як Дніпропетровськ, Запоріжжя, вона присвячена виробництву, у містах-героях – Одесі, Керчі – подвиги народу в роки Великої Вітчизняної війни, Севастополі – військовій морській славі.

Кожна тема екскурсії, в тому числі й оглядової – сукупність цілого ряду підтем. Вимоги до підтеми – повнота та логічна завершеність у висвітленні частини теми. Вірно розроблена підтема повинна сприйматися екскурсантами не сама по собі, а в поєднанні з основним змістом екскурсійної інформації. Розміщення, послідовність та співвідношення підтем, основних питань, вступу та заключної частини створюють композицію екскурсії.

Багатотемність оглядової екскурсії не дає змоги глибоко розкрити зміст, дати поглиблене висвітлення подій. У такій екскурсії, як правило, подається більше фактів і значно менше їх тлумачення та оцінок, а також узагальнень та висновків. Про це говорить і сама назва екскурсії – оглядова.

Треба зазначити ще одну особливість оглядової екскурси. Майже кожна її підтема у подальшій і більш детальній розробці може стати темою самостійної екскурсії. Так, на основі матеріалів оглядової екскурсії “Київ – столиця України” створено екскурсії “По давній столиці Київської Русі”, “Київ – місто-герой”, “Архітектурний Київ”. “Театральний Київ”, “Літературний Київ”, “Київ спортивний”, “По парках міста”, “Хрещатик – головна вулиця Києва”.

Кожна тематична екскурсія повинна розкривати певну, чітко визначену тему. Найчастіше тема – це відтворення певного історичного періоду, визначної події минулого чи сучасності. Тематична екскурсія, у порівнянні з оглядовою, більш складна за своєю структурою, змістом, методикою проведення.

Широкий розвиток екскурсійної тематики в різних містах дає змогу використовувати різні види групування тем. Так, туристам, які подорожуватимуть Україною, можна запропонувати спеціальні історичні цикли: “Намисто Славутича”, “Кам’яний літопис Волині”.

Знання екскурсоводів, їх компетентність як фахівців та широта світогляду мають вирішальне значення у формуванні та розширенні екскурсійної тематики.

Назва екскурсії. Тему екскурсії не слід плутати з її назвою. Тема повинна розкриватися назвою екскурсії, тому важливо, щоб назва була чіткою, виразною, запам’ятовувалась та приваблювала екскурсантів. Але, на жаль, це не завжди виконується. Переважна більшість міських оглядових екскурсій в Україні мають назву “Місто у минулому, сучасному і майбутньому”.

Завдання теми – привернути увагу екскурсовода до певних об’єктів та подій, послідовного та логічного викладення матеріалу.

Мета назви – активізувати увагу екскурсантів, зацікавити їх, підготувати аудиторію до екскурсії, яка має відбутися.

У формальній логіці слово “назва” іноді замінюється словом “ім’я”. Назва екскурсії, її ім’я – мовний вираз, який у прямій чи непрямій формі означає її зміст. Тому назва повинна бути конкретною, щоб уникати можливості надавати їй різного значення.

Вдалими для оглядових міських екскурсій можна вважати назви: “Бердянськ – місто здравниць”, “Миколаїв – місто корабелів”, “Феодосія – місто двадцяти п’яти століть”. У цих назвах означені і теми екскурсій.

Одна й та сама тема може мати кілька назв, що залежить від поставленої мети, складу екскурсантів. Наприклад, у Києві оглядові екскурсії мають такі назви: “Київ – столиця України”, “Знай своє місто” (для школярів), “Панорама Києва з Дніпра”, вечірній варіант екскурсії “Місто засвічує вогні”.

Тема екскурсії завжди має вирішальний вплив на її зміст Тому не випадково саме екскурсійна тематика є основою сучасні класифікації екскурсій.

1.5. Свого часу екскурсії були започатковані як складова частина педагогічного процесу. Сама розробка екскурсійного методу вимагала виконання значних виховних завдань. Саме на “освітнє значення екскурсії” звертали увагу відомі екскурсіоністи початку XX ст. [ Райков Б.Е. Методика и техника экскурсий. – М.-Л.: Госиздат, 1927. – С.72 ].

Кожна людина, незалежно від того, що привело її до лав екскурсантів і від кількості відвіданих екскурсій, дізнається на них про щось нове, раніш невідоме.

Людина поповнює свої знання новими прийомами аналізу та оцінки подій, новим ставленням до цих знань. Ці нові знання вона отримує не лише від екскурсовода, але й від спілкування з екскурсійними об’єктами. Екскурсовод вчить своїх слухачів розуміти соціальні, історичні, моральні, естетичні та інші аспекти світогляду людини.

Ще одне завдання екскурсії, як педагогічного процесу – озброїти екскурсантів навичками для самостійного спостереження об’єктів. Екскурсія своєю наочністю, методичними прийомами показу, цікавими формами розповіді повинна сприяти активізації екскурсантів. Вирішуючи це завдання, екскурсовод вже з самого початку екскурсії ставить собі за мету прищепити групі, особливо якщо вона вперше бере участь в екскурсії, певну “екскурсійну грамотність”, а це – вміння бачити об’єкт, бо можна дивитись на нього і не бачити.

Щоб правильно зрозуміти процес виховання людини, “важливо розрізняти два шляхи впливу на людину в системі суспільних відносин: безпосередній і опосередкований. У першому випадку людина засвоює зміст суспільних відносин, будучи в них безпосередньо включеною. У другому випадку процес засвоєння суспільних відносин відбувається завдяки засвоєнню різних форм суспільної свідомості (політики, моралі, мистецтва та ін.)” [ Педагогіка / За ред А.М.Алексюка. – К.: Вища школа, 1985. – С.11 ].

Таким чином, екскурсія сприяє набуттю екскурсантами нових знань про природу, суспільство чи вдосконалення поглибленню вже набутих. Це і дає змогу вважати екскурсію частиною педагогічного процесу, в якому взаємодіють дві сторони: та яка навчає, – екскурсовод і та, яка здобуває знання, – екскурсанти.

Оскільки йдеться про процес взаємодії двох сторін (екскурсовода та екскурсанта), то і розглядати його слід як двосторонній, в якому обидві сторони активні. Спроба розглядати екскурсію як односторонній процес, коли активний лише екскурсовод, а екскурсанти пасивно сприймають від нього інформацію, призведе до невірного тлумачення та помилок не лише в організації екскурсійної роботи, а у визначенні ролі і місця екскурсовода. Екскурсовод активний не лише зовнішньо (на вигляд), а й внутрішньо. Його зовнішня активність проявляється у виразній мові, жестах, міміці. Внутрішня – в розумовій діяльності (побудова плану розповіді, обміркуванні, що сказати, як сказати, аналізуванні поведінки екскурсантів, їх ставлення до побаченого та почутого, реакція на репліки, запитання, зауваження тощо).

Активність екскурсантів – значною мірою внутрішня. Екскурсант під час розповіді екскурсовода обмірковує, аналізує, порівнює нові знання з тими, які вже має. Він не завжди запитує, подає репліку. Зрозуміло, що таку активність спостерігати і стимулювати значно важче. У цьому своєрідна складність екскурсійної роботи, яку кожен екскурсовод вирішує індивідуально, виходячи з рівня підготовки та досвіду роботи. Однак слід відмітити, якщо екскурсія побудована відповідно до рекомендацій педагогічної науки, то вона відбувається таким чином, що екскуррсант не перестає бути активним. Ця активність проявляється і в його розумовій діяльності, в його ставленні до екскурсій.

Взаємодія екскурсовода та екскурсанта – головне в екскурсії. Тому знаходження оригінальних форм спілкування з екскурсією, її змістом, об’єктами та безпосередньо з її авторами – екскурсоводами – головне завдання екскурсійної педагогіки. На це звертала увагу ще відомий український педагог С.Ф.Русова, вказуючи, що “... не грубою поверхньою дисципліною мусить підтримувати порядок екскурсії вчитель (екскурсовод), а глибоким психологічним тактом й цікавістю своїх пояснень” [ Русова С. Шкільні екскурсії і їх значіння // Світло. – 1911. – Квітень. – Кн.8. – С.34 ].

У сучасній літературі є вимоги до педагогічних завдань екскурсії: “побудувати її на основі максимальної активності та самодіяльності екскурсантів, стимулювати самостійний аналіз зорових вражень, озброїти екскурсантів навичками самостійне спостереження та аналізу зорової інформації” [ Зорин И., Квартальнов В. Толковый словарь туристских терминов. – М.-Афины, 1994. – С.292 ].

