Проведення практичного заняття

ПЛАН

№ п/п	Зміст	Час (хв.)
І	Вступна частина: - перевірка наявності аспірантів, їх готовності до заняття; - оголошення теми практичного заняття і навчальних питань; - надання основної та додаткової літератури за темою заняття; - визначення навчальної та виховної мети заняття; - визначення актуальності теми, її логічного зв’язку з іншими темами і практичною діяльністю.	до 10
ІІ	Основна частина: 1. Методика організації та проведення лекції у вищій школі 2. Практичне відпрацювання методики підготовки і проведення лекційного заняття.
ІІІ	Підсумкова частина заняття - висновки за тему; - відповіді на запитання; - оцінювання ефективності навчального заняття, активності аспірантів і виставлення оцінок; - постановка завдань на самостійну роботу та наступне заняття.	до 10

Практичне заняття 3.1.

МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЇ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Роль лекції у вищій школі. Значне місце у підготовці фахівців з вищою освітою займають лекції. Лекція – це чіткий, системний виклад окремої наукової проблеми або теми. Мета лекції полягає у допомозі студентам оволодіти методами самостійної роботи з підручниками, посібниками, першоджерелами. Лекція – один з найважливіших чинників у організації навчальної діяльності студентів.

Провідна роль лекції у викладанні навчальних дисциплін кафедри визначається їх змістовним аспектом, організаційними основами та методичними особливостями.

Основний зміст лекції складають центральні методологічні, теоретичні і практичні проблеми. Розкриваються в ній не всі питання теми, а корінні, найбільш суттєві, що вимагають наукового обгрунтування.

У нормативно-директивних документах, які визначають зміст і організацію навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах України обгрунтовані головні вимоги до лекцій, реалізація котрих дозволяє повною мірою використовувати великі навчальні і виховні можливості цієї форми навчання, підвищити вплив кожної лекції на свідомість і почуття курсантів, студентів.

Процес навчання у вищій школі реалізується в межах різноманітної цілісної системи організаційних форм і методів навчання. Кожна форма розв’язує своє спеціальне завдання, але сукупність форм і методів навчання створює єдиний дидактичний комплекс, функціонування якого підпорядковано об’єктивним психолого-педагогічним закономірностям навчального процесу.

Лекція — це методологічна й організаційна основа для всіх навчальних занять, у тому числі й самостійних (методологічна, тому що вводить студента в науку взагалі, придає навчальному курсу концептуальність; організаційна — тому що всі інші форми навчальних занять так чи інакше “зав’язані” на лекцію, частіше всього логічно йдуть за нею, спираються на неї змістовно і тематично. Її основна дидактична мета — формування орієнтувальної теоретичної основи для подальшого засвоєння студентами навчального матеріалу.

Будучи основною ланкою дидактичного циклу навчання, вона виконує наукові, виховні й світоглядні функції, вводить студента у творчу лабораторію лектора.

Лекція (лат. lectio — читання) – це систематичний, науковий і послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмету, методів науки. Лекції бувають навчальними (одна з основних форм навчального процесу й один з основних методів викладання у ВНЗ) і публічними (одна із основних форм пропаганди й поширювання політичних і наукових знань). Лекція — традиційна форма навчання у вищих навчальних закладах.

Лекції й диспути були основною формою навчання уже у середньовічних університетах і становили собою читання церковних першоджерел з докладними коментарями до них.

Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується інтенсивними пошуками нового в теорії та практиці навчання. Йде процес апробації нових активних форм і методів, які активізують навчально-пізнавальну діяльність студентів.

Науково-педагогічним працівникам відомо, що за своєю дидактичною сутністю лекція виступає як організаційна форма навчання — специфічний спосіб взаємодії викладача і студента, у рамках якого реалізується різноманітний зміст і різні методи викладання, і як метод — викладання навчального матеріалу в систематичній та послідовній формі.

На сучасному етапі проводяться різні теоретичні та експериментальні пошуки збільшення впливу лекції на активізацію самостійного оволодіння студентами знаннями.

Розвиток лекційної форми від класичної інформаційної до лекції проблемного характеру (лекція-діалог, лекція прес-конференція тощо) відтворює реальні форми взаємодії викладача і студента, які обговорюють теоретичні питання.

З допомогою таких лекцій задається перехід від простої передачі інформації до активного засвоєння змісту навчання з включенням механізмів теоретичного мислення і всієї структури психічних функцій. В цьому процесі зростає роль діалогічної взаємодії і спілкування в ході лекції, посилюється значення соціального контексту при формуванні професійно важливих якостей особистості майбутнього спеціаліста.

Науково-педагогічні працівники зобов’язані домогтися практичного втілення низки вимог, що характеризують сучасну ефективну лекцію як організовану форму, активний метод і психологічну технологію спільної освітньої діяльності зі студентами:

§ високий науково-теоретичний і соціально-культурний рівень лекції;

§ триланкова структура кожної лекції: вступ (завдання і план роботи), основна частина (дедуктивна або індуктивна побудова змістового викладу) і висновки (підсумки, узагальнення, рекомендації);

§ жвава і цікава подача змісту лекції, що посилюється чіткістю вимови, граматичною та стилістичною правильністю живого мовлення лектора, а також умілим використанням допоміжних засобів — інтонації, міміки, жестів;

§ повідомлення в ході лекції не лише теоретичних знань (теорії, закони, закономірності, поняття тощо), а й соціально-унормованої (плани, проекти, програми, технології, методики) та культурно-ціннісної інформації (ідеї, ідеали, переконання, оцінки, вірування, мотиви та ін.);

§ економічне використання лекційного часу завдяки вибору оптимального темпу викладу освітнього змісту, підготовки проблемних запитань студентам задля налагодження оперативного зворотного зв’язку для того, щоб бачити, як розгортаються процеси розуміння у студентській аудиторії;

§ широке застосування графічно-символічних засобів (моделі, схеми, таблиці, креслення, символи, графіки, формули) для підтвердження чи спростування будь-якої значимої теоретичної засади, або повного методологічного положення;

§ професійна робота з психоемоційним настроєм аудиторії на тлі повного душевного втілення лектора як фахівця-науковця, громадянина та особистості за принципом «тут і тепер».

