Електрокардіографія. Теорія Ейтховена

ФІЗИЧНІ ТА БІОФІЗИЧНІ ОСНОВИ РЕОГРАФІЇ.

ПОНЯТТЯ ПРО ЕЛЕКТРОГРАФІЮ ОРГАНІВ І ТКАНИН.

План

1. Електрографія органів та тканин.

1.1 Електрокардіографія. Теорія Ейтховена

1.2 Векторкардіографія.

2. Реографія.

1. Електрографія органів та тканин.

Живі тканини є джерелами електричних потенціалів (біопотенціалів).

Реєстрація біопотенціалів тканин та органів з діагностичною (дослідницькою) метою отримала назву електрографія. Такий загальний термін вживається достатньо рідко, більш розповсюджені конкретні назви відповідних діагностичних методів: електрокардіографія (ЕКГ) – реєстрація біопотенціалів, які виникають в серцевому м’язі при його збудженні; електроміографія – метод реєстрації біоелектричної активності м’язів; електроенцефалографія (ЕЕГ) – метод реєстрації біоелектричної активності головного мозку та інше.

В більшості випадків біопотенціали знімають електродами не безпосередньо з органу (серце, головний мозок), а з інших, «сусідніх», тканин, в яких електричні поля цим органом створені. В клінічному відношенні це суттєво спрощує саму процедуру реєстрації, роблячи її небезпечною та нескладною.

Фізичний підхід до електрографії базується на створенні (виборі) моделі електричного генератора, яка відповідає картині потенціалів, які знімають. У зв’язку з цим тут виникають два фундаментальних теоретичних завдання: розрахунок потенціалу в області вимірів по заданим характеристикам електричного генератору (моделі) – пряме завдання, розрахунок характеристик електричного генератору виміряного потенціалу – зворотнє завдання.

Подальші конкретні вирішення фізичних питань електрографії зроблені на прикладі електрокардіографії.

Електрокардіографія, ЕКГ – це метод графічної реєстрації з поверхні тіла електричних явищ, які виникають у серцевому м'язі під час серцевого циклу. Криву, яка відображає електричну активність серця, називають електрокардіограмою (ЕКГ). Таким чином, ЕКГ – це запис коливань різниці потенціалів, які виникають у серці під час його збудження.

Електрокардіографія є одним з основних методів дослідження серця і діагностики захворювань серцево-судинної системи. На даний час він є незамінним у діагностиці порушень ритму і провідності, гіпертрофій, ішемічної хвороби серця. Цей метод дає можливість з великою точністю говорити про локалізацію вогнищевих змін міокарда, їх розповсюдженість, глибину і час появи. Електрокардіографія дозволяє виявити дистрофічні й склеротичні процеси в міокарді, порушення електролітного обміну, що виникають під впливом різних токсичних речовин. Цей метод широко використовують для функціонального дослідження серцево-судинної системи. Поєднання електрокардіографічного дослідження з функціональними пробами допомагає виявити приховану коронарну недостатність, перехідні порушення ритму, проводити диференційний діагноз між функціональними та органічними порушеннями.

Все серце в електричному відношенні уявляють як деякий еквівалентний електричний генератор або гіпотетично, або у вигляді реального пристрою як сукупність електричних джерел у провіднику, який має форму тіла людини. На поверхні провідника при функціонуванні еквівалентного електричного генератора існує електрична напруга, яка в процесі серцевої діяльності виникає на тілі людини. Допускають, що середовище, яке оточує серце, немає меж і однорідне з граничною електричною провідністю γ. Змоделювати електричну діяльність серця можливо, якщо використовувати дипольний еквівалентний електричний генератор.

Дипольне уявлення про серце лежить в основі теорії відведення Ейдховена: серце це диполь з дипольним моментом р_С³, який обертається, змінюючи своє положення та точку прикладення (зміною точки прикладення цього вектора частіше нехтують) за час серцевого циклу.

Ейдховен запропонував знімати різницю біопотенціалів серця між вершинами рівностороннього трикутника, які приблизно знаходяться в правій і лівій руках та лівій нозі. За термінологією фізіологів, різниця біопотенціалів, яка реєструється двома точками тіла, називається відведенням.

Розрізняють І відведення (права рука-ліва рука), ІІ відведення (права рука-ліва нога), ІІІ відведення (ліва рука-ліва нога), які відповідають різницям потенціалів U_І, U_ІІ, U_ІІІ. За Ейдховеном, серце знаходиться в центрі трикутника. Відведення дозволяють визначити відношення між проекціями електричного моменту серця на сторони трикутника.

Так як електричний момент диполя – серця – змінюється у часі, то у відведеннях будуть отримані часові залежності напруги, які й називаються електрокардіограммами.

Дата добавления: 2014-01-04