Ж тлумачатьсяяк

Науки до опису

Вчення, суть якого

Вимог та

очікувань, які суспільство

пред'являє

до поведінки

своїх громадян

Предмет конкретних соціологічних досліджень

дження. перебуває у відповідній предметній зоні та пріоритетний для

Певної спеціальної соціологічної теорії. Це, однак, не означає, що

Соціолог, який вивчає духовні цінності суспільства, може нехтувати

його економічними інтересами. Соціологічний підхід до будь-якого явища

передбачає всебічне і всеаспектне його вивчення. Вміння

простежити зв'язки між суміжними сферами людського буття, розглядати

події не відокремлено, а у взаємозв'язку - це якраз та риса, яка уподібнює

соціологічний і журналістський підходи до життя.

Запитання для самоконтролю

1. Що є предметом соціології?

2. Які Ви знаєте види ціннісних орієнтацій?

3. Що таке соціальні норми?

4. Що таке соціальні очікування?

5. У чому суть суперечностей між особистими і суспільними

цілями?

1.3. Історія розвитку і сучасний стан соціології

З історії філософії відомо, що спроби пояснити

суспільне життя були ще в античний період

(Платон, Аристотель та ін.). Однак для філософів

давнини суспільство було не суб'єктом, що розвивається

і самовдосконалюється, а простим чи

складним об'єктом вивчення, незалежним від людини

та її волі1. Лише в середині XIX сторіччя

частина філософів дійшла висновку, що суспільство

потрібно комплексно вивчати кількісними

методами. Принципи такої науки розробив і

став використовувати французький філософ

ОґюстКонт (він дав їй назву - соціологія).

О. Конт, як відомо, є також «батьком» позитивізму,

тому зрозуміло, що спочатку соціологія була

позитивістською наукою, відмежованою від загальної

теорії. Такою вона була до 30-х років XX сторіччя і значною

мірою є досі. Головними її засадами є:

- емпіризм (єдиним джерелом пізнання визнано емпіріо - безпосередній

досвід);

- позитивізм (згідно з ним пізнається факт, а не його суть);

1 Див. про це: Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. - С. 38-39.

Позитивізм -

полягала в проголошенні

єдиним

джерелом істинного

знання емпіричних

відомостей,

у зведенні мети

і впорядкування

фактів, які до того

комплекс відчуттів

і переживань

суб'єкта

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІОЛОГІЇ

- фізикалізм (єдиним науковим методом визнано спостережений

й експеримент. Деякий час О. Конт називав соціологію «соціальною фізикою

»).

Першим опонентом позитивістської соціології стала соціологія

марксистська, яка від початку свого існування ґрунтувалася на теорії історичного

матеріалізму. Марксистська соціологія була частиною марксистської

науки про суспільство і мала її основні риси:

- теоретичну обґрунтованість;

- відверту партійність;

- стремління перебудувати світ, яке базувалося на знаменитому:

«Філософи лише різним способом пояснювали світ, але справа полягає

в тому, щоб змінити його»;

- історизм (тобто розуміння розвитку історії як поступального руху).

Порівняння найважливіших засад двох головних напрямів соціології

того періоду відкриває і принципову відмінність між ними: позитивістська

соціологія була більше прагматичною й експериментальною,

марксистська - більше теоретичною і заідеологізованою.

Було б безперспективно вдаватися в дискусії, який із двох напрямів

соціології ліпший: кожний із них мав свої переваги і хиби. Партійність

марксистської соціології, наприклад, робила її партійною наукою,

тобто не наукою взагалі. Цей процес довершували «перебудовчі» тенденції

соціологів-марксистів, які, нагадаймо, мали змінювати світ. Натомість

теоретична обґрунтованість була і надалі є безсумнівною перевагою

марксистської соціології, яку визнали західні соціологи. Цікаво, що

позитивістська соціологія сприймала марксистів як представників одного

з напрямів, відкидаючи в них неприйнятне і переймаючи раціональне

(докладніше про це - далі). Марксистська ж соціологія згідно зі своїми

принципами була «єдино правильною», усі інші напрями вона сприймала

як «від лукавого». Про жодну конвергенцію для марксистів не могло

бути й мови. І не тільки через ортодоксальність їхнього мислення (хоч ї

це було), а й через нестикованість їхньої принципової платформи.