Одночасно необхідно враховувати емоційну сторону екскурсії, таку її особливість як святковість, яка створює особливий настрій, з яким учасники приходять на неї.

“Кожна екскурсія – це дещо, що вириває екскурсантів із звичайної ходи життя. Відхід від розміреного способу життя, яке несподіване виключення з нього, – цим перш за все привертає уві та симпатію кожна екскурсія” [ Петров А. А. Массовые экскурсии. – М.: Изд-во МГСПС “Труд и книга”, 1924. – С.10 ].

Саме тому в ході екскурсії кожний екскурсовод прагне до того, щоб знання, які отримують екскурсанти під час екскурсії викликали у них емоційний відгук, активізуючи їх моральні, інтелектуальні, естетичні почуття. Для цього необхідно передавати знання образно, ілюструвати матеріал фактами та прикладами, які здатні викликати ті чи інші переживання.

Наявність нового у змісті екскурсії, у самому підході до розгляду об’єктів є важливою умовою пробудження інтересу в екскурсантів. Неприпустимо повторювати відомі істини на однаковому пізнавальному рівні тільки тому, що цього вимагає текст екскурсії. Обов’язок екскурсовода – розширити коло пізнання слухачів, у будь-якому, навіть у відомому для екскурсантів питанні знайти нове, раніш невідоме їм, але достатньо суттєве для більш глибокого сприйняття матеріалу.

Досвід кращих екскурсоводів доводить: до всього, що тісно пов’язане з уже відомим, розвиває це відоме, екскурсанти завжди ставляться зацікавлено, а до повтору відомих істин, навпаки негативно. А це вже залежить від рівня майстерності екскурсовода.

Аналіз практичної діяльності екскурсоводів дає змогу визначити основні рівні їх майстерності, якщо за основу градації взяти такий показник, як зростання рівня діяльності екскурсовода як педагога.

1. Початковий рівень. Екскурсовод знає зміст екскурсії. При необхідності він може відтворити більш-менш чітко систему необхідних дій у певній послідовності для підготовки та проведення екскурсії. Але на цьому етапі йому необхідна допомога більш досвідченого наставника (методиста, екскурсовода).

2. Низький рівень. Екскурсовод здатний самостійно виконати всю систему дій, пов’язаних з екскурсією, але він “скутий” своїм знанням. Перенесення системи дій у ході екскурсії – не проходить. При зміні ситуації – зміні об’єкту, маршруту чи аудиторії – зміст екскурсії і засіб її проведення не змінюється.

Наприклад, екскурсовод знає текст екскурсії. Якщо йому нічого не заважає, він досить чітко за заздалегідь розробленим часом і планом викладе матеріал. Але він не зможе, орієнтуючись на склад своїх слухачів, змінити форму повідомлення, не зможе перебудувати викладення матеріалу залежно від обставин.

3. Середній рівень майстерності. Екскурсовод вільно виконує елементи відомої йому системи дійства, але йому дуже важко переносити їх на інші види екскурсій. По-справжньому екскурсовод ще не підготовлений до раптової зміни обставин, особливо в проблемній ситуації – він легко розгублюється і часто не знаходить вірного рішення.

4. Високий рівень майстерності. Екскурсовод у змозі самостійно добирати методичні прийоми. Він у змозі діяти в різних ситуаціях по-різному, враховуючи обставини, які склалися в ході екскурсії. Екскурсовод, який знаходиться на цьому рівні майстерності, знає не тільки зміст екскурсії, а самі об’єкти, про які йдеться. Тому він досить швидко вирішує, як побудувати повідомлення, виходячи зі складу та особливостей групи екскурсантів. Однак прийняття необхідного рішення часом вимагає від нього значних розумових та вольових рішень. Екскурсовод здатний до переносу вироблених засобів та прийомів всередині обмеженої кількості екскурсійних тем.

5. Рівень досконалої майстерності. Екскурсовод володіє широким набором прийомів збору матеріалів, показу та розповіді, керівництва групами екскурсантів. Він може здійснювати перенос своїх індивідуальних прийомів роботи на різні види екскурсій. Найхарактерніша риса його діяльності – легкість виконання всіх компонентів, елементів, які складають сутність роботи екскурсовода.

Екскурсовод, поступово переходячи від одного рівня до іншого стає професійно більш досконалим і, нарешті, досягає вершини досконалості – педагогічної майстерності, складовою частиною якої є володіння педагогічною технікою. За визначенням видатного теоретика екскурсійної справи нашого часу Б.В.Ємельянова, “складовими частинами досконалої майстерності екскурсовода є:

1. Мовні уміння (вміння говорити грамотно, зрозуміло красиво). Виразно інтонувати свою мову, виражати у мові певні думки та почуття.

2. Мімічна та пантомімічна виразність, точні жести, виразні погляди, посмішка.

3. Вміння управляти своїм емоційним станом, бути привітним, доброзичливим.

4. Володіння елементами режисерських та акторських вмінь, що дозволяє екскурсоводу активно впливати аудиторію” [ Емельянов Б.В. Экскурсоведение. – М.: Советский спорт, 2000. – С.43 ].

Педагогічна техніка комплекс знань, вмінь та навичок, які необхідні педагогу, щоб ефективно застосовувати їх на практиці інструментувати обрані ним методи педагогічного впливу.

Маються на увазі як окремі особистості (екскурсанти), так і колектив (екскурсійна група).

На самому високому рівні педагогічної майстерності робота екскурсовода стає суто індивідуальною, не схожою на діяльність інших своїм виконанням.

Наявність основних елементів педагогіки в процесі проведення екскурсій дає змогу віднести останні до педагогічного процесу, який є засобом освіти, виховання і розвитку особистості.

“Сутність педагогічного процесу прихована від зовнішнього спостереження і в своїй основі є трансформацією зовнішніх впливів у внутрішні психічні стани, риси, якості особистості” [ Педагогіка / За ред. А.М.Алексюка. – К.: Вища школа, 1985. – С.11 ].

Знання педагогіки допоможе екскурсоводу побудувати екскурсію як педагогічне дійство. Тут суттєво важливим є знання основ навчання та виховання, тому екскурсовод повинен знати і розуміти основні закономірності педагогічного процесу і принципи педагогічної діяльності, з’ясувати та взяти на озброєння найбільш прийнятні форми, засоби та прийоми роботи педагогів.

Виконання вказаних вимог та правил екскурсійної методики безсумнівно позначиться на якості екскурсії, підвищить ефективність педагогічного процесу навчання та виховання в екскурсійної роботі.

1.6. Екскурсоводу задля впливу на слухачів необхідно знати та всіляко використовувати основні положення психології.

“Психологія як наука за допомогою спеціальних методів розглядає і вивчає об’єктивні, реально існуючі психічні явища і факти. Узагальнюючи результати досліджень, вона виявляє особливості, закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів.

Оволодіння системою психологічних знань сприяє зростанню психологічної культури окремої людини і всього суспільства, покращенню якості життя, психічного здоров’я людини, підвищення рівня навчальної та професійної діяльності, громадської поведінки” [ Психологія / За ред. чл.-кор. АПН України Ю.Л.Трофімова. – К.: Либідь, 1999. – С.5 ].

На сучасному етапі психологія являє собою дуже розгалужену систему наукових дисциплін, що перебувають на різних щаблях формування, пов’язаних з різноманітними сферами практики.

Екскурсоводу слід розглядати питання психології в екскурсійній практиці з позиції психологічного пізнання.

“Психологічне пізнання – це пізнання психічного, опосередкованого багатогранними істотними конкретними зв’язками, в які включене життя людини, його природи, конкретного змісту, механізмів і закономірностей розвитку. Дане пізнання відбувається на різних рівнях узагальнення – від практичного до теоретичного і, навпаки, шляхом з’ясування особливостей ситуативних, мотиваційних, дійових і після дійових психічних феноменів” [ Основи психології: Підручник для студентів вищих закладів освіти / За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. – Вид. 3-є, стереотипне. – К.: Либідь, 1997. – С.111 ].

Виходячи з зазначеного, психологію слід розглядати як науку про психічні явища, до складу якої входять:

• психічні процеси: мислення, сприйняття, пам’ять, відчуття;
• психічні стани: бадьорість чи пригніченість, працездатність чи втома, неуважність тощо;
• психічні властивості особистості: темперамент, характер, здібності, переконання, ін.