Сутність, дидактична мета і загальна будова лекційного заняття. Слово «лекція» латинського походження і в перекладі на українську мову означає «читання». Традиції викладання матеріалу шляхом дослівного читання раніше написаного тексту (конспекту) припадає на університети середньовіччя. І сьогодні, наприклад, в Англії вважається обов’язковим, щоб професор університету приходив на заняття з текстом лекції і користувався ним у ході викладання матеріалу. В інших країнах ця традиція втратила своє значення і поняття лекція означає не тільки читання раніше підготовленого тексту, скільки специфічний метод чи форму (за різними класифікаціями) вивчення матеріалу.

Будь-яка лекція готується і проводиться у відповідності з основними дидактичними принципами: науковості; системності і систематичності; наочності; формування пізнавальної активності слухачів; групового й індивідуального підходу; навчання на високому рівні складності; міцності оволодіння знаннями, навичками і вміннями.

Основна мета лекції — дати систематизовані основи наукових знань з навчальної дисципліни, розкрити стан і перспективи прогресу в конкретній галузі науки і техніки, сконцентрувати увагу на найбільш складних і вузлових питаннях.

Можливе проведення окремих лекцій з проблем, які стосуються конкретної навчальної дисципліни, але не охоплені робочою навчальною програмою. Такі лекції проводяться провідними вченими або спеціалістами для студентів та працівників вищих навчальних закладів у окремо виділений час.

Дидактичне призначення лекції полягає в тому, щоб ввести студентів у науку, познайомити з основними категоріями і закономірностями дисциплін, що вивчаються, їх методологічними основами, а також сформувати орієнтовну основу для подальшого засвоєння навчального матеріалу. Таким чином визначається зміст і характер всієї подальшої роботи студента з даної галузі науки, розвивається його пізнавальний інтерес і вміння логічно мислити.

Добре підготовлена і прочитана лекція активізує пізнавальну діяльність слухачів, приводить до роздумів над проблемами, що висуває та чи інша наука, до пошуку питань на запитання, які виникають, а також формує в них творче мислення.

Вимоги до академічної лекції: сучасний науковий рівень і насичена інформативність, переконлива аргументація, доступна і зрозуміла мова, емоційність, чітка структура і логіка, наявність яскравих прикладів, наукових доказів, обґрунтувань, фактів.

Структура академічної лекції: план — основні питання лекції; вступна частина — зв’язок з минулою лекцією, введення в тему; виклад основних положень з акцентованими висновками за кожним окремо; підведення підсумків — загальний висновок.

Лекція має читатися зрозумілою для студентів мовою, незнайомі слова і терміни роз’яснюються, не варто перенасичувати лекцію «наукоподібними» термінами і модними іноземними словами. Текст (лат. tехtит — зіткане) лекції має бути логічним, простим і зрозумілим.

Процес навчання — багатогранна і багатофакторна діяльність педагога і студентів, він спрямований на реалізацію низки функцій. А оскільки лекція займає особливо важливе місце у навчально-виховній роботі, то вона містить у собі можливості здійснення низки функцій.

Будь-який вид лекції є носієм функцій навчання:

§ освітньої, яка полягає в тому, щоб оптимально сприяти отриманню слухачами наукових знань, навичок і вмінь та на їх основі формувати науковий світогляд;

§ виховної, яка полягає в цілеспрямованому формуванні певної системи емоційно-ціннісних відносин особистості до навчального світу (державно-правових, патріотичних, естетичних, моральних, національно-етнічних та ін.);

§ розвиваючої, яка полягає в розвитку психічних пізнавальних процесів і станів;

§ організуючої, яка полягає в тому, що лекції пов’язують в єдину систему, зміст і організацію навчального процесу з урахуванням особливостей та інтелектуального рівня розвитку слухачів, майстерності педагога, матеріального забезпечення процесу навчання;

§ мотиваційної, яка стимулює інтереси і позитивні мотиви слухачів до навчання;

§ гедоністичної, яка полягає в тому, щоб лекція несла певну долю задоволення.

Освітня функція лекції забезпечує можливості для оволодіння змістом навчального матеріалу на рівні історичного досвіду і ознайомлення з новими досягненнями науки, усвідомлення перспективи подальшого розвитку наукових пошуків у відповідних галузях, а також розкриття можливостей використання конкретних знань у професійній діяльності. Одночасно лекція допомагає студентам зорієнтуватися у великому масиві інформації: ознайомитися з літературою, тенденціями наукових пошуків учених, науковими школами, привести наукову інформацію в упорядковану систему.

Розвивальна функція лекції зумовлена необхідністю забезпечення оптимальних умов для інтелектуального розвитку особистості шляхом включення її в активну розумову діяльність. Розвиток і навчання — взаємопов’язані процеси. Розумовий розвиток — передумова успішності навчання, але й навчання у свою чергу сприяє розвитку.

В процесі отримання інформації значна її кількість випадає з пам’яті. І це — закономірний процес. Важливо, що людина матиме в залишку. Суттєво, аби це був певний поступ в інтелектуальному розвитку. Тому на лекції треба вдаватися до таких прийомів, які б спонукали кожного студента до активного мислення у всіх його проявах.

