Історія розвитку системи «природа—суспільство»

Кожна з епох у суспільному розвитку людства мала свою історичну домінанту і характеризувала-

ся різними співвідношеннями економічних та екологічних спрямувань. Розглянемо загальну динаміку зміни інтегральних характеристик різних історичних епох (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Еволюція історичних епох в інтегральному аспекті

Епоха	Екологічні обмеження	Соціальна характеристика	Історична домінанта
	Технології з економічними обмеженнями	Охорона природи й життєвого середовища ігнорується тенденцією до максимального демографічного зростання, обмеженого недоїданням іхворобами. Територіально-демографічний експансіонізм	Домінанта прокормлення

Закінчення табл. 1.1

Епоха	Екологічні обмеження	Соціальна характеристика	Історична домінанта
	Технології з економічними й частковими екологічними обмеженнями	Охорона природи й життєвого середовища декларується, але здійснюється частково. Максимальне демографічне зростання підтримується соціально-економічними механізмами і медициною. Територіальний експансіонізм	Домінанта економіки
	Технології з економічними і зростаючими екологічними обмеженнями	Охорона природи й життєвого середовища здійснюється з технологічними й економіч­ними обмеженнями. Стимулювання демографічного зростання декларується, але не здійснюється (у розвинених країнах здійснюється автоматично). Ресурсний експансіонізм	Домінанта економіки з екологічними обмеженнями
	Технології з абсолютними ' екологічними обмеженнями	Пріоритет охорони природи й життєвого середовища. Демографічні процеси підпорядковані цілям підвищення якості життя людини (зменшення захворюваності, подовження тривалості життя на фоні підвищення освіченості і забезпеченості). Поступова депопуляція. Постконфронта-ційна епоха загальної безпеки і недоцільності воєн та соціальних напруг	Домінанта виживання. Домінанта екологічних законів життє­діяльності

Людство нині перебуває на межі другої і третьої епох, дедалі більше втягуючись у складні проблеми третьої. Але при цьому ще надто мало ро­биться для зменшення тиску на природу, тобто для власної саморегуляції системи «природа—суспільство». Тому тепер величезного значення набуває система екологічного управління як система протидії суспільства, людства самознищенню, прискореному переходу в четверту історичну епоху.

По суті вже сьогодні людство повинно налаштовуватися на «екологічну революцію», яка і є засобом запобігання самознищенню і відновлення рівноваги екологічних систем.

Усі попередні революції — сільськогосподарська, промислова, науково-технічна, енергетична — призводили до поглиблення глобальної екологічної кризи.

Можна сказати, що на сучасному етапі екологічне управління має відігравати роль стимулюючого механізму «екологічної революції»

4. ЗАГАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ СКЛАДНИХ СИСТЕМ:

Емерджентність. Властивості системи навряд чи можна збагнути лише на основі характеристик її складових частин. Вирішальне значення тут має взаємодія між елементами системи. Складання системного цілого й утворена при цьому інтеграція підпорядковуються іншому, можливо, дещо схожому за характером дії закону формування, функціонування та еволюції.

Різноманіття елементів системи. Система не може складатися з абсолют­но ідентичних елементів.

Стійкість. Переважання внутрішніх взаємодій у динамічній системі над зовнішніми визначає її сталість і здатність до самозбереження. Зовнішні впливи на природну систему, якщо вони переважають її внутрішню енерге­тику взаємодії, призводять до безповоротних змін, деградації і навіть до загибелі системи.

Динамічність. Будь-яка жива (екологічна) система є по суті динамічною, а тому і відкритою системою.

Еволюційність. Виникнення і становлення всіх систем зумовлено еволю­цією. Самопідтримувальні динамічні системи еволюціонують у бік усклад­нення організації і виникнення системної ієрархії, що є результатом ланцю­гової реакції трансформації ієрархій і дає життя підсистемам у структурі си­стем. Наслідком збільшення складнощів і різноманіття вважається динамізм еволюції, чим і пояснюється прискорене проходження її ступенів (етапів), рівноцінних за своїми якісними зрушеннями.

Моделювання. Будь-яка реальна система може бути подана у вигляді певного образу, який називають моделлю системи. Моделювання, як правило, супроводжується незначним спрощенням і формалізацією взаємо­зв'язків у системі.

Дата добавления: 2014-01-04