Реалізація завдань екскурсійного обслуговування неможлива без знання психології аудиторії, закономірностей формування соціально-психологічних явищ, засобів та механізмів взаємодії людей у процесі спілкування. Саме тут екскурсоводу допоможе знання основ соціальної психології, яке дозволить йому орієнтуватися на певну аудиторію з відповідними запитами, інтересами, особливостями мислення. їх обов’язково слід враховувати, здійснюючи диференційний підхід до роботи з різними групами.

До основних соціально-психологічних факторів, якими повинен користуватися екскурсовод, належать такі компоненти психології груп:

• соціальні потреби та інтереси (матеріальні та духовні), які є спонукальними стимулами діяльності та впливу на ставлення до змісту екскурсії;
• соціальні почуття, емоції, настрої, які характеризують аудиторію;
• характер, зміст установок, ціннісних орієнтирів та життєвих планів суспільних груп;
• пізнавальні можливості екскурсантів, що основані на знаннях, соціальному досвіді, який визначає ступінь сприйняття та засвоєння інформації;
• переконання, погляди та оцінки, характерні для суспільної групи, яка є аудиторією.

У процесі роботи з групою екскурсовод повинен завжди пам’ятати, що “життєдіяльність людини відбувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієнтуватися в навколишніх умовах та пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні” [ Психологія / За ред. чл..-кор. АПН України Ю.Л.Трохимова. – К.: Либідь, 1999. – С.185 ].

Отже, відчуття – це відображення окремих властивостей екскурсійних об’єктів при їх безпосередньому впливі на органи чуття та сприймання, коли ці властивості екскурсант пізнає не окремо, а в цілому. Але сприймання не можна розглядати лише як суму відчуттів. Наприклад, екскурсанти сприймають пам’ятник як витвір мистецтва, як данину пам’яті видатній людині, а не як поєднання бронзи та граніту. Сприймаючи об’єкт показу при допомозі екскурсовода, екскурсант не лише виділяє певну групу відчуттів та об’єднує їх у цілісний образ, але й усвідомлює цей образ, розуміє його, залучаючи для цього свій минулий досвід.

Сприймання – це не пасивне відображення екскурсійних об’єктів, а складна діяльність, у процесі якої екскурсант сприймає те, що його оточує, розуміє об’єкти показу та розповідь екскурсовода. Тому велике значення в процесі сприймання має словесне (мовне) визначення екскурсійних об’єктів. Реакція екскурсантів на мову екскурсовода – психологічне явище.

Думка, висловлена розпливчато та незграбно, поступається силою впливу думці, яка сформульована образною та ясною мовою.

Це може призвести до зниження уваги аудиторії чи, навіть, повної втрати її. Щоб цього не сталося, екскурсоводу важливо знати, якою повинна бути мова оратора, щоб найкраще донести зміст екскурсії до слухачів.

1. Вона не повинна переобтяжуватись абстрактними поняттями, бо це утруднює сприймання матеріалу. Перед екскурсантами не виникає ніякої конкретної картини, навіть якщо всі слова їм знайомі. Щоб уявити, про що йдеться, екскурсантам необхідно напружити уяву та подумки розгорнути абстрактні поняття до видимих (зримих) образів. Вони не уловлюють змісту міркувань екскурсовода, швидко стомлюються, у цьому випадку – увага втрачена. Тому екскурсоводу при підготовці до екскурсії доцільно замінити широкі абстрактні поняття на слова, які викликають живу та яскраву уяву. Тут важливо не саме слово, а те, яку уяву та почуття воно викликає.
2. Друга вимога до мови екскурсовода – точність та ясність висловлення своїх думок. їх відсутність та багатослів’я – наслідок невиразності думок. Подібна мова викликає у свідомості екскурсантів порізнені образи. І якщо вони намагаються скласти з цих образів цілісну картину, це заняття їх швидко стомлює. Надалі все, про що говорить екскурсовод, сприймається пасивно. Зайві слова відвертають увагу слухачів і не дають змоги розуміти основу екскурсії.
3. Мова екскурсовода повинна бути чіткою, простою. Готуючи текст, екскурсовод повинен знаходити до ладу слова та вирази, і тим самим забезпечити ефективність своєї мови. При цьому не слід захоплюватись великою кількістю урочистих слів. Надмірне використання високих слів, недоречний пафос найчастіше викликають досаду. Зловживання найвищими ступенями (наприклад, якщо “церква” чи “пам’ятка”, то – “най унікальніша”, якщо “бульвар”, – то “дуже розкішний” і т. ін.) призводять до того, що, навпаки, вражають найменше. В результаті увага екскурсантів різко знижується. Тому екскурсовод повинен тонко відчувати, де сказати просто, а де піднятися до пафосу.
4. Увага аудиторії залежить і від того, як володіє екскурсовод технікою мови. Дикція, тон, техніка викладення – основні вимоги до мови екскурсоводів. Млявість вимови, не договорювання кінця фраз, невірна вимова заважають аудиторії зрозуміти екскурсовода. В результаті – одні не сприймають активно викладення матеріалу, інші звертаються з питаннями до сусідів і т. ін. Підвищення чи пониження темпу мови, так само як тону голосу, збуджує реакцію людини, викликає мимовільну увагу. Змінення темпу та тону мови дасть змогу екскурсоводу підсилити увагу слухачів привернути її до найбільш важливих об’єктів та положень розповіді.

До елементів техніки мови слід віднести міміку та жести. У поєднанні зі словами вираз обличчя та жести підсилюють емоційність мови, привертають увагу слухачів. Погляди екскурсантів звернені на екскурсовода, і дуже погано, якщо він лишається нерухомим та байдужим.

Однак слід застерегти, що дикція, інтонація, поведінка екскурсовода впливають на увагу аудиторії, але це лише зовнішні фактори, не пов’язані зі змістом мови. Звідси висновок – володіння технікою мови привертає увагу екскурсантів, але не може бути вирішальною умовою успіху екскурсії.

Головне в усій екскурсії її змістовність.

5. Особлива вимога до мови екскурсовода – багатий словниковий запас, що робить її вільною та переконливою. А це – одна з умов підтримування уваги екскурсантів.

У випадках, коли зовнішні ознаки об’єкта невиразні чи змінені і екскурсант не має змоги відразу сприйняти його, екскурсовод за допомогою слова викликає певні образи, які дають можливість зрозуміти об’єкт, виходячи з минулого досвіду екскурсанта, його відчуття та сприймання.

Екскурсоводу слід керуватися тим, що “відчуття та сприймання людини виконують в її життєдіяльності дві основні, тісно пов’язані між собою функції, – з одного боку, інформують про властивості середовища, а з іншого – організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій, відчуття і сприймання повинні об’єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, які мають бути адекватними ситуації” [ Психологія / За ред. чл.-кор. АПН України Ю.Л.Трохимова. – К.: Либідь, 1999. – С.192 ].

Знання, отримані на екскурсії, не впливають відразу на безпосередню діяльність екскурсантів. Лише вірна подача їх екскурсоводом через мову та методику впливають на пізнавальну діяльність. Прийоми аналізу, виділення суттєвих рис об’єктів показу, узагальнення та висновки із того, що показали, про що розповіли, знаходять своє місце пізніше, коли екскурсант мимохіть починає діяти так само, як екскурсовод робив це під час екскурсії, особливого значення це явище набирає при формуванні вірних наукових понять. Поняття – форма людського мислення, яка відображає найсуттєвіші ознаки предметів та явищ об’єктивної дійсності, закономірності та взаємозв’язки між ними.

Поняття завжди є узагальненням. Точність формулювання понять, які робить екскурсовод, особливо важливі і повинні бути дуже уважним для розуміння екскурсантів. Тому екскурсовод, коли робить узагальнення підтеми чи основного питання, повинен бути дуже уважним. Неясність формулювання поняття може спантеличити екскурсанта і призвести до утворення слабких та нестійких уявлень та узагальнень.

Виходячи з психологічних завдань, діяльність екскурсовода включає дві складові: підготовка до екскурсії (докомунікативна фаза) та безпосередня робота з групою (комунікативна фаза). Нижня з цих фаз спрямована на вирішення різних завдань.

Перше завдання докомунікативної фази полягає у визначенні екскурсоводом особливостей аудиторії: середнього віку екскурсантів, рівня їх підготовки, знань, професії тощо.

