Теорія девіантної поведінки

Видатний американський популяризатор соціологічної науки Дж. Смелзер для зручності сприймання основних концепцій теорії девіантної поведінки звів їх у наведену нижче таблицю 1.

Таблиця 1.

Теорія Тип пояснення	Автор	Основна ідея
(Біологічне) Фізичні риси, пов’язані із злочинним спрямуванням особи	Ломброзо	Фізичні особливості є причиною девіації
(Біологічне) Певна конституція тіла зустрічається у девіантів	Шелдон	Фізичні особливості є причиною девіації
(Психологічне) Психоаналітична теорія	Фрейд	Внутрішні конфлікти, властиві особі, яка викликає девіацію
(Соціологічне) Аномія	Дюркгейм	Девіація відбувається внаслідок порушення функціонування або відсутності соціальних норм.
(Соціологічне) Соціальна дезорганізація	Шоу та Маккей	Девіації виникають тоді, коли культурні цінності, норми та соціальні зв’язки послаблюються, руйнуються або вступають у протиріччя
(Соціологічне) Аномія	Мертон	Девіантні прояви зростають при наявності розриву між схваленими певною культурою цілями та соціально схваленими способами їх досягнення
(Соціологічне) Культурологічні теорії	Селлін, Міллер, Сатерленд	Причиною девіації є конфлікти між нормами субкультури та пануючої культури
(Соціологічне) Теорія стигматизації	Беккер	Девіація – це тавро, яке пануючі групи ставлять на поведінку менш захищених груп
(Соціологічне) Радикальна кримінологія	Турк, Квінні	Девіація є наслідком протидії нормам капіталістичного суспільства

Як зазначалося вище, засновником теорії девіантної поведінки вважається Є. Дюркгейм. У межах створеної ним теорії аномії девiацiя дістала таке пояснення. В періоди бурхливої зміни суспільних відносин (як позитивних, так і негативних) система цінностей і відповідні системи норм не встигають адаптуватися до цих змін. Відповідно норми перестають відповідати певному рівню відносин. За таких обставин людина втрачає довіру до будь-якої нормативної системи. В результаті суспільство охоплює стан аномії (безнормності).

Подальший свій розвиток теорія аномії Е. Дюркгейма дістала в роботах Роберта Мертона. Він запропонував таке пояснення можливих типів поведінки: в суспільстві існують загальновизнані життєві цілі та методи їх досягнення. Але дуже часто об’єктивно неможливо досягти цих цілей запропонованими методами. Саме диспропорція цілей та методів веде до різноманітних видів девіантної поведінки (див. таблицю 2).

Таблиця 2

Способи адаптації	суспільні цілі	схвалені засоби
Конформізм	+	+
Інновація	+	_
Ритуалізм	_	+
Ретритизм	_	_
Бунт	_+	_+

Цінність запропонованої Р. Мертоном типології поведінки полягає ще й у тому, що серед можливих варіантів враховано і нормативну поведінку. Розглянемо основні варіанти поведінки.

Перший – конформiзм. Вiн iснує, коли люди сприймають мету матерiального успiху та схваленi засоби її досягнення. Така поведінка є основою стабiльного суспiльства.

Другий – інновація, коли люди швидко просуваються до визначеної мети, водночас вiдмовляючись вiд схвалених шляхiв її досягнення. Люди можуть вдаватися до підробки чеків, проституцiї, обдурювання, шахрайства, крадiжок, пограбувань, привласнення чужих грошей або до їх вимагання та шантажу.

Третій – ритуалiзм. Цей шлях включає вiдмову вiд фінансового успіху, або рiзке зниження його суб’єктивної значимостi. Але тут зберігається вiрнiсть соцiально схваленим засобам дiї. Наприклад, кінцева мета органiзацiї може бути недоречною для багатьох її службовцiв – чиновникiв, клеркiв. Замiсть цього вони культивують засоби своєї дiяльностi, роблять фетиш з процедур управлiння та канцелярщини.

Четвертий – ретритизм – «вiдмова вiд суспiльства». На цьому шляху люди вiдмовляються як вiд цiлей, що їх пропонує культура, так і вiд схвалених суспiльством засобiв їх досягнення і не замiнюють їх новими нормами. Алкоголiки, наркомани, бродяги тощо залишаються у суспiльствi, але «не з ним».

П’ятий – повстання, бунтарство. Бунтарi вiдкидають цiлi та засоби, пропоновані суспiльством, та замiнюють їх у своїх інтересах новими нормами. Вони переносять свою лояльнiсть вiд iснуючого соцiального устрою до нових груп з новими iдеологiями. Радикальнi соцiальнi рухи дають хорошу iлюстрацiю цього типу адаптацiї до соцiальної реальностi.

Зауважимо, що враховуючи актуальність проблеми девіантної поведінки, її вирішенню присвятила свої роботи значна кількість вчених різних галузей наук гуманітарного циклу. В результаті такого широкого наукового пошуку утворився ряд напрямів розв’язання цієї проблеми. Така ситуація дозволила поглянути на проблеми девіантної поведінки під різними кутами зору, оптимально висвітливши багатогранність цієї проблеми. Наведена вище таблиця, запропонована Дж. Смелзером, структурно чітко демонструє як самі напрями, так і їх суть. Тому ми зупинимось на аналізі аспектів, що мають вагоме значення при розв’язанні проблем, які становлять предмет кримінології та соціології права.

Існуючі теорії девіантної поведінки стали методологічним базисом при розгляді одного з фундаментальних питань кримінології – питання причин та умов злочинності.

Теорії Дюркгейма та Мертона є методологічним базисом для соціологічних теорій девiацiї, розкриваючи основні принципи формування девіантної поведінки.

Згідно теорії соціальної дезорганізації, яскравими представниками якої були Шоу та Маккей, девiацiя є наслідком такого стану суспільства, коли культурні цінності, норми, соціальні зв’язки послаблюються, зникають, або вступають у протиріччя. Такий стан суспільства спостерігається в перехідні моменти розвитку.

Культурологічний напрямок теорії девiацiї, що дістав своє втілення у роботах Селліна, Міллера, Сатерленда, Коена та інших, дозволяє стверджувати:

а) «Традиції» злочинності розвиваються, зберігаються та передаються в певному соціальному середовищі.

б) Злочинний світ стає могутнім конкурентом для школи і сім’ї в процесі соціалізації підлітків.

в) Обмеження, що постають на шляху вертикальної мобільності, являють собою впливовий фактор девіацій.

г) Значним чинником злочинності виступає соціальна структура міста, яка включає такі елементи: постійна зміна складу населення, низький рівень соціальної інтеграції в мікрорайонах, конкретні побутові умови.

д)Існує диспропорція як у можливостях скоєння злочинів, так і в досягненні особистого успіху між окремими районами та суспільством в цілому.

5. Теорія «таврування», подана у роботах Беккера та Лемерта, має значну кримінологічну цінність у зв’язку з положеннями про вторинну девіацію. Ці положення вимагають особливого ставлення суб’єктів соціалізації до процесу оцінки девіантних дій неповнолітніх.

6. Практично всі автори розглянутих теорій стверджують, що наведені ними чинники девіацій є необхідними, але недостатніми умовами поведінки, що відхиляється від норми. Усунення окремих чинників дозволяє значно знизити вірогідність девіантних дій, але лише комплексний підхід в усуненні детермінант девіантої поведінки дозволяє говорити про високу вірогідність значного зниження девіацій.

Дата добавления: 2014-01-04