Забезпечення інтересів соціальної спільності як цілого

ІН

РОЗДІЛ 4.

Як типологія соціальних інститутів, так і функції, завдання або способи дій можуть слугувати основою загальиосоціологічного емпіричного аналізу.

В сучасному суспільстві кожна людина користується послугами і працею великої кількості інститутів. Вона народжується в сім'ї, виховується в сім'ї, у дошкільних установах і школах різного типу, працює на різних підприємствах, користується послугами міського транспорту, залізниці, отримує інформацію від мас-медіа. Культурні центри організовують дня неї розваги, різні магазини забезпечують її товарами, безпеку їй гарантують правоохоронні органи. Різні комунальні послуга вона одержує від спеціальних служб і т. д. Кожна людина в своєму прагненні задовольнити потреби вступає в контакти і соціальн і відносини, створюючі засоби задоволення потреб, виконуючи певну роботу для одержання цих засобів, впливаючи на інших людей або реагуючи на їх дії, включається в мережу різних інститутів, що регулюють її діяльність і поведінку.

Ефективність діяльності соціальних інститутів залежить від великої кількості факторів (тон):

► чіткого визначення мсти, завдань і обсягл' функцій соціального інституту;

► регіонального розподілу праці і її раціональної організації в середині соціальної системи, інститутів і кожного соціального інституту, -зокрема;

► деперсоналізації дій і об 'ективаиії функцій і виконуваних окремими особами від імені соціального цілого ролей, близькість поведінки членів інституту до соціальної максими;

#* визнання і престижу, які.має цей соціальний інститут в очах груп, спільностей, суспільства (тобто цілісності);

► безконфліктності включення соціального інституту в глобальну систему соціальних
інститутів, тобто в суспільство.

Зміна системі соціальних інститутів (як і кожного окремого інституту) може бути як еволюційною, так і революційною, що в рєшті-решт визначається станом соціальної системи в цілому. Крім того, джерелом розвитку соціальних інститутів можуть бути ендогамні (внутрішні) чинники, які зазвичай породжують обмеження в розвитку системи, і екзогамні (зовнішні) чинники. Наприклад, розпад такого соціального інсти­туту, як сім'я, може бути викликаний змінами ролевої поведінки подружжя (наприк­лад, зрадою) або конфліктами в сім'ї на грунті пияцтва одного із подружжя.

Найвіїливовішими детермінантами змін (як внутрішніх, гак і зовнішніх) є політика, економіка, культура. Вони діють на соціальні інститути, що функціону­ють у суспільстві, як безпосередньо, так і опосередковано через різні позиції індивідів.

Структура соціальних інститутів суспільства дуже складна, тому що: і) дуже складними і багатоманітними є людські потреби та інтереси, які стимулю­ють створення цих соціальних інститутів; 2) соціальні інститути постійно видозмінюються. У процесі системної трансформації 'окремі елементи структу­ри інститутів можуть зникати (відмирати), наповнюватися новим змістом,

РОЗДІЛ 4

виконувати нові завдання і функції. Наочним прикладом є виробнича функція сім'ї. Колись сім'я, особливо сільська, займалась підготовкою молоді до професійної праці. Розвиток виробничих відносин і ускладнення розподілу суспільної пращ привели до відмирання цієї функції, однак з відродженням в Україні приватної власності, розвитком фермерства і підприємництва, сільська сім'я частково віднов­лює цю функцію. Збагачується також її функція накопичення капіталу.

Найбільших змін зазнає система соціальних інститутів у процесі трансфор­мації суспільства, прикладом чого може слугувати практика 90-х років XX ст. країн Східної і Центральної Європи, зокрема й України, де відбувається переорганіза­ція самих соціальних інститутів на основі нових норм, цінностей, відносин, що утверджуюються, і які можуть бути більш складними, універсальними, узагаль­нюючими, ніж ті, що існували до цього. Це відповідно потребує формулювання нових максим поведінки як всередині соціального інституту, так і в міжінституц-іональних взаємодіях всередині соціальної системи.

Зазначимо також, що в ході ірансформацціних процесів виникає проблема більш швидкого формування нових стандартів поведінки, що підвищує вимоги до адаптивних властивостей соціальної системи людини, її здатностей засвоювати нову соціальну реальність. Глибокі соціальні зміни в характері соціальних інститутів вимагають тривалих часових періодів, бо неможливо швидко змінити свідомість, психологію і поведінку' людей, скажімо, зміниш у них колективістсь­ку психологію, що формувалась за часів існування так званого соціалізму, на інди­відуалістську, без якої людина в умовах ринкових відносин не в стані виборювати свої власні інтереси, конкурувати з іншими тощо.