Далі екскурсовод повинен виділити основну лінію екскурсії, її мету, враховуючи соціально-психологічні особливості групи

Екскурсовод не повинен бачити в екскурсантах абстрактну аудиторію і вести екскурсії для всіх груп однаково. Йому необхідно визначити, хоч і не дуже глибоко, потреби та інтереси слухачів і, виходячи з цього, знайти основне, центральне в екскурсії саме для певної групи.

Наступний етап докомунікативної фази – логічна організація матеріалу. Вона полягає у визначенні шляхів розкриття мети та завдання екскурсії, логічності у розповіді та показі основних об’єктів екскурсії, систематизації основних підтем та питань, допоміжного та ілюстративного матеріалу.

Серед психологічних завдань, які має, насамперед вирішити екскурсовод у комунікативній фазі його діяльності – встановлення контакту з групою. Від взаємодії екскурсовода з аудиторією, залежить успіх екскурсії в цілому. Саме контакт екскурсовода з групою визначає психологічний настрій, рівень уваги слухачів, а тим самим і ступінь сприйняття.

Одне з основних психологічних завдань у діяльності екскурсовода полягає в тому, щоб заволодіти інтереси аудиторії і підтримувати його упродовж всієї екскурсії. У цьому випадку значно підвищується рівень та ефективність сприйняття и засвоєння екскурсійного матеріалу.

Важливе психологічне завдання, яке вирішує екскурсовод у комунікативній фазі, є організація уваги екскурсантів. Екскурсовод повинен сконцентрувати увагу перш за все на основних об’єктах, підтемах екскурсії. При цьому зосередженість уваги передбачає таку її спрямованість, при якій людина в процесі екскурсії абстрагується від усього, що безпосередньо не пов’язане з об’єктами екскурсії та інформацією екскурсовода. Екскурсовод повинен з перших хвилин заволодіти увагою групи, направити психологічну діяльність екскурсантів (мислення, сприймання, уяву, пам'ять) на певні об’єкти, смисловий зміст екскурсії.

Врахування соціально-психологічних особливостей аудиторії екскурсовод реалізує в комунікативній фазі, а визначенні основних ознак слухачів йому слід зробити ще до початку екскурсії.

Враховуючи особливості аудиторії, екскурсовод має можливість передбачити наслідки своїх тверджень та доказів, реакцію слухачів на той чи інший об’єкт, факт. А це – шлях до формування твердих переконань у екскурсантів.

Екскурсовод повинен керувати аудиторією, активно впливати на розумову діяльність слухачів, формувати та використовувати в процесі екскурсії соціально-психологічні фактори, про які йшлося вище (настрій, колективну думку, соціально-політичні погляди, традиції). Перед екскурсоводом постає психологічна проблема: яким чином будувати міжособистісні стосунки та як повести аудиторію за собою, як управляти аудиторією.

Створюючи інтерес, підтримуючи певний рівень уваги, екскурсовод повинен домагатися, щоб екскурсанти разом з ним розмірковували над висунутими проблемами, історичним минулим тощо, йому необхідно створити такий духовний настрій, при якому б слухачі з повною довірою сприймали його думки, вважали їх своїми, щоб вони ставали їх переконаннями.

Для цього екскурсовод повинен мати ґрунтовну соціально-психологічну підготовку, особисту переконливість, високий культурний рівень, володіти спеціальними психолого-педагогічними навичками та вміннями, розвивати ораторське мистецтво.

Важливі психологічні проблеми виникають саме на перетині психології і педагогіки при вивченні (урахуванні) закономірностей розвитку особистості, вікових та індивідуальних її особливостей.

1.7. Термін “логіка” походить від давньогрецького слова “логос”, основні значення якого пов’язані з поняттями “мислення” (“мисль, думка”) і “мова”, “мовлення” (“слово”) [ Тофтул М. Г. Логіка: Посібник для студентів вузів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. – С.3 ].

Логіка досліджує впорядкованість людського мислення, його закони і форми. Оволодіння надбаннями логіки, уміння послуговуватися її перевагами необхідні екскурсоводові протягом всієї його діяльності. Якщо екскурсовод не керується логічними законами, висунута ним система аргументів, що розкривають історичну подію, може виявитися безсилою, а іноді навіть і хибною. Отже, підвищення логічної культури екскурсовода – одне з основних завдань підвищення його фахового рівня.

Екскурсовод не лише передає екскурсантам знання з певної – але вчить їх спостерігати та аналізувати події, робити обґрунтовані висновки, застосовувати загальні теоретичні положення до конкретних ситуацій та обставин життя.

Чітка структура, бездоганна внутрішня логіка – обов’язкова ознака добре викладеного матеріалу.

Знання законів логіки - основа підготовки екскурсій. Для того, щоб переконати екскурсантів в істинності думок, які розкриваються, екскурсовод повинен вести їх думки, згідно чотирьом основним законам логіки, якими сам повинен досконалі володіти:

1. «Законом тотожності: кожна думка має бути чіткою за обсягом, ясною за змістом і залишитися незмінною в ході одного і того ж міркування» [ Тофтул М.Г. Логіка: Посібник для студентів вузів. - К.: Видавничий центр «Академія», 1999. - С.112 ].

Вимагаючи визначеності в міркуваннях, він спрямований проти нечітких, неясних, розпливчастих думок, неконкретності їх висловлення, а опосередковано - проти їх двозначності та багатозначності.

Це не означає, що закон тотожності забороняє аналізувати один і той самий екскурсійний об’єкт, в одному випадку за одним, а в іншому - за другими ознаками. Але в кожній окремій ситуації, у кожному міркуванні конкретна риса чи ознака об’єкта повинна лишатися незмінними. Логіка вимагає - предмет аналізу не повинні змінюватись безпідставно, поняття - не підмінюватися та не змішуватися з іншим.

2. «Закон несуперечності: два судження, в одному з яких щось стверджується, а в другому те саме, в той же час і в тому ж відношенні заперечується, не можуть бути одночасно істинними» [ Там само. -С.113. ].

Названий закон вимагає - у поясненнях екскурсовода, у викладенні історичних подій чи характеристиці конкретного об’єкта не має бути суперечності суджень, які руйнують міркування. Додержання правил цього закону - необхідна умова якості думок екскурсовода.

3. «Закон виключеного третього: із двох суперечних суджень одне неодмінно є істинним, друге хибним, а третього і бути не може» [ Там само. - С.114 ].

Якщо в розповіді подано варіанти суджень з приводу однієї події чи об’єкту, екскурсовод віддає перевагу варіанту, який стверджує істинність.

4. «Закон достатньої підстави: достовірною треба вважати тільки ту думку, істинність якої достатньо обґрунтована» [ Там само. – С.115 ].

Коли екскурсовод щось стверджує чи в чомусь переконує екскурсантів, він не повинен робити цього голослівно, а повинен довести, обґрунтувати свої судження.

Оволодіння логікою допомагає екскурсійним працівникам вирішувати ряд логічних проблем:

1. Тільки використовуючи логічні основи, можна досягти дійсно переконливої сили екскурсійного матеріалу. Доказовий виклад підвищує якість сприймання його екскурсантами. Це важливий засіб зосередження уваги, активізації мислення, усвідомлення його логічної сутності.

2. Додержуючись логічних правил, екскурсовод домагається послідовності у викладенні матеріалу, наступності (послідовності) думок та їх взаємодії. Це положення важливе для сприйняття знань екскурсантами, для чого екскурсовод повинен створювати найсприятливіші умови. Чіткість, сувора послідовність показу та розповіді – важливі передумови вирішення цього завдання.

Сила логічного викладення екскурсійного матеріалу відбувається у зв’язках викладених думок. Якщо екскурсанти сприйняли одне твердження, при наявності логічного зв’язку вони повинні визнати і друге.

3. Саме логіка визначає ті вимоги, які ставляться до композиції екскурсії, її структури, виділення окремих підтем та питань тощо.

Композиція екскурсій ніщо інше, ніж логіка розвитку теми за наміченим методичною розробкою планом. Від умілої композиційної побудови екскурсії залежить її якість.

4. Логічна організація матеріалу екскурсії дозволяє здійснювати запрограмований вплив на екскурсантів. Це пояснюється тим, що, обдумуючи чергову екскурсію, підбираючи аргументацію, екскурсовод орієнтується не на себе, а на майбутніх екскурсантів. Він ніби прогнозує рух їхніх думок під впливом власних. Стрункою логікою своїх дій він здатний сформувати їх інтерес, заволодіти їх увагою і “повести” думки всієї групи до наміченої мети.

