Фізична працездатність

Фізична працездатність – потенційна здатність людини проявити максимум фізичного зусилля при статичній, динамічній та змушеній роботі.

Фізична працездатність є інтегративним вираженням можливостей людини, входить в поняття його здоров’я і характеризується рядом об’єктивних факторів. До них відносяться:

- тілобудова і антропометричні показники;

- потужність і ефективність механізмів енергопридукції аеробним і анаеробним шляхом;

- сила і витривалість м’язів;

- нейром’язова координація;

- стан опорно-рухового апарату;

- нейроендокринна регуляція як процесів енергоутворення, так і використання наявних в організмі енергоресурсів;

- психічний стан.

У повсякденному житті і професійній діяльності людина використовує лише невелику частину фізичної працездатності. На більш високому рівні вона проявляється в спорті, в боротьбі за життя, в небезпечних умовах межі фізичних можливостей людини виявляється ще вищими.

Для кількісної оцінки фізичної працездатності використовують одиниці роботи: кілограмометр (кгм), вати (Вт), джоулі (Дж), ньютони (Н). 1 Вт = 6,12 кгм/хв.

Кількісна оцінка фізичної працездатності необхідна: для оцінки функціональних резервів організму при організації фізичного виховання населення, у самодіяльному спорті та спорті високих досягнень; при підборі, плануванні і прогнозуванні навчально-тренувальних навантажень спортсменів; при визначенні рухового режиму хворих в клініках і центрах реабілітації та при оцінці ефективності фізичної реабілітації хворих; при визначенні ступеню індивідуальності у лікарсько-трудовій експертизі; для диференціальної діагностики окремих захворювань, визначення вірогідності розвитку серцево-судинних, в першу чергу виявлення доклінічних форм коронарної недостатності, прогнозування протікання захворювань.

Розрізняють загальну та спеціальну фізичну працездатність. Остання залежить від спортивної спеціалізації. У різних людей фізична працездатність різна. Вона залежить від спадковості та зовнішніх умов: професії, рівня або характеру фізичної активності, виду спорту та ін.

Для тестування фізичної працездатності використовують різні пристрої: велоергометр, тредміл (доріжка, що пересувається), тредбан (барабан, що обертається), різноманітні сходинки для степ-ергометрії, ергометри човникового типу та ін. На кожному з них можна моделювати навантаження різного характеру та потужності.

Для тестування фізичної працездатності використовують навантаження: східчасте зростання навантаження без періоду відпочинку; безперервне чи майже безперервне зростання навантаження до певного рівня з подальшим рівномірним навантаженням на цьому рівні; одномоментне рівномірне безперервне навантаження.

В спортивно-медичній практиці використовують проби з мінімальними, субмаксимальними та максимальними навантаженнями.

Максимальні тести передбачають збільшення навантаження до досягнення межі аеробної здатності (максимального споживання кисню). Використовування таких навантажень зв’язане з певним ризиком, тому в клінічних умовах вони використовуються в спортивній медицині та при фізіологічних дослідженнях.

Найчастіше використовуються субмаксимальні навантажувальні тести, які вимагають менших зусиль, приблизно в межах 75 % максимально допустимих навантажень: розроблені методи проведення цих досліджень, забезпечення їх безпеки, створені точні фізіологічні способи оцінки результатів, включаючи розрахунки максимального споживання кисню та максимальної роботи.

Основні протипоказання для проведення субмаксимальних навантажень: серцева недостатність ІІ-ІІІ стадії, активний ревмокардит, період реконвалесценції після гострих інфекційних захворювань, часті приступи стенокардії, загроза виникнення чи свіжий інфаркт міокарду, відновний період на протязі 3 місяців після інфаркту міокарду, порушення ритму серцевої діяльності, злоякісні новоутворення, хвороби крові, гіпертонічна криза, вади серця.

Таблиця

Порівняльна характеристика субмаксимальних та максимальних навантажень (за А.І.Журавльовою, Н.Д. Граєвською, 1993)

Наванта-ження	Переваги	Недоліки
Субмаксимальне	Доступність для обстежуваних різного рівня підготовки і для багатьох категорій хворих. Задане навантаження виконується незалежно від суб’єктивного відношення обстежуваного. Не викликає надмірної втоми та негативного відношення обстежуваного	Недостанє навантаження для спортсменів, які тренуються з переважним проявом витривалості. Не виявляє функціонального резерву та істинних можливостей обстежуваного
Максимальне	Виявляє істинні можливості організму і його функціональні резерви. Характеризує аеробну продуктивність і максимальне споживання кисню. Виявляє функціонально слабі ланки, які обмежують досягнення найвищої працездатності	Виснажливий характер роботи, важкість виконання для слабо підготовлених осіб і хворих, для представників складно-технічних і деяких інших видів спорту. Неможливість частого виконання (особливо у період змагань) при динамічних спостереженнях. Ризик ускладнень (особливо у недостатньо підготовлених осіб, у хворих, в несприятливих умовах середовища).

Верхня межа частоти серцевих скорочень в субмаксимальних навантажувальних тестах

Вік	Межа частоти серцевих скорочень
20-29
30-39
40-49
50-59
60 і більше

Вимоги до проведення навантажувальних тестів:

1. Правильний відбір контингенту осіб для проведення навантажувального тестування: анамнез, об’єктивні дані, ЕКГ та ін.

2. Правильний вибір навантажувальних тестів.

3. Постійний контроль під час проведення тестів: суб’єктивні відчуття, зовнішні прояви втоми, частота серцевих скорочень, частота дихання, артеріальний тиск, електрокардіографія та ін.

4. Поступове зниження навантаження після закінчення тесту (для попередження ортостатичної гіпотонії)

5. Контроль за обстежуваним (у тому числі ЕКГ) 5-6 хвилин після закінчення проби.

6. Навантажувальні тести проводяться в присутності лікаря: він веде спостереження під час тестування, дає вказівки до його припинення

7. Крім обладнання, необхідного для безпосереднього проведення навантажувальних тестів в кабінеті лікаря повинні бути засоби, необхідні для проведення реанімаційних заходів (дефібрилятор, прибор для проведення штучного дихання, шприці та медичні препарати для надання невідкладної медичної допомоги: протиаритмічні, спазмолітичні засоби, пресовані аміни, строфантин, розчин глюкози та ін).

8. Обслуговуючий персонал повинен володіти навичками надання невідкладної допомоги.

Дата добавления: 2014-01-04