Виховна функція лекції дає змогу формувати у майбутніх фахівців певні морально-духовні якості безпосередньо через зміст навчального матеріалу і організацію їх на конкретну пізнавальну діяльність. Зміст навчального матеріалу має сприяти формуванню у студентів наукового світогляду, соціальної зрілості, громадянської відповідальності, естетичних почуттів і естетичної культури, працелюбності. По суті, на кожному занятті (передусім лекції) мають бути створені оптимальні умови для розв’язання мікрозавдань морального, розумового, трудового, естетичного і фізичного виховання.

Організуюча функція лекції особливо важлива з погляду мобілізації студентів на навчальну діяльність. Це той стрижень, навколо якого групуються всі інші види навчальної діяльності; це вістря, яке визначає координати щоденної навчальної праці. На лекції студент має отримувати психолого-педагогічне спрямування для організації усіх ланок своєї діяльності.

На кожній лекції педагог має дбати про створення оптимальних умов для реалізації зазначених функцій. Наприклад, вивчаючи тему «Розвиток і формування особистості», безпосередньо в лекції з погляду освітньої функції необхідно ознайомити студентів з науковими поняттями «людина», «особистість», «індивідуальність», «розвиток», «спадковість», «види розвитку»; розкрити сутність різних поглядів на питання про місце і роль біологічних і соціальних чинників, що впливають на розвиток; показати новітні наукові тенденції у розв’язанні складних проблем фізичного, психічного і соціального розвитку, їх значущість для розв’язання виховних завдань.

Необхідно виділити низку загальнодидактичних вимог до лекції у вищій школі. По-перше, зміст лекції має відповідати робочій навчальній програмі, відображати найновіші досягнення науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку наукових пошуків. По-друге, у лекції мають реалізовуватись вимоги загальнодидактичних принципів навчання: науковості, систематичності і послідовності, свідомості, активності й самостійності, наочності, зв’язку змісту навчального матеріалу з професійною діяльністю, доступності, емоційності. По-третє, має бути забезпечена логічно доцільна структура лекції відповідно до змісту навчального матеріалу. По-четверте, лекція має сприяти активізації мисленнєвої діяльності студентів з метою їх інтелектуального розвитку. По-п’яте, у лекції доцільно виокремлювати певні компоненти змісту для самостійного опрацювання студентами з належним методичним забезпеченням.

Який би не був досвідчений науково-педагогічний працівник, він повинен завчасно підготувати повний текст лекції, постійно удосконалювати, поліпшувати її, доповнювати, додавати новий матеріал, проектувати хід, подумки тренуватися.

Однією з важливих вимог лекції є її емоційність. Але не варто перенасичувати лекцію емоціями. Раціональний та емоційний компоненти мають бути збалансованими. Ніяка емоційність, вишукані прийоми педагогічної техніки не замінять і не закриють змістової пустоти, наукової неспроможності, непідготовленості науково-педагогічного працівника.

Необхідно враховувати особливості студентської аудиторії. Одну й ту саму лекцію треба подавати по-різному залежно від профілю ВНЗ, факультету, курсу, форми навчання. Особливо уважно треба підходити до читання лекцій першокурсникам, враховувати їх недостатню адаптованість. Певна специфіка властива і викладу лекцій студентам заочної форми навчання.

Лекція не повинна мати характеру дослівного, текстового, письмового стилю. Жива, імпровізована усна мова набагато легше сприймається і засвоюється студентами ніж письмова, книжна. Вона має бути літературно правильною, виразною, ясною, простою, образною, доступною. Стиль — лаконічний, конкретизований, предметний. Не треба «лити воду» і тратити дорогоцінний час на елементарні речі. Доцільно дотримуватися принципу: «Немає часу, щоб витрачати час даремно».

При читанні лекції не повинно бути другорядних елементів, дрібниць. Найважливіший компонент лекції — її зміст. Але досить важливими є манера викладу, інтонація, жести, міміка, тональність, гучність голосу. Говорити слід достатньо гучно, щоб чули, і достатньо тихо, щоб слухали; ясно, просто, виразно, дохідливо, не монотонно, але й не «хвилеподібно».

Не рекомендується заучувати зміст лекції напам’ ять, а також читати суцільно, не відриваючись від тексту. Найкраще сприймається студентами імпровізаційний виклад матеріалу з періодичним умілим користуванням планом-конспектом лекції.

Психолого-педагогічні вимоги до проведення лекції у вищій школі. Підготовлений текст лекції є лише матеріалом до неї. Якщо викладач читає текст у кімнаті без слухачів, то й це ще не лекція. Лекцією є академічне дійство, в якому беруть участь педагог і студенти. Методика і техніка проведення лекції потребують вирішення багатьох різноманітних питань. Професор А.М. Алексюк виокремлює такі моменти: структура лекції; лектор як викладач; лектор як вихователь; лектор як учений-дослідник; уміння лектора науково й водночас у доступній формі викласти зміст лекції; уміння лектора, використовуючи наочність, ТЗН, забезпечити міцні знання студентів, викликати в них інтерес до науки, активізувати їхню пізнавальну діяльність; уміння встановлювати контакт з аудиторією; стилістика мовлення, манера поведінки, організація студентів; стиль спілкування та ін.

Зупинимося на психолого-педагогічних аспектах, які визнають методику і техніку оптимальності лекційного дійства.

§ Науково-педагогічний працівник має володіти технікою організації студентів на оптимальну діяльність на лекції.

§ Неабияке значення має зовнішність науково-педагогічного працівника: одяг, взуття, зачіска, біжутерія та ін. Викладач постійно має тримати себе на рівні належної культури в одязі, зовнішності, використанні додаткових атрибутів, бути взірцем для студентів.

§ Перед початком лекції важливо сконцентрувати увагу студентів на сприйнятті навчального матеріалу. Постановка науково-педагогічним працівником цікавих запитань сприяє гальмуванню нервових збуджень у корі головного мозку від раніше діючих подразників і допомагає думати в бажаному напряму. Доцільно також вдаватися до актуалізації опорних знань, які є передумовою розуміння нового навчального матеріалу лекції.