5. Оволодіння логікою дає змогу виробити логічне мислення самого екскурсовода. Логічна культура поряд з мовною, психологічними та педагогічними прийомами та засобами впливу на екскурсантів – показник методичної майстерності екскурсоводів, методистів.

У процесі підготовки нової екскурсії творчій групі (екскурсоводу) необхідно враховувати правила логіки вже під час попередньої роботи (добірка матеріалу), а також у ході безпосередньої розробки самої екскурсії. Це дасть змогу організувати екскурсійний матеріал (його розподіл, упорядкування у логічній послідовності).

Авторам екскурсії необхідно забезпечити вірний вибір теми екскурсії. Визначеність теми забезпечує виділення стержню екскурсії, ясну уяву про її композиційну структуру, що дасть змоги цілеспрямовано проводити роботу по групуванню та упорядкуванню основного та додаткового матеріалу. Не слід охоплювати безліч проблем, говорити “все про все”. Це призводите до крихкості композиційної структури екскурсії.

Логічних законів і правил слід додержуватися під час роботи творчої групи над добором екскурсійних об’єктів, фактичного матеріалу про них та складанню маршруту. На цьому етапі розробки екскурсії головне – забезпечити стрункість екскурсійного матеріалу, логічну послідовність, завершеність окремих підтем та цілісність всієї екскурсії. При доборі екскурсійних об’єктів слід керуватися такими логічними вимогами:

• включати в екскурсію тільки ті об’єкти, які мають безпосереднє відношення до її мети та теми;
• екскурсійні об’єкти повинні бути достовірні, істинність їх існування, реконструкції, місця знаходження не повинні піддаватися сумніву;
• при доборі об’єктів слід бачити головне, основне в кожному з них. Включення другорядних елементів не дозволить зосередити увагу екскурсантів на головному та зробити вірні висновки з екскурсії;
• під час добору екскурсійних об’єктів слід враховувати їх актуальність та виховне значення;
• при умові, коли один екскурсійний об’єкт служить об’єктом показу в різних темах, при розгляді слід зробити акцент на ту його особливість, яка відповідає змісту певної екскурсії.

Перелічені логічні вимоги слід використовувати і при доборі фактичного матеріалу до кожного об’єкту.

Важлива робота творчої групи полягає в упорядкуванні об’єктів, фактів та прикладів у складанні маршруту. Необхідно враховувати, що невпорядкованість фактичного матеріалу, відсутність логічної послідовності у маршруті порушують стрункість викладення (донесення) його до екскурсантів.

Екскурсоводу слід завжди пам’ятати, що композиція екскурсії – це логіка розвитку теми за наміченим методичною розробкою планом. Логічна, чітка структура методичної розробки завжди полегшує для екскурсовода процес освоєння екскурсійного матеріалу, надає вірні орієнтири для стрункого, послідовного показу об’єктів та розповіді про них.

Необхідно завжди враховувати, що питання окремої підтеми, як і питання плану викладення екскурсії в цілому повинні виключати одне одного.

При складанні методичної розробки з обов’язковим врахуванням законів логіки повинні формулюватися і методичні вказівки, які поширюються не лише на усне викладення екскурсійного матеріалу, але і на показ об’єктів, зв’язок показу та розповіді.

Важлива роль у цьому належить логічним переходам, їх варіантам.

Ці переходи повинні розглядатися як важлива, хоча й така, що немає самостійного значення, частина екскурсії. Вміло підібрані логічні переходи надають екскурсії необхідну стрункість. Вони повинні бути змістовними. Можна рекомендувати наступні їх варіанти, які будувати за допомогою понять:

• тотожні. Наприклад, в екскурсії “Природа Криму” (Сімферопольське бюро подорожей та екскурсій) мова йде про карстові печери Криму, і екскурсанти підводяться до висновку, що печери виконують роль зберігачів вологи. “Такі ж якості властиві і лісам” – цей висновок екскурсовода, який побудовано на тотожному понятті, дозволяє йому перейти до іншої підтеми – гірсько-лісова частина Криму.
• підпорядковані;
• супідрядні;
• протилежні;
• співвідносні. Наприклад, “Другим важливим елементом цього меморіального комплексу є...”, “Ще складнішою проблемою у становленні нашого міста було...”.

Усім переліченим варіантам притаманний логічний зв’язок між об’єктами, фактами, які зафіксовано через поняття, а саме через зміст матеріалу екскурсій.

Часто в екскурсіях під час переходу від однієї підтеми до іншої користуються формальними переходами, їх іноді ще називають конструктивними – це такі переходи, які не зв’язані змістом екскурси і не являють собою перехідного містка від одної частини екскурсії до іншої.

Наприклад: “А зараз ми проїдемо на майдан”, чи “Проїдемо далі”, “Давайте подивимось ще одну цікаву споруду”. Такі переходи не сприяють встановленню органічного зв’язку між окремий частинами екскурсії, і вони не в змозі об’єднати весь матеріал в єдине ціле.

Використовують формальні переходи звичайно в тих випадках, коли у методистів та екскурсоводів не вистачає практичного досвіду для підготовки екскурсії як єдиного цілого. Проте не можна зовсім заперечувати можливість використання цих переходів взагалі, вважати їх однією з характерних помилок в екскурсійній роботі. У тих випадках, коли пересування між об’єктами займає якісь секунди, такі переходи неминучі: “Тепер подивіться сюди”, чи “Прошу звернути увагу на пам’ятник, який знаходиться поруч”. Неминучі такі переходи при огляді експозиції музеїв та виставок, де зали, тематичні розділи, окремі стенди присвячені підтемам, знаходяться неподалік одне від одного.

Тривалість логічного переходу в часі відповідає переїзду від об’єкту до об’єкту. Може він починатися до переміщення групи до наступної зупинки і закінчуватися вже на зупинці. Зміст логічного переходу – вимога не екскурсійного об’єкту, його особливостей, а змісту самої екскурсії, тієї підтеми, після якої робиться перехід як логічний мовний місток до наступної підтеми.

Іноді мають місце спроби за допомогою логічного переходу поєднати між собою пам’ятки, які показують, перекинути словесний місток від об’єкту до об’єкту, без залежності від змісту розповіді, яка супроводжує показ цих пам’яток. Це помилка. Бо зміст логічних переходів між одними і тими ж пам’ятками різний в екскурсіях на різні теми. Це відбувається тому, що кожна розповідь ведеться про інші події, а логічний перехід – частина розповіді, – лише відображає її зміст.

Логічні переходи мають велике значення в екскурсії. Випереджаючи зміст наступної підтеми, вони викликають необхідні емоції у екскурсантів та сприяють створенню необхідних умов для кращого засвоєння не лише окремої підтеми, а й усієї теми в цілому.

Важливо також пов’язувати поміж собою окремі складові всередині підтем, особливо основні питання, які входять у підтему. Такий логічний зв’язок буде сприяти більш глибокому розкриттю підтеми.

Виконуючи вимоги лаконічності словесного матеріалу, не слід збитися на уривчастість викладених екскурсоводом фактів. Під час розробки нової теми і в процесі подальшого її удосконалення необхідно уважно слідкувати, щоб кожна думка, яка сповіщається екскурсантам, доводилася до логічного кінця, а кожна подана теза була переконливо розкрита.

Усі ці вимоги повинні знайти вирішення у тексті екскурсії, особливо індивідуальному.

2.1. Екскурсійна методика як окрема методика, що пов’язана з процесом поширення знань на основі однієї форми роботи, являє собою сукупність вимог і правил, висунутих до екскурсії, а також суму методичних прийомів підготовки та проведення екскурсій різних видів, різної тематики і для різних груп людей.

За думкою Ю.Александрова, “практика екскурсійної методики включає застосування науково-обгрунтованих прийомів і способів підготовки та проведення екскурсій, формування та функціонування системи методичної роботи та її основних ланцюгів (методрада, методична секція екскурсоводів, методичний відділ, методкабінет), а також системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів екскурсоводів” [ Алесандров Ю.Н. Актуальные проблемы развития экскурсионной методики // Актуальные проблемы экскурсионного дела: Материалы научной конференции. – Сухуми ЦНИЛТЭ, 1972. – С.21-23 ].

