Розділ 2

що він не приділяє достатньої уваги різним моментам об'єктивного обмеження соціальної дії.

Феноменалогіяїтобто дослідження духовних цінностей) як новий напрям

теоретизування (на відміну від структурних функціоналістів і емпіриків) в

соціології почала заявляти про себе в 60-х роках XX ст. Головними моментами

позиції соціологів-феноменологів є такі:

Ф негативне ставлення до.методології як сукупності прийомів, призначених

для виявлення незмінних властивостей соціальної реальності;

# відмова від спроб визначити природу соціальних об'єктів, що вивчаються;

# природниче ставлення до аналізу особистості і її діяльності;

Фуява соціальної реальності як штучної за своєю природою, тобто утвореної самими діючими індивідами;

# наші уявлення про реально діючі об 'єкти невіддшьні від них самих;

# об 'єкти, з яками мас справу людина, тісно пов 'язані з її уявленнями про ці об 'єкти, які залежать від нагромадженого нею соціального досвіду.

Якщо у Т.Парсвнса людина, як індивід, може проявити свою індивідуальність на рівні поведінювого організму, то феноменологи намагались довести, що свою індивідуальність людина, як особистість, проявляє завжди, маючи власну інтерпретацію соціальної реальності згідно з нею самою накопиченому досвіду соціальної взаємодії. Для Т. Парсонса людина залишається істотою унікальною, за єні ієіо біологічною природою, а для феноменологія унікальність особистості людини ш і являється головним чином в її соціальній сутності.

1 самого початку феноменологи заявили, що прагнуть вивчати зміст, структуру і функції "повсякденного знання", з якого походять наукові знання, так само як і про; (утегя художньої творчої уяви або релігійного життя.

Як різновид "розуміючоїсоціології" феноменологічна соціологія бере свій початок ще і М. Вебера Він пов'язаний з Е. Гуссерлем, Ч. Кулі, Дою. Мідом та ін. Засновником феноменологічної соціології як. самостійного напрямку в соціології є австрійський, а н о; і< >м американський соціолог А. Шюц { 1899 -— і 959 рр.). У 50-х роках, аналізуючи структуру повсякденного мислення, Шюц розробив концепцію інтерсуб'єктивного і нішу повсякденного зкиття. Цей світ, на його думку, існував до нашого народження її іитер! іретувався нашими предками як соціальний світ. З цією інтерпретацією можна познайомитись лише завдяки вихованню і навчанню в сім'ї та школі. Сприйняття конкретних законів залежить від того, як людина інтерпретує, визначає для себе ті і и ю і 11111 і події. Спосіб тлумачення ситуації, визначення того, що можливо, допустимо, н і по абсолютно виключено, залежить від системи цінностей індивіда, як}' він засвоїв 1111 рої іесі соціалізації, від нагромадженого власного досвіду взаємодії з оточуючими іцидьми. Шюц підкреслював, що різниця ціннісних і смислових значень обумовлена

■нецифікою соціалізації і залежить від приналежності індивіда до тієї чи іншої і- \лі. гури, соціальної верстви, професійної групи. Соціально нормовані "конструкції

■ ніту " дуже варіативні.

/. її ІГГА "РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ з?

у,'"■ "і--- ■'>;':■ У -УУ '.Ут^-:'-'Щ

Саме цс дозволяє вирішувати головне, на думку Шкіца, завдання соціології зрозуміти процес становлення об'єктивності соціальних явищ на основі суб'єктивного досвіду індивідів. Соціолог; створюючи теоретичну модель життєвого світу, повинен дотримуватися таких правил (або, як їх називає Шюц, постулатів):

> постулатрелеваптності (представництва). Модель соціального світу повинна враховувати лише ті моменти, які фіксують типові зв 'язки і відносини предмета, що досліджується, залишаючи без уваги "надмірний" зміст, який не пов 'язангш безпосередньо з досліджуваною проблемою:

> постулат адекватності. Соціологічна модель і знання, мотиви, плани дій, що в ній містяться, повинні бути вибудовані таким чином, щоб з точки зору здорового глузду вони також сприймались як "розумні і зрозумілі";

> постулат логічної послідовності. Поняття, якими оперує соціологічна наука, треба узгоджувати один з одним, і засновані на них висловлювання не повинні суперечити одне одному:

> постулат узгодженості. Соціолог не винаходить світ заново, він будує свою пояснювальну модель таким чином, щоб її можна було емпірично перевірити. Керуючись основними принципами феноменологічного підходу, можна.

проаналізувати поведінку будь-якого суб'єкта дії (індивіда, групи, суспільства).

Феноменологічна соціологія не лише суттєво урізноманітнила спектр наявних версій соціологічного теоретизування, але й зуміла чітко позначити принципово нетрадиційні дослідницькі підходи. Вона, по суті, вперше розглядає повсякденність як основу і необхідну передумову дослідження в соціальних науках і як тему, предмет цього дослідження.

*• Етиометодологія - оригінальна соціологічна концепція представлена у книзі "Дослідження з етнометодологіГ (1967 р.) американським дослідником Г. Гарфінкелем (нар. 1917 р.). Сам термін "етиометодологія" означає '"методи людей" (реоріе гаейюск).

Соціальні антропологи, які вивчали соціальні інститути та відносини між людьми в традиційних общинах, помітний, що члени цих общин самі описати функціонування своїх інститутів не можуть. Зовсім інша ситуація в сучасних індустріальних суспільствах, іромадяни яких з лепсістю аналізують діяльність соціальних інститутів і свою участь у них. Початок емпіричному соціологічному аналізу них процесів поклав Г. Гарфінкель і його колеги. Вони розробили етномстодологію як цілий ряд методів перетворення повсякденних дій індивідів. Вони розглядали всі соціальні події і дії як однаково важливі предмети

Дата добавления: 2014-01-04