Ф. Бекон – засновник емпіризму в психології

Загальна характеристика психологічної думки Нового часу

Внесок Р. Декарта у розвиток психології

Ф. Бекон – засновник емпіризму в психології

Загальна характеристика психологічної думки Нового часу

Тема: Психологія Нового часу

Лекція №7

1. Нові підходи до побудови науки в XV-XVI ст., що базувалися на прагненні до раціональності і доведенні теоретичних положень сприяли зародженню нового етапу у розвитку психології;

2. Психологія все ще була тісно пов’язана з філософією, оскільки природничі науки ще не давали підґрунтя для пояснення природи психічного (не достатньо сильною була наукова база);

3. У філософії та теорії пізнання намічаються 2 напрями: емпіричний та раціоналістичний.

Емпіризм	Раціонализм
- джерело всіх знань – досвід людини; - спільні поняття мають дослідне походження Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж.Локк; - провідний науковий метод – індукція (від приватного до спільного)	- знання є вродженими; - спільні поняття виводяться з самого розуму і природжених інтелектуальних здібностей Р.Декарт, Г.Лейбніц, Спіноза; - провідний науковий метод – дедукція (від спільного до приватного)

4. Період розквіту механіки (фізика І. Ньютона) обумовив і своєрідний підхід до розуміння людського тіла (організм як машина, яка функціонує за певними законами фізики);

5. У психології на перший план виходить вивчення проблеми пізнання (це пов’язано з прагненням довести можливості людини в осягненні істини на основі знання, а не віри);

6. Пізнання базується на основі відчуттів (сенсуалізм) або на основі мислення (раціоналізм).

7. Відкриття першої в історії психології теорії рефлексів.

8. Концепція Готфріда Лейбніца душі-монади доводила, що в психіці є не тільки область свідомості, але й область несвідомого.

Ф. Бекон (1561-1626) – англійський психолог, філософ та видатний політичний діяч.

Основні тези:

§ вважається засновником емпіризму, оскільки вважав, що істинне знання базується не тільки на чуттєвому досвіді, але й на експерименті (інформація з наших органів чуття має перевірятися експериментально);

§ основним своїм завданням вважав визначити як наука може стати корисною для людини (нещадно критикував філософів античності й епохи Відродження за їх некорисні роздуми);

§ розвивав ідею щодо єдиної науки про людину, важливою складовою якої є психологія. Вчення про людину складається з двох частин: перша – це наука про людину (філософія людини), друга – це взаємини людини і суспільства (громадянська філософія).

Відповідно до складових людини (душа й тіло), виокремлюють науки про тіло, науки про взаємозв’язок душі й тіла, науки про душу.

Ø Вчення про душу включає науки про раціональну божественну душу (дух) й про нераціональну душу. Здібності раціональної душі — це розум (або інтелект), розум, уява, пам'ять, бажання (або потяг), воля. Чуттєва (нераціональна) душа властива людині й тварині, її природа тілесна, функція відчуття та вибір (тобто прагнення до сприятливих і уникнення несприятливих обставин навколишнього середовища) та наявність довільних рухів.

Ø Вчення про тіло: медицина, косметика, атлетика і наука про насолоду. Їх характеристика спрямована на виокремлення всього, що сприяє здоровому життю.

Ø Вчення про душу та тіло. У вченні про особистість на прикладах видатних історичних діячів розглядаються вищі прояви людських можливостей: гарна пам'ять, мудрість, моральна стійкість і т.д. Вчення про союз душі і тіла включає питання: визначення душевного стану по зовнішніх проявах (фізіогноміка), тлумачення снів, вплив хворобливих станів тіла на душевну діяльність і, навпаки, душі на тіло. Цим питанням Ф. Бекон приділяє увагу у зв'язку з їх корисністю в повсякденному житті.

Дата добавления: 2014-01-04