Стосунки між радянськими та польськими партизанами, УПА та Армією Крайовою

Антигітлерівський рух Опору існував у всіх окупованих країнах Європи. Але майже скрізь він мав, крім внутрішньої охорони, надійну зовнішню підтримку (еміграційні уряди і держави антигітлерівської коаліції). Український національний рух Опору такої підтримки не мав. Англія, США, зв'язані з СРСР союзними зобов'язаннями, навіть не ставили питання про сприяння УПА. Повстанці змушені були покладатися на власні сили. В складі УПА, поряд з українськими, були національні загони грузинів, вірмен, азербайджанців, таджиків.

Що ж до радянських партизанів, то в них, як і раніше, вбачали ворогів ідеї незалежної України. ОУН прагнула витіснити з району своєї дислокації партизанські загони та розвідувально-диверсійні групи, очолювані комуністами. У першій половині 1943 р. це їй значною мірою вдалося: прорадянські партизанські з'єднання відійшли в Білорусію і Східне Поділля. Це було прямим результатом гострої ідеологічної боротьби за вплив серед населення краю, яку більшовицькі комісари програли. Жителі Західної України ототожнювали керовані більшовиками партизанські загони і групи з усією попередньою політикою радянської влади, з насильницькою колективізацією, масовими репресіями, брутальним ігноруванням національних почуттів людей.

Разом з тим верховне командування УПА намагалося налагодити контакти з радянськими партизанами. Умови для цього склалися під час Карпатського рейду з'єднання С. Ковпака. Однак московське керівництво категорично заборонило будь-які переговори з бандерівцями. Трагічним наслідком цього стало вбивство за наказом НКВС комісара з'єднання С. Руднєва за його висловлювання супроти конфронтації двох напрямків руху Опору в Україні.

У жовтні 1943 р. УПА звернулася до радянських партизанів із закликом приєднатися до спільної боротьби пригнічених народів за створення незалежних держав, а не відновлення СРСР. З подібними пропозиціями оунівці зверталися неодноразово, та відповіді не отримували. Натомість розгорталась антиоунівська пропагандистська кампанія. В одній з радянських листівок, поширюваних в окупованих районах 1943 р., стверджувалося, що «Бандера прибув в Україну на німецькій тачанці» і «не так давно Бандера та його прихвосні влаштували були урочисту поїздку до німців на спеціальному поїзді». Як відомо, в цей час С. Бандера був в'язнем німецького концтабору Заксенхаузен.

Трагічно склалися відносини УПА з польськими озброєними загонами різних політичних спрямувань, що діяли в Західній Україні. УПА декларувала необхідність ліквідації другорядних фронтів, за винятком більшовицького і нацистського. Але досягти порозуміння з польськими національними силами не вдалося. Українці звинувачували в цьому поляків, котрі прагнули відновлення Польщі в довоєнних кордонах, поляки ж причиною ворожнечі вважали непоступливість українців. А жертвами цього політичного антагонізму було в основному мирне населення.

Таким чином, 1943 р. ознаменувався розгромом гітлерівських військ на Лівобережжі. Значний внесок у це своєю героїчною працею в східних районах СРСР зробили жителі України. Радянські партизанські з'єднання і Українська повстанська армія воювали з окупантами у тилу.

Дата добавления: 2014-01-04