Залежно від того, якому саме аспектові суспільного життя соціолог

надавав особливої ваги, у соціології XIX сторіччя сформувалося

кілька різних напрямів.

Послідовники О. Конта, який вважав суспільство «організованим

тілом» і в ієрархічному ряду наук соціологію ставив одразу за біологією,

створили органічну теорію суспільства. До її прихильників належали

Спенсер1, Ліленфельд, Шефле, Вормс, Дюркгайм. Численні спроби

1 Англійський філософ і соціолог Ґерберт Спенсер (1820- 1903) перші соціологічні

роботи писав, ще не знаючи праць О. Конта. Тож Ґ. Спенсер є, родшо, ОД-

Історія розвитку і сучасний стан соціології

пояснити суспільний розвиток боротьбою за існування, природним відбором

одержали назву соціального дарвінізму. І органічна теорія суспільства,

і соціальний дарвінізм були спробою розглянути суспільство з

біологічних позицій. Однак уже Міль і Спенсер наголошували, що

соціологія має ґрунтуватися не на біології, а на психології. Паралельно

із зародженням соціальної психології в середині XIX сторіччя у соціології

розвивався психологічний напрям, представники якого надавали

особливої ваги психологічним чинникам розвитку суспільства. Активно

в цьому напрямі працювали М. Михайловський, французький соціолог

Г. Тард, американець Л. Ворд. Поряд з цими трьома напрямами соціології

(органічна теорія суспільства, соціальний дарвінізм, психологічний

напрям) у другій половині XIX сторіччя називали також «економічний

матеріалізм» К. Маркса і Ф. Енгельса (на той час згадане вчення сприймали

як один із звичайних напрямів соціології)1.

У результаті накопичення практичного досвіду і з розвитком соціологічних

шкіл соціологія здобуває дедалі вищий авторитет і наприкінці

XIX століття стає університетською дисципліною. Року 1892 у

Чиказькому університеті було створено першу кафедру соціології. Наступного

1893 року - в Парижі засновано Міжнародний інститут соціології.

І все ж становище соціології було невизначене. Пояснити це

можна ситуацією, яка склалася на межі сторіч, а саме:

- ідеологічною кризою, пов'язаною з якісними змінами суспільства;

- зростанням інтересу до методологічних питань у зв'язку з диференціацією

і спеціалізацією суспільних наук;

- революцією у фізиці (встановленням подільності атома);

- кризою позитивізму, посиленням антипозитивістськихтечій у

філософії.

Це не могло не вплинути на стан і розвиток соціології. Прагнучи

підняти її до рівня об'єктивних наукових знань, соціологи дедалі більше

переконувались у недостатності для суспільствознавства методів природничих

наук. Було кілька спроб розробити нову ефективну методологію,

як-от «соціологізм» Е. Дюркгайма, який розглядав соціальні факти

як речі, а суспільство - як реальність, нетотожну сукупності індивідів,

чи «розуміюча соціологія» М. Вебера, який прагнув розшифрувати

внутрішній зміст соціальних дій із погляду неокантіанства, або «філософія

життя» Г. Зіммеля, для якого базовим, вихідним соціальним проце-

нодумцем, а не послідовником О. Конта. До того ж його внесок у соціологію є

принаймні не меншим, ніж внесок О. Конта.

1 Дип.: Брокгауз Ф., Ефрон И. Знциклопедический словарь. - СПб., 1900. - Т. ЗІ. -

Дата добавления: 2014-01-04