Соціальна мобільність та маргінальність

Соціальна стратифікація— процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою.

Соціальні відмінності стають соціальною стратифікацією, коли групи людей вишукуються ієрархічно впро­довж шкали нерівності, яка виражається в різниці доходів, влади, престижу, віку, освіти, етнічної приналежності або за допомогою якоїсь іншої ознаки. В сучасних високорозвинених суспільствах існує багато стратифікаційних кри­теріїв, за якими можна ділити будь-яке суспільство На думку П. Сорокіна, стратифікаційна система в суспільстві може бути трьох видів:

- економічна,

- політична,

- професійна.

За таким підходом суспільство поділяється за критеріями:

• доходу (і багатства, тобто накопичення);

• влади або впливу на поведінку членів суспільства;

• професії або успішного виконання соціальних ролей, наявністю знань, вмінь, навичків і інтуїції, які оцінюються і винагороджуються з боку членів суспільства.

Стратифікації притаманні декілька системних властивостей:

1) соціальність (позабіологічність) цього явища;

2) традиційність, оскільки нерівність станови­ща різних груп людей зберігається протягом всієї історії цивілізації;

3) універ­сальність, тобто її історична зумовленість не заперечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства;

4) функціональність, тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості ("нерівність — архаїзм, пережиток застарілих соціальних форм") до наукового аналізу реальних відносин між людьми, причин і умов їх існування, корисності для функціону­вання суспільства, його розвитку.

Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, мож­на виділити страти (верстви), з яких це населення скла­дається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціаліс­тичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому.

Головний водорозділ між стратифікаційними системами є наслідуваність (закрита стратифікаційна система) або ненаслідуваність (відкрита стратифікаційна система) відповідних позицій в ієрархії. Рабовласницька, станова і кастова системи включають в себе елементи пожиттєвого і формально-юри­дичного наслідування. Інші ж системи, принаймні формально пожиттєвого характеру статусів, ні їх наслідування не передбачають. В реальності ж страти­фікаційні типи переплітаються, доповнюють один одного. Так, наприклад, соці­ально-професійна ієрархія у виді офіційно закріпленого поділу праці не лише відіграє самостійну роль, але суттєво впливає на структуру будь-якої страти­фікаційної системи; групи, які володіють в суспільстві найбільшою символіч­ною владою, найчастіше стають його вищою кастою (індійські брахмани) або правлячою стратою (партійні ідеологи).

Будь-яке суспільство скла­дається із комбінацій різних стратифікаційних систем.

Поняття соціальної мобільності було введено в соціологічний обіг П. Сорокіним у 1927 р.

Дата добавления: 2014-01-04