§ Необхідно чітко сформулювати тему лекції, визначити мету, вказати (якщо це можливо) професійну спрямованість навчального матеріалу; ознайомити з вузловими питаннями, які будуть розглянуті; повідомити студентам список наукової літератури з коментарями про методику використання тих чи тих джерел.

§ Ефективність лекції як методу навчання значно зростає, коли науково-педагогічний працівник використовує опорні сигнали: малюнки, таблиці, схеми, специфічні вправи, ключові слова.

§ Важливим чинником, який впливає на ефективність лекції, є мовна культура педагога. У цьому плані необхідно виділити кілька аспектів:

Перший – стилістичні особливості мовлення. Традиційно виокремлюють низку функціональних стилів: художній, офіційно-діловий, газетно-публіцистичний, науковий, рольовий. Для академічної лекції характерними мають бути науковий і розмовний стилі. Разом з тим у мові лектора можуть бути елементи і публіцистичного, і художнього стилів.

Другий – правильність мови. Правильність мови визначається її відповідністю мовним нормам. Тому будь-яке порушення цих норм викликає внутрішній опір аудиторії, знижує авторитет лектора. Чітке дотримання норм мови — складова педагогічної культури викладача.

Третій – багатство мови. Мова педагога-лектора, який досконало нею володіє, вирізняється оригінальністю, різноманітністю, гнучкістю, лексичним багатством, умінням вільно користуватися усіма її ресурсами, мелодійністю, тональністю. Багатство мови — показник високої загальної культури мовця, його ерудиції, досвіду.

Четвертий-лаконічність мови. Важливо турбуватися про зрозумілість, стиль (стислий, короткий, виразний), уникати багатослів’я, за яким важко побачити, відчути головну думку. Необхідно домагатися ясності мови.

Точність, виразність мовлення залежить передусім від того, наскільки глибоко і ґрунтовно педагог засвоїв предмет своєї лекції. Якщо цього немає, то з’являється звернення до багатослів’я, мовної, логічної і смислової плутанини.

П’ятий – емоційність мовлення. Як уже згадувалося, академічна лекція не повинна бути позбавлена експресивності. Експресія (лат. ехргевзіо — тиснення, вираження, висловлення, від ехргіто — витискаю; ясно вимовляю, висловлюю) — виразність, підкреслене виявлення почуттів, переживань. Експресивна мова лектора викликає певні емоції у студентів і надає мовленню емоційності, виразності, спонукає до емоційного збудження слухачів.

Шостий – володіння технікою мовлення. По-перше, педагог має досконало знати побудову голосового апарата, фізіологічні особливості його функціонування, догляд за ним. По-друге, розрізняти типи дихання (фізіологічне і фонаційне) та види дихання (ключичне, реберне, діафрагмальне). По-третє, володіти технікою дихання. По-четверте, уміти структурувати текст, виділяти наголоси (орфографічний, логічний), розрізняти мовленнєві паузи (психологічну, логічну, гастрольну, повітряну).

Сьомий – у процесі читання лекції необхідно дбати про польотність голосу лектора, щоб він поширювався на всю аудиторію. Звуки мають «летіти» на рівні голів студентів. Якщо їх політ здійснюватиметься на рівні робочих столів, вони будуть гаситися меблями; вище — губитимуться десь під стелею.

Восьмий – сила і тональність голосу, яка часто залежить від кількості студентів в аудиторії. Протягом лекції сила і тональність мають змінюватися. З метою акцентування уваги студентів на важливості окремих наукових положень силу голосу необхідно збільшувати, тональність змінювати, щоб скеровувати увагу слухачів у потрібному напрямі. Монотонність мовлення лектора стомлює студентів, притлумлює їхню увагу.

Дев’ятий – це місце педагога в аудиторії, коли він читає лекцію. Можна спостерігати випадки, коли лектор під час читання лекції поважною ходою рухається по аудиторії і ніби сам із собою розмірковує про певні явища чи проблеми.

Що в такому разі відбувається з увагою студентів? Вона має так званий маятниковий характер, тобто рухається за джерелом інформації. Це веде до розсіювання уваги, до втоми. Науково-педагогічний працівник має перебувати перед студентами у так званому колі уваги (кафедра, дошка). Це забезпечує оптимальні умови для польотності його голосу, для стійкості уваги студентів. Лише інколи, коли студенти перемальовують схему, таблицю чи ін., можна пройтися між рядами столів з метою контролю за їх роботою.

Читаючи лекцію, науково-педагогічний працівник повинен охоплювати поглядом усю аудиторію, психологічно тримати її в стані розумової праці, час від часу концентруючи увагу на окремих слухачах. Аж ніяк не виправдана позиція, коли викладач, читаючи лекцію, захоплений лише своєю персоною, очі спрямовані у вікно або в якусь частину аудиторії.

У практиці лекційної роботи іноді виникає запитання: «Чи треба конспектувати зміст лекції?» Науково-педагогічні працівники та студенти по-різному ставляться до цього. З погляду ефективності навчального процесу у вищій школі всі студенти мають вести конспективні записи змісту лекцій.

З позиції «вільного вибору» студенти марнують час, який відведено на лекційні курси. Адже у короткотерміновій пам’яті залишається до 10 % почутої інформації. Тому конспекти змісту лекцій треба вести обов’язково. По-перше, у процесі конспектування студент слухає, записує, аналізує, в результаті чого працює слухова, зорова, моторна, оперативна пам’ять. По-друге, забезпечується систематичність опрацювання навчального курсу. Все це сприяє не лише міцності знань, а й впливає на формування професійної культури майбутнього фахівця.