Якщо діяльність соціального інституту сприяє інтеграції людини у суспільні відносини, то її називають функціональною. Якщо соціальний інститут не сприяє або навіть заважає задоволенню потреб системи суспільства в цілому, то його діяльність може бути охарактеризована як дисфупкиійна. Наростання, дисфункції* значної кількості соціальних інститутів може привести до незворотньої дезорганізації і руйнування соціальної системи. Залежно від сфер соціальних, відносин виділяють такі соціальні інститути: -> економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію

праці, грошовий обіг і т. д.; •'-> політичні або інститути, пов'язані зі встановленням, виконанням і підгримуванням

влади. Політичними інститутами є уряд, парламент, політичні партії і г. д.; <> соціальні або суспільні у вузькому значенні цього слова. Суспільними в широкому значенні слова є всі види інститутів. Під соціальними розуміємо всі ті, які організуються добровільним об'єднанням, - місцеві товариства, клуби і товариські установи, "цере-моніальні" інститути, тобто способи взаємної поведінки членів товариства з нерівним становищем і т. п. Це можуть бути способи привітання, святкування іменин, способи звернення до вищих посадових осіб та інші; ==> інститути стратифікації, які визначають розміщення позицій і ресурсів; <' виховні і культурні, тобто, всі інститути, створені для зміцнення і розвитку культури,

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СПЕЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ 9!

для соціалізації кожного покоління, для передачі йому культурних цінностей суспільства як цілого (родинні інститути, сім'я, школа, наукові інститути і т. її,); ^г-* релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);

^с;> відтворення (інститути шлюбу і сім'ї).

Ця класифікація не є вичерпною; вона не охоплює чимало інститутів, однак включає так звані "головні соціальні інститути", які регулюють основні суспільні функції, які характерні для всіх типів цивілізацій.

Значна частина спеціалістів вважає, що найбільш суттєвіш вплив на характер змін у суспільстві здійснюють інститути економіки і політики. Перший створює матеріальний базис розвитку суспільних відносин, бо бідне суспільство не може розвивати науку, освіту і культуру, а отже, підвищувати духовний та інтелекту­альний потенціал суспільних відносин. Другий створює закони і реалізує владні функції, одо дозволяє виділити пріоритети і фінансувати розвиток певних сфер суспільства. Проте, до не менших соціальних змін може зумовити розвиток соціальних інститутів освіти і культури, які будуть стимулювати економічний прогрес суспільства і розвиток його політичної системи.

Соціологічний аналіз передбачає виявлення не лише того, які саме інститу­ти в які часові періоди і чому здійснювали і здійснюють домінуючий вплив на характер суспільних відносин, але й виявлення взаємного зв'язку та інтеграції інститутів, шляхів забезпечення "еластичності " інститутів у процесах змін і суспільного розвитку, особливо коли система соціальних інститутів стає фак­тором, що гальмує розвиток суспільства.

Поняття "інститут" - одне з центральних у соціології, тому вивчення інсти-туціональних зв'язків є одним із головних наукових завдань, які стоять перед соціологами.

Із соціальними інститутами тісно пов'язані соціальні організації '- штучно сконструйовані спільноти людей. Соціальна організація - це в широкому понятті будь-яка організація в суспільстві; у вузькому понятті - соціальна підсистема організації.

Термін "організація" (від франц. ог^апізаііоп. нізньолат. ог^аіше -повідомляю, улаштовую) має декілька значень: *елемеит соціальної структури суспільства; *як вид діяльності якої-небудь групи;

*чк сутність внутрішньої упорядкованості, узгодженості функціонування елементів системи.

В соціології головним поняттям є елемент соціальної структури. В цьому

плані соціальну організацію розуміють як систему відносин, які об'єднують

якусь кількість таких елементів (груп) для досягнення певноїмети. Промислове

підприємство, гуртовий, банк, ресторан, школа і т.п. - види соціальної організації.

За розмірами соціальні організації бувають дуже великими (сотні тисяч

РОЗДІЛ 4.

людей), великими (десятки тисяч), середніми (від декількох тисяч до декількох сотень), дрібними або невиликими (від сто чоловік до декількох чоловік). Соціальні організації - проміжний тип об'єднання людей між великими соціальними групами і малими. Іншими словами, на них закінчується класифікація великих груп і починається класифікація малих.

Важливою характеристикою соціальної структури є рангові параметри. Американський соціолог ТТ.Блау запропонував систему параметрів, за якими можна визначити приналежність індивіда до певних соціальних груп або спільнот сучасного відкритого суспільства,, а також позицію означених груп га індивідів - їх членів, у суспільній системі в цілому

Групи, які виділяються за номінальними параметрами, сприймаються у суспільстві як рівноцінні, такі, які творять горизонтальну диференціацію соціального простору; його неієрархічну організацію. Групи, які виділяються за рантовими параметрами, відображають вертикальну диференціацію., тобто надають своїм членам переваги, привілеї у взаємодіях з представниками інших трун, сприймаються суспільною свідомістю як більш чи менш престижні.