Велике значення для обґрунтування та розвитку екскурсійної методики має психологія, особливо соціальна психологія, що займається вивченням природи відчуттів, сприйнять, уявлень, законів мислення, ролі позитивних і негативних емоцїй у процесі пізнання, психофізичної природи уваги, переконання, особливостей психології колективу (групи), механізму повчання тощо.

Б.В.Ємельянов розглядав екскурсійну методику в таких аспектах, як основу професійної майстерності екскурсоводів; як механізм, що удосконалює “подання” матеріалу та сприйняття об’єкта екскурсантам, як процес упорядкування діяльності екскурсовода. Відомий екскурсіоніст вважав, що екскурсійна методика спирається на філософію. З філософської науки методика бере вчення про діалектику, теорію пізнання і логіку. “Екскурсійна методика, – писав він, – виходить з того, що екскурсія являє собою діалектичну єдність змісту, засобів, форм та специфічного методу впливу на аудиторію – екскурсійного метода” [ Емельянов Б.В. Экскурсоведение. – М.: Советский спорт, 2000. – С.108 ]. Екскурсійна методика як прикладна дисципліна складається із загальної та окремих методик.

Перша складає сукупність правил та прийомів підготовки та проведення екскурсій. До кола її питань входять також питання теорії, підготовки та підвищення кваліфікації екскурсійних кадрів.

Предмет окремих екскурсійних методик складає прийоми та способи виховання, навчання та освіти у процесі викладу різних тем екскурсій. Екскурсійна методика включає методики: розробки нового для організації (фірми) продукта; розробки екскурсоводом нової для нього теми (вже розробленої у конкретній організації (фірмі); підготовки екскурсоводів до проведення чергової екскурсії; післяекскурсійна робота з її учасниками тощо. Відповідно до кожної теми ця методика має свої особливості, які визначаються завданнями, поставленими перед конкретною екскурсією, цільовою установкою (наприклад, розширення культурного світогляду дорослих або професійна орієнтація молоді), а також видом екскурсії (міська, позаміська, музейна, виробнича) та складом групи.

Мають свої відмінності пішохідні та автобусні екскурсії. Є різниця й у методиці проведення екскурсій для внутрішніх та іноземних туристів, а також для різних категорій місцевого населення.

Найбільш глибоко розроблена методика проведення екскурсій. Вона охоплює цілий ряд питань. Це, насамперед, вміти показати об’єкти, розповісти про них і пов’язані з ними події. Методика передбачає вміння правильно скомпонувати екскурсійний матеріал, якнайповніше використати зорові та словесні докази шляху досягнення поставленої мети і найбільш повно розкрити тему екскурсії.

Методику слід розглядати як суму використаних в екскурсії прийомів і послідовність екскурсійних об’єктів, чіткість формулювання підтем, кількість та взаємозв’язок основних питань, змістовність логічних переходів, і нарешті, кількість і послідовність викладення фактичного матеріалу.

Методичний прийом – це частина, елемент екскурсійного методу, необхідний для ефективного його застосування в конкретній екскурсії. Правильне використання методичних прийомів складає одну з основ професійної майстерності екскурсовода.

Отже, призначення методики полягає в тому, щоб допомогти екскурсантам засвоїти зміст екскурсії через сприйняття об’єктів екскурсійної діяльності. Завдання методичних прийомів забезпечити найбільшу дієвість передачі знань екскурсантам.

Ефективність екскурсії визначається не тільки рівнем її змісту, але й методикою проведення. Методика проведення екскурсії поділяється на дві частини: методику показу і методику розповіді, що носить підпорядкований характер.

У методиці показу можуть бути виділені як самостійні частини наступні методики: спостереження, вивчення і дослідження об’єктів; використання технічних засобів пропаганди, використання “портфеля екскурсовода”.

Методика показу – більша частина методики за обсягом і складністю підготовки та здійснення. Вона складна тим, що оригінальна, і на відміну від методики розповіді не застосовується у жодній з інших форм освітньо-виховної роботи. Тому виключено запозичення методичних прийомів з інших методик.

Спираючись на багаторічний практичний досвід професійних екскурсійних кадрів країни, відомий радянський екскурсіоніст Б.В.Ємельянов у своїх працях: “Основы эксурсоведения” (1981, 1983 рр.), “Методика подготовки проведнеия экскурсий” (1980 р.), “Профессиональное мастерство экскурсовода” (1986 р.), “Экскурсоведение” (2000 р.) систематизував і сформулював основні методичні прийоми показу і розповіді, методику або технологію підготовки нової екскурсії тощо.

2.2. Технологія (від грецького techne – ремесло, майстерність і logos – вчення, наука) – сукупність прийомів і способів одержання, обробки матеріалів у різних галузях. Наукова дисципліна, що розробляє та вдосконалює ці прийоми та способи.

Технологічні процеси – самі процеси одержання, обробки, складання матеріалу. Крім того, технологія – це опис виробничих процесів, інструкції щодо їх виконання, технологічні карти тощо [ Українська радянська енциклопедія: У 2 т. – К.: УРЕ, 1984. – Т.11, кн.1. – С.240 ].

В основі технологічного процесу створення екскурсії лежить екскурсійна методика, в якій у широкому розумінні прийнято враховувати систему способів цілеспрямованого здійснення будь-якої роботи, а в педагогічній науці та практиці під методикою розуміється сукупність правил та способів викладання навчальних дисциплін, система прийомів навчання та виховання. При цьому необхідно враховувати залежність прийомів та методів від мети та змісту виховання. Це має відношення і до екскурсії, в якій завжди головне – її зміст.

Міждержавним стандартом ДЕСТ 28681.1-95. “Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги”, пунктом 5.8.3. визначено, що “проектування послуги “екскурсія” передбачає визначення:

· тематичної спрямованості;

· об’єктів огляду;

· тривалості екскурсії;

· обсягу інформації;

· форми пересування за маршрутом екскурсії;

· результатів соціологічного вивчення пропозицій екскурсантів щодо умов обслуговування” [ Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.1-95. “Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги”. – К.: Держстандарт України, 1996. – С.7 ].

Виходячи з цих вимог, кожний екскурсовод повинен дбати про науковість, наочність та глибину змісту екскурсії. Ефективність екскурсії значною мірою залежить від вміння екскурсовода образно, дохідливо та переконливо викласти матеріал слухачам, а отже, від володіння технологією та методикою її підготовки та проведення.

Екскурсійний технологічний процес складається з двох основних розділів– підготовки екскурсії та її проведення.

Технологічний процес екскурсії слід розглядати у двох планах: розробку нової теми для організації та підготовку екскурсовода до нової для нього теми.

Технологія створення нової екскурсії досить складний процес. Він починається з глибокого вивчення духовних запитів та інтересів населення, екскурсійних можливостей міста, краю, району. Для підготовки нової екскурсії, як правило, створюється творча група у складі 3-7 найбільш творчих екскурсійний працівників. Найбільш досвідчений з них призначається керівником. Все це визначається наказом по організації.

Кожному учаснику групи виділяється певний розділ роботи, при цьому враховуються хист та спеціальні знання виконавця.

Технологічний процес створення нової екскурсії здійснюється поетапно.

Теоретиками екскурсознавства визначені 15 етапів розробки екскурсії:

1. Визначення мети і завдань екскурсії.
2. Вибір теми.
3. Вибір літератури і складання бібліографії.
4. Знайомство з експозиціями і фондами музеїв за темою.
5. Відбір вивчення екскурсійних об’єктів.
6. Складання маршруту екскурсії.
7. Об’їзд або обхід екскурсії.
8. Підготовка контрольного тексту екскурсії.
9. Комплектування “портфеля екскурсовода”.
10. Вибір методичних прийомів проведення екскурсії.
11. Визначення техніки проведення екскурсії.
12. Складання технологічної карти.
13. Підготовка індивідуального тексту.
14. Прийом (здача) екскурсії.
15. Затвердження екскурсії як продукта туристичної фірми.

У нашому посібнику пропонуються три основних етапи, а саме:

1. підготовча робота – визначення теми, мети, завдання екскурсії, добір та вивчення матеріалів по темі, першовитоків, монографій, знайомство з фондами та документами архівів, музеїв тощо, відбір вивчення та дослідження екскурсійних об’єктів;
2. створення екскурсії – її основної та допоміжної (додаткової) технологічної документації: маршрута, технологічної карти, контрольного тексту, “портфеля екскурсовода”, карток (паспортів) екскурсійних об’єктів, бібліографічного списку літератури тощо;
3. завершальний етап – доведення екскурсії до робочого стану: одержання рецензії наукового фахівця, прийом екскурсії на маршруті, затвердження її, підготовка екскурсоводів до виходу на маршрут

Підготовчий етап починається з визначенням теми, мети та завдання екскурсії. Вірно сформульована мета має виключно важливе значення. Їй підпорядковується все, що буде показано та що йтиме розповідь у ході екскурсії.

