Дитинство. Соціально-історичні детермінанти його тривалості та роль в загальному процесі формування особистості

Дитинство є особливим етапом онтогенетичного розвитку людського індивіда, який триває від зачаття до підліткового віку, охоплюючи такі періоди, як новонародже-ність, немовля, раннє дитинство, дошкільний вік і молодший шкільний вік. Від дорослості воно відокремлене перехідними періодами — підлітковим віком, ранньою та зрілою юністю.
У дитинстві поєднані процеси дозрівання, росту й розвитку. Кожен окремий його період характеризується специфічною соціальною ситуацією розвитку, провідним видом діяльності та виникненням новоутворень у психіці й особистості індивіда.

Згадаймо, як писав про своє дитинство Лев Миколайович Толстой:

«Щаслива, щаслива, безповоротна пора дитинства! Як не любити, ні плекати спогадів про неї? Спогади ці освіжають, підносять мою душу і служать для мене джерелом насолоди...

Чи повернуться коли-небудь та свіжість, безтурботність, потреба любові і сили віри, якими володієш в дитинстві? Який час може бути краще того, коли дві кращі чесноти - безневинна цікавість і безмежна потреба любові - були єдиними спонуканням в житті?»

Саме в дитинстві починають складатися ті глибинні відмінності між дітьми, які багато в чому визначають майбутні сутнісні характеристики їх індивідуальностей, а отже, і вибір життєвого шляху.

Вікові етапи психічного розвитку нетотожні біологічному розвитку. Вікова періодизація має історичні підстави. Кожне суспільство визначає межі дитинства, виходячи з традиційно сформованих вікових періодів людини.

Суспільство висуває свої вимоги до дитинства як періоду розвитку дитини в контексті особливої уваги до нього самого суспільства і сім'ї. Хоча громадські інститути орієнтовані на потреби людини кожного вікового періоду, дитинство в сучасних цівілізованих країнах виступає як період, що вимагає від суспільства особливої уваги у сфері охорони здоров'я, фізичної, розумового і духовного розвитку, а також забезпечення соціального захисту дитини. Ця відповідальна позиція держави та громадськості пов'язана не тільки і не стільки з культурою гуманістичних сподівання, але і з нагальною необхідністю готувати зміну поколінь саме в Сентизивні період дитинства. Звідси завдання охорони материнства та дитинства, забезпечення дітей дошкільного віку державними дитячими садами і приватними закладами, забезпечення умов для початкового навчання.

У дійсності в індивідуальному житті кожної дитини висвічує своя особлива соціальна ситуація: одних вона обволачує з чистою любов'ю, розвиває душевні та розумові здатності; для інших виступає у вигляді відчужених умов існування з усіма наслідками, що випливають з цього плачевними наслідками. Проте як би не складалися індивідуальні умови розвитку дитини, він проходить шлях, наближений до деяких загальних тенденцій розвитку в усі основні періоди дитинства. Звернімося до розгляду етапів найважливішого віку, що визначає багато в чому лад душі, розумову культуру і навіть подальшу долю людини.

У цей період дитина проходить найбільший шлях у своєму індивідуальному розвитку від безпорадної істоти, яка здатна до самостійного життя, до вповні адаптованої до природи і суспільства дитячої особистості, вже здатної взяти відповідальність за себе, своїх близьких і однолітків.
У перше десятиліття життя психіка дитини у своєму розвитку проходить таку «відстань», з якою не зрівняється жоден наступний вік. Цей рух обумовлено насамперед онтогенетичними особливостями віку - дитинство по своїй суті орієнтоване природними передумовами на інтенсифікацію розвитку. Однак не слід думати, що саморозвиток визначає цей рух. Природні передумови, лише з'єднуючись з соціальними умовами, просувають кожну дитину в дитинстві з даного вікового етапу в інший.
У період дитинства інтенсивно розвивається організм дитини: зростанню супроводжує дозрівання нервової системи і мозку, що зумовлює психічний розвиток. У цей віковий період дитина розвивається з боку психічних функцій, спілкування, волі і почуттів. Вона починає усвідомлювати свою унікальність і проявляти себе як особистість у відповідальні моменти життя.
Пройшовши шлях досягнень в предметній, ігрової та навчальної діяльності, освоївши рефлексію на себе та інших як спосіб ідентифікації з ідеалом і з реальними зразками, навчившись приймати позицію відповідальності, дитина стає здатною до рефлексії. Звичайно, вона як і раніше має потребу в співдружності дорослого, але вона вже проявляє успішні спроби до самостійного проникненню в глибинну сутність природи і людських відносин.
Об'єктивні, історично зумовлені реальності існування людини по-своєму впливають на нього на різних етапах онтогенезу в залежності від того, через які раніше розвинулися психічні функції вони переломлюються. При цьому дитина «запозичує тільки те, що їй підходить, гордо проходить повз те, що перевищує рівень її мислення»

Дата добавления: 2014-01-04