Чи має науково-педагогічний працівник розкривати у змісті лекції усі питання теми повністю? Не обов’язково. Опрацьовуючи зміст теми, варто розкрити сутність вузлових питань, особливо тих, які є складними для самостійного розуміння і зміст яких недостатньо розкритий у навчальних посібниках, а інші — пропонувати для самостійного вивчення. При цьому науково-педагогічний працівник рекомендує залишити певну кількість сторінок у зошиті для записів результатів самостійної праці; дає методичні поради, де віднайти необхідну інформацію, як її опрацювати, на що звернути особливу увагу.

Таким чином, лекція у вищій школі — це відповідальне багатоаспектне педагогічне дійство. Воно є вершиною педагогічної майстерності педагога-науковця. Можливо, доцільніше б просто роздати текст лекції студентам і вони самостійно його опрацювали? Ні, тому що текст — це лише лібрето. Автор написав оперу. Ми прочитали лібрето, ознайомилися із сюжетом, персонажами. Але йдемо в театр слухати оперу. У виконанні талановитих акторів вона захоплює, зворушує глядачів.

Академічна лекція має нести в собі не лише інформаційний, змістовий потенціал, а й соціально-педагогічний. Останнє вимагає від науково-педагогічного працівника високої педагогічної культури і професійної майстерності.

Основи методичної побудови різних видів лекцій.

У педагогічній практиці визначилися такі види лекцій: вступна; оглядова; інформаційна (тематична); лекція-візуалізація; проблемна; лекція із запланованими пошуками; лекція у двох; лекція прес-конференція.

З допомогою таких лекцій задається перехід від простої передачі інформації до активного засвоєння змісту навчання з включенням механізмів теоретичного мислення і всієї структури психічних функцій.

Вступна лекція перш за все повинна показати предмет науки, розкрити той специфічний аспект, в якому дана наука вивчає суспільне життя. Слухачу не відразу вдається самостійно вловити ту незриму грань, яка має місце, між різними науками в підході до однієї й тієї ж проблеми, наприклад, до проблеми національної освіти тощо. Власне завдяки лекції він може з самого початку зрозуміти, як і в якому аспекті дану проблему вивчає та чи інша наука — психологія, педагогіка, політологія, соціологія.

Вступна лекція, крім того, відкриває перед слухачами загальну перспективу вивчення науки, зупиняє їх увагу на основних проблемах, які будуть вивчатися, показує значення “своєї” науки, до вивчення якої вони приступають, і створює необхідний психологічний настрій, формує психологічну готовність до її глибокого вивчення. Їй властиві проблемно-пошуковий та пошуково-інформаційний характер.

Оглядові лекції, як правило, використовуються для узагальнення і систематизації знань матеріалу великих обсягів і значної складності, насамперед для студентів заочної форми навчання.

Ознаки інформаційної (тематичної) лекції добре відомі, тому ми не будемо на них зупинятися. Історично склавшись, як засіб передачі готових знань курсантам через монологічну форму спілкування, інформаційна лекція під впливом змісту навчання змінюється і розвивається, не може залишатися незмінною.

Проблемна лекція — є формою сумісної діяльності науково-педагогічного працівника і студентів, які об’єднали свої зусилля на досягнення цілей загального і професійного розвитку особистості спеціаліста. На відміну від змісту інформаційної лекції, який розкривається науково-педагогічним працівником і відомий з самого початку та підлягає лише запам’ятовуванню, матеріал проблемної лекції, нове знання розкривається у процесі розв’язання суперечливих завдань.

Цей дидактичний прийом дозволяє створити в студентів ілюзію «відкриття» вже відомого в науці. Студент не просто переробляє інформацію, а переживає її засвоєння як суб’єктивне відкриття ще невідомого для себе знання.

На проблемній лекції включення мислення студентів здійснюється за допомогою створення проблемної ситуації, ще до того, як вони отримали необхідну інформацію, яка складає для них нове знання, наприклад, про спосіб розв’язання того чи іншого завдання. У традиційному навчанні діють навпаки — спочатку дають знання, спосіб чи алгоритм розв’язання, а потім уже приклади, на яких можна потренуватись у застосуванні цього способу.

Будь-яка проблемна ситуація має певну структуру, основними елементами котрої є: постановка навчальної проблеми; виявлення в ній протиріччя і формулювання гіпотез; доказправильності або хибності гіпотез; відповідь; розв’язання. В ході проблемного навчання може виникнути первинна проблемна ситуація, коли студент «наштовхується» на протиріччя, але не усвідомлює цього, і вторинна – коли проблема чітко усвідомлена і сформульована. Послідовна зміна структурних компонентів проблемної ситуації характеризує процес її створення і розв’язання в ході занять.

Навчальна проблема може мати вигляд теоретичного чи практичного запитання, яке вимагає відповіді. Її сутність – у суперечності між наявними знаннями студентів і новими для них фактами, явищами, для пізнання котрих існуючих знань недостатньо: між знаннями і способами знаходити істину. Ті, хто навчаються, повинні усвідомлювати цю суперечність і ясно уявляти необхідність її вирішення.

Лекція–візуалізація. Викладання лекції візуалізації полягає у зв’язаному, розгорнутому коментуванні науково-педагогічним працівником підготовлених візуальних матеріалів, які повністю розкривають тему даної лекції. Ці матеріали повинні забезпечувати систематизацію знань студентів, надання нової інформації, створення проблемних ситуацій і можливості їх розв’язання.

Краще застосовувати різні види наочності — натуральну, образотворчу, символічну.

У лекції – візуалізації важлива певна візуальна логіка і ритм подачі матеріалу.

Лекція у двох (на двох). Тут моделюється реальна професійна ситуація обговорення теоретичних питань з різних позицій двома спеціалістами, наприклад, представниками двох наукових шкіл, теоретиком і практиком, прихильником чи противником того чи іншого рішення.