Метою екскурсії може бути виховання громадянської свідомості, сприяння формуванню національної ідеї, ідеї державності України, відповідальності за історичний спадок, прилучення до розуміння української національної культури у світовій цивілізації, моральне, естетичне виховання тощо.

Наприклад, ось як визначено мету екскурсії “У Сорочинці на ярмарок”, яку створено в Полтавському туристично-екскурсійному комплексі “Еней”: “виховання патріотизму, любові до рідного краю, поваги до народних традицій України, розуміння важливості надбань наших предків, непересічної естетичної та моральної вартості спадщини у формуванні свідомості наших сучасників”.

Крім загальної мети, звичайно, обумовлюється і конкретне завдання, яке в названій екскурсії визначено так: “Познайомити з історією українських ярмарків, побувати на найбільшому у країні Сорочинському ярмарку, переконати учасників екскурсії, що сучасний ярмарок – не атрибут епохи феодалізму, а потужний центр торгівельних та культурних зв’язків, познайомити з народним мистецтвом у центрі килимарства та вишивки у Решетилівці, на самому Сорочинському ярмарку і, як результат, підвести екскурсантів до усвідомлення, що народне мистецтво не баласт, який заважає поступальному рухові вперед, а першовитік сьогоднішніх мистецьких явищ і процесів, що час творення народних майстрів не залишився у минулому, що місце витворів народного мистецтва – не лише у музеях, а й у нашому повсякденному побуті, як речей гармонійних, досконалих”.

Мета та завдання екскурсії визначають актуальність теми, а саме того, що покладено в її основу, на чому будується показ та розповідь. Вірне визначення теми відображується найрішучішим чином на змісті екскурсії та методиці її проведення. Важливо, щоб тема розкривалась уже у назві екскурсії. Слід уникати назв – особливо це характерно для позаміських екскурсій, які визначають маршрут екскурсії: “Черкаси-Умань”, “Київ-Канів”. Краще назвати “Шевченків край”.

Для визначення теми та мети екскурсії вирішальне значення мають екскурсійні об’єкти.

Об’єктами екскурсії, як правило, бувають пам’ятки історії та культури, експозиції музеїв та виставок, пам’ятки природи, інженерні споруди, місця, пов’язані з перебуванням відомих людей тощо. В Україні нині на державному обліку зареєстровано понад 132 тис. пам’яток, серед яких: історичних – майже 56 тис; археологічних – майже 70 тис; пам’яток культури – більше 6,5 тис.

У музеях знаходиться майже 10 млн. експонатів.

Екскурсійні об’єкти класифікуються за: змістом:

• однопланові – твір живопису, будинок, рослина та багатопланові – пам’ятка архітектури та мистецтва, інженерна споруда, які одночасно є й історичними пам’ятками; архітектурні ансамблі та ін.;
• за функціональним призначенням: основні – ті, без яких неможливо розкрити зміст екскурсії; додаткові – пов’язані з локальними подіями, окремими епізодами та фактами, вони допомагають у розкритті змісту, теми в цілому;
• за ступенем збереження: збережені повністю – об’єкти, які потерпіли значних змін, але збереглися у своїй основі (Кирилівська церква у Києві); перебудовані (Золоті ворота у Києві, Спаський собор у Чернігові); реконструйовані, відтворені заново (Свято-Успенський собор та комплекс Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві, П’ятницька церква у Чернігові);
• не збереглися, але демонструються як пам’ятні місця.

Добір об’єктів, особливо якщо їх дуже багато, справа досить складна. Він проводиться на основі значення об’єкту для розкриття теми екскурсії. При цьому бажано, щоб об’єкти однієї з екскурсій не дублювалися в іншій, але це бажання не може відноситись до багатопланових об’єктів. Так, Софія Київська може фігурувати в екскурсіях на різні теми: як визначна історична пам’ятка, як шедевр давньоруського зодчества XII ст., як видатна архітектурна споруда.

Існують й інші критерії оцінок при відборі об’єктів для показу. При цьому враховується пізнавальна цінність об’єкту, його популярність, що є дуже принадним фактором для екскурсантів, екзотичність, яка іноді пов’язана з легендою, виразність, неповторність – наприклад, міст ім. Є.О.Патона у Києві, і, нарешті, місце розташування.

Кількість відібраних об’єктів для показу також суттєва. Якщо їх замало, то екскурсія буде неповноцінною, якщо забагато – це загрожує дилетанством.

У міській оглядовій багатоплановій екскурсії кількість об’єктів показу основних та додаткових не повинна перевищувати 20-30, у тематичній екскурсії їх може бути 8-10. Слід прагнути до широкого та багатопланового показу об’єктів і уникати включення в екскурсію схожих об’єктів, які не несуть суттєвої нової інформації по темі.

Дуже важливим етапом підготовки є вивчення та накопичення матеріалу екскурсії: екскурсовод повинен знати по темі якнайбільше. Не слід старатися та намагатися весь зібраний матеріал включити в екскурсію. Не випадково знання екскурсовода іноді порівнюють з айсбергом, дев’ять десятих якого знаходиться під водою і лише десята частина піднімається над поверхнею. Одна десята – ті знання, які екскурсовод повідомляє групі, решта – знання по темі, які можливо використати в інших варіантах екскурсій. Не слід забувати, що будь-яка екскурсія з часом удосконалюється, змінюється й її зміст: “непотрібне” сьогодні може знадобитися завтра. Не слід забувати і про питання, які можуть задати екскурсанти і на які завжди треба бути готовим дати вичерпну відповідь.

Починати підготовчу роботу слід з найповнішого вивчення існуючих наукових, літературних джерел по темі та складання бібліографії. Екскурсовод вивчає історичні документи, добирає спеціальну наукову, мемуарну, художню, довідкову та краєзнавчу літературу. Остання необхідна для знаходження конкретної інформації про місто, область, край, встановлення зв'язків подій, 4яківідбувалися у цій місцевості, з життям держави.

Перелік літератури доцільно розмістити у потрібній послідовності, відповідно до підтем (розділів) майбутньої екскурсії. Бажано до кожного літературного джерела додати анотацію, що в подальшому полегшить користування бібліографічним списком як допоміжним технологічним документом.

Цікаві відомості можуть бути знайдені у періодичній пресі, старих газетах та журналах, особливо в місцевих та маловідомих. Наводячи матеріал періодики, слід зазначити точну назву статті, її авторів, видання, місце та рік публікації. Корисно відмічати ступінь вірогідності інформації.

Часто у пошуках нових матеріалів, фактів екскурсоводи звертаються в різні архіви. Робота в архівах трудомістка та складна, але вона дає чудові наслідки. У ній завжди присутній елемент самостійного наукового пошуку. А розповідь про те, як було зроблено цінну знахідку, “таємниця об’єкту” може заслужено прикрасити екскурсію, посилити її емоційний вплив.

Не менш важливе значення має робота в музеях, художніх галереях. Слід пам’ятати, що окрім експозиції у кожному музеї існує запасник, власний архів. Корисним у ряді випадків буває відвідування архітектурних та художніх майстерень, науково-дослідних та навчальних інститутів, установ культури тощо.

Екскурсовод повинен твердо засвоїти, що у відповідності до вимог науковості він має право включати до екскурсії лише абсолютно вірогідні відомості, ретельно перевірені факти, обосновані гіпотези та висновки.

Допомогу у підготовці екскурсії можуть надати консультації зі спеціалістами-краєзнавцями, учасниками та свідками подій. Деякі з цих фахівців можуть стати і рецензентами екскурсії. Відомо, що кожна галузь науки, мистецтва тощо має свою специфічну термінологію. Допомога фахівців обов’язкова для правильного використання професійних термінів та виразів. Не завадить скласти короткий словник таких термінів.

Консультації з фахівцями, зустрічі з учасниками подій, краєзнавцями слід занотувати з документальною точністю. Отриману від них нову інформацію неодмінно слід проаналізувати та порівняти з тією, яка вже напрацьована в матеріалі. Магнітофонні записи розповідей цікавих та обізнаних людей можуть включатися в екскурсію як ілюстративний матеріал.