Розподіл параметрів на номінальні та рангові відповідає найважливішим характеристикам соціальної структури суспільства: його гетерогенності (горизонтальна диференціація суспільства) та нерівності (вертикальна диференціація, стратифікація). Гетерогенність відображає ідеї, закладені в принципі природної рівності людей, що лежить в основі сучасних концепцій гуманізму та демократії. Всі люди є рівними від народження, незважаючи на свої статеві, расові, етнічні характеристики. В процесі співжиття у соціальному просторі з іншими особистостями, самореалізовуючись та розкриваючи свої таланти, індивід власними зусиллями, відповідно до того, яку користь вш приносить суспільству заслуговує певної винагороди - переміщення у більш престижну та привілейовану соціальну групу.

На підставі номінальних параметрів неможливо рангувати індивідів, тобто розмістити їх вище або нижче у соціальній ієрархії. Наприклад, не можна твердити, то індивід X: чоловік, білий, українець, греко-католик, житель Львова, студент Національного університету «Львівська політехніка», симпатик блоку "Наша Україна", займає лише на підставі цих характеристик вище чи нижче місце на «соціальній драбині», кок індивід У: жінка, мулатка, протестантка, жителька Києва, студентка Києво-Могнлянеьгої академії, прихильниця Соціалістичної партії О.Мороза.

В сучасних умовах, у відкритому суспільстві, розподіл людей за ранговим принципом у межах відзначених номінальних параметрів розглядається як несправедливість, дискримінація. Приналежність індивідів до певних соціальних спільнот, що виділяються за номінальними параметрами, суттєво впливає на обсяг, інтенсивність, спрямованість та форми їх життєдіяльності у соціальному просторі, обмежуючи чи активізуючи її.

Наприклад, молода людина, яка проживає у віддаленому від наукових, промислових

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СПЕЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ 93

та кулмурно-освітніх центрів селі, де соціальна інфраструктура недостатньо розвинута,

матиме набагато менші можливості для набуття освіти, фахової кваліфікації у багатьох

видах професійної діяльності, а, отже, і її стартові позиції на початку соціальної кар'єри

будуть істотно нижчими, ніж у міського жителя. Це вимагає віл неї набагато більших

зусиль, цілеспрямованості, винахідливості для того, щоб переміститися у вищу в

соціальній ієрархії рангову групу ніж ті зусилля, які будуть затрачені жителем міста.

Віднесення соціальних характеристик індивіда до номінальних чи рангових

є не абсолютним. В інших типах суспільств ці характеристики можуть набувати

якісно іншого характеру. Рангові характеристики можуть ставати номінальними,

а номінальні - ранговими. Наприклад, ще донедавна у багатьох країнах статева

характеристика розглядалася як рангова: жінка трактувалася як істота нижча у

соціальному плані, ніж чоловік, вона була позбавлена ряду громадянських прав,

а її життєва сфера обмежувалася дітьми, кухнею, церквою. Живучість цього

пережитку в суспільній свідомості дає підстави не лише сучасним феміністкам,

а й багатьом дослідникам констатувати обмеження прав жінки у нинішньому

«чоловічому суспільстві».

* Рангові параметри не що інше, як характеристики соціальної структури, що грунтується на нерівності (вертикальній диференціації),

Це знаходить свій вираз у тому, що по кожному з наведених вище рангових параметрів можна скласти систему статусів, кожен з яких за рантом буде вищим від одних статусів і нижчим від інших. Вертикальну диференціацію соціальної структури творять трупи та спільноти, що виникають внаслідок неоднакового володіння людьми деякими важливими матеріальними і духовними благами, від яких залежить їх суспільний статус та життєві можливості: "=>особистого розвитку та навчання і виховання своїх /дітей, ^перспективи зайняття певного суспільного становища (вищого або нижчого), яке відповідно розширює або звужує соціальні потенції індивіда. Нерівність веде до формування «соціальної драбини», по якій люди рухаються.вгору, забезпечуючи собі, своїм дітям кращі життєві умови та ширші можливості, або вниз, де ці можливості значно звужуються.

Щодо тинів соціальних структур, то вони визначаються характером суспільно-економічної системи, в межах якої ця система функціонує, і якщо суспільство переживає процес соціального зламу, стан перехідного періоду, то кардинальні, якісні зміни в соціальній структурі стають неминучими. Вони й реформують економічну, політичну і духовну сфери життєдіяльності суспільства, значною мірою самі визначають їх. Саме ці процеси спостерігаються на території колишнього СРСР, у т.ч. в Україні,

Основні тенденції перетворень соціально-класової структури в нашому
суспільстві характеризуються • посиленням позицій ринкової економіки,
⁹ зростанням кількості зайнятих у приватному секторі, бізнесі,
2£ОЇЇлн«о_ молоді, менед жері в, • поглибяеііням соц і^^юї_диферені{іаиіТ.
⁹⁴ РОЗДІЛ 4

*появою принципово нових соціальних груп (фермерів, підприємців, банкірів тощо), ^зміною соціальної структури, соціальних пріоритетів.

За рівнем добробуту в сучасному українському суспільстві три основні страти: вищу; середню і нижчу.

[ У";; ■ /::; і _::-:■:;; / л Д::: Д:_: ^: ■ V ■ ' ':

Дата добавления: 2014-01-04