Безробіття, види та показники

Характеристика ділового циклу

Лекція 3. ЦИКЛІЧНІ КОЛИВАННЯ в ЕКОНОМІЦІ

1.Характеристика ділового циклу

2. Безробіття, види та показники

3. Інфляція, її види

4. Крива Філіпса

Для ринкової економіки характерна нестабільність. Їй властиві підйоми і спади, що формують економічний цикл.

Діловий цикл (економічний цикл) – це послідовне проходження економікою фаз піднесення та спаду, це періодична зміна піднесень та спадів реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.

Економічний цикл, як правило, включає такі фази:

- піднесення,

- точка «пік»,

- спад,

- «дно», «яма».

Довгостроковий економічний тренд – це умовна лінія, вздовж якої відбувався б рух економіки, якби не було піднесень та спадів.

В макроекономіці не існує цілісної теорії економічного циклу. Економісти різних напрямків називають різні причини циклічності. На сьогоднішній день відомо біля 200 теорій.

Вчені, що досліджували економічні цикли:

- ідея економічних циклів сформувалась в середині XIX століття у французького вченого Клемента Жюгляра;

- англійський економіст У.С.Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний аналіз, в якому була обгрунтована наявність довготривалих коливань ділової активності. Джевонс пов’язував формування довготривалих циклів і економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їхнім впливом на сільськогосподарське виробництво, а вже через це –на чергування фаз у підприємницькій діяльності;

- про існування довготривалих циклів писали в своїх роботах М.І.Туган-Барановський, К.Каутський, В.Парето та ін.;

- створення наукової теорії довгих хвиль пов'язане з ім'ям російського вченого М.Д.Кондратьєва (середина 20-х років XX століття). У теорії М.Д.Кондратьєва довготривалі цикли зумовлені внутрішніми факторами економічного зростання. Вони безпосередньо пов'язуються з циклічністю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед із засобами праці;

- у наступні роки теорія довгих хвиль отримала своє продовження в роботах таких видатних учених, як Й.Шумпетер, С.Кузнець, К.Кларк, П.Самуельсон, П.Боккаро, Л.Фонтвейєн, Т.Кубинський та ін.

(Стаття В.Кузьменка «Дослідження динаміки соціально-економічних циклів», журнал «Статистика України», 1999, № 1; Інтернет).

Ринок праці – це механізм, який забезпечує купівлю-продаж робочої сили. Рівновага на ринку праці наступає, коли кількість бажаючих працювати дорівнює кількості працівників, яких хочуть прийняти на роботу роботодавці. Точка рівноваги – це рівень заробітної плати, який задовольняє і роботодавця, і працівника. Ринок праці передбачає наявність зайнятого і незайнятого населення.

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 році Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії:

1) зайняті – це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

2) безробітні, у визначенні Міжнародної організації праці (МОП), – це особи у віці 15 -70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості). які одночасно задовольняють трьом умовам:

- не мають роботи (прибуткового заняття),

- шукають роботу або намагаються організувати власну справу,

- готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу;

3) особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення – люди у віці до 15 років, дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

Таким чином:

Населення = Економічно активне населення + Економічно неактивне населення

Економічно активне населення = Зайняті + Безробітні

Показники, що вимірюють безробіття:

Кількість безробітних - це абсолютний показник безробіття, що вказує на його розміри.

Рівень безробіття (за методологією МОП) визначається відношенням числа безробітних до кількості економічно активного населення, вимірюється у відсотках.

Рівень зареєстрованого безробіття – це відношення (у %) кількості безробітних, зареєстрованих в службі зайнятості, до середньорічної кількості населення працездатного віку.

Макроекономіка виділяє три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття - виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше місце, через пошук роботи, яка б відповідала рівневі їхньої кваліфікації чи уподобанням). Цей різновид безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним.

Структурне безробіття – пов'язане із змінами в структурі суспільного виробництва (згортання галузей, зникнення професій). «Структурні» безробітні не можуть зразу отримати роботу без перепідготовки, перекваліфікації, або й зміни місця проживання. Структурне безробіття характеризується більшого тривалістю, а тому вважається серйознішою проблемою у порівнянні з безробіттям фрикційним.

Природне безробіття – це сума рівнів фрикційного та структурного безробіття. Цей тип безробіття присутній на всіх фазах циклу, в тому числі і на «пік». Воно вважається нормальним. Слово «природне» тут означає, що фрикційне та структурне безробіття є неминучим.

Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття, рівень безробіття за умов повної зайнятості – це природний рівень безробіття.

Циклічне безробіття – викликане циклічним спадом виробництва, або недостатністю сукупного попиту на товари та послуги. З цим видом безробіття держава бореться шляхом макроекономічних заходів. Різновидами циклічного безробіття є змушена неповна зайнятість, приховане безробіття.

Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безробіття.

Негативні наслідки безробіття:

1) неповна зайнятість веде до відставання рівня виробництва від потенційного рівня. Реальний обсяг внутрішнього продукту, який пов’язаний з природним рівнем безробіття, називається потенційним рівнем ВВП, або виробничим потенціалом економіки. Це – реальний обсяг продукції, який економіка в змозі виробити при «повному використанні» ресурсів.

Головна «ціна» безробіття – невипущена продукція. Коли економіка не в змозі створити достатню кількість місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенційне виробництво товарів і послуг втрачається безповоротно. Економісти визначають цю втрачену продукцію як відставання обсягу ВВП. Це відставання являє собою обсяг, на який фактичний ВВП менший від потенційного ВВП.

Артур Оукен математично виразив зв’язок між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВВП. Цей зв'язок відомий нині як закон Оукена. Закон Оукена формулюється так:

Якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1 %, то відставання фактичного обсягу ВВП від потенційно складає 2,5 %.

2) втрата кваліфікації у безробітних;

3) зниження життєвого рівня тих, хто втратив робочі місця;

4) зростання рівня злочинності, самогубств.

Дата добавления: 2014-01-04