Після визначення екскурсійних об’єктів слід їх ретельно вивчити. В одних випадках можна починати з натурного огляду, в інших – зі знайомства з літературою. Практика визначає, що попередній огляд пам’ятки доцільний лише у випадку, коли екскурсовод має хоча б мінімальну інформацію про неї. Не слід обмежуватись лише енциклопедичною чи краєзнавчою літературою, а тим більше відомостями, які вміщені в путівниках, рекламних проспектах, популярних статтях тощо, при тому, що вони бувають необхідні, особливо на початковому етапі ознайомлення з пам’яткою. Екскурсоводу необхідно ретельне вивчення наукової літератури з необхідними виписками, конспектуванням. При цьому слід враховувати тему, мету та завдання екскурсії, відбираючи з великої кількості матеріалу у першу чергу той, який безпосередньо буде використаний у майбутній екскурсії.

Під час огляду пам’ятки в натурі слід звернути увагу на її розташування в навколишньому ландшафті чи забудові, встановити, чи збереглося історичне середовище, яке оточувало пам’ятку в період її спорудження, була вона перебудована чи реставрована, чи змінилося її функціональне призначення. Слід знати матеріал, з якого споруджено будівлю чи пам’ятник, обставини його будівництва, прізвище архітектора чи скульптора, задум створення, пов’язані з ним історичні події тощо.

Якщо йдеться про історичну споруду, екскурсоводу слід точно встановити, що, коли і як відбулося у різних її частинах, бо йому це може знадобитися під час ведення екскурсії для мовного відтворення історичних подій, використанні прийому локалізації.

Паралельно з вивченням об’єкту можна створювати додаткову технологічну документацію – картки (паспорти) екскурсійного об’єкту, куди занести дані про нього. Чим докладніше картка буде заповнена, тим легше буде з нею працювати при упорядкуванні тексту екскурсії, визначенні її маршруту.

До картки (паспорту) об’єкта слід занести:

• найменування пам’ятки (первісне та сучасне), а також назву, під якою пам'ятка відома серед населення;
• історичну подію, її дату, з якою пов’язана пам’ятка;
• місцезнаходження об’єкта, поштову адресу;
• опис пам’ятки (під’їзд до неї, її автор, дата спорудження, матеріал, з якого виготовлена, текст меморіального напису);
• джерела відомостей (література, де є опис пам’ятки та подій, пов’язаних з нею, архівні дані, усні перекази, основні опубліковані роботи та місця знаходження неопублікованих робіт);
• збереження пам’ятки (стан та територія, на якій знаходиться; дата останнього ремонту, реставрації);
• на кого покладено охорону пам’ятки;
• в яких екскурсіях використовується;
• дата складання та прізвище складача.

До картки додається фото об’єкта, яке відтворює його сучасний та минулий вигляд.

Наявність такої картотеки допоможе в розробці нових маршрутів та урізноманітненні використання пам’яток у різних екскурсіях [ Емельянов Б.В. Экскурсоведение. – М.: Советский спорт, 2000. – С.127 ].

У випадках, коли об’єкт багатоплановий, екскурсовод, перш за все, вивчає його в межах теми, над якою працює, класифікує матеріал, який має, на основний та додатковий (який не має відношення безпосередньо до теми екскурсії, але може використовуватись при відповідях на запитання екскурсантів).

Слід пам’ятати: інформація, яку екскурсовод повинен повідомити екскурсантам з приводу певного об’єкту, буде визначати й особливості його показу, відведений на це час та послідовність огляду.

Під час попереднього огляду об’єкта екскурсоводу слід проаналізувати, на що звернути увагу екскурсантів, де краще поставити групу (для цього необхідно самому знайти найбільш виграшні точки для огляду), передбачити запасний варіант, оскільки найзручніша позиція може бути зайнятою. Вибираючи місце показу, екскурсовод повинен звернути увагу і на зовнішні обставини, які здатні полегшити чи, навпаки, утруднити його роботу: інтенсивність вуличного руху, шум від електропоїзда, який проходить неподалік, та ін.

Після завершення підготовчої роботи творча група приступає до другого її етапу – створення самої екскурсії, основної технологічної документації, яка затверджена державним стандартом ДЕСТ 28681.1-95 “Туристично-екскурсійне обслуговування. Проектування туристичних послуг”, і де зазначено, результатом проектування послуги “екскурсія” є наступні технологічні документи:

• 3.11. технологічна карта екскурсії (додаток Є);
• 3.13. контрольний текст екскурсії;
• 3.14 матеріали “Портфеля екскурсовода”;
• схема траси маршруту транспортної екскурсії (додаток Ж)” [ Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.1-95. “Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги”. – К.: Держстандарт України, 1996. – С.7 ].

Технологічна документація, яка не зазначена державним стандартом, але використовується при роботі над екскурсією, вважається додатковою чи допоміжною: картки (паспорти) екскурсійних об’єктів; бібліографія, рецензія фахівця, додаткові матеріали по темі: реферати, довідки, таблиці, цифрові матеріали, копії документів, цитати з літературних творів тощо. Вона може розроблятися паралельно з виконанням певної роботи в процесі підготовчого та завершального етапів.

Після завершення добору, вивчання та дослідження екскурсійних об’єктів слід приступати до складання маршруту екскурсії.

Міждержавним стандартом не розмежовуються туристичний та екскурсійний маршрути, там дано наступне визначення: “Туристичний маршрут – заздалегідь визначений шлях туристичного походу (екскурсії, подорожі), характерною ознакою якого є певний порядок переміщення туристів по географічних точках” [ Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.1-95. “Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги”. – К.: Держстандарт України, 1996. – С.2 ]. Крім того, там дано поняття “Туристична траса – маршрут, що затверджений і обладнаний належним чином” [ Там само ].

В екскурсії – це переміщення екскурсантів від одного об’єкта до іншого. Маршрут знаходиться в прямій залежності від теми екскурсії та об’єктів показу.

До кожного екскурсійного маршруту ставляться дві головні вимоги: він повинен забезпечувати цілісність та логічну послідовність викладення матеріалу, а також мати зорову основу для розкриття теми.

Існує три принципи побудови маршруту: хронологічний, тематичний та комплексний (хронолого-тематичний). На практиці суворо виконати хронологічний принцип маршруту буває дуже важко, а іноді і зовсім неможливо через розкиданість об’єктів по місту. Але прагнути цього слід.

Прикладом хронологічної побудови можуть бути літературно-, художньо-біографічні екскурсії про життя і творчість видатних людей. За тематичним принципом будуються тематичні оглядові екскурсії “Літературна Одеса 1920-х років”. Усі ж оглядові міські екскурсії в основному побудовані за тематико-хронологічним принципом. Послідовність викладення матеріалу по хронології в таких екскурсіях зберігається, як правило, тільки в підтемах

Екскурсійний маршрут повинен бути складений компактно. Бажано, щоб переїзд від одного об’єкту до іншого не займав більше, ніж 10-15 хвилин, довгі інтервали слід чергувати з короткими. Намагатися не допускати повторних переїздів по одних і тих самих вулицях або повз одного і того ж самого об’єкту.

У піших екскурсіях інтервали між об’єктами повинні бути незначними: довгі переходи порушують ритм та сприйняття екскурсії, відволікають увагу екскурсантів. Раніше відмічалося, що екскурсійні об’єкти поділяються на основні та додаткові. Як правило, при показі основних об’єктів розкривається одна з підтем екскурсії. Біля кожного такого об’єкту передбачено вихід екскурсантів з автобусу. Але при цьому не слід зупиняти автобус, виводити з нього людей тільки для того, щоб сказати кілька слів про черговий об’єкт.

Після розробки маршруту слід неодмінно здійснити його об’їзд чи обхід. При цьому уточнити трасу руху, місцезнаходження об’єктів на вулицях та площах, під’їзди до них чи місць стоянок, вибрати основні та резервні точки показу і т. ін. Під час об’їзду чи обходу проводиться хронометраж часу переїзду (переходу) від об’єкта до об’єкта, визначається кілометраж для підведення точних розрахунків екскурсії. Від результатів хронометражу до маршруту можуть бути внесені необхідні зміни. Слід передбачити невеликий резерв часу (10-15 хв.) оскільки можливі затримки на дорогах.

Схему траси маршруту слід оформити згідно з вимогами Міждержавного стандарту

Дата добавления: 2014-01-04