При цьому діалог науково-педагогічних працівників між собою повинен демонструвати культуру сумісного пошуку розв’язання проблемної ситуації, «втягувати» у спілкування і студентів, які починають задавати запитання, висловлювати свої позиції, формують своє ставлення до змісту, демонструють той чи інший емоційний відгук на те, що відбувається.

Підготовка і читання лекції на двох ставить підвищені вимоги до відбору науково-педагогічних працівників. Вони повинні бути інтелектуально та особисто сумісні, мати загальні «фонди думок», володіти розвинутими комунікативними вміннями, здібностями до імпровізації, швидкістю реакції показувати високий рівень володіння предметним матеріалом, який часто виходить за межі змісту теми.

Лекція із запланованими помилками розвиває в студентів уміння оперативно аналізувати професійні ситуації, виступаючи в ролі експертів, опонентів, рецензентів, виділяти невірну або неточну інформацію.

Підготовка викладача до лекції полягає в тому, щоб закласти в її зміст певну кількість помилок змістовного, методичного або поведінкового характеру. Список таких помилок науково-педагогічний працівник приносить на лекцію і надає слухачам в її кінці. Лектор підбирає помилки таким чином, щоб вони були ретельно «замасковані» та їх важко було помітити. Це вимагає спеціальної праці науково-педагогічного працівника зі змістом, високого рівня володіння матеріалом і лекторської майстерності.

Завдання студентів полягає в тому, щоб по ходу лекції зазначити в контексті помічені помилки і назвати їх в кінці лекції. На розбір помилок відводиться 10 – 15 хвилин. Під час цього розбору дають правильні відповіді на запитання.

Лекція прес-конференція. Вона виникла під впливом необхідності відображення в навчальному процесі особливостей діяльності спеціалістів з науково-технічної пропаганди.

Назвавши тему лекції, науково-педагогічний працівник просить студентів письмово задати йому запитання з даної теми. Кожний студент повинен протягом 2–3 хвилин сформувати найбільш цікаві для нього запитання, написати на папері і передати науково-педагогічному працівнику. Потім науково-педагогічний працівник протягом 3–5 хвилин класифікує питання за їх змістом і починає читати лекцію. Викладання матеріалу ведеться не як відповіді на кожне запитання окремо, а у вигляді зв’язаного розкриття теми, в процесі якого формуються відповідні відповіді. При завершенні лекції викладач підводить підсумкову оцінку питань, як відображення знань та інтересів слухачів.

Основна мета лекції прес-конференції в кінці теми чи розділу — підведення підсумків лекційної роботи.

Методика розроблення лекції.

Для розроблення будь-якої лекції використовується певна сукупність методів:

§ Дедуктивний метод — такий виклад матеріалу, коли від загального йдуть до часткового. У процесі викладу матеріалу дедуктивним методом, ми, власне, імітуємо відповідні висновки і заохочуємо аудиторію зробити шлях пізнання часткового через загальне. Однак застосування цього методу є ефективне в тому випадку, коли воно поєднується з іншими методами, насамперед з індуктивним.

§ Індуктивний метод — це рух думки від часткового до загального, від знання одиничних чи часткових факторів до загальних правил, узагальнень. Така форма народилась у давні часи. Як підкреслював Арістотель, «індукція переконлива і проста, з точки зору чуттєвого пізнання більш вигідна і доступна».

§ Метод аналогії (схожість, паралель, подібність). Використовуючи цей метод ми не просто згадуємо про схожість будь-якого явища, а й допомагаємо слухачам зробити аналогічний висновок, який можна сформувати так: якщо два явища схожі в одному чи більше відношеннях, вони, можливо схожі в інших. У давньогрецькій мові термін «аналогія» означає відповідність. У всіх підручниках логіки підкреслюється можливий, приблизний характер розумового висновку за аналогією, вона ставиться ніби нижче індуктивного і має допоміжний характер.

§ Метод контрасту, суть якого полягає у використанні протилежних (контрастних) аргументів і фактів у процесі викладу лекційного матеріалу;

§ Метод концентрації, який полягає в тому, що весь виклад будується навколо одного центру, яким є поставлена проблема. У процесі лекції викладач тримає її в полі зору, повертається до неї, поступово заглиблюючись і розвиваючи висунуте положення, питання.

§ Метод ступінчастості, науково-педагогічний працівник розкриває проблематику теми, переходячи від однієї частини (ступеня) до іншої.

§ Історичний (хронологічний) метод викладу матеріалу.

§ Просторовий метод, який допомагає подати факти і події більш наочно, зримо, в їхній динаміці та взаємодії допомагає Використовуючи такий метод, лектор стимулює слухача до створення уявних картин, використовує окремі фрагменти опису деяких фактів чи явищ, наукових досліджень у більш широкому плані. У ході лекції залежно від теми, цільової установки і складу аудиторії можуть використовуватись різні методи викладення матеріалу.

§ Проблемний метод — різновид проблемного методу до навчання. Проблемний метод передбачає активізацію мислення слухачів у процесі читання лекції шляхом постановки проблем, які треба розв’язати. Розв’язуючи їх у взаємодії з науково-педагогічним працівником, аудиторія приходить до теоретичних узагальнень, висновків, до нової істини. Теоретичною основою проблемного викладу є положення про те, що інтелектуальний розвиток людини найкраще здійснюється за умов подолання труднощів у процесі самостійного розв’язання мислительних завдань. Це відповідає загальним психологічним законам і активність живого організму зростає при зустрічі з деякою невпевненістю, боротьбою за її подолання збуджує енергію, викликає почуття задоволення, тоді як цілковита впевненість, навпаки, атрофує життєву активність.

§ Метод монології полягає у викладенні матеріалу, коли студенти в обговоренні можуть участі не брати. Науково-педагогічний працівник сам подає навчальну інформацію через монолог.

§ Монологічно-проблемний метод полягає в поданні навчального матеріалу розв’язанням проблемних ситуацій через монолог науково-педагогічного працівника, тобто науково-педагогічний працівник сам висуває, розкриває і розв’язує проблемні ситуації.

§ Пошуково-показовий метод — це поєднання монологічного викладання з показом логіко-психологічних особливостей. Викладач показує, пояснює методику пошуку, шлях наукового пізнання. Тому слухач, слідкуючи за його думкою, засвоює зразок наукового пошуку.

§ Метод діалогічного викладання полягає в тому, що викладач, пояснюючи матеріал, залучає студентів до процесу не тільки пошуку розв’язання, але й формування проблем. Це складний метод, але він тісно пов’язаний з розвитком особистості, бо навчає розумовим діям, виховує творчість. У результаті критичного осмислення курсант вчиться “бачити” проблеми, задавати проблемні питання, виховувати в собі почуття проблемної ситуації. Цей метод забезпечує найвищий рівень навчання.

§ Метод візуалізації — це згортання розумових змістів та різних видів інформації в наочні образи. Ці образи, будучи сприйнятими, можуть бути розгорнутими і виступати фундаментом адекватних розумових та практичних дій.

Сьогодні для підвищення ефективності процесу навчання у ВНЗ все ширше застосовують, так звані, активні методи. Вони допомагають розкріпостити свідомість, активізувати інтелектуальний і розумовий потенціал особистості, набути необхідних практичних навичок і вмінь.

У найбільш загальному, активними методами навчання можна назвати такі, які відповідають таким умовам:

§ ставлять студентів у положення активних учасників процесу навчання;

§ дозволяють значно підвищити ефективність використання навчального часу;

§ забезпечують реальний зріст знань, навичок і вмінь;

§ формують соціально-ціннісні позиції, необхідні для психологічних якостей, акмеологічних інваріантів і практичного досвіду.

Щоб лекція пройшла успішно і захопила студентів, дала максимум користі, потрібна кропітка попередня робота. Тому в діяльності науково-педагогічного працівника велику роль відіграє підготовчий етап. Чим більше буде затрачено праці на підготовку, тим багатшою буде лекція за змістом і тим легше, невимушено і цікаво вона буде прочитана.

Підготовчий етап лекціїумовно розділяються на кілька елементів чи фрагментів:

§ формулювання теми. Вона повинна бути не досить обширною і всеохоплюючою, проте й не дуже вузькою;

§ визначення основної мети, цілі заняття;

§ складання попереднього плану. Перший варіант цього плану може мати не зовсім чітко визначені обриси – це буде намітка плану. У процесі вивчення літературних джерел та їх осмислення викладач корегує і конкретизує план. Модель попереднього плану може мати такий вигляд: першочерговим є виділення логічного центру лекції — провідної, основної ідеї, вираженої у вигляді гіпотези – стержня всієї лекції. Далі вступна частина, яка актуалізує увагу слухачів; розвиток теми у вигляді основних положень, підкріплених відповідними аргументами і, нарешті, висновки. Усе це разом є ніби стержнем, основою лекції, що пізніше доповнюється добре продуманим матеріалом;

§ добір і вивчення відповідної літератури. Вивчення літературних джерел і керівних документів має бути грунтовним, а не поверховим. Знання матеріалу лекції свідчить про глибину і всебічну компетентність у тій галузі, що розглядається. Тому необхідно опрацювати всю основну літературу з даної проблеми;

§ складання розгорнутого плану (план-проспект). Оригінальність, неповторність плану повинні зумовити специфіку матеріалу лекції і творче осмислення лектора. Особливо важливе значення в процесі планування змісту лекції має відбір матеріалу. Від характеру і ретельності цього відбору значною мірою залежатиме й успіх лекції, і вплив, який вона матиме на слухачів;

§ збір матеріалу із різноманітних джерел у вигляді записів і вирізок. Його можна розподілити за тематичними папками разом з планами і текстами лекцій. Водночас досвідчений педагог-викладач веде картотеку прочитаних книг, журналів та інших джерел, матеріал з яких може бути використаний в лекції.

У процесі підготовчого періоду стрижневе завдання полягає в тому, щоб передбачити відповідний обсяг теоретичних питань і чітко визначити кінцевий шлях досягнення цієї мети, створити модель, яка була б закінченим цілим.

Методика викладу змісту лекції.

Наступний етап в роботі науково-педагогічного працівника — виклад змісту лекції. Його, також, можна поділити на певні фрагменти:

§ вступ;

§ викладання матеріалу основного змісту;

§ підсумкова частина.

Вступ має бути коротким і чітким, від 5 до 10 хвилин. Науково-педагогічний працівникм зосереджує увагу студентів на проблемі, основній ідеї лекції, меті, дає коротку характеристику проблемі, її актуальність і значимість (теоретична, практична), показує стан висвітлення і вирішення питань, вказує на рекомендований список літератури, який розкриває проблему. Вдалий вступ — значна частина успіху викладача. Він може починати заняття й з опису будь-якого незвичайного епізоду, явища, факту, які мають відношення до теми лекції, чим збуджує інтерес у студентів до подальшого викладу.

В основній частині заняття йде викладення матеріалу з основних питань лекції. Тут мають місце докази, факти, аналіз понять, категорій, висвітлення подій, аргументів, демонстрація дослідів, слайдів, характеристика різних точок зору, зв’язок з практикою, сферою застосування отриманих знань тощо.

Останній етап викладу матеріалу науково-педагогічним працівником — це підсумкова частина. Вона має бути такою ж короткою, як вступ. Вони є найважливішими при використанні будь-якого виду лекції.

Закінчувати лекцію слід так само рішуче, як і розпочинати. Затягування викладання, перевищення регламенту — це порушення структурних вимог до лекції.

Основною метою заключної частини може бути: підсумок висловленого в лекції, закріплення і підсилення вражень, викладених у процесі заняття; відповіді на запитання; постановка перед студентами завдань для самостійної роботи; стимулювання слухачів до більш глибокого вивчення проблеми тощо.

Таким чином, у системі навчання лекція займає провідне місце. Вона вводить студентів у науку, допомагає впевнено в ній орієнтуватися, полегшує засвоєння найбільш складних теоретичних проблем, допомагає науково аналізувати сучасну соціальну дійсність, здійснює емоційний вплив і збуджує творче мислення слухача, заряджає його ентузіазмом.

Підготовка лекції і до лекційного заняття. Підготовка лекцій — багатоаспектний, тривалий і складний процес. У процесі підготовки до академічної лекції слід дотримуватися такої послідовності.

§ ознайомлення з навчальним планом спеціальності з метою визначення місця навчальної дисципліни у системі всіх дисциплін, спрямованих на підготовку фахівців певного профілю;

§ вивчення програми з конкретної дисципліни для ознайомлення з логікою побудови навчального курсу, змістом лекційних, практичних і лабораторних занять.

§ ознайомлення з підручниками і навчальними посібниками з предмета, з’ясування, в якому обсязі у них розкрито зміст навчального матеріалу стосовно вимог програми. Добір додаткової наукової літератури, в якій міститься найновіша інформація з проблем навчальної дисципліни;

§ виокремлення дидактичного матеріалу стосовно вимог конкретної теми з урахуванням інтелектуальних можливостей студентів;

§ ознайомлення з новими (не відомими студентам) науковими поняттями, термінами, їхньою етимологією;

§ добір і систематизація методів, засобів, прийомів, прикладів, які будуть використані у лекції;

§ підготовка текстового варіанта лекції. Вона потребує особливої уваги і ретельності. Ні в якому разі у тексті лекції не слід дублювати базовий підручник чи навчальний посібник. Такий підхід лише дискредитує науково-педагогічного працівника, психологічно знижує у студентів інтерес до дисципліни. За обсягом текст лекції, яка розрахована на дві академічні години, має бути 16—24 сторінки. Структура лекції містить такі аспекти: означення теми і питань, які будуть розглядатися в лекції; список рекомендованої літератури, навчальна мета лекції; виклад змісту навчального матеріалу; загальні висновки;

§ опрацювання відредагованого дидактичного матеріалу лекції. Для початківця корисним є аудіо-, а ще краще відеозапис, який дає змогу внести корективи щодо змісту, темпу, ритму;

§ перенесення змісту лекції на каталожні картки у формі коротких тез, опорних сигналів і кодів. Це дає змогу в аудиторії звільнити себе від залежності від тексту, відійти від прямого читання, а реалізувати лекцію шляхом розмірковувань, творчихпошуків істини спільно зі слухачами;

§ створення допоміжного, резервного дидактичного матеріалу до лекції (приклади, опорні сигнали, факти для підтримання позитивного емоційного настрою студентів та ін.);

§ текст лекції не повинен бути стабільним і використовуватися впродовж багатьох років.

Кожного разу, повертаючись до опрацювання академічного курсу, необхідно переглядати її зміст, приклади, аргументацію окремих наукових положень, враховувати нові досягнення науки, появу додаткових джерел інформації, професійну спрямованість студентів та ін. впливів. Науково-педагогічний працівник має враховувати їх вимоги в ході планування і організації процесу виховання та оцінки його результатів.

З наведеного вище виходять найбільш загальні вимоги до діяльності науково-педагогічного працівника як лектора:

§ під час підготовки до лекції необхідно продумати зміст лекції так, щоб найбільш важливі теоретичні положення, обов’язкові для міцного засвоєння, були в думках ретельно відібрані, логічно виділені та органічно пов’язані з відповідним фактичним матеріалом;

§ весь процес викладання матеріалу має бути логічно підпорядкований загальній педагогічній меті – добитися засвоєння студентами тільки цих найважливіших теоретичних положень. З цією метою викладач вибирає різноманітні та найбільш доцільні для даного матеріалу прийоми викладання;

§ науково-педагогічний працівник під час вибору прийому викладання має знати рівень підготовленості аудиторії і в залежності від цього використовувати такий прийом, котрий в даний момент у стані максимально активізувати розумову діяльність студентів;

§ у викладанні необхідно спиратися не тільки на наявний рівень розумових здібностей студентів, але й постійно вчити їх думати, тобто, розвивати розумові здібності, творчо застосовувати набуті знання в житті.

Лекції з більшості навчальних дисциплін, які викладаються у ВНЗ займають провідне місце серед інших форм навчальних занять. Це пояснюється високим теоретичним змістом, науковою постановкою в них актуальних проблем відповідних галузей знання. Актуальність, змістовність, проблемність і практика, спрямованість методики проведення лекції досягається відповідним рівнем професійної готовності викладача, яка передбачає високу теоретичну підготовку, досконале володіння методикою та кропітку самостійну працю кожного педагога над підвищенням своєї педагогічної кваліфікації.

Контрольні запитання та завдання:

1. Який зміст ви вкладаєте у поняття «форми організації навчання»?

2. На вашу думку, лекція — це форма, метод чи вид навчальної діяльно­сті?

3. Схарактеризуйте історичний аспект розвитку і становлення лекції.

4. Укажіть на переваги і недоліки лекційної системи навчання у сучасній ви­щій школі.

5. Які види лекцій використовують у ВНЗ? У чому їх дидактичне за­вдання?

6. Як мають реалізовуватися основні функції навчання у процесі лекцій­ної роботи?

7. Чи можна стверджувати, що в сучасній вищій школі лекція є головним ви­дом навчальної праці? Обґрунтуйте свої міркування.

8. Якою має бути лекція за своєю структурною побудовою?

9. Розкрийте технологію підготовки до лекції.

10. Схарактеризуйте основні вимоги до методики і техніки проведення лек­ції.

Дата добавления: